Б. Увага. 2 страница

– зміст тексту та інструкція мають бути максимально чіткими та зрозумілими.

Позитивне:

– велика кількість досліджуваних;

– фіксована система оцінок;

– легко обробляти.

Негативне:

– досліджуваний може свідомо вплинути на результати (коли знає для чого);

– не можна застосовувати, коли досліджуваний неповністю впевнений в існуванні тих чи інших якостей або свідомо чи підсвідомо не бажає визнавати наявність певних якостей у себе.

Види:

1) тести досягнень, спрямовані на визначення рівня оволодіння людиною конкретними знаннями, вміннями, навичками;

2) тести інтелекту – виявлення інтелектуального потенціалу людини;

3) тести креативності – на вивчення та оцінювання творчих здібностей;

4) тести особистості – спрямовані на вимірювання різних сторін особистості.

Види тестів:

– тести-запитання;

– тести-завдання.

Опитування – метод, при використанні якого людина відповідає на низку запитань.

Усне опитування (бесіда) – збір даних у процесі особистого спілкування за спеціально складеними програмами. Застосовують, коли потрібно простежити за поведінкою та реакцією людини, що відповідає на запитання.

Позитивне:

– безпосередній контакт;

– можна змінювати питання.

Негативне:

– великі затрати часу.

Письмове опитування. Різновид – анкета – система питань, адресованих великій кількості людей.

Анкети:

1) відкриті – дослідник сам формулює відповіді. Вимоги – питання чіткі, зрозумілі, не повинні містити в собі відповідь.

Позитивне:

– нестандартні відповіді;

– більш повні дані;

– велика кількість людей.

Негативне:

– важка обробка;

– неможливо співвіднести відповідь з реальністю і поведінкою;

– не можна врахувати реакцію досліджуваного на зміст питань, і тому не можна їх змінювати.

2) закриті – вибрати відповідь.

Позитивне:

– економність у часі.

Питання для самоконтролю

1. Які загальнопрофесійні та особистісні проблеми допомагає розв’язати психологія як навчальний предмет?

2. Навіщо студентам інженерних спеціальностей оволодівати науковими психологічними знаннями?

3. У чому полягали психологічні уявлення античних філософів Платона, Арістотеля, Теофраста?

4. Назвіть основні етапи розвитку психологічної думки в ХVІІ – ХХ ст.

5. Що таке психічні процеси?

6. Перелічіть відомі Вам напрями зарубіжної психологічної науки.

7. Дайте означення психології як науки, назвіть її предмет і завдання.

8. Перелічіть емпіричні методи психологічного дослідження.

9. Які методи психологічного дослідження належать до організаційних?

Лекція 2

Основні галузі психологічного знання. Інженерна психологія

Мета: з’ясувати місце психології в системі наук, її основні галузі, сутність інженерної психології, її предмет, завдання, методи дослідження.

1. Зв’язок психології з іншими науками.

2. Основні галузі сучасної психології.

3. Інженерна психологія як прикладна галузь наукового психологічного знання, її предмет, завдання, методи.

4. Основні підходи до інженерного проектування сучасної техніки, взаємодії людини і техніки.

Література

1. Введение в психологию: Учебное пособие/ Под ред. А. В. Петровского. – М.: Академия, 1995. – Ч.1.

2. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. – К.: Центр навч. літ., 2008. – С. 19 – 20.

3. М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти – К.: Вища школа, 2000.– С.65 – 69; 76 – 83.

4. Психология: Учебник для технических вузов / Под ред. В. Н. Дружинина. – СПб: Питер, 2000. – С.388 – 415; 440 – 465.

5. Столяренко Л. Д., Столяренко В. Е. Психология и педагогика для технических вузов. – Р.- н.- Д.: Феникс, 2001. – С. 381 – 389.

6. Тодорова І. С. Основи психології та педагогіки. – Полтава, 2002. – С. 5 – 16.

