Поняття та ознаки правової держави

Класифікація правовідносин

Об’єкт правовідносин

Суб’єкти правовідносин

Суб'єктами правовідносин уважають тих учасників, які е носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єкти правовідносин можна поділити на: а) фізичних і юридичних осіб; б) державні та громадські організації; в) різні спільності (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону та ін.); г) громадянське суспільство.

Суб'єкти правовідносин повинні володіти право-суб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав та обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.

Об'єкти правовідносин - ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки, їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, результат їхньої діяльності.

20. Зміст правовідносин

Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного.

Юридичний зміст - суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливість певних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів.

Фактичний зміст - сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін. Зміст суб'єктивного права криє в собі можливості:

· діяти відповідно до свого бажання;

· вимагати певних дій від обов'язкової сторони;

· користуватися соціальним благом, що закріплене суб'єктивним правом;

· звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права.

Групувати правовідносини можна за такими підставами:

· залежно від кількості суб'єктів (прості та складні);

· за предметом правового регулювання (адміністративні, цивільні, земельні, кримінальні, фінансові, трудові та ін.);

· за дією в часі (довго- й короткотривалі);

· за методом правового регулювання (договірні та керівні);

· за змістом поведінки зобов'язаної сторони (пасивні та активні);

· залежно від функціонального призначення (регулятивні та охоронні).

Вперше термін «правова держава» було вжито німець­кими вченими К. Т. Велькером (1813), І. X. Фрайхер фон Аретином (1824). Створення юридично завершеного поняття «правова держава» пов'язують з ім'ям Р. Моля. У 1829 р. він дав визна­чення правової держави як конституційної держави, яка повинна базуватися на закріпленні в конституції прав і свобод громадян, на зебезпеченні судового захисту людини.

В Україні вчення про правову державу виникло у другій полови­ні XIX ст. Активно працювали над створенням теорії правової дер­жави вчені Б. Кістяківський, М. Коркунов, Г. Шершеневич та ін.

Правова держава — це новий етап розвитку державності. Її не можна проголосити — вона повинна скластися як результат ре­форм економічних, політичних, державних і правових інститутів, реальної зміни характеру взаємовідносин між суспільством, дер­жавою і особистістю.

Правова держава — це така держава, в якій лише юридич­ними засобами забезпечуються верховенство права, реальне здій­снення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав людини і громадянина, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за створенням та застосуванням юриди­чних законів. Відсутня жорстка регламентація з боку держави щодо забезпечення гласності, свободи слова, критики, існує пра­во вільного в'їзду та виїзду, обміну інформацією, науковими та освітянськими технологіями з іншими державами.

Ознаки правової держави:

1) панування права в усіх сферах суспільних відносин, що підлягають державному врегулюванню. Це не дає можливість приймати й реалізовувати свавільних рішень, які виходять з яки­хось приватних інтересів і не враховують потреби інших членів суспільства. Право визначає зміст чинних законів;

2) взаємна відповідальність держави і громадянина, держав­них органів та посадових осіб, що перетворює їх на рівноправних соціальних партнерів;

3) наявність широких, демократичних й реальних прав і сво­бод людини і громадянина;

4) функціонування реальних та ефективних засобів захисту й відновлення прав і свобод людини і громадянина у випадках їх протиправного порушення чи обмеження;

5) організація і поділ державної влади на законодавчу, вико­навчу та судову;

6) розвинена система чинного законодавства;

7) провідна роль суду в розв'язанні спірних питань і конфлік­тних ситуацій;

8) ефективна діяльність інших правоохоронних органів у за­безпеченні законності і правопорядку;

9) високий рівень правосвідомості та правової культури гро­мадян, професіоналізму працівників правоохоронних органів.

Україна, коли стала самостійною, незалежною державою, ви­значила орієнтацію свого розвитку на побудову демократичної, соціальної, правової держави.

23. Громадянське суспільство: його зміст та ознаки

Громадянське суспільство - суспільство з високорозвиненого системою взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян, їх об'єднань, з реальним забезпеченням державою їх рівних можливостей вільно і безпечно розпоряджатися своїми силами, здібностями, майном, спираючись на право і власну правосвідомість.

Громадянське суспільство — це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Громадянське суспільство, незважаючи на його структурованість, це, насамперед, суспільство, у якому пріоритетне значення мають інтереси людини.

Таким чином, громадянське суспільство — не сукупність ізольованих індивідів, а комплекс соціальних відносин, система суспільних інтересів (економічних, соціально-політичних, релігійних, духовних, сімейних, культурних та інших) та потреб членів суспільства. Це — сфера самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих асоціацій та організацій, обмежених відповідними законами від безпосереднього втручання та довічної регламентації діяльності громадян і організацій з боку державної влади.

Ознаки громадянського суспільства:

1) визнання автономної особи своїм головним суб'єктом, а її прав і свобод, честі й гідності - вищими соціальними цінностями; вміння протистояти сваволі держави;

2) самореалізація права вільних і рівноправних громадян через такі інститути, як сім'я, церква, різні об'єднання, засоби масової інформації тощо;

3) добровільне формування інститутів - громадських об'єднань (прибуткових і неприбуткових) на засадах самоорганізації і самоврядування (знизу, а не конструюванням зверху за наказом держави) та регулювання внутрішніх відносин відповідно до корпоративних норм, які створює кожний з них; забезпечення самоорганізації суспільства за допомогою координації;

4) задоволення матеріальних і духовних потреб та інтересів людини та її добровільних об'єднань завдяки громадській є співпраці, що відбувається поза безпосереднім втручанням держави;

5) наявність рівних можливостей громадян та їх об'єднань вільно і безпечно розпоряджатися своїми силами, здібностями, майном, власністю, що забезпечується державою;

6) урегульованість і упорядкованість суспільних відносин, завдяки яким діяльність автономних осіб та їх об'єднань відбувається в межах історично сформованих соціальних норм і принципів (моральних, релігійних, звичаєвих), при опорі на діюче право і власну правосвідомість;

7) є середовищем формування норм права в результаті багаторазового повторення одних і тих самих суспільних відносин, що вимагають формального упорядкування, тобто виробляє соціальний стандарт поведінки у межах фактичних відносин, а завдяки визнанню його державою цей соціальний стандарт доводиться до статусу юридичного, стає нормою права;

8) забезпечує самоорганізацію і структурування населення в народ - цілісний і повновладний суб'єкт права завдяки комплексу комунікативних правових інститутів;

9) слугує соціальним джерелом побудови правової держави. Структура громадянського суспільства є складною. Вона охоплює економічні сфери та інститути (приватна власність, вільна праця, підприємництво); організацію і діяльність об'єднань громадян (громадських союзів, політичних партій, профспілок, творчих асоціацій, релігійних громад, соціальних рухів тощо), що добровільно сформувалися; сферу освіти, виховання, науки, культури, сім'ї, систему засобів масової інформації тощо.

Дата добавления: 2014-12-10