Типи керівників

План

Тема

КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ.

План:

1. Права та обов’язки науково-педагогічних працівників

2. Зобов’язання держави перед педагогічним та науково-педагогічним працівникам

Згідно закону, педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан котрих дозволяє виконувати службові обов'язки..Персонал, що здійснює освітню діяльність, поділяється на педагогічних працівників, які викладають у закладах освіти, та науково-педагогічних працівників, які викладають у вищих освітніх закладах III - IV рівнів акредитації.

Номенклатура посад педагогічних та науково-педагогічних кадрів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, у тому числі за контрактом. Прийняття науково-педагогічних кадрів здійснюється на основі конкурсного відбору.

Педагогічні працівники підлягають атестації, за результатами якої визначається відповідність працівника обійманій посаді, рівень його кваліфікації, присвоюються категорії, педагогічні звання. Порядок атестації встановлюється Міносвіти. Перелік категорій і педагогічних звань педагогічного персоналу, порядок їх присвоєння, визначаються урядом. Рішення атестаційної комісії є підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи в установленому порядку.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на:

• захист професійної честі, гідності;

• вибір форм, методів, засобів навчання, педагогічну ініціативу;

• індивідуальну педагогічну діяльність;

• участь у громадському самоврядуванні;

• підвищення кваліфікації, перепідготовку, вибір змісту, програм, форм навчання, закладів, установ організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

Водночас вони зобов'язані:

- постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

- забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, слухачами навчальних програм стосовно обов'язкових вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти, сприяти розвиткові здібностей учасників навчально-виховного процесу;

- настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі;

- виховувати в дітей та молоді повагу до батьків, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення де природного середовища країни;

- готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

- додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

- захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків інших шкідливих звичок.

Держава має забезпечувати педагогічним та науково-педагогічним працівникам:

- належні умови праці, побуту, відпочинку, медичного обслуговування;

- підвищення кваліфікації не рідше ніж один раз на п'ять років;

- правовий, соціальний, професійний захист;

- підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) за наукові ступені та вчені звання;

- надбавки за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи (понад 3 роки - 10%, понад 10 років - 20%, понад 20 років - 30%);

- встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним працівникам на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати, а науковим-педагогічним кадрам - на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості.

Схема посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним та науково-педагогічним працівникам затверджується в порядку, визначеному урядом. Держава повинна також встановлювати доплати спеціалістам, котрі працюють у системі освіти, відносно рівня середньомісячної заробітної плати працівника народного господарства.

Сфера освіти, як і будь-яка галузь народного господарства, успішно буде функціонувати, якщо її забезпечити підготовленими кадрами спеціалістів.

У навчальних закладах працює лише п'ята частина всіх спеціалістів.

У складі працівників установ і органів освіти виділяють чотири основні групи:

• науково-педагогічний корпус (професори, викладачі вузів, наукові працівники);

• вчителі - викладачі і вихователі;

• керівні працівники;

• навчально-допоміжний і обслуговуючий персонал.

Вирішальна роль у розвитку освіти належить педагогічним працівникам: викладачам вузів, середніх-спеціальних навчальних закладах, ПТУ, учителям, вихователям, керівникам освітніх закладів. В освіті науково-педагогічний персонал, шкільні вчителі і вихователі є безпосередніми провідниками (працівниками), основними виконавцям технології навчання і виховання. Саме їхній інтелектуальний і, особливо, моральний потенціал, рівень загальної культури, професійні заняття, уміння і рівень професійних знань, умінь і навичок, творчий підхід до справи служать головним, визначальним фактором розвитку й ефективності послуг освіти.

Галузь освіти - єдина сфера, яка готує кваліфіковані кадри для всіх інших галузей економіки, а також для самої себе. Підготовку вчителів, вихователів і викладачів здійснює науково-педагогічний персонал вищих навчальних закладів.

Науково-педагогічні працівники вузу зобов'язані:

- забезпечити високу ефективність педагогічного і наукового процесів;

- сформувати в учнів професійні якості з обраної спеціальності, здатність до праці і життя в умовах сучасної цивілізації й демократії;

- розвивати в тих, хто навчається, бажання самостійно займатися підвищувати кваліфікацію.