1. Зв’язок психології з іншими науками

Психологія тісно пов’язана з природничими науками, що вивчають будову і діяльність головного мозку. Недаремно відомі вчені І. Сєченов, І. Павлов, П. Анохін, Олексій Ухтомський та інші ставили перед собою завдання розкрити фізіологічні механізми людської психіки. Разом із тим у природничих науках виникають проблеми, які потребують психологічних досліджень. Так, проблема виникнення й розвитку психіки в процесі біологічної еволюції, котру німецький учений Ернест Геккель назвав „світовою загадкою”, для подальшого розвитку біологічних наук є не менш важливою, ніж проблема виникнення життя.

Розв’язання багатьох проблем медичних наук також передбачає участь психологів. Борючись із захворюваннями та лікуючи хворих, лікарю завжди слід використовувати дані про психіку людей: ще Авіценна говорив, що передусім потрібно лікувати не тіло, а душу.

Дані психології постійно використовують представники технічних наук – при проектуванні машин і механізмів, розробленні систем управління, засобів комунікації, засобів відображення інформації тощо. Щоб збільшити надійність системи „людина – машина”, в якій людина часто є найменш надійною ланкою, що призводить до виходу з ладу техніки, аварій і катастроф, потрібно ще на рівні проекту враховувати можливості людської психіки.

Традиційним є зв'язок психології з педагогікою. Ще відомий педагог Костянтин Ушинський зазначав, що коли педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна пізнати її в усіх відношеннях. Якщо раніше завдання психології полягало в „психологічному обґрунтуванні” різних педагогічних принципів, норм тощо, то тепер психології відводиться авангардна роль. Вона повинна розкривати можливості дитини і шукати нові форми й методи ефективного навчання та виховання.

Постійну потребу використовувати здобутки психології мають суспільні науки. У дослідженні соціальних процесів завжди виникає необхідність урахувати психологічні фактори: механізми індивідуальної та групової поведінки людей, соціальні настановлення й орієнтири, настрої, почуття, психологічний клімат, механізми навіювання, наслідування, психологічного зараження тощо.

Інтенсивний розвиток різних наук і їх тісний зв'язок із психологією зумовлюють виникнення багатьох суміжних проблем. У процесі їх вивчення з'являються й набувають розвитку численні суміжні науки: медична психологія, юридична психологія, авіаційна психологія, соціальна психологія та ін. Саме в їх координатах найчастіше формулюються нові питання, здійснюється пошук нових шляхів і методів їх дослідження, одержуються нові результати, які стають підґрунтям нових концепцій та наукових теорій.

2. Основні галузі сучасної психології

Виходячи з матеріалістичного уявлення про психіку, можна визначити, що психологія – наука про факти, механізми та закономірності психіки як образу дійсності, що склався у мозкові, на основі й за допомогою якого здійснюється управління поведінкою та діяльністю, що мають у людини особистісний характер. Головний предмет психологічної науки – пс ихіка в усіх її проявах. Основні завдання психології – вивчення та пояснення психічних явищ.

Галузі психологічної науки. За напрямами досліджень є загальна, вікова, педагогічна, соціальна, порівняльна, інженерна, військова психологія.

За глобальністю проблем виділяється:

а) фундаментальна психологія;

б) прикладна психологія;

в) практична психологія.

Додамо сюди також ненаукове психологічне знання, роль якого в суспільстві досить істотна. Це:

г) популярна психологія;

д) парапсихологія;

є) навколопсихологічне знання (побутове).

Фундаментальна психологія розв’язує теоретичні проблеми психологічної науки і формує її понятійний апарат.

Загальна психологія є базовою для всіх галузей психологічної науки. Вона систематизує й узагальнює результати досліджень інших галузей, розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, розкриває загальні закономірності, теоретичні принципи, формулює наукові поняття.

Прикладна психологія розглядає загальні психологічні проблеми людини як суб’єкта професійної діяльності (медична психологія, юридична психологія, психологія праці тощо), а також ті, що зумовлені фізіологічними чинниками (вік, стан здоров’я – психологія дошкільного віку, психологія студентського віку, сурдопсихологія, оліго-френопсихологія тощо), певним соціальним статусом (психологія керівної діяльності, психологія колективу, психологія натовпу та ін). Вона має безліч окремих галузей, які виникають на межі психології й інших наук (педагогіки, медицини, мистецтвознавства тощо).

