Додатки

Право

Феодальне право Англії вирізнялося складністю, заплутаністю, казуїстичністю, що було пов'язано з особливими шляхами його формування, зокрема з тим, що воно не відчуло дієвого впливу римського права, римської правової думки.

До нормандського завоювання в XI ст. основними джерелами права в Англії були звичай та королівське законодавство. Проголошення за­конів дуже рано стало в англосаксонських королів одним із засобів підняття їхнього престижу та задоволення матеріальних потреб. Перші правові збірни­ки стали з'являтися ще в VI ст.

З діяльністю на постійній основі королівських роз'їзних судів при Генрі­хові II (XII ст.) було пов'язано формування "загального права" країни. Воно розглядало перш за все "позови корони", тобто справи, які мали безпосе­редній інтерес з боку можливих прибутків скарбниці: про феодальні права монарха, про знаходження кладів, про підозрілі смерті та порушення королів­ського миру, про зловживання королівських посадових осіб.

Роз'їзні суди почали уніфікувати норми місцевого права та створювати "загальне право" за допомогою королівської канцелярії, яка видавала спеціальні накази, як правило за заявою потерпілої сторони. Через те що на ранній стадії формування "загального права" королівські накази вида­валися по кожному конкретному випадку, то вже на початку XIII ст. їх накопичилося так багато, що в них було важко розібратися. У зв'язку з цим почали видавати довідники із "загального права" — реєстри наказів, в яких вони стали фіксуватися у вигляді зразків позовів, у суто юридичній формі. З часом система наказів прийшла до "закостеніння".

Іншим каналом формування норм "загального права" стала практика королівських судів. Разом з публікацією матеріалів судових справ стала формуватися і теорія судового президента. Головний принцип, закріпле­ний в попередньому рішенні королівських судів з певного правового пи­тання, став набувати поступово сили зразка при розгляді аналогічних питань в майбутньому.

Результатом формалізму, дороговизни, уповільненості, загальної не­спроможності "загального права" рішуче трансформуватися у зв'язку з мінливими історичними умовами стала поява в Англії в XIV ст. "суду справедливості" та наступного формування ще однієї правової системи — "права справедливості'.

"Право справедливості" не було жорстко детермінованим, залишаючи за суддями право вирішувати значну кількість питань, що неминуче повин­но було призвести до створення ряду принципів, обмежень, відповідного "реманенту" справедливості. Ці принципи стали створюватися у міру того, як накопичувалися рішення "судів справедливості".

Основні принципи "права справедливості", частина яких була запозичена із "загального права", зведені в систему норм в XVII ст., зберегли своє значення до наших днів. Серед цих принципів можна виділити:

— „право справедливості” не могло шкодити правам осіб, воно ґрунтується на „загальному праві”, якщо тільки ці особи не скоїли будь-яких протиправних дій;

— там, де виникала колізія між нормами „права справедливості”, діяли норми „загального права”;

— там, де виникала колізія прав за „правом справедливості”, слід було захищати ті права, які виникли раніше за часом;

— „право справедливості” визнавало пріоритет закону, але не допускало посилання на закон з метою досягнення безчесних намірів.

Королівське законодавство в післянормандські часи почалося з Вільгельма Завойовника. Закони короля називалися асизами, хартіями, ордонансами, статутами. Законодавство Генріха II, Едуарда І обумовило значною мірою форму та зміст "загального права", виробило його основні правила та принципи.

Особливе місце серед джерел середньовічного права Англії займали норми торгового та канонічного права. Консервативний формалізм "за­гального права" не сприяв розвитку ринкових відносин, передбачив прямі запозичення англійським правом ряду норм торгового та канонічного пра­ва, які склалися на міждержавній основі. Значення норм канонічного права то зростало, то знижувалося через перипетії боротьби світської та церковної влади за розширення своєї юрисдикції.

Питання для самоконтролю:

1. На які традиційні категорії поділялися злочини в Середньовічній Англії?

2. Який характер мав судовий процес в Англії?

3. До яких трьох напрямів можна звести результати реформи Генріха II?

4. Розтлумачте поняття "загальне право" та "право справедливості" в Англії?

5. Яке місце серед норм середньовічного англійського права займали норми торгового та канонічного права?

Глосарій термінів та понять:

Ерли —назва родоплемінної знаті Англії.

Керли - вільні общинники.

Лети - напіввільна категорія населення.

Вітанагемот — вищий державний орган Англії IX—XI ст.ст.; до його складу входили король, вище духовенство, світська знать, королі Шот­ландії та Уельсу, а також виборні особи від міста Лондона.

Елдормен — особа, яка очолювала територіальний округ, на які було поділено територію країни; керував зборами графства, очолював військові сили.

Герефа — представники короля; особи, до яких з часом перейшли функції елдорменів.

Манор — сукупність земельних володінь окремого феодала; став осно­вою феодального господарства в нормандській Англії.

"Зразковий парламент" — склад парламенту 1295 року, який став зразком для наступних парламентів Англії; до його складу входили великі світські феодали, духовні феодали, по 2 представники від 37 графств та по 2 представники від міст.

Білль — клопотання парламенту, які повинні були приймати форму законопроектів.

Імпічмент — назва процедури, яку парламент увів з кінця XIV ст. з метою підпорядкування своєму контролю державне управління; проце­дура полягала у порушенні палатою общин перед палатою лордів як ви­щим судом країни звинувачення проти тієї чи іншої особи, яка підозрюва­лася у зловживанні владою.

Шериф — особа, яка з XIV ст. очолювала графство.

Бейліф — особа, яка з XIV ст. очолювала сотню; разом з шерифом були представниками місцевого управління.

Дата добавления: 2014-12-10