До професійно-викладацького персоналу належать: декан, завідуючий кафедрою, професор, доцент, старший викладач, викладач, асистент.

Порівняно з 1980 роком персонал вузів України зріс на 20-25%. Це пов'язано також із збільшенням кількості вузів. Чисельність докторів наук зросла в 2 рази, кандидатів наук - на 25%, а тих, хто має професорське звання, - на 35%. Ріст викладацького складу навчальних закладів сприяв розвитку університетської системи навчання. Із збільшенням кількості університетів, у декілька разів збільшився також і контингент їх студентів. Збільшення кількості університетів у 3,5 рази відбулося, головним чином, за рахунок перейменування їх з ряду інститутів різного профілю: педагогічного, гуманітарного, технічного, аграрного.

Після закінчення різних освітніх закладів їх випускники працюють за фахом, який отримали у вузах. Випускники педагогічних училищ вихователі, вчителі молодших класів, організатори; випускники вищих навчальних закладів вчителі молодших класів, вчителі старших класів, директори, завучі; при отриманні освіти в найвищих навчальних закладах викладачі технікумів, училищ, інститутів..., але це залежить також і від кваліфікаційного рівня ("спеціаліст", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "магістр", "доктор", "професор", "доцент" і т.д.).

Післявузівська освіта здійснюється в аспірантурі і докторантурі. При цьому підвищується рівень освіти, наукової і педагогічної кваліфікації на базі вищого професійного навчання. У підготовці дипломованих вузівських педагогів (кандидатів, докторів) чільне місце займають науково-дослідні інститути, академії наук. На ґрунті цієї системи ведеться підготовка студентів, аспірантів і докторантів, готуються наукові і педагогічні кадри математиків, мовників, біологів та інших спеціальностей для всіх вузів країни, інститутів РАН, інших академій і галузей.

Велике значення має фінансування навчання і науки в цілому. При недостатньому фінансування може знизитися якість освіти, підготовка спеціалістів різних рівнів, знизяться також і темпи економічного розвитку і втратиться конкурентна здібність на світовому ринку. У той час і розвиток нових форм освіти (навчання): вуз - аспірантура - докторантура, вимагає формування великих навчально-наукових комплексів, центрів.

В аспірантуру рекомендують студентів після вузів, а також на конкурсній основі може вступити кожен, хто пропрацював два роки після закінчення вузу (здаються екзамени, захищається кандидатська дисертація).

Докторантами стають особи, які мають наукову ступінь кандидата наук і зараховані в докторантуру для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук. Наукові звання присвоюються особам, котрі мають глибокі професійні знання і наукові досягнення у відповідній галузі науки.

Звання професора присвоюється особі, що має ступінь доктора наук. Звання доцента - тим особам, які мають наукову ступінь кандидата наук, ведуть викладацьку, наукову і методичну роботу у вузах.

Сучасна підготовка, розприділення працівників визначається тими радикальними змінами, які відбуваються в економіці країни, у фінансовому становищі, структурі й утриманні системи освіти. Розширення ринкових відносин в економіці веде до змін у процесі забезпечення спеціалістами галузей народного господарства. Посилюється роль економічних методів впливу, виникають елементи ринкової структури господарства, включаючи формування ринку робочої сили. Ринкове регулювання не охоплює повністю процес підготовки спеціалістів і забезпечення ними галузей освіти, але здійснює на нього активний вплив. Це регулювання реалізується через наступні економічні важелі:

- вартість робочої сили;

- заробітна плата педагогічних працівників;

- оплата за навчання;

- попит і пропозиції;

- ринкові ціни за навчальні і наукові послуги.

З початком 90-х років спостерігається таке негативне явище, як від'їзд за кордон висококваліфікованих спеціалістів, перехід в інші сфери діяльності, інші підприємства. Причина цьому: низький престиж інтелектуальної праці; низька оплата - у вузах зменшується кількість молоді, особливо чоловіків - це веде до фемінізації науково-педагогічного процесу, збільшується наукове навантаження на викладачів, що прагнуть додаткового заробітку. Посилюється нерівномірність розподілу висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів між вузами і різними регіонами країни.

