Дослідження конкуренції на макрорівні

Конкурентоспроможність на макрорівні здебільшого визначається поняттям „конкурентоспроможність національної економіки". Економіка будь-якої кра­їни є тією чи іншою мірою конкурентоспроможною, оскільки країни вимушені виходити на світові ринки зі своїми товарами, лише рівень конкурентоспромо­жності може бути різним.

Оцінка рівня конкурентоспроможності країни можлива за різними під­ходами, найбільш поширеними серед яких є такі:

- ресурсний (технологія, наявність капіталу для інвестувань, чисель­ність і кваліфікація людських ресурсів, наявність природних ресурсів, економіко-географічне положення країни);

- факторний (зміна позицій країни на світових ринках залежно від рівня розвитку національної економіки, що характеризується рівнем факторів економічного зростання);

- рейтинговий (інтегральне відображення стану економіки згідно з тією чи іншою системою показників).

За пропозицією М. Гельвановського весь спектр конкурентних відносин, що виникають у національній економіці, певною мірою умов­но можна поділити на три рівні (рис. 8.2):

- мікрорівень (конкретні види продукції, виробництва, підприємства);

- мезорівень (галузі, корпоративні об'єднання підприємств та фірм кон­гломератного вигляду);

- макрорівень (національна економіка).

Розрізняють такі поняття, як конкурентне поле та загальний конкурентний фон (відображає зв'язки між конкуруючими суб'єктами у загальному історич­ному, економічному, соціальному та політичному контекстах).

Мікро- та мезорівень конкурентного поля можуть мати як національний, так і міжнародний масштаб. Окремо розглядаються конкурентні поля, які ви­никають у результаті міжнародної конкуренції підприємств та фірм (мікрорівень), галузевих об'єднань (мезорівень), а також між групами країн, що прово­дять, за певних обставин економічного чи політичного характеру, узгоджену політику, що підвищує їх конкурентоспроможність стосовно третіх країн. Ви­значається цей рівень як квазімакрорівень.

Термін „конкурентоспроможність" теоретично більш обґрунтовано вико­ристовувати для характеристики конкуренції в ціновій формі, що уможливлює оцінку стану конкурентоспроможності за допомогою тих чи інших вартісних показників. Теоретична сутність поняття конкурентоспроможності національ­ної економіки полягає в тому, що вона є проявом конкуренції у ціновій сфері і визначається як спектром та вартісними характеристиками товарів на світо­вих ринках, так і динамікою національного зростання.

У створенні конкурентних переваг країни велика роль відводиться умо­вам економічного середовища, які в ній складаються. Ці умови за М. По­ртером можуть бути структуровані у вигляді системи „національного „ром­ба" переваг". Складові системи (детермінанти) включають (рис.8.3):

1. Параметри факторів (наявність кваліфікованої робочої сили, інфраструктури тощо).

2. Параметри попиту (структура та динаміка попиту на продукцію галузі на ринку та умови і характер конкуренції на ньому).

3. Споріднені та підтримуючі галузі (їх наявність та конкурентоспромож­ність на світовому ринку).

4. Стратегії фірм, їх структуру та суперництво (характер конкуренції між ними з урахуванням специфіки країни щодо процесу створення та управління фірмами).

Значний вплив на формування конкурентних переваг за цих умов мають два чинники, які визначають становище у країні, а саме: випадкові події та дії уряду. До випадкових подій належать такі явища, появу яких неможливо перед­бачити: війни, стихійні лиха, прорив у технологіях, політичні зміни, різкі коли­вання та зміни в кон'юнктурі світових ринків та попиті.

Елементи „ромба" мають властивість взаємопідсилювання. Переваги в одній з детермінант неминуче створюють або підсилюють переваги в інших. Звичайно, можливим є і конкурентний успіх на основі однієї-двох детермінант, але, як правило, лише в галузях, які значно залежать від природних ресурсів та (або) не потребують використання складних технологій. На рис. 8.4 показана взаємодія основних факторів, які істотно впливають на формування конкурен­тних переваг країни і їх подальше зміцнення.

Крім розглянутих на рис.8.4 людських, наукових і грошових ресурсів, важливою групою факторів, що впливають на формування конкурентних пере­ваг країни, є: інфраструктура, її тип, якість вже існуючої інфраструктури, можливості її зміни, рівень плати за користування її послугами тощо. До інфра­структури належать: транспортно-експедиторські служби, логістичні центри,

поштові послуги, система банківських платежів у межах країни та за ко­рдоном, охорона здоров'я, житловий фонд, установи культури та освіти, рекламні агентства, венчурні організації тощо. При цьому виділяють такі фактори національної конкурентоспроможності, яким надають назву „клю­чових":

- обсяг інвестицій у нові технології;

- обсяг інвестицій у „людський капітал ";

- характер економічного середовища (придатність для виникнення та дифузії нововведень);

- лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків та розвиток відкритої, засно­ваної на твердих правилах, багатосторонньої системи міжнародної тор­гівлі.

Досліджувати фактори конкурентоспроможності можна за допомогою ос­новних економічних показників, які мають властивість відображати стан еко­номіки загалом.

Оскільки основними цілями господарської діяльності країни є вихід на сві­тові ринки зі своїми товарами та зростання життєвого рівня її населення, звичай­ним є розгляд проблеми конкурентоспроможності в міжнародному аспекті.

Міжнародна конкурентоспроможність країни вимірюється такими па­раметрами, як сальдо зовнішньоторговельного балансу, частка країни у світовій торгівлі, темпи приросту виробництва, зростання реальної за­робітної плати тощо. Крім них доцільно також використовувати інтег­ральні показники національної конкурентоспроможності:

- продуктивність праці, що відображає можливість країни бути низьковитратним виробником за умов високої заробітної плати;

- „ повну факторну продуктивність " („total factor productivity"), яка вимірюється кількістю продукції, виробленої на одиницю сукупних витрат праці та капіталу.

Історично першими вимірниками конкурентоспроможності вважаються індекси „явних порівняльних переваг", які базуються на аналізі частки експор­ту країни на світовому ринку. Вона формується тільки під впливом фактичних торгових потоків і не враховує потенційних можливостей на ринку.

До найбільш поширених показників міжнародної конкурентоспромож­ності, які використовуються в сучасній практиці, належать „реальні обмінні курси", тобто номінальні обмінні курси, обчислені з урахуванням розбіжностей у національних темпах інфляції.

По суті вартісним показником конкурентоспроможності є баланс зовнішньоторговельних операцій, динаміка і пропорції якого найкраще виявляються в динаміці курсу валют. Величезного значення набуває прийнята в державі політика щодо регулювання валютного ринку, зокрема, практика розрахунку курсів валют як фактора регулювання її зовнішньоторговельного балансу.

Дата добавления: 2014-11-29