Тема 1

Модуль 1. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства як складова міжнародного менеджменту

Введення в дисципліну «Управління міжнародною
конкурентоспроможністю підприємства»

1.1. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства як наукова і навчальна дисципліна

1.2. Зростаюча роль теорії управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства в сучасній системі підготовки управлінських кадрів

1.3. База знань, ділові якості і компетентності менеджера з міжнародної конкурентоспроможності підприємства

Ключові поняття і терміни: міжнародна економічна діяльність; теорія конкурентоспроможності; міжнародний менеджмент; міжнародна конкурентоспроможність підприємства; теорія управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства; професійні компетентності і види діяльності менеджера з міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

1.1. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства як наукова і навчальна дисципліна

Основою економічного життя будь-якої країни та її базовою господарською ланкою є підприємства – мікроекономічні одиниці, які в сукупності формують національну економічну систему країни. Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [1], підприємницька діяльність певної частини суб’єктів національного господарського комплексу України пов’язана з системою міжнародного поділу праці, забезпечуючи, таким чином, зчеплення-включення національної економіки зі світовим господарством.

Головна особливість зовнішньоекономічної діяльності, яка обумовлює її організаційно-технологічну складність і специфічний механізм управління, пов’язана з транскордонним характером зовнішньоекономічних операцій – перетинанням товарами, послугами, капіталом, сировинними та людськими ресурсами митних кордонів країн. Ця особливість зовнішньоекономічної діяльності та зростаюча роль міжнародного економічного обміну із його багатоманітністю, протиріччями і політико-економічним механізмом регулювання, породжують об’єктивну потребу у спеціалізованому виді управлінської діяльності – управлінні міжнародною конкурентоспроможністю підприємства.

Для більшості вітчизняних підприємств управління міжнародною конкурентоспроможністю є відносно новим видом управлінської діяльності. Однак, задача активного освоєння міжнародного економічного простору, в межах якого формуються у глобальних масштабах доходи, власність, рента та квазірента (надприбутки), а критерієм їх розподілу виступає рівень міжнародної конкурентоспроможності суб’єктів, висуває завдання перетворення цього виду управління в дійовий засіб боротьби українських підприємств за світогосподарські позиції.

Складність вирішення цього завдання полягає у слабкості системного й цілісного відображення теоретичних та організаційно-методологічних засад управління міжнародною конкурентоспроможністю як у вітчизняних, так і в зарубіжних навчальних і наукових виданнях. Загальною методологічною рисою перекладних західних видань з цієї проблематики є їх описовий та аспектний характер – у формі відтворення моделей досягнення конкурентних успіхів лідерів світового бізнесу та своєрідної компенсаційної «фабрики мрій» для тих, хто явно відстає у конкурентних перегонах. Однак самі прибічники цього підходу визнають, що їх управлінські моделі конкурентоспроможності не володіють достатньою прогностичною цінністю – найважливішою ознакою будь-якої теорії. Прогностична функція цих моделей ґрунтується на описі конкурентних ситуацій у конкретних ринкових структурах, що дозволяє розкрити механізм досягнення успіху у конкретних ситуаціях, однак не дозволяє вийти на системний рівень розробки теоретичних та організаційно-методологічних основ управління конкурентоспроможністю. Використання подібних моделей, а тим більше їх копіювання, у вітчизняних умовах, є не тільки малопродуктивним, а й небезпечним.

Слабкий рівень розробки організаційно-методологічних засад управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства зумовлюється, насамперед, теоретичною складністю конкурентоспроможності як об’єкта пізнання і як об’єкта управління.

В сучасній літературі експлікація конкурентоспроможності здійснюється переважно шляхом опису безлічі конкретних форм прояви явища («конкурентоспроможних» виробів, технологій, систем збуту, постачання, цін, витрат та інш.) – усього того, що може бути визначено частковими моделями, які відображають поверхню, а не глибинну суть явища. Наслідком стає те, що управлінські моделі конкурентоспроможності здатні працювати лише за схемою ad hoc – у конкретній ситуації, з коротким життєвим циклом і звуженим полем ефективної дії.

Логічним наслідком «теоретичного вакууму» у царині концептуально-методологічних засад управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства стало уявлення менеджменту як «системи досягнення конкурентоспроможності об’єкта, що управляється» [33, с.43], згідно з яким будь-яке управління підприємством є управлінням конкурентоспроможністю. Таке «широке» розуміння сутності управління конкурентоспроможністю має своїм підґрунтям уявлення, згідно з яким існує єдина й загальна наука управління, методи якої без суттєвого коригування можуть бути застосовані в будь-яких умовах.

