Поняття про уяву

УЯВА

Відображаючи об'єктивну дійсність, людина не лише сприймає і є. що на леї діє в певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об'єктів, яких во­на ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо.

Уява – це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати до роботи. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як спе­цифічно людської форми випереджального відображення дійсності. У житті людина створює образи таких об'єктів, яких у природі не було, немає й не може бути. Такими витворами людської уяви є фан­тастичні казкові образи русалки, килима-літака. Змія Горинича, в яких неприродно поєднані ознаки різних об'єктів. Проте якими б ди­вовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх по­будови завжди є попередній досвід людини, тівраження, що зберіга­ються в її свідомості.

Уява – це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона ніколи не сприймала.

До створення нових образів людину спонукають різноманітні пот­реби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ус­кладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати май­бутнє.

Створення образів уяви завжди пов'язане з певним відступом від ре­альності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можли­вості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення татворення нового світу як середовища свого буття. Діяльність уяви тісно пов'яза­на з мисленням. Орієнтуючи людину у процесі діяльності, уява створює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці й цим забезпечує втілення ідеального образу в матеріальний чи ідеальний продукт. Вибір способу дій, комбінування елементів в образах уяви здійснюються логічними міркуваннями, виконанням різних розумових дай, завдяки чому зберігається зв'язок продуктів людської фантазії з ре­альністю, їх дійовий характер. Специфічність випереджального відо­браження реальності у процесі уяви виявляється в конкретно-образній формі у вигляді яскравих уявлень. У мисленні ця функція здійснюється оперуванням поняттями, унаслідок чого в образах уяви забезпечується опосередковане та узагальнене відображення дійсності, що й робить їх реалістичними, життєвими.

Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнту­ватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передба­чати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється не­достатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особистості за умов неповної або сумнівної інформації.

2. Зв'язок уяви з об'єктивною дійсністю

В уяві людини завжди є певний відступ за межі безпосередньо дано­го, певний "відліт" від реальної дійсності. Проте як би далеко не сягав цей "відліт", у ньому завжди зберігається зв'язок з об'єктивною ре­альністю. Немає фантазії, засадовою стосовно якої не була б реальність. Зв'язок з об'єктивною дійсністю можна легко зрозумілі, проаналізував­ши різноманітні витвори уяви. Уявляючи, наприклад, майбутнього ге­роя свого твору, письменник надає йому рис людей, яких він сприймав колись, синтезуючи ці риси в новий образ. Так само людина викорис­товує попередні враження й тоді, коли уявляє собі описувані іншими людьми місцевості чи події, свідком яких вона не була.

Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені уявлення про предмети, яких вона безпосередньо не сприймає.

Іншим важливим аспектом зв'язку уяви з об'єктивною дійсністю є те, що витвори уяви – це не довільна комбінація окремих елементів, узятих з досвіду. Створюючи з цих елементів образи нових об'єктів, людина зважає на відомі закономірні зв'язки між об'єктами. Так, прог­нозуючи розвиток подій на основі аналізу соціальної ситуації, політик враховує логіку та зв'язок чинників, що взаємодіють, об'єктивні тен­денції, що виявляються. Створювані письменником образи героїв роблять те, що вони робили б у житті за тих обставин, у які їх поста­вив автор.

Фантазія, яка відривається від реальної дійсності, стає безсилою, продукти такої фантазії перетворюються на порожні мрійництва, про­жектерство й можуть завдати шкоди.

Перетворення уяви на дійсність залежить від реальних потреб, можливостей та соціального запиту суспільства на її витвори. На­явність необхідних умов прискорює втілення образів уяви в життя. Прикладом цього може бути необхідність постійно вдосконалювати засоби обміну інформацією між країнами, континентами, що зумо­вило появу Інтернету – світової комп'ютерної мережі. Важливу ролі. у реалізації образів уяви відіграє те, наскільки правдиво чи спотво­рено відображується дійсність у свідомості людини, в її переконан­нях, вольових якостях. Уява тісно пов'язана з практичною діяльністю людей, з їх працею. Співвідносячи витвори своєї фантазії з дійсністю, особистість мас можливість пересвідчитися в їх реалістичності, у разі потреби вдосконалити, зробити чіткішими, збагатити новими рисами. Практика завжди є критерієм правильності та суспільної значущості продуктів людської уяви.

Отже, уява – це своєрідна форма відображення людиною дійсності, де виявляється активний випереджальний характер пізнання нею об'єктивності світу.