У цілях підвищення ефективності відтворення науково-педагогічних кадрів можна виділити декілька важливих напрямків:

- надання вищим навчальним закладам гарантійного рівня бюджетного фінансування, звільнення від податку, утворення оптимального режиму в отриманні і використанні необхідних ресурсів і засобів;

- концентрація зусиль у підготовці науково-педагогічних кадрів у вищих вузах;

- розвиток спеціалізацій і кооперацій вузів у підготовці і використанні науково-педагогічних кадрів. Зосередження у вищих навчальних закладах підготовки викладачів з тих спеціальностей, на які є найбільші запити;

- повніше використання можливостей вузівського сектора науки.

Донедавна вся відповідальність про підготовку і розприділення спеціалістів належала державі. Підприємства, організації отримували фахівців відповідно до своїх потреб.

Зараз існує плановий набір студентів на конкурсній основі для безкоштовного навчання і на контрактній основі. Молоді спеціалісти самі вирішують проблему працевлаштування. Навчання платне. Плату за навчання вносять як юридичні особи, так і підприємства, організації.

Вища професійна освіта розрахована не менше як на чотири роки. Після її закінчення здобувається рівень бакалавра; за п'ять років - дипломований спеціаліст; на шість - магістр. Частина вузів перейшла на двохступеневу систему навчання: 2 і 4 роки. Навчаючись два роки, студент отримує ступінь бакалавра, той, хто хоче продовжувати освіту і проявляє здібності, може отримати другий ступінь, більш глибокі знання, і, ступінь магістра. Перехід на багаторівневу систему вимагав переглянути ряд спеціальностей. В останні роки відбувається перебудова структури викладацьких кадрів і прийняття студентів, спричинене домінуючими вимогами соціально-економічного розвитку. По деяких спеціальностях набір зменшується, по інших - збільшується.

У галузі освіти, враховуючи і вищу, важливою частиною є педагогічна освіта. На неї відводиться 5-та частина вузів країни. Саме вона забезпечує підготовку і підвищення кваліфікації педагогічних працівників: викладачів, вчителів, вихователів для усіх типів, форм і видів освітніх закладів. Найбільше педагогів готується для шкіл, професійно-технічних училищ, середньо-спеціальних навчальних закладів, дошкільних і позашкільних закладів. Сьогодні кожен регіон має свій педагогічний вуз, і не один. Вони орієнтовані, головним чином, на підготовку і задоволення потреб регіону в учителях і вихователях. Збільшується кількість факультетів у вузах, розвиваються економічні зв'язки з іншими країнами, поглиблюється вивчення іноземної мови, з'являються центри економічної освіти. Відбулася диференціація в складі середніх педагогічних навчальних закладів. Чільне місце займають і педагогічні коледжі. В наш час є вчителі, які не мають вищої освіти, а тому вводиться система контрактів у школах і вузах з питань працевлаштування.

У теперішніх умовах розширення ринкових відносин в економіці, негативний вплив на педагогічні кадри, проявляється в посиленому відтоку робітників із галузі освіти. Вони переходять в інші сфери діяльності через такі умови: великий різниця в зарплаті освітян з іншими галузями, ненормований робочий день, соціальна незахищеність педагогів, зниження престижу викладацької праці. Катастрофічне становище спостерігається і серед дитячих садків. У багатьох місцевостях вони закриваються, або стають сезонними. Збільшується дефіцит кваліфікованих педагогічних кадрів. Після закінчення вузу стають педагогами лише деякий відсоток випускників, багато йдуть працювати в інші сфери діяльності. Деякі педагоги працюють не за фахом.

Перехід до ринкової економіки визвав необхідність модернізації змісту педагогічної освіти і зміну структури підготовки педвузами учительських кадрів. Виникла потреба не лише в розширенні складу спеціальностей, але й в істотних змінах пропорцій у прийнятті студентів різних спеціальностей. У педвузах готують спеціалістів за усіма спеціальностями. В останні роки в ряді педагогічних університетів, інститутів розгорнута підготовка економістів, юристів, менеджерів, маркетологів, психологів. У зв'язку із цим повідкривалися нові факультети: економічний, юридичний, психолого-дефектологічний.