Як філософія і наука управління, менеджмент дійсно має властивість фундаментальності, але ця властивість належить лише до теоретичної частини науки управління. Що ж стосується реальних умов та специфічних особливостей управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства, то вони визначаються, насамперед, природою й відмінностями керованого об’єкта – міжнародної конкурентоспроможності підприємства – які визначають і специфіку керуючої системи.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства є міждисциплінарним знанням, ядро якого утворюють теорія конкурентоспроможності та міжнародний менеджмент (рис.1.1).

Рис. 1.1. Теорія управління міжнародною конкурентоспроможністю

підприємства як інтегроване наукове знання

Саме на основі синтезу та на стику цих наукових і навчальних дисциплін формується дисципліна «Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства» з її новим предметним полем і категоріальним апаратом. Центральним в ній є поняття «міжнародна конкурентоспроможність» як системна властивість, яка структурує конкурентну позицію підприємства на зовнішніх ринках та забезпечує його життєздатність як суб’єкта міжнародної економічної діяльності.

Якщо теорія конкурентоспроможності концентрує увагу на дисциплінарно-об’єктний, то міжнародний менеджмент – на організаційно-методологічний бік управління міжнародною конкурентоспроможністю. Звідси, управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства синтезує знання конкурентоспроможності як об’єкта управління та організаційно-управлінський механізм змін його станів в єдину, наближену до реальної господарської практики царину знання.

Предметом теорії управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства (рис.1.1) є коло проблем, пов’язаних із організаційно-управлінським механізмом формування та підтримки рівня конкурентоспроможності, необхідного і достатнього для усталеного функціонування підприємства як суб’єкта міжнародної економічної діяльності.

Метою дисципліни«Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства» є формування у майбутніх фахівців системи знань, вмінь і навичок з концептуальних засад, принципів і методів формування, регулювання та відтворення рівня конкурентоспроможності підприємства, необхідного й достатнього для забезпечення його життєздатності як суб’єкта міжнародної економічної діяльності.

Завдання, що забезпечує реалізацію метикурсу«Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства», поділяється на дві групи: 1) науково-методичні питання з організаційно-методологічних основ управління; 2) методико-практичні завдання зі структурно-функціонального, інформаційного та параметричного синтезу систем управління, факторного аналізу та діагностики стану міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

Теорія управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства тісно пов’язана з іншими науковими дисциплінами, і, насамперед, з такими, як теорія економічного розвитку, теорія конкуренції (ринку), теорія менеджменту, системологія, праксеологія, кібернетика, математика та інш., які слугують для неї джерелом ідей та інструментарієм дослідження зв’язків і процесів вироблення оптимальних управлінських рішень. Так, теорія менеджменту по відношенню до неї виступає як метанаука (рис. 1.2), яка виявляє загальні закони і принципи управління організаційними системами, а теорія систем визначає фундаментальні закономірності та принципи організаційного проектування систем управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства.

Рис.1.2. Взаємозв’язок теорії менеджменту, міжнародного менеджменту та управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства

Згідно з рис. 1.2 управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства виступає як ядро міжнародного менеджменту та загальної теорії менеджменту. Такий характер взаємозв’язку цих дисциплін зумовлюється зміщенням фокусу сучасної управлінської науки до проблем конкурентоспроможності як імперативу функціонування та розвитку сучасних економічних систем. Сучасна парадигма міжнародного менеджменту знаходить своє втілення в управлінських механізмах формування ексклюзивних цінностей і топ-характеристик, які забезпечують унікальність конкурентних переваг та ключових компетенцій підприємств. Вона долає вузькі рамки неокласичної парадигми конкурентоспроможності, активно використовуючи досягнення інших наук.

1.2. Зростаюча роль теорії управління міжнародною
конкурентоспроможністю підприємства в сучасній системі
підготовки управлінських кадрів

Зростання ролі конкурентоспроможності в механізмах сучасного економічного розвитку досягло межі, за якою неминучою стає зміна існуючої парадигми підготовки управлінських кадрів в сфері міжнародного бізнесу. Радикальне оновлення організації і змісту навчального процесу підготовки міжнародних менеджерів у ВНЗ України, в основу якого покладено компетентнісний підхід, є певною відповіддю на виклики часу і потреби практики в управлінських кадрах нового покоління.