Практична психологія вивчає психологічні проблеми окремої особистості з метою надання допомоги у їх розв’язанні.

На межі між науковим та ненауковим психологічним знанням стоїть популярна психологія, завданням якої є не проведення наукових досліджень і їх теоретичне опрацювання, адаптація наукового знання для широкого загалу.

Цікавою для багатьох є парапсихологія – це галузь знання психологічного типу, що розглядає факти, які офіційна наука не здатна ні пояснити з точки зору прийнятих теорій, ні остаточно відкинути – насамперед, через їх поширеність та очевидність. Так, телекінез – явище, зумовлене начебто здатністю окремих людей рухати предмети „силою думки”, описане багато разів, і безліч же разів робилися спроби розвінчати його як спритне шарлатанство. Всі чули про нібито існуючу у декого здатність до телепатії – вгадування думок іншої людини. Багато зараз говорять про спіритизм – здатність спілкуватися з душами померлих людей. Близько до нього стоїть ясновидіння – здатність описувати події, в дійсності недоступні цій людині через віддаленість у часі чи просторі. Ще більш відомою є проскопія – здатність „зчитувати” приховану інформацію через посередництво „магічних” предметів типу кришталевої кулі чи багатьох різновидів карт. Проскопічні традиції типові для більшості народів і живуть багато століть, незважаючи на заборони з боку церкви, спростування вченими-матеріалістами та нездатність філософії й психології пояснити це явище.

Навколонаукове психологічне знання перебуває з науковою психологією в діалектичному взаємозв'язку. Воно породило психологічну науку, живиться її набутками. Його джерело – власний життєвий досвід людини, здійснений щодо неї виховний та освітній вплив, а також суспільний досвід, усна народна творчість, народні традиції. Так, Я. Л. Коломинський стверджував, що немає жодного психологічного явища, яке не було б відображене у фольклорі. Кожен з нас є носієм такого знання, воно слугує орієнтиром і регулятором усіх стосунків, в які ми вступаємо протягом життя. Разом з тим, слід пам’ятати, що серед побутової психологічної інформації трапляється як достовірна (об’єктивна), так і недостовірна, що базується на суб’єктивному досвіді й відображає викривлене, корисливе ставлення до дійсності (наприклад, відоме російське прислів’я „У женщины волос долог, да ум короток”). Насправді ж, людина психологічно народжується не чоловіком і не жінкою, й лише соціальні та певні індивідуальні особливості, типові не лише для жінки, можуть зумовити її інтелектуальне відставання в окремих випадках. Об’єктивація належного нам побутового психологічного знання, його розширення за рахунок ознайомлення з надбаннями сучасної науки й розглядається нами як одне із суттєвих завдань курсу „Психологія і педагогіка”.

3. Інженерна психологія як прикладна галузь наукового психологічного знання, її предмет, завдання, методи

Інженерна психологія вивчає особливості діяльності оператора в автоматизованих системах управління, розподілу та узгодження функцій між людиною і машиною. Вона є важливою частиною ергономіки – науки, що розв’язує проблеми створення оптимальних для підвищення продуктивності праці умов виробництва. Предметом інженерної психології є вивчення закономірностей взаємодії людини з технікою з метою її використання в ефективному, надійному й безпечному режимі праці.

Зв’язок між людиною і технікою настільки тісний, що ще на початку створення інженерної психології почали говорити не про систему „людина – техніка”, а про єдину систему „людина – машина”(СЛМ).

У СЛМ функціонування техніки залежить від дій людини й, навпаки, дії людини залежать від ефективності функціонування машини. При цьому роль людини – основна. Проблема людино-машинної взаємодії визначає головну мету інженерної психології – підвищення ефективності та безпеки функціонування систем.

Основні завдання інженерної психології:

– аналіз функцій людини в СЛМ, вивчення структури і класифікація діяльності оператора (структура діяльності включає мету, мотиви, види операторської діяльності, режими праці);

– вивчення процесів переробки інформації;

– розроблення принципів обладнання робочого місця операторів;

– вивчення впливу психологічних факторів на ефективність СЛМ (психічний стан оператора, його працездатність, режим праці та відпочинку, сумісність та спрацьованість, розподіл функцій у групі операторів);

– розроблення принципів і методів професійної підготовки операторів у СЛМ (професійний відбір, навчання, тренування, формування груп операторів та керування ними);

– інженерно-психологічне проектування й оцінка СЛМ.

