Україна у XVIII ст

Лівобережна Україна. У серпні 1689 р. влада в Росії зосередилася в руках Петра І, який виказав довіру гетьману Лівобережної України Івану Мазепі, обраному у 1687 р. Ще 25 липня 1687 р. гетьман уклав з московською владою Коломацькі статті, де значно обмежувалися автономні права України: гетьман не мав права без царського указу позбавляти керівних посад старшину, а старшина — зміщати гетьмана, козацька старшина зобов’язувалася стежити й доносити на гетьмана царському урядові.

У середині 90-х років Україна та Росія об’єднаними силами перейшли у наступ проти Туреччини та Кримського ханства. У липні 1696 р. пала найбільша фортеця у північноприазовських землях Азов. Остаточна перемога над Кримським ханством була близька, але на заваді стала переорієнтація зовнішньополітичного курсу Росії. Залишивши південну проблему, Росія у 1700 р. уклала з Туреччиною Константинопольський мир і почала боротьбу зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Наміри Петра І спрямувати потоки товарів в Європу через При­балтику означали розрив традиційних економічних зв’язків України з Заходом. Мазепа підтримував Петра І у Північній війні зі Швецією, але у 1708 р. уклав та­ємний союз зі шведським королем Карлом ХІІ. Вважається що до цього його підштовхнуло праг­нення розширити самостійність Гетьманщини та уникнути політики жорстокого централізму
Петра І; побоювання, що цар може пожертвувати Україною заради перемоги над Швецією. У листопаді 1708 р. російські війська захопили столицю гетьмана Батурін, за підтримку Мазепи зруйнували Запо­різьку Січ. У червні 1709 р. в битві під Полтавою шведи за­знали поразки. Мазепа разом з Карлом ХІІ біжав до Туреччини, у місто Бендери, де помер у вересні того ж року. В цілому українське населення не підтримало Мазепу.

Після смерті І. Мазепи у 1709 р. українська еміграція у 1710 р. обрала гетьманом Пилипа Орлика. Очевидно, тоді ж була затверджена нова генеральна старшина, до складу якої увійшов і кошовий отаман Війська Запорізького низового Кость Гордієнко. У день виборів, 5 квітня 1710 р., між Орликом і старшиною був укладений договір, за офіційною назвою “Пакти і Конституція прав і вільностей Запорізького війська”, який у вітчизняній історіографії прийнято називати “Конституцією Пилипа Орлика”. Цей документ є типовим договором між представниками козацької еліти (гетьманом і старшиною), в якому зафіксовані їх права і привілеї. Він пройнятий прагненням козацької старшини обмежити всевладдя гетьмана, але не передбачає участі в управлінні державою представників інших станів. Одночасно документ свідчить про релігійну нетерпимість його авторів і непослідовність у відстоюванні суверенітету і територіальної цілісності, “Конституція” 1710 р. не містить навіть натяку на парламентську республіку, загальне виборче право, виборність усіх цивільних і військових посад і принцип поділу влади. України. Таким чином, всупереч погляду вітчизняної історіографії на “Конституцію Пилипа Орлика”, як на видатну подію, що “визначала нову форму існування держави – правову”, цей документ стоїть нарівні з попередніми угодами, що визначали суспільно-політичний устрій Гетьманщини.

Після перемоги в Полтавській битві були укладені Решетилівські статті, що встановлювали нові умови російсько-українських відносин. Вони значно посилювали військово-адміністративну залежність України від царського уряду: при гетьмані Скоропадському вводилася посада міністра-резидента, що наглядав за діяльністю гетьмана, царським посадовим особам надавалося право втручатися в справи української адміністрації, значно збільшувалося кількість російських гарнізонів у містах Лівобережної України та інше. Пізніше царським урядом були здійснени заходи, спрямовані на подальше обмеження автономного устрою України:

· у 1720 р. вперше було офіційно заборонено українську мову;

· у 1722 р. була створена Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом;

· у 1724-1727 та у 1734-1750 рр. Україною правила лише Малоросійська колегія;

· вільна торгівля фактично скасовувалася, українцям заборонялася торгівля з іншими країнами, окрім Росії;

· тільки у 1730 р. була відновлена Запорізька Січ під назвою Нова.