Проблема результативності економічного розвитку, яка протягом століть, згідно з уявленнями А.Сміта, інтерпретувалася як проблема «добробуту націй», на початку ХХІ століття переросла в проблему «конкурентоспроможності націй», яка активно обговорюється на Всесвітніх економічних форумах та в міжнародних організаціях у площині того, що можна назвати Глобальним Диспутом (Global Talk).

Виокремлення управління міжнародною конкурентоспроможністю в одне з найбільш пріоритетних завдань урядів розвинених країн світу та топ-менеджменту зарубіжних фірм і корпорацій свідчать про наміри розвинених країн перетворити цей вид управління в «опорний механізм» нової системи управління світогосподарськими процесами. Розробка і широкомасштабне впровадження висококреативних моделей управління конкурентоспроможністю в західних країнах ведеться у площині системного і стратегічного, а не лише ринкового бачення джерел економічного розвитку та крізь призму таких понять як «національний економічний простір», «національна безпека» та «економічні інтереси держави». Важливим принципом організаційного проектування є синтез систем управління міжнародною конкурентоспроможністю зарубіжних корпорацій із державним контуром регулювання і підтримки та механізмом активної протидії впливу негативних зовнішніх чинників.

В ракурсі цих змін і тенденцій проблема оновлення і розвитку теорії управління міжнародною конкурентоспроможністю та формування адекватного методологічного інструментарію, на основі якого вона здатна працювати у регістрі сучасного управлінського знання, є проблемою її генералізуючої функції та підвищення її прогностичної цінності. Саме у генералізуючій функції теорія управління міжнародною конкурентоспроможністю виступає теоретичною основою для прийняття правильних управлінських рішень, обґрунтовує засоби й методи досягнення бажаного рівня конкурентоспроможності, визначає основні проблемні ситуації, які виникають у перебігу підвищення конкурентоспроможності економічних систем та дає рекомендації щодо моделей розв’язання цих проблем.

Ускладнення механізмів світогосподарської взаємодії висуває теорію управління міжнародною конкурентоспроможністю на передній план суспільного і наукового життя. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності відчувають гостру потребу в оволодінні мистецтвом конкурентних дій і рішень в умовах зростаючої нестабільності світових ринків, коли традиційні управлінські алгоритми не працюють, або працюють «неналежним чином». З огляду на радикальність змін у середовищі бізнесу управління міжнародною конкурентоспроможністю стає головним засобом боротьби підприємств за світогосподарські позиції.

Зростання ролі науки управління міжнародною конкурентоспроможністю обумовлюється й причинами, пов’язаними із проблемою «дединамізації» сучасного економічного розвитку, яка спричинює недостатність результатів для вирішення економічних і соціальних проблем розвитку, включаючи загальносвітову проблему зубожіння. Вирішення проблеми результативності економічного розвитку шляхом розв’язання окремих «вузьких місць» – чи то інформатизації, чи то стимулювання праці, чи то дерегуляції ринку – не забезпечує належного конкурентного успіху. Необхідним є звернення до більш широкого й системного охоплення «вузьких місць» логікою їх взаємодії та цілісності в системах економічного розвитку, тобто, використання пізнавального потенціалу теорії конкурентоспроможності.

Зростання ролі теорії управління міжнародною конкурентоспроможністю пов’язане, насамперед, з її поступовим розвитком, методологічним і змістовним оновленням та підвищенням прогностичної цінності. Стан соціально-економічного розвитку та низьке місце України у світовому табелі про ранги ставлять перед усіма дослідниками завдання обґрунтування національного «ромбу конкурентоспроможності» в широкому його сенсі – як національної моделі прориву до світового рівня конкурентоспроможності та включення у «цивілізований потяг». Дослідники проблеми підвищення конкурентоспроможності в усіх її ракурсах не мають іншого вибору, ніж як «вгризатися» у підталі острівці конкурентоспроможності української економіки. Там представники різних підходів опиняються в однаковій проблемній ситуації та перед необхідністю виконати однакове завдання – знайти спосіб розв’язання проблемної ситуації. За таких умов можна очікувати певного синтезу концептуально-методологічних основ управління конкурентоспроможністю як наукового знання, з якого економічні суб’єкти можуть отримати не окремі, нехай і корисні, але тимчасові, рецепти конкурентного успіху, а теоретико-практичну модель системного формування конкурентоспроможності – модель, який викриває усі недоліки й вади вітчизняної практики управління конкурентоспроможністю та формує адекватну її станові систему ідей щодо їх подолання.