Методи інженерної психології. Використовуються методи психології, фізіології, гігієни та охорони праці, анатомії, соціології.

Серед психологічних методів, які використовуються в інженерній психології, розрізняють: власне інженерно-психологічні, психофізіологічні й персонологічні, математичні методи моделювання, методи психологічної підтримки, психоконсультування, психотерапії.

Інженерно-психологічні методи спрямовані на дослідження процесу професійної діяльності людини-оператора, при функціонуванні СЛМ, оцінювання діяльності людини, аналізу її помилок і факторів зовнішнього середовища.

Психофізіологічні й персонологічні методи дозволяють дослідити організацію психофізіологічних функцій людини-оператора у процесі діяльності, оцінювати та контролювати її функціональний стан, працездатність, надійність і ефективність діяльності, особливості прояву індивідуальності.

Математичні методи використовуються для формалізованого опису та побудови моделей діяльності оператора.

Методи моделювання включають методи предметно-математичного, знакового і математичного моделювання.

Методи психологічної підтримки й супровід ефективної, безпечної та надійної діяльності людини в системах „людина – техніка” включають методи: психологічної саморегуляції та самовідновлення людини, психоконсультативної бесіди, індивідуальної й групової тренінгової та психотерапевтичної роботи з персоналом систем „людина – техніка”, музикотерапії, рухової терапії тощо.

4. Основні підходи до інженерного проектування сучасної техніки, взаємодії людини і техніки

Інженерно-психологічне проектування включає:

– раціональний розподіл функцій між людиною і машиною, аналіз функцій людини в конкретній діяльності, в конкретній системі „ЛМС”;

– оптимізацію інформаційної взаємодії людини та техніки:

а) за рахунок регулювання обсягу інформаційних потоків на основі врахування психологічних можливостей людини за швидкістю та точністю прийому й переробки інформації;

б) за рахунок засобів відображення інформації (ЗВІ);

в) за рахунок оптимального ергономічного конструювання органів управління, оптимальної побудови робочих місць операторів, пультів керування;

– забезпечення оптимальних критеріїв напруження праці операторів. Потік інформації, яка надходить до людини, можна виміряти та зіставити з психологічними можливостями людини з прийому інформації;

– інформація повинна відображатися у формі, безпосередньо придатній до використання.

При інженерно-психологічному проектуванні розглядаються всі етапи діяльності оператора й фактори, які впливають на їх виконання.

Питання для самоконтролю

1. З’ясуйте місце психології в системі наук.

2. Схарактеризуйте галузі психології згідно з їх сутністю та призначенням.

3. Які галузі психологічної науки найбільше пов’язані з Вашою майбутньою професією?

4. Дайте визначення інженерної психології та розкрийте її зв’язок з практичною психологією.

5. Визначте предмет вивчення інженерної психології як галузі практичної психології.

6. Назвіть основні завдання інженерної психології.

7. Схарактеризуйте методи інженерної психології.

Лекція 3

Проблема особистості у психології. Спрямованість як провідна підструктура особистості

Мета: сформувати уявлення про особистість як одне з базових у психології. З’ясувати психологічну структуру особистості; роль біологічного і соціального в особистості. Розглянути спрямованість особистості, її складові.

1. Поняття особистості у психології.

2. Психологічна структура особистості. Концепція динамічної функціональної особистості К. К. Платонова.

3. Проблема біологічного і соціального в особистості

4. Спрямованість особистості та її складові: потреби, мотиви, переконання, інтереси, ідеали, світогляд.

Література

1. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. – К.: Центр навч. літ., 2008. – С. 51 – 66.

2. М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2001. – С.202 – 206.

3. Немов Р. С. Психология. – М.: Просвещение, 2001. – С335 – 373.

4. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. – М.: Просвещение, 1977.

5. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1968.

6. Психология: Учебник для технических вузов / Под ред. В. Н. Дружинина. – СПБ. – Питер, 1999. – С. 261 – 309.

