Декоративно-побутове мистецтво

Творчість майстрів проявлялась не тільки в будівництві та оздобленні хати, а й в інших ремесел, таких як, ковальство, бляхарство, дрібне ливарництво, ювелірній справі, зброярстві, різьбі по дереву, вишивці, ткацтві, гончарстві та ін.

Вироби народного ковальства здебільшого були призначені для обладнання будівель (хрести, дверні клямки, клямри, ручки та ін.), окуття засобів пересування, хліборобського реманенту, скринь, частин кінської упряжі тощо. Особливо цікавими роботами були ковані хрести, окуття дверей і скринь (з традиційним набором конструктивних елементів-спіралей, квітів, птахів та ін.), ковані брами.
Народне ювелірство побутувало на Подніпров'ї і Слобожанщині та в регіоні Карпат. Народні майстри виготовляли оздоби для святкового одягу жінок і дівчат, прикраси (переважно зі срібла (хрести, намисто, сережки, дукачі, персні) чи міді (хрести, персні) - як для жінок, так і чоловіків). Найпоширенішими виробами були хрести, оздоблені гравіюванням, склом, рідше - емаллю, та дукачі (підвіски із срібних чи мідних монет (рідше - золотих) або ж круглих пластинок з вигравіюваними рельєфними зображеннями), а часом і дукачі-іконки, кульчики (сережки без підвісок).
У селах Гуцульщини надзвичайного поширення набуло дрібне художнє ливарництво з латуні, вершинною точкою розвитку якого був кінець ХІХ - початок ХХ століття. Карпатські народні майстри виготовляли численні вжиткові приладдя, кінську збрую, зброю, прикраси тощо. Усі вироби пишно декорувалися карбуванням і гравіюванням (переважали геометричні мотиви у різних орнаментальних поєднаннях). Найбільшої популярності зажили оковані руків'я палиць та топірці.

Розвиток промислів у селі сприяв розвитку промисловості, яка стала запозичувати художні образи, що їх використовували народні майстри у своїй творчості.

Так, творчість майстрів народного гончарного мистецтва, що виготовляли розписаний різноманітними візерунками посуд, вплинуло на порцелянове фабричне виробництво, яке почало розвиватися у І половині ХІХ ст. на Волині, Чернігівщині та Київщині. Однак посуд із порцеляни був дуже дорогий, тому його могли придбати лише заможні верстви населення, а селяни та бідні міщани використовували у своєму побуті гончарні вироби народних промислів.

На початку ХІХ ст. популярним стало виробництво художнього скла. На Волині, Поділлі, Київщині та Чернігівщині виникли склодувні майстерні (гути), які в основному спеціалізувались на виготовлені скульптурок, ваз, пляшок.

Все більше механізувалося килимарство та ткацтво. Відомі крупні майстерні та мануфактури по виготовленню ткацьких виробів на території Лівобережжя, Слобожанщини, на Поділлі та в Галичині які поступово витісняли ручну працю. Всеукраїнську славу та відомість далеко за межами України мало містечко Кролевець на Лівобережжі де знаходився центр народного художнього ткацтва.

Дата добавления: 2014-12-16