3. Фізіологічне підґрунтя уяви. Уява і органічні процеси

Як і всі інші психічні процеси, уява – це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв'язків, які виникали раніше у про­цесі відображення людиною об'єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв'язків, струк­тура яких була детермінована характером об'єктів, що сприймалися, розпалися (здисоціювали) й утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізувалися в діяльності людини. Багатство об­разів фантазії залежить від оригінальності того, як у новому її про­дукті поєднуються риси відомих об'єктів, наскільки новими, нестан­дартними є ці поєднання.

Діяльність уяви тісно пов'язана з емоціями, невіддільними від тво­рення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми про­цесу уяви розташовані не лише в корі великих півкуль головного моз­ку, а й у підкоркових центрах. зокрема в гіпоталамо-лімбічній системі, пошкодження якої спричинює порушення регулятивної функції психіки, пов'язаної з програмуванням поведінки людини. Експери­ментально доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють вироб­ленню плану та програми дій, що має важливе значення при ство­ренні образів нових об'єктів.

Створюючи образи об'єктів, які виявляються безпосередньо по­в'язаними з емоційною сферою особистості, її почуттями, людський мо­зок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Ще у стародавні часи було помічено, що у деяких людей, переважно тих, які страждають на істерію, після роздумів про муки, що їх згідно з євангельськими текста­ми зазнав Христос, з'являлися "знаки розп'яття" на долонях, ступнях ніг у вигляді кривавих плям, виразок. Такі відбитки називаються стигмами (від грецьк. stigma – "клеймо", "рубець", "знак"). Відомі випадки, коли люди, маючи яскраву фантазію, змінювали темпера­туру руки, усього тіла, уявляючи в ній (на ньому) кригу чи розпечений предмет. Необережно сказане лікарем слово може викликати у враз­ливого пацієнта реальне відчуття хворобливого стану і у нього можуть проявитися відповідні симптоми захворювання. Хвороби тако­го походження називаються ятрогенією. Нетактовне слово вчителя, Що травмує психіку учня, породжуючи фантастичні страхи, може вик­ликати нервовий розлад – дидактогенію.

Специфічним проявом впливу образів уяви на рухову сферу особис­тості є ідеомоторні акти. Дослідженнями встановлено, що коли лю­дина уявляє рух якоїсь частини свого тіла (руки, ноги, тулуба), але не виконує самої дії, то в м'язах, які повинні цей рух здійснити, фіксують­ся слабкі імпульси, аналогічно тим, що реєструються при реальному виконанні рухів. На принципі розшифрування ідеомоторних актів базується ефект "читання думок", коли завдяки надзвичайно тонкій чут­ливості деякі люди здатні, перебуваючи в контакті з іншою людиною, сприймати слабкі сигнали її ідеомоторних актів і "вгадувати", який предмет та в кого з присутніх сховав реципієнт. Ідеомоторними акта­ми як засобами ідеального моделювання дій, які належить виконати, широко користуються спортсмени, танцюристи та ін. Тренери реко­мендують своїм вихованцям перед виконанням вправи зробити це подумки, уявивши від початку до кінця. Такс "програмування" по­ліпшує результати їх реального виконання.

4. Процес створення образів уяви

Створення людиною образів нових об'єктів зумовлене потребами її життя та діяльності. Залежно від завдань, що постають перед нею, ак­тивізуються певні сліди попередніх вражень і утворюються нові комбінації асоціативних зв'язків. Цей процес набуває різної склад­ності залежно від мети, змісту та попереднього досвіду людини.

Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглю­тинація (від лат. aglutinare – склеювання). Це створення образу шля­хом поєднання якостей, властивостей або частин, узятих з різних об'єктів. Наприклад, такими є казкові образи русалки – напівжінки, напівриби, кентавра – напівчоловіка, напівконя, у технічній твор­чості – тролейбуса – сполучення властивостей трамваю та авто­мобіля, танка-амфібії, що поєднує властивості танка і човна.

Прийомом створення нових образів є аналогія. Суть цього при­йому полягає в тому, що створюваний новий образ схожий на реаль­но існуючий об’єкт, але в ньому проектується принципово нова модель явища чи факту. На принципі аналогії базується нова галузь інженер­ної справи – біоніка. Біоніка виокремлює деякі властивості живих організмів, які стають засадовими стосовно конструювання нових технічних систем. Так було створено багато різних приладів — локатор "електронне око" тощо.

Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування. Цей прийом полягає в навмисному посиленні в об'єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на тлі інших. Малюючи дружній шарж чи карикатуру, художник знаходить у характері чи зовнішності люди­ни щось неповторне, притаманне тільки їй і наголошує на цьому ху­дожніми засобами.