7. Психологія / За ред. Ю. Л. Трофімова. – К.: Либідь, 2000. – С. 100 – 122.

8. Столяренко Л. Д. Основы психологии. – Р.-н.-Д.: Феникс, 1997. – С. 166 – 171; 261 – 262.

1. Поняття особистості у психології

З’ясовуючи поняття „особистість”, слід виокремити поняття „індивід”, яке втілює родову належність людини, її біологічну специфіку (тварина з огляду на ці ж показники йменується „особина”).

Індивід – найбільш загальне визначення людини як одиничної природної істоти, продукту філогенетичного та онтогенетичного розвитку, носія індивідуально своєрідних рис.

У процесі включення до системи суспільних відносин індивід стає особистістю.

У психології особистість – це системна соціальна властивість, набута індивідом у предметній діяльності й спілкуванні, що характеризує рівень і якість представленості суспільних відносин в індивідові.

В англійській мові слово „особистість” походить від латинського „persona”, що означало „маска”, „личина”. В давній українській мові знаходимо слово „парсуна” – обличчя, портрет. Отже, колись поняття „особистість” ототожнювалося із зовнішніми, соціально виявленими рисами людини. Але на сьогодні існує значне різноманіття уявлень про особистість, серед котрих домінує прямо протилежний підхід: особистість визначається насамперед як утворення глибинне, сутнісне, неочевидне. Її основні характеристики різні вчені бачать неоднаково, зокрема вважають наступне.

Карл Роджерс: особистість – організована, тривала, суб’єктивно сприймана сутність, яка становить саму серцевину наших переживань.

Гордон Олпорт: особистість – те, що людина являє собою насправді, внутрішнє „щось”, детермінуюче характер стосунків людини зі світом.

Ерік Еріксон: за життя людина проходить багато криз, і особистість – функція результатів криз.

Джордж Келлі: особистість – притаманний кожному індивідуумові унікальний спосіб усвідомлення життєвого досвіду.

Реймонд Кеттел: особистість – складне утворення, ядро котрого має 16 складових.

Альберт Бандура: особистість – складна динамічна картина безперервної взаємодії індивіда, поведінки та ситуації.

Розглянемо основні положення, що не суперечать цим й іншим підходам, поєднують їх:

– в особистості представлені якості, типові для всіх, але в суто індивідуальному поєднанні;

– особистість – абстракція, котра грунтується на висновках, отриманих у результаті спостереження за поведінкою людини;

– важливим є досвід; особистість характеризується в еволюційному процесі як суб’єкт впливу внутрішніх та зовнішніх факторів, уключаючи генетичну й біологічну схильність, соціальний статус і змінні обставини середовища;

– особистість відносно незмінна і постійна у часі та змінних ситуаціях: вона забезпечує почуття безперервності в часі й навколишніх обставинах.

Отже, поняття „ індивід” та „ особистість” пов’язані дуже тісно, але не тотожні. О. М. Леонтьєв писав: „Особистість не дорівнює індивідові; особистість є системна, і тому – „надчуттєва” якість, хоча носієм цієї якості є цілком чуттєвий, тілесний індивід з усіма його природженими й набутими властивостями”.

Особистість не можна відчути, виміряти тощо. Вона втілює в собі систему відносин, суспільних за своєю природою, розкрити які можна лише через мисленнєвий аналіз.

Таке розкриття нам необхідне, оскільки саме специфіка особистості визначає реакцію людини на певні зовнішні та внутрішні чинники, тоді як передбачення та корекція таких реакцій щодо інших і себе самого становить основну проблему міжлюдської взаємодії.

Чи ж можна розмежувати особистість та індивіда? А. В. Петровський вважає, що гіпотетично – можна (так, Амала і Камала – індивіди без особистості). Дуже умовно можна уявити й особистість без індивіда (Козьма Прутков, Гудвін), але це – швидше мисленнєвий експеримент, ніж реальність.

Особистість не є стабільною. Формується та проявляється вона тільки в системі певних міжсобистісних зв’язків чи – ширше – в системі суспільних відносин. Ці відносини не можуть зводитись до „чистого” спілкування („суб’єкт – об’єкт”), тобто в діяльності й спілкуванні стосунки складаються як:

суб’єкт – суб’єкт – об’єктні (діяльність);

суб’єкт – об’єкт – суб’єктні (спілкування).

