Гуманістична спрямованість освітніх інновацій

У сучасних умовах неодмінною якістю навчально-виховного процесу є його особистісна зорієнтованість, яка передбачає, що кожний учень має бути самодостат­нім, повноцінним, творчим суб'єктом діяльності, пі­знання, спілкування, вільною і самодіяльною люди­ною. У цьому полягає гуманістична спрямованість осві­ти: розуміти і приймати дитину такою, якою вона є, не намагатися насильно її змінити. Позитивні зміни в по­ведінці та особистості учня мають ґрунтуватися на його спроможності рости, розвиватися і навчатися, спираю­чись на власний досвід.

Гуманістична педагогіка передбачає надання дітям ініціативи в пізнавальній діяльності, створення емоційно-стимулювального навчального середовища, розвиток в учнів саморегуляції і свободи, закорінених у почуттях та усвідомленні особистої відповідальності. Навчально-виховний процес має відбуватися в атмосфері емоційної співдружності, взаємодії, приязні. Учитель повинен ви­конувати роль консультанта, порадника, джерела знань, створювати для дітей реальні можливості пізнавальних альтернатив і самореалізації у формі, яка відповідала б рівню розвитку кожного з них, обговорювати з учнями проблеми пізнавального розвитку, способи його оціню­вання. Освітні програми потрібно формувати з огляду на максимальні перспективи розвитку потенціалу і стиму­лювання творчих здібностей дітей.

Проблема розвитку особистісно орієнтованого на­вчання та виховання в Україні обґрунтована в працях пе­дагогів і психологів: Л. Виготського, С. Гончаренка, І. Зязюна, С. Подмазіна, Г. Селевка та ін. Основні положення особистісно орієнтованого виховання окреслив І. Бех:

1) формування і розвиток особистісних цінностей які можуть виконувати функцію вищого критерію для орієнтації індивіда у світі та опори для особистісного са­мовизначення;

2) вільне та відповідальне самовираження особисто­сті неможливе без поважного, доброзичливого ставлен­ня до дитини з боку значущих для неї дорослих;

3) вихователь і вихованець повинні працювати в єдиному емоційно-чуттєвому діапазоні, що запобігає психічному напруженню, розкриває можливості для са­мовираження вихованця як особистості.

Гуманістична спрямованість інноваційних процесів у системі освіти ґрунтується на ідеях педагогіки співпраці (партнерства) — новаторського напряму, що розглядає дитину як активного суб'єкта спільної з педагогом діяль­ності, основаної на демократичних і творчих засадах.

Педагогіка партнерства сформувалася в середині 80-х років XX ст. її представники (І. Волков, Ш. Амонашвілі, В. Шаталов, С. Лисенкова, Т. Гончарова) зба­гатили педагогічну практику великою кількістю автор­ських програм, які успішно реалізуються в сучасних ос­вітніх закладах. На їхню думку, партнерство полягає в спільній діяльності вчителя та учнів, що ґрунтується на взаєморозумінні і гуманізмі, єдності їхніх інтересів і прагнень та має на меті особистісний розвиток школя­рів у процесі навчання і виховання.

Ще давньогрецький філософ Демокріт (прибл. 460 — прибл. 370 до н. е.) наголошував, що кращим учителем є той, хто спонукає до доброчинності внутрішнім потя­гом, словесним переконанням, ніж той, хто діє законом і силою. Ідеї співпраці в навчанні почали втілювати з 20-х років XX ст. Найяскравіше вони виявилися в педа­гогічних системах С. Френе, П. Петерсена («Йєна-план»), кооперативному навчанні, поширеним варіантом якого є модель групового розв'язання проблем на основі метафоричного мислення (синектика). Одночасно з ними в Україні був розроблений метод, що ґрунтувався на співпраці учнів під час роботи в парах змінного скла­ду (О. Рівін, 1918). Його основою є оволодіння учнями базовими знаннями з навчального предмета в стислий термін, вироблення навичок логічного мислення, здат­ності глибоко зануритися в текст, уміння формулювати суть прочитаного. Однак у сучасній шкільній практиці навчання в співпраці поширене на рівні окремих мето­дів і прийомів та не має системного характеру. Нині в дидактичній літературі педагогіку партнерства розгля­дають із різних позицій: як альтернативний авторитар­ному гуманістичний метод спілкування під гаслом «кожен учень може і повинен переможно вчитися»; як систему емпіричних ідей, яку пропонують учителі-новатори; як сукупність навчально-виховних техноло­гій; як сукупність нових наукових ідей, принципів, форм, методів.

Педагогіка партнерства передбачає таку турботу про дітей, за якої навчання підвищує їхній інтелект, зміц­нює віру у власні здібності, стимулює активність, твор­чість, самосвідомість, у чому виявляється гуманістична спрямованість цього підходу.

Дата добавления: 2014-11-29