Основи антропософії Р. Штайнера

Вальдорфська педагогіка

Ефективною технологією особистісно зорієнтовано­го навчання є вальдорфська педагогіка, яка втілює ідеї вільного виховання. Це концепція виховання і навчання дітей, головна мета якої — надання допомоги особистості у власному становленні та розкритті талан­тів у гармонії із закономірностями і тенденціями розвитку природи, людини та світу. Вальдорфська педа­гогіка є єдиною системою «дитячий садок — школа», фундаментом роботи освітніх закладів дошкільної, початкової і середньої ланок у всьому світі, які назива­ють вальдорфськими, штайнерівськими або вільними школами (дитячими садками).

Засновником вальдорфської педагогіки є австро-німецький громадський діяч, філософ, педагог-новатор Рудольф Штайнер (1861—1925). Цей напрям ґрунту­ється на ідеях антропософії (грец. antropos — людина і sophia — мудрість) — духовно-наукового руху, основа­ного на уявленні про соціальний організм, який утво­рюють економічна (господарська), політично-правова і культурна сфери, обслуговувані певними інститутами. Завдання господарської сфери полягає у виробництві матеріальних благ. Для його здійснення, на думку Р. Штайнера, має існувати самоуправління. Політично-правова сфера покликана забезпечити рівноправність громадян, виконання написаних громадою законів, перед якими всі рівні. Сфера культури — джерело сил, у якому людина реалізовує свою неповторну індивіду­альність. Основним у філософії Р. Штайнера є розвиток творчої свободи в людині.

На цьому принципі була побудована робота валь-дорфської (від назви тютюнової фабрики «Вальдорф-Асторія», директор якої, Еміль Мольт, у 1919 р. став іні­ціатором заснування і меценатом навчального закладу) школи і дитячого садка, які мали власні статути та освітні програми, колегіальне самоуправління. Згодом вальдорфські виховні заклади на території Німеччини були закриті, а їх педагоги за часів правління А. Гітле-ра зазнали репресій. У повоєнний час розвинувся новий напрям вальдорфської педагогіки — організування лікувально-педагогічних общин у багатьох країнах світу. Послідовники Р. Штайнера ставлять завдання побудувати спільне життя на основі християнської моралі і згідно з принципами антропософії.

Мета антропософії полягає в тому, щоб дати не фраг­мент наукового дослідження, а найповніше, цілісне уявлення про суть людини, тобто істину. Людина — це маленький космос, а космос — велика людина. Світ, природа та історія точно відображають людину, яка поєднує світ, природу та історію в мініатюрі. Антропософська педагогіка розглядає природу дитини відповід­но до давньоіндійського вчення про карму: людина про­живає кілька взаємопов'язаних у духовному плані жит­тів, діяння в одному з яких мають незворотні наслідки для наступного. З огляду на це вихователь повинен реа­лізовувати глобальну програму розвитку дитини, а не приземлену життєву чи вузьку навчальну.

Принципово важливим положенням є ідея посту­пального і цілісного розвитку дитини, її нерозривного зв'язку із соціальним оточенням. Р. Штайнер виокре­мив семирічні етапи розвитку людини, які мають «вирі­шальні трансформації».

Він звернув увагу на троїстий характер психіки дитини, що охоплює інтелект, почуття, волю. Усі пові­домлення, які вона отримує від дорослого, повинні бути сповнені життям, «рости разом із нею».