Останніми українськими гетьманами були Данило Апостол (1727-1734 рр.) та Кирило Розумовський (1750-1764 рр.). Вони доклали багато зусиль для стабілізації внутрішнього життя України та для розширення автономії управління Української держави, але в умовах централістичних прагнень Російської імперії подальший розвиток української автономії був неможливим.

У ІІ половині XVIII ст. автономний устрій України було остаточно ліквідовано:

· у 1764 р. ліквідовано гетьманство, вся повноту влади зосередилася в руках Малоросійської колегії;

· у 1775 р. була остаточно знищена Запорізька Січ. Після цього 25 тис. козаків пересилилися на Кубань, 5 тис. заснували у Туреччині Задунайську Січ (1775-1828 рр.);

· у 1783 р. в Україні було запроваджено кріпосне право; цього ж року було ліквідовано козацтво як стан.

Правобережна Україна. Польща відновлювала на Право­бережжі порядки, які існували до національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Зростали земельні володіння польських магнатів (40 магнатських родин володіли 80% території Правобережжя), посилюва­лося соціальне гноблення українського се­лянства (в деяких маєтках панщина стано­вила 5-6 днів), відновлювалося пересліду­вання православ'я.

У 1699 р. польський сейм скасував на Правобережжі козацький устрій. Козаки були оголошені поза законом, за винят­ком невеликої кількості козаків, що най­малися на службу до польських магнатів (надвірні козаки).

Посилення польського гноблення викли­кало хвилю повстань. У 1700 - 1704 р. точилася визвольна боротьба правобережного козацтва на чолі з полков­ником Семеном Палієм. Повстанці звільни­ли від шляхти Київщину, Черкащину, По­ділля. Цей рух був придушений спільними польсько-російськими зусиллями.

У наступні роки на Правобережжі поши­рився рух гайдамаків (від тюркського “гай-де” - гнати, чинити свавілля). Серед гайда­маків були переважно селяни-втікачі, найбідніша частина міського населення, ко­зацька сірома, наймити. У другій половині XVIII ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р. його очолив ко­зак Максим Залізняк та уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, По­ділля, Волинь. Тяжкі форми польського гноблення обумовили жорстокість гайда­маків, криваві розправи з польським на­селенням. Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панів­ної верстви суспільства, великої земельної власності. Царський уряд, наляканий величезним розмахом повстання, допоміг Польщі у його придушенні.

У західноукра­їнських землях (Галичина, Закар­паття, Буковина) соціальний про­тест проявився в русі опришків. Найбільш відо­мим ватажком опришків був Олекса Довбуш - з 1738 по 1745 рік. Його порівнюють з Робін Гудом, бо, гра­буючи багатих, все награбоване добро роз­давав бідним. Після смерті О. Довбуша загони оприш­ків очолювали Василь Баюрак, Мирон Штола. Рух опришків був придушений австрій­ським урядом лише у першій пол. XIX ст.

Питання для самоконтролю.

1. Чому українські землі увійшли до складу Великого князівства Литовського? 2. Яку роль в історії України зіграли польсько-литовські унії? 3. Які особливості соціально-економічної та релігійної ситуації в Україні у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.? 4. Українське козацтво як феномен європейської історії. 5. Які причини, перебіг та підсумки Національно-визвольної війни? 6. Які основні події в розвитку політичної ситуації на українських землях у ІІ половині ХVІІ — ХVІІІ ст.? 7. Яку роль в історії України зіграли гетьмани Б. Хмельницький, І. Виговський, П. Дорошенко, І. Мазепа? 8. Чому Росія постійно обмежувала вільності Гетьманщини?

Дата добавления: 2014-12-16