Розвиток теорії управління міжнародною конкурентоспроможністю неможливий без використання досягнень інших наук і, насамперед, таких як глобалістика, системологія, праксеологія, синергетика та інших. Теорія управління конкурентоспроможності не може обійтися без знання цих наукових дисциплін так само, як про мову неможливо дізнатися із самої мови, а про театр – із самого театру без додаткової інформації. Використання потенціалу інших наук дозволяє розширити горизонт аналізу і розкрити причинно-наслідковий ланцюг змін у механізмі формування міжнародної конкурентоспроможності, на який акцентує увагу С. Гареллі: «Конкурентоспроможність, зазначає він, стала в економіці тим, чим гравітація у фізиці. Вона є однією із найважливіших сил, яка формує сьогодення нашого світу і яку неможливо не враховувати» [129, с.7]. Підставою для побудови нового реєстру загроз і можливостей української економіки у контексті «гравітаційної» ролі конкурентоспроможності є зміни в змістовній і результативній сторонах сучасного економічного розвитку.

По-перше, глобалізація конкуренції, зумовлює формування своєрідного «поля тяжіння і взаємодії», в яке впадає сучасний економічний розвиток. Ступінь реальної участі в ньому й загроза випадіння визначаються результативними характеристиками національних економічних систем. Звідси – значущість проблематики, пов’язаної з тим, що саме на базі критерію конкурентоспроможності у ХХІ столітті має бути сформована нова конфігурація міжнародного поділу праці, будуть регулюватися проблеми й протиріччя в ньому, буде розподілятися світовий доход між країнами. Інакше, на порозі ХХІ століття конкурентоспроможність стає імперативом функціонування та розвитку національно-господарських систем, який диктується неможливістю вибору, а саме поняття набуває нових коннотацій (конкурентоспроможність національна, міжнародна, глобальна), на ґрунті яких, здійснюється стратифікація й розподіляються ролі суб’єктів у світовій економіці.

По-друге, в економічній науці фактично здійснено перехід від концепції економічного зростання до більш широкої концепції економічного розвитку. Центральним моментом цього переходу є зміна принципів оцінки результативності розвитку: замість використання критерію ефективності як співвідношення «витрати–результати» або «результати–ціль», на передній план виходить орієнтація на критерій конкурентоспроможності. Саме у відповідності з цим критерієм на Заході в останнє десятиріччя ХХ століття розгорталася радикальна перебудова не тільки господарського, а й усього суспільного життя – галузевої та управлінської структур, інституційної та юридичної бази.

По-третє, зростання ролі теорії управління міжнародною конкурентоспроможністю все більш виявляє себе у прикладних економічних науках (стратегічне управління, міжнародний маркетинг, управління міжнародним бізнесом), у яких практика бізнесу спонукає до розробки систем управління, які синтезують результативні потоки в оцінках ділової активності та потенціалу виживання підприємств.

Нарешті по-четверте, підвищення затребуваності теорії управління міжнародною конкурентоспроможністю диктується тим, що сучасні економічні системи будь-якого рівня організації реально функціонують у режимі відкритості. І це суттєво модифікує механізм їх відтворення і, передусім, – відтворення результативного. Осмислення цього механізму за допомогою неокласичних моделей стає не тільки неможливим, а й теоретично хибним. Через цей механізм реалізуються економічні інтереси не тільки окремої економічної системи, а й взаємодіючих із нею інших економічних систем. У площині реалізації цих інтересів економічна наука розвивала свій категоріальний апарат. Так, у часи меркантилізму з’явилось поняття позитивного торговельного балансу як відображення національних інтересів країн. В індустріальній епосі результативність використання промислового капіталу набула відображення у категорії прибутку, а в умовах глобальної конкуренції імперативом відтворення результатів функціонування національних економічних систем стає рівень їх міжнародної конкурентоспроможності.

В цих умовах ефективне включення української економіки у світове господарство, темпи економічного відродження України, рівень і якість її населення у вирішальній мірі залежать від дієвості та ефективності управління міжнародною конкурентоспроможністю вітчизняних підприємств та від рівня професійної підготовки управлінських кадрів.

Обов’язкове включення дисципліни «Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства» в навчальні плани і програми підготовки магістрів за напрямками «Міжнародна економіка» і «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» відображає зростаючу значущість компетенцій, які можуть і повинні отримати майбутні фахівці в результаті вивчення та опанування цієї дисципліни.

Дата добавления: 2014-12-17