За визначенням Р. Штайнера, дитина дошкільного віку є «суцільним органом чуття». У перші сім років свого життя вона діє як своєрідне око: її внутрішній зір витворює картину побаченого, запам'ятовує виявлену емоцію, що зумовлює подальшу зорієнтованість орга­нізму на неї впродовж життя. Приблизно в сім років зі зміною зубів завершується формування фізичного орга­нізму. Після цього можна розпочинати шкільне навчан­ня. Звичайно, діти і в дошкільному віці вчаться читати, писати, але це шкідливо для них, бо «фізичні органи мають набути певної форми, повинні визначитися і тен­денції їх структурних відношень». Антропософський погляд на суть людини, яка росте, полягає в пізнанні її «прихованої природи», утвореної з фізичного (організ­му), ефірного (своєрідного відображення фізичного тіла зсередини — «руху внутрішніх соків»), астрального (чуттєвого світу) та Я-тіла (носія душі людини). Стано­влення особистості є серією почергових виходів з оболо­нок і народження цих тіл через певні проміжки часу, у яких виявляються життєві ритми дитини. Педагог повинен свідомо працювати з ритмами і водночас пам'я­тати, що, закарбовуючись в ефірному тілі, вони стають основою здорового душевного життя дорослої людини, носієм її здорових звичок.

Організування навчального процесу у вальдорфських закладах

Постулати антропософії передбачають цілісне непе­рервне формування особистості від моменту її наро­дження, тому вальдорфська педагогіка передбачає ство­рення єдиної освітньої системи з дитячого садка і школи. Вона ставить і розв'язує конкретне педагогічне завдання — сприяти дитині дошкільного і шкільного віку в її духовному самовизначенні, створити умови для розвитку і закріплення її індивідуальності. Педагоги прагнуть допомогти своїм учням в оволодінні антропософським мисленням.

Вальдорфський дитячий садок. Це самостійний заклад, інтегрований зі школою. Перший такий садок створила в 1925 р. послідовниця Р. Штайнера Елізабет Грюнеліус (Штутгарт).

Методи виховання та навчання у вальдорфському дитячому садку різняться відповідно до віку дітей і обумовлених ним потреб розвитку. У перші три роки життя діяльність більше спрямована на волю через образні ігри, із часом у дитини посилюється потреба в пізнавальній активності при переході від дитячого садка до школи. Маленька дитина наслідує і виховується через зразок і приклад. Суттєвими ознаками виховання в ран­ньому віці є застосування вільної, не керованої гри, а також рухливого та реального чуттєвого досвіду. Вихова­тель дбає насамперед про ритмічну побудову дня, тижня, пори року, про здоровий фізичний і психічний розвиток дитини, чим закладає основу для «життєвої стійкості.

Упродовж перших семи років відбувається здоровий розвиток дитини шляхом створення атмосфери, напов­неної любов'ю, теплом і турботою, що викликає радість і подив. Найважливіший аспект у роботі з маленькою дитиною — здатність вихователя володіти собою, що є прикладом для дитячого наслідування. Це потребує без­перервного самовиховання. У вальдорфських дитячих садках, групах та інших формах виховання для до­шкільнят у ранньому віці закладаються основи для тілесного здоров'я і вітальності, розвитку здатності дивуватися та цікавитися світом, внутрішньої готовно­сті навчатися і пізнавати світ через власні переживан­ня, здатності спілкуватися як для фізичного, емоційно­го та інтелектуального розвитку, так і для духовного, що має відбуватися протягом усього життя.

Структура та обладнання дитсадка спрямовані на фізичне формування дитини і розвиток її органів чут­тів. Вихованців розміщують у невеликих затишних кімнатах із рожевими стінами, нижня частина яких обшита природним нефарбованим деревом. В інтер'єрі використовують дерев'яні меблі без гострих кутів та переносні стояки, за допомогою яких можна розділити групову кімнату на окремі куточки і навіть зробити хатинку для гри, накинувши на них кольорову хусти­ну. Це стимулює розвиток дитячої уяви.

Для розвитку в дитини чуття прекрасного і бережли­вого ставлення до нього в інтер'єрі групової кімнати обов'язково використовують одну або кілька репродук­цій творів мистецтва, вази з квітами. Вихователь не пояснює, що з гарною річчю потрібно поводитись обе­режно, аби не пошкодити її, — таке розуміння поро­джують естетика обстановки і ставлення педагога.