Створити нові образи можна шляхом перебільшення (або примен­шення) характеристик об'єкта. Цей прийом широко використовується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум'яка, Котигорошко) і здійснюють подвиги.

Найскладнішим способом утворення образів уяви є створення ти­пових образів. Цей спосіб потребує тривалої творчої роботи. Худож­ник створює попередні ескізи, письменник – варіанти твору. Так, при малюванні картини "З'явлення Христа народові" художник О. Іванов зробив близько 200 ескізів.

Перебіг творчого процесу пов'язаний з виникненням багатьох асоціацій. їх актуалізація підпорядковується меті, потребам і моти­вам, які домінують в актах творчості.

Велику роль у створенні образів уяви відіграє практична діяльність. Доки створений образ існує тільки "у голові", він не завжди зрозумілий До кінця. Втілюючи цей образ у малюнку чи моделі, людина перевіряє його реальність.

Засадовою стосовно створення образів уяви є взаємодія двох сиг­нальних систем. Співвідношення чуттєвого та мовного, образу та сло­ва набирає різного характеру в різних видах уяви залежно від кон­кретного змісту діяльності, в яку включається створення образів.

5. Різновиди уяви

Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі в цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від характеру діяль­ності людини та змісту створюваних образів.

Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну.

Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямо­вується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними видами діяльності, в які включається особистість. У процесі спілкуван­ня співрозмовники уявляють собі ситуації, події, що є предметом об­говорювання, читаючи художню чи історичну літературу; людина мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що народжуються в її голові під впливом прочитаного. Мимовільне виникнення уявлень тісно пов'язане з почуттями людини. Почуття є потужним генератором яскравих образів уяви тоді, коли людина перебуває у тривозі перед невизначеністю очікуваних подій чи, навпаки, переживає емоційне піднесення перед участю в урочистих подіях, що мають життєво важ­ливе для неї значення.

Переживаючи страх, тривогу за близьких, людина подумки ма­лює образи небезпечних ситуацій, а готуючись до приємної події - уявляє атмосферу доброзичливості, пошани з боку колег, присутніх. Прикладом мимовільного виникнення образів уяви с сновидіння. У стані сну, коли свідомий контроль за психічною діяльністю відсутній, сліди від різноманітних вражень, що зберігаються в мозку, легко роз­гальмовуються й утворюють поєднання, що характеризуються неприродністю та невизначеністю.

Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямо­вується спеціальною метою створити образ певного об'єкта, можли­вої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійс­нення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини.

Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на твор­чу та репродуктивну. Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою. Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили Й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродук­тивною.

Так, у конструктора-винахідника, який створює нову машину, уява творча, а в інженера, який за словесним описом або кресленням створює образ цієї машини, – репродуктивна. Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні продукти.

Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість без­посередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її став­лення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення творчого задуму та інструментом аналітико-синтетичної діяльності.

Репродуктивна уява – це процес створення людиною образів но­вих об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Потреба в репродукції образів об'єктивної дійсності – постійна й ак­туальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти. Репродуктивна уява відіграє надзвичайно важливу роль у процесі спілкування людей, яке великою мірою спричинило її розвиток. Мов­ний опис явищ завжди потребує від людини створення відповідних образів. Репродуктивна уява необхідна при читанні художньої літера­тури, при роботі з навчальними підручниками з географії, біології, анатомії тощо. Образи об'єктів формуються також на основі їх графічного опису, наприклад, в інженерній справі, при користуванні схемами, картами.

Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову та ін.

Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Художникові, письменникові завдя­ки яскравостічуттєвихобразів здається, що вони безпосередньо сприй­мають те, що зображують у своїх творах.

Для технічної уяви характерними є створення образів просторо­вих відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Образи технічної уяви найчастіше реалізуються у креслення, схеми, на основі яких потім створюються нові машини, об'єкти.

Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експери­ментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять. Фантазія відіграє важливу роль плануванні наукового дослідження, побудові експериментальної ситуації, у передбаченні перебігу експерименту. При побудові наукової системи уява необхідна, щоб доповнити відсутні, не знайдені ще ланки в ланцюжку фактів.

Фантазія має велике значення для плідної творчої діяльності вчено­го. Без фантазії його праця може перетворитися на діяльність із нагро­мадження наукових фактів, акумулювання своїх і чужих думок, а не на реальний поступ до нових винаходів, ідей, створення принципово но­вого в науці.