2. Психологічна структура особистості. Концепція динамічної функціональної особистості К. К. Платонова

Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне й соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.

Людина – істота природна, але біологічне у процесі історичного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних специфічно людських особливостей.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині й характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне – це те, що характеризує окрему людину: її фізичні й психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Не відкидаючи повною мірою біологічного, К. К. Платонов розробив так звану концепцію динамічної функціональної особистості:

1. Спрямованість (переконання, світогляд, ідеали, нахили, інтереси). Біологічного майже немає, формується вихованням.

2. Досвід (звички, вміння, навички, знання). Соціальне домінує, формується навчанням.

3. Психічні процеси (воля, почуття, мислення, сприйняття, відчуття, емоції, пам’ять). Соціальне переважає, формується вправленням.

4. Біопсихічні властивості (статеві, вікові, патологічні й фармакологічно зумовлені, темперамент). Соціального майже немає, формується тренуванням (повторенням).

Отже, психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо – складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії й у своїй єдності становлять її „Я”, котре керує всіма аспектами внутрішнього життя і проявами його в діяльності, стосунках з іншими.

3. Проблема біологічного і соціального в особистості

Психічний розвиток індивіда, формування особистості є біологічно й соціально зумовленим процесом. Людський індивід розвивається і як біологічна істота, і як представник біологічного виду Ноmо sареns, і як член людського cуспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами – біологічним та соціальним.

За даними Г. С. Костюка, онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості – соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов’язані в процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції й визначає розвиток її організму. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесі його історичного і суспільного розвитку.

Із точки зору сучасної науки, в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних та соціальних умов.Останнє слово у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зародку виникає людський організм з притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип визначає також динамічні властивості нервових процесів, безумовно рефлекторні мозкові зв’язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов’язані з її органічними потребами.

Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки історично виробленим засобам, властивим лише людству. Соціальне середовище, в котре потрапляє і в котрому розвивається дитина, – це й об’єкти, явища природи, й створене людством штучне предметне середовище, а передусім – це люди, їхні взаємини, створені речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності, загалом культура людської цивілізації.

Вплив суспільного середовища змінюється залежно від: процесу дозрівання дитини, зростання її фізичних та розумових сил, становлення потреб і прагнень, здатності сприймати об’єкти йнаслідувати їх, від виникнення нових видів діяльності. Життєві зв’язки дитини з навколишнім соціальним середовищем характеризуються вибірковістю, а з віком розширюються і збагачуються. Спочатку головним соціальним середовищем для дитини є сім’я, батьки, родичі, які доглядають її. Пізніше поруч з дітьми з’являються інші люди – вихователі та вчителі освітніх установ, товариші, шкільні й позашкільні групи.

4. Спрямованість особистості та її складові: потреби, мотиви, переконання, інтереси, ідеали, світогляд

Інтегрованим показником соціальної цінності орієнтацій особистості є її спрямованість. Система домінуючих мотивів поведінки і діяльності визначає спрямованість особистості. Спрямованість разом зі світоглядом є вищим регулятором поведінки та дій людини.

Види спрямованості. Залежно від того, які мотиви в діяльності й поведінці відіграють домінуючу роль, розрізняють такі види спрямованості:

– особистісна спрямованість. Характеризується переважанням у особистості мотивів, спрямованих на забезпечення особистого благополуччя. Наприклад, успішно закінчити ВНЗ, щоб зробити добру кар’єру;

– колективістська спрямованість. Зумовлена переважанням мотивів, спрямованих на забезпечення успіху в спільній роботі, наприклад, намагання здобути командну перемогу в змаганнях;

– ділова спрямованість. Відображає переважання мотивів, які породжені діяльністю і зорієнтовані на неї: інтерес до праці, бажання оволодіти конкретним видом діяльності тощо.

Спрямованість здебільшого визначається усвідомленими мотивами поведінки – цілями, інтересами, ідеалами та переконаннями.

Дата добавления: 2014-12-16