Диверсифікація: елементи теорії портфеля

Якуже зазначалось, диверсифікація – це процес розподілу коштів між різними об’єктами інвестування, які безпосередньо не пов’язані один з одним.

Менеджерам, переважній більшості економістів (промисловців, фінансистів) відомо, що чим більшою є спеціалізація підприємства, тим чіткіший ритм виробництва, вища його рентабельність, але при цьому гіршою є адаптивність цієї економічної системи, її еластичність, маневреність відносно змін зовнішнього стосовно неї, економічного середовища (коливання попиту, цін на сировину, кінцеву продукцію тощо).

Необхідна також і певна різноманітність (диверсифікація) інвестицій. У противному разі інвестор приречений або на низьку ефективність (норму прибутку), або на надто високий ступінь ризику. Власне тому досвідчений інвестор є власником не одного виду цінних паперів, а кількох. Сукупність цінних паперів у певного інвестора складає їхній портфель.

Під портфелем цінних паперів розуміють розподіл коштів у певного інвестора між різними активами (акції, облігації тощо) в найбільш вигідній та безпечній пропорції. Такий розподіл інвестицій за різними “адресами” знижує ризик, забезпечує більшу стійкість доходів (прибутків) за будь-яких коливань дивідендів і ринкових цін на цінні папери.

Теорію “селекції портфеля цінних паперів” широко використовують банки для підготовки фінансових операцій. За допомогою теорії портфеля на підприємствах менеджерами (управлінськими командами) створюється “портфель надійності” матеріальних запасів, визначається їхній оптимальний обсяг, що забезпечує допустимий ступінь ризику. Вона дає можливість здійснити багатостадійне планування, що забезпечує надійність і ефективність розподілу матеріальних запасів у системі виробництва (обсяг, терміни зберігання на складах і поставок безпосередньо в цехи) з урахуванням затрат на складування, постачання, транспортування тощо. Ця теорія дозволяє менеджерам, керівництву підприємств свідомо йти на певний (допустимий) ризик, прогнозувати кінцевий результат, знижувати собівартість продукції. На підставі економіко-математичних моделей і методів з використанням графіків і схем детально аналізують такі питання, як “портфель надійності” у системі забезпечення виробництва, співвідношення ризик і затрати, ефективні структури надійності. Теорія портфеля грунтується на приниципах менеджменту ризику.

Узгодження максимізації норми прибутку та мінімізації ризику не є простим, бо на досить ефективному ринку цінні папери з високою нормою прибутку характеризуються відповідно високим ступенем ризику. Розсудливий інвестор шукає такі можливості для розміщення капіталу, за яких зі збільшенням норми прибутку одночасно зменшувався б ступінь ризику.

Розрізняють “наївну” та “розсудливу” диверсифікацію. Перша спирається на якомога більшу різноманітність залучених до портфеля різних видів цінних паперів без глибокого дослідження ступеня кореляції (зв’язку) між ними. Така диверсифікація, як правило, рідко призводить до значної редукції ризику. “Розсудлива” диверсифікація спирається на відповідні математичні методи.

Наукове обґрунтування диверсифікації інвестицій, так званої “ теорії портфеля цінних паперів ”, на початку 50-х років ХХ-го століття започаткував американський економіст Г. Марковіц. Запропонована ним математична модель дозволяла формувати портфель цінних паперів (надалі – ПЦП) із заданою дохідністю та мінімально можливим при цьому ступенем ризику. Про важливість проблеми оптимального портфеля для економічної науки й практики в цілому свідчить те, що Г. Марковіца у 1990 році було відзначено Нобелівською премією з економіки. Сьогодні ця модель вже є “класикою” фінансового та інвестиційного менеджменту, вона тривалий час використовується в практиці портфельного інвестування.

Дата добавления: 2014-12-10