Особливою формою уяви є мрія. Мрія – це процес створення лю­диноюобразів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть ре­алізуватися негайно з об'єктивних або суб'єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальна спонука, як мотив діяльності, завдя­ки якому стає можливим завершення початої справи. Без мрії, заува­жував Д. Писарєв, неможливо було б зрозуміти, яка спонукальна си­ла змушує людину започатковувати і доводити до кінця виснажливі й великі за обсягом роботи в царині мистецтва, науки та практично­го життя.

6. Уява і особистість

Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від психічного життя людини взагалі. Особлива роль у створенні об­разів уяви належить інтересам, потребам, світоглядові особистості, що становлять її духовний світ. З діяльністю уяви пов'язане форму­вання низки морально-психологічних якостей особистості – гуманності, чуйності, почуття обов'язку тощо. Зрозуміло, що виявити чуйність може людина, яка, знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент.

У силі та яскравості образів уяви виявляються типологічні особли­вості вищої нервової діяльності. Уява – один з показників, за якими І. Павлов відносив людей до художнього чи розумового типу. Худож­ник має справу з образами (зоровим, руховим, слуховим тощо), що свідчить про домінуючу роль у його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, ай зумовлює формування її важливих особистісних якостей.

Лекція 14

ПАМ'ЯТЬ

1. Поняття про пам'ять

Враження, що їх одержує людина, відображуючи об'єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об'єкти та явища, що сприймалися раніше. У разі потреби набутий досвід може бути відтворений і використа­ний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її по­переднього досвіду називається пам'яттю.

Пам'ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять — неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягнен­нях, на здобутках, зафіксованих у пам'яті. Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам'яті людина, зауважував І. Сєченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.

Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють пам'ять образну, словесно-логічну, емоційну та рухову.

За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

2. Теорії пам'яті

Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті па психологічно­му рівні були зроблені асоціативним напрямом психології. Централь­ним в асоціативній психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, з’єднування. Асоціація – обов'язковий принцип усіх психічних Створень. Механізм асоціації полягає в установленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, не­обхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: за су­міжністю, схожістю та контрастом.

Асоціація за суміжністю – це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при зга­дуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчаль­ного матеріалу тощо.

Асоціація за схожістю спостерігається тоді, коли в мозку відобра­жуються зв'язки між предметами, схожими у певному відношенні (по­милкове сприймання незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, що пов'язані між собою протилежними ознаками (високий — низький, швидкий повільний, веселий – сумний тощо).

Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізна­вальної діяльності та життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відбивають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.

Причинно-наслідкові асоціації є засадовими стосовно міркувань і логічних побудов.

Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював, чим саме детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.

Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальт-психології. Центральним поняттям нової теорії був " гештальт " – образ як цілісна організація структури, яка не зводиться до суми її окре­мих частин. Тому утворення зв'язків ґрунтується на організації ма­теріалу, що визначає й аналогічну структуру слідів у мозку за принци­пом подібності за формою.

Фізіологічна теорія пам'яті тісно пов'язана з важливими положен­нями вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність.

Згідно з вченням І. Павлова, матеріальним підґрунтям пам'яті є плас­тичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворюва­ти нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнен­нята згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним підґрунтям пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як "слід", як тимчасові нервові зв'язки, що утворились у відповідь на дію подразника.

Фізіологічне підґрунтя пам'яті тісно пов'язане із закономірностя­ми вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нер­вових зв'язків – це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс – це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підґрунтя акту запам'ятовуван­ня. Для розуміння причинної зумовленості пам'яті важливого зна­чення набуває поняття підкріплення. Підкріплення – це досягнення безпосередньої мети дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, це збіг знову утвореного зв'язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв'язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився.

Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психологіч­ними поняттями мети дії. Це пункт об'єднання фізіологічного та пси­хологічного аналізу механізмів пам'яті. Запам'ятовування того, "що було", не мало б сенсу, якби його не можна було використовувати для того, "що буде".

У поясненні механізмів пам'яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теорії пам'яті. Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізич­ний слід, що призводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце стикання нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета відбувається немовби його обстеження оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, які немовби моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просто­рово-часової нервової структури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес утворення та активізації нейронних мо­делей і є засадовим стосовно процесів запам'ятовування, відтворен­ня та збереження.

Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, стикаються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті.

Біохімічна теорія пам'яті виражається гіпотезою про двоступене­вий характер процесу запам'ятовування. Сутьйого полягає в тому, щона першій стадії, одразу ж після впливу подразника, у мозку відбу­вається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси у клітині. Друга стадія виникає на ґрунті першої – це власне біохімічна реакція, пов'язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом коротко­часної пам'яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам'яті.

Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень.

3. Різновиди пам'яті

За змістом залежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють чотири види пам'яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків І відносин між ними.

Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, доти­ковою, нюховою тощо.

Фізіологічним підґрунтям образної пам'яті є тимчасові нервові зв'язки першосигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова постає як засіб усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Зміст словесно-логічної пам'яті – це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв'яз­ках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мо­ви, тому пам'ять на них і називається словесно-логічною. Цей вид пам'яті ґрунтується на спільній діяльності першої та другої сигналь­них систем.

Словесно-логічна пам'ять є специфічно людською на відміну від образної, рухової та емоційної, що властиві також тваринам.

Рухова пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною Рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої Діяльності, у діях художника, балерини, друкарки. Вона є підґрунтям Утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.

Емоційна пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні люди­ною емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не самі емоції, а й предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, переживання почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з яки­хось причин залишила її.

Залежновід характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ять говорять тоді коли людина щось запам'ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити. Коли людина ста­вить на меті щось запам'ятати або пригадати, йдеться про довільну пам'ять.

Мимовільна і довільна пам'ять – щаблі розвитку пам'яті люди­ни в онтогенезі. Пам'ять поділяють також на короткочасну, довготри­валу та оперативну.

Короткочасною називають пам'ять, яка характеризується швид­ким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням І нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяль­ності й обмежена за обсягом.

Довготривала пам'ять виявляється у процесі набування й закріплен­ня знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.

Оперативною називають пам'ять, яка забезпечує запам'ятовуван­ня та відтворення оперативної інформації, потрібної для використан­ня в поточній діяльності (наприклад, утримання в пам'яті проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій). Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.

4. Запам'ятовування та його різновиди

Запам'ятовування – один з основних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.

Запам'ятовування, як і інші психічні пронеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально пос­тавленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування вплива­ють яскравість, емоційна забарвленість об'єктів. Усе, що емоційно сильно впливає на людину, запам'ятовується нею незалежно від наміру пам'ятати. Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе. що цікавить, запам'ятовується значно легше й утри­мується у свідомості довше, ніж нецікаве. Мимовільні форми за­пам'ятовування відбуваються тоді, коли будь-яке явище постає кон­трастно на загальному тлі. Предмети, що схожі на вже відомі раніше, мимовільно запам'ятовуються легше. Мимовільне запам'ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і в навчальній діяльності.

Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспря­мований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Умови успішного запам'ятовування:

• багаторазове розумно зорганізоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

• розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смисло­вих одиниць;

• розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розу­міння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння ма­теріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з матеріалом, ми за­пам'ятовуємо його.

Умовами успішності довільного запам'ятовування є дієвий харак­тер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його значущість, установ­ка на запам'ятовування тощо.

5. Відтворення та його різновиди

Відтворення – один з основних процесів пам'яті. Воно є показни­ком міцності запам'ятовування і разом з тим наслідком цих процесів.

Засадовою стосовно відтворення с активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення – впізнавання. Впізнавання є відтворенням, що виникає при повторному сприйманні об'єктів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий об'єкт одразу ото­тожнюється з раніше відомим, повністю відтворюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ний. Повне впізнавання спостерігається, наприклад, при зустрічі добре знайомої людини або при ходінні добре відомими вулицями.

Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, утруд­ненням співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що було в по­передньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з кон­кретним музичним твором.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згаду­вання полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприй­мання того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інфор­мацію, наприклад пригадати правило при написанні слова чи речен­ня, відповісти на запитання, або мимовільним, коли образи чи відо­мості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Такими є явища персеверації. Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер. Образи персеверації з'являються після багаторазових сприймань певних предметів чи явищ або коли спостерігається сильний емоційний вплив на особистість.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було пригадати одра­зу після його запам'ятовування. Засадовим стосовно ремінісценції, на дамку І. Павлова, є зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемічного завдання. Через деякий час ця вто­ма зникає, і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого ма­теріалу є пригадування. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій си­туації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю пригадати, напружує волю, вдасться до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемічних дій. Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка передбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувався процес запам'ятовування об'єкта чи явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання здобутих знань, розвинення пам'яті як психічного процесу загалом.

Одним із різновидів довільного відтворення с спогади. Спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів минулого. у спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Об'єктом спогадів як специфічної форми відтворення є життєвий шлях конкретної особис­тості в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спо­гадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

Дата добавления: 2014-12-16