Недостатності, особливості клінічних проявів та інтенсивної терапії

СТАДІЇ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОЇ НИРКОВОЇ

В клінічному перебігу гострої ниркової недостатності виділяють п'ять стадій.

Перша стадія (шокова). Визначається періодом дії агресивного фактора. Вона триває від декількох годин до 2 - 3 днів. Клінічну картину вимальовують симптоми основного захворювання. В діагностиці цієї стадії необхідно досліджувати стан гемодинаміки та діурезу, адже при своєчасному та грамотному проведенні інтенсивної терапії можна не допустити виникнення інших стадій.

Тривожними показниками є:

- артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче 70 мм рт.ст., не стабілізований протягом декількох годин), зниження діурезу (< 30 мл/год.),

- гіпостенурія (питома маса сечі < 1006 - 1008).

Тактику інтенсивної терапії хворих визначають з урахуванням причини патології. Тут можливі такі варіанти.

1. Шокові стани, що супроводжуються абсолютною гіповолемією (втрата крові, плазми, гіпогідратація).

Алгоритмінтенсивної терапії:

а) відновити об'єм циркулюючої крові (трансфузія одногрупної сумісної крові, її компонентів, гемодинамічних середників, кристалоїдів та безсольових розчинів). Своєчасне відновлення ОЦК, про що свідчать нормалізація AT, пульсу, гемоконцентраційних показників, і, особливо важливо, - ЦВТ – здебільшого супроводжується відновленням діурезу.

б) при відсутності діуретичного ефекту - з метою зняття спазму судин нирок, відновлення мікроциркуляції доцільно застосувати препарати, які виявляють а-адренолітичну дію (р-н дроперидолу, аміназину), гангліолітики, епідуральну анестезію; стимулювати діурез. Застосовують 30% р-н манітолу у 40% р-ні глюкози (1 г/кг, внутрішньовенно, зі швидкістю 80-100 крапель за хвилину), на фоні його дії вводять салуретики (фуросемід у зростаючій дозі - починаючи з 2-4 мл 1% розчину, через кожні 7-м хв. - до 40-50 мл). Доповнюють стимуляцію введенням р-ну еуфіліну (2,4% р-ну, по 10 мл внутрішньовенно, розвівши попередньо у ізотонічному розчині натрію хлориду). Поєднаним застосуванням цих препаратів на фоні попереднього водного навантаження (так званим "потрійним ударом") вдається ліквідувати функціональну ниркову недостатність.

2. Стани, що супроводжуються гострою судинною недостатністю (анафілактичний шок; токсикогенний, ортостатичний колапс; отруєння гангліоблокаторами чи а-адренолітичними середниками; "тепла" гіпотензивна фаза інфекційно-токсичного шоку; рефлекторний кардіогенний шок).

Стабілізації судинного тонусу та нормалізації перфузійного тиску у цих випадках досягають застосуванням адреноміметиків (адреналіну гідрохлориду, мезатону, дофаміну - внутрішньовенно крапельно). Цим хворим також необхідно здійснювати інфузійну терапію гемодинамічними середниками, застосовувати глюкокортикоїди. Наступний етап лікування - стимуляція діурезу.

3. Гемоліз (при посттрансфузійних реакціях, отруєнні гемолітичними речовинами, "справжньому" утопленні в прісній воді, укусах деяких видів змій та комах), міоліз (при синдромі тривалого розчавлення). Лікувальна тактика:

а) проводити інфузійну терапію для значного збільшення ОЦК (режим гемодилюції);

б) одночасно постійно "олужнювати" кров, застосовуючи краплинне введення 4% р-ну гідрокарбонату натрію (під контролем рН до показників верхньої границі норми);

в) зняти спазм ниркових судин;

г) стимулювати діурез.

При масивному гемолізі, травмах із руйнуванням м'яких тканин найдоцільніше якнайраніше провести сеанси гемодіалізної терапії.

4. При ренальній патології також потрібно добиватись нормалізації гемодинамічних показників, вводити спазмолітики, стимулювати діурез та застосовувати антигіпоксичну терапію.

Дата добавления: 2014-12-17