Питання для обговорення. Питання для повторення

План

Питання для повторення

1. Відомо, що в епоху Відродження стверджується нова самосвідомість людини, нова суспільна позиція. У чому конкретно це виражається?

2. Які основні теми й проблеми філософії Відродження?

3. Що свідчить про поступальний розвиток західноєвропейської філософії в епоху Відродження?

4. У чому полягає гуманізм і драма філософії Відродження?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Відродження (Ренесанс) – епоха найбільших змін соціально-економічного і культурного життя Західної і Центральної Європи.

2. Гуманізм Відродження і сьогодення.

3. Проблеми цілісності людини та людського буття у філософії доби Відродження.

4. Проблеми конечного і безкінечного у філософії доби Відродження.

5. Пантеїстична філософія природи Джордано Бруно.

6. Нові концепції держави і права у філософії М. Макіавеллі, Ж. Бодена, Т. Мора, Т. Кампанелли.

7. Геліоцентрична теорія М. Коперника.

Бібліографічний список

Основна література: 3, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 5, 13, 23, 24, 27, 36, 63.

Семінарське заняття № 13

Тема 13: Філософія Нового часу та доби Просвітництва

Мета заняття: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

- особливості філософії Нового часу;

- антисхоластичний тип філософствування;

- основні риси філософії ХVІІ – ХVІІІ ст.

1. Проблеми методу та субстанції у філософії Нового часу.

2. Філософія епохи Просвітництва ХVІІІ ст.

Методичні рекомендації

При підготовці першого питання потрібно загострити увагу на тому, що в кінці XVI – XVII ст. у Західній Європі наступає епоха ранніх буржуазних революцій.

Необхідно звернути увагу на те, що для філософської і природничонаукової думки XVII ст. характерним є пошук методу наукового дослідження, який би став ефективним засобом боротьби проти залишків середньовічної схоластики. Основними проблемами були:

- проблема методу:

- англійський філософ Ф.Бекон (1561-1626) – автор емпіричного методу, в основі якого лежить індукція, опора на експериментальні дослідження в процесі наукового пізнання;

- французький філософ і математик Р.Декарт (1596-1650) – творець раціоналістичного методу, в основі якого лежить дедукція, доведення неспроможності догматичних принципів пізнання дійсності.

- проблема субстанції:

- Бенедикт Спіноза (1632-1677) – представник раціоналістичної філософії:

-визнавав математичні раціональності принципом побудови всього сущого.

- продовжуючи традиції пантеїзму, обстоював ідею тотожності бога і природи, що розумів як єдину, вічну і нескінчену субстанцію, що є причиною самої себе.

- перейняв вчення Р.Декарта про субстанцію як абсолютну і безумовну річ, яка для свого існування не потребує інших речей, тобто є “причиною самої себе”.

- визнавав одну субстанцію – Бога, яка відкривається людині тільки через два атрибути – протяжність і мислення.

- людина – частина природи (тіло і душа взаємно незалежні внаслідок онтологічної незалежності двох атрибутів субстанції).

-джерелом достовірних істин вважав чуттєвий раціональний та інтуїтивний рід пізнання.

- Вільгельм Готфрід Лейбніц (1646-1716):

- справжня реальність є певні духовні центри сили – неподільні активні одиниці, які він називав монадами (грецьк. моназ – одиниця, неподільне).

- матерія сама по собі пасивна, їй бракує активності, сили (носієм цієї активності є монади; кожна монада подібна до душі, яка вміщена в матеріальну оболонку (тіло)

- світ є сукупністю монад, простих і складних (складні є результатом сполучення простих монад; світ монад ієрархізований: нижчі – вищі і увінчує усіх Бог).

- без чуттєвого досвіду жодна інтелектуальна діяльність була б неможливою.

- душа містить в собі низку понять, таких, як буття, єдність, тотожність, причина та ін., що її не можна вивести з досвіду).

При висвітленні другого питання важливо відзначити, що основу Просвітництва як ідейного руху ХVІІІ ст. становили:

- віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства);

- віра в науку, в соціальний прогрес;

- критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму;

- визнання природних прав людини.

Найбільшого розвитку Просвітництво набуло у Франції.

Найвідоміші французькі просвітники-філософи-деїсти: Франсуа Вольтер (1694-1778), Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1755), Жан-Жак Руссо (1712-1778) і представники матеріалізму Дені Дідро (1713-1784), Жульєн Ламетрі (1709-1754), Клод Гельвецій (1715-1771), Поль Гольбах (1723-1789) та ін.

В Англії ідеї Просвітництва проповідували Антоні Шефтсбері (1671-1713), Джон Колінз (1676-1729) та ін.

У Німеччині представниками Просвітництва були Християн Вольф (1679-1759), Готгольд Лессінсг (1729-1781) та ін.

Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пізнання наявного буття (природного та соціального), просвітники мислили як знаряддя перетворення буття (розум сприймає буття в перспективі його перетворення, звідси - дух реформаторства, який охопив широкі кола освічених людей; віра в те, що за допомогою науки і розумних законів можна перебудувати світ).

1. Абсолютизація розуму: благо чи ілюзія?

2. Визначте ключові моменти французької філософії ХVІІІ ст.

3. Визначте особливості філософії Монтеск’є, Руссо, Ламетрі, Дідро, Гольбаха.

Ключові поняття і терміни

метод субстанція

монада прогрес

Просвітництво

Дата добавления: 2014-12-17