Сьогодні велика увага відводиться підготовці спеціалістів для роботи з дітьми, які мають відхилення в розвитку. Іде підготовка вчителів предметників із додатковими спеціальностями.

Перебудова вищої педагогічної освіти. Для підготовки висококваліфікованих працівників потрібна цілісна, комплексна програма. У її реалізації головна роль повинна належати педагогічним університетам, здатним розробляти нові освітні технології, новий зміст освіти з урахуванням регіональної специфіки. Важливою для вирішення проблем підвищення якості підготовки вчителів і забезпечення ними навчальних закладів є ідея утворення комплексів безперервної педагогічної освіти:

· педагогічний ліцей;

· педагогічний коледж;

· педагогічний вуз;

· університет педагогічної майстерності.

При комплексах даної педагогічної освіти передбачається також функціонування і забезпечення блоків: наукового, комерційного, організації міжнародних зв'язків. Ведеться підготовка вчителів за експериментальною програмою; утворюються на базі педвузів наукові лабораторії і науково-дослідні інститути.

Підвищення кваліфікації. Підготовка педагогічних кадрів передбачає не лише збільшення підготовки кількості вчителів, але і їх перепідготовку, підвищення їх кваліфікації. Для цього потрібне і підвищення кваліфікації і перепідготовка науково-педагогічного персоналу, який здійснюватиме цю роботу. Тому і виникли інститути удосконалення вчителів.

Кожні п'ять років, протягом 2-3-х місяців, учитель проходить перепідготовку в цих інститутах. Для формування і навчання керівників шкіл існують факультети підготовки і підвищення кваліфікації освіти працівників.

1. Надання працівникам освіти і навчальних закладів кваліфікованої допомоги в проведенні інформаційної діяльності тощо.

На сучасному етапі реформування освіти відбувається ґрунтовна перебудова всієї системи підвищення кваліфікації педагогів і за складом її закладів, і за змістом їх роботи.

Лише система підвищення кваліфікації потенційно здатна, разом з Міністерством загального і професійного навчання, (освіти) забезпечити збереження єдиного освітнього простору в країні.

Питання для самоперевірки:

1.Укажіть принципи підбору педагогічних кадрів для закладів освіти.

2.Які права та обов’язки мають педагогічні та науково-педагогічні працівники.

Тема: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ.

1. Роль характеру і темпераменту в управлінні освітнього закладу.

2. Портрет менеджера освіти.

3. Стилі керівництва.

Поняття: психологічний тип керівника, стиль управління, авторитарний стиль, демократичний стиль, ліберальний стиль, харизматичний стиль, управлінські ролі.

Управлінська наука тісно пов’язана з психологічною, адже саме психологією досліджуються проблеми формування й становлення особистості, мотиви її діяльності й потреби, що суттєво впливає на прийняття управлінських рішень. Важливим виявляється знання окремих сторін особистості керівника задля передбачення його поведінки у тих чи інших життєвих ситуаціях. Крім того, сьогодні спостерігається абсолютне нехтування управлінцем психологічної компоненти суспільного життя підлеглого. Небажання керівника бачити і розуміти в особі підлеглого неповторну особистість, індивідуальність часто призводить до негативних наслідків, а саме: підлеглий відчуває себе лише об’єктом впливу, що знижує його працездатність, соціально-психологічний клімат у колективі не сприяє формуванню корпоративного духу, творчого середовища тощо. Отже, існує певна взаємозалежність – керівники не враховують психологічну складову управління, що негативно позначається на результаті праці, а підлеглі, в свою чергу, не розуміють мотивів діяльності керівника, не знають його як особистість. Як наслідок, результат сумісної діяльності керівника та колективу виявляється не задовільним.

В психологічній науці існує окрема галузь, що займається певними проблемами управлінського характеру – психологія управлінської діяльності, або психологія управління. Метою даного параграфу виступає характеристика управлінців із психологічної точки зору, висвітлення стилів управління для кращого розуміння сутності управлінської діяльності.

Дата добавления: 2014-12-16