Іграшки вихователі виготовляють власноруч із вовни і тканин. У ляльок немає облич, що спонукає дітей фантазувати. Для будівельних ігор не використо­вують спеціальних конструкторів і кубиків. Натомість пропонують вихованцям «блоки» з дерева (дощечки, палички) природно неправильної форми, а також шишки, мох та ін. Усі ці матеріали приємні на дотик, не викликають у дитини напруження.

Атмосфера у вальдорфському дитячому садку подіб­на до домашньої. Вихователі і вихованці поводяться як члени однієї великої родини, а всю хатню роботу — при­готування їжі, прибирання — дорослі виконують у присутності дітей, залучаючи їх до цього. У такій обста­новці вихованці набувають навичок соціальної поведін­ки, побуту, вчаться бути терплячими і дбати про інших.

За Р. Штайнером, організація життя дитини має бути максимально зорієнтована на психофізичні та біо­логічні ритми живої душі: ритм дихання, сну і денної діяльності, голоду і ситості, ритм тижня, пори року. Ці ритми виникають від народження: спочатку з'являється ритм дихання, що поступово стає дедалі чіткішим; потім — харчування материнським молоком; третій основний ритм у житті людини — ритм сну і відпочинку. Дитина поступово пристосовується до земного ритму, отже, її життя слід будувати на основі чергування ритмів. Наприклад, чергування занять із вихователем («вдих») і самостійної діяльності дітей («видих»). Ритми не можна абсолютизувати для всіх і на всі часи. Вихователь пови­нен уміти обрати такий ритм життя, який максимально підходить саме цій групі і цій дитині. Домашнє життя дитини теж вибудовується на основі дотримання ритмів. Оптимальний ритм вселяє її почуття впевненості.

Розпорядок дня у вальдорфському садку не строгий і також побудований на певних ритмах. Ранок розпочи­нається з тривалої вільної гри, яка є своєрідною фазою видиху (розширення). Вона слугує способом розвитку фантазії, ініціативи, можливістю повного самовиражен­ня. Мотивом для ігор є враження дітей, пережиті в про­цесі взаємодії з навколишнім світом та іншими дітьми.

У розподілі часу потрібно дотримуватись сумірності вільної гри та групової роботи, чергувати їх, щоб ство­рити сприятливий для дитини ритм зміни організова­них і самостійних занять. Уся група бере участь у малю­ванні, ліпленні, грі на музичних інструментах, співах. Ці заняття Р. Штайнер вважав ключем до емоційного розуміння мистецтва.

Традиційно день у вальдорфському садку триває 4— 5 год. Триваліше перебування дитини в товаристві інших дітей і в розлуці з мамою може дуже втомлювати її. На думку Р. Штайнера, дитина повинна усвідомлю­вати власний світ, у центрі якого перебуває сім'я, а не однолітки. Існування такого світу сповнює її впевнені­стю в собі, своїй потрібності.

Головною подією дня є народна казка або історія, яку діти слухають перед обідом чи поверненням додому. Повторення однієї і тієї самої казки багато разів сприяє формуванню ритму, уваги і пам'яті. Вихователь розпо­відає казки так, як вони записані, — зі складними зво­ротами, незвичайними граматичними побудовами. Вихованці засвоюють їх, навіть якщо не все розуміють. На думку Р. Штайнера, саме з цього починається ося­гнення національної культури. Із часом діти запам'ято­вують казку і звертаються до її сюжету у своїх іграх.

Ритм року діти засвоюють під час обов'язкових річ­них свят, які повторюються: у вересні — свято жнив зі снопами, осіннім урожаєм; у листопаді — свято ліхта­риків, на яке вони виготовляють ліхтарики і запалюють їх після заходу сонця; у грудні — святого Миколая. Серію свят завершує літнє свято, коли кімнати прикра­шають зеленню, квітами, роблять із них вінки.

Вальдорфським дитячим садком і школою у педаго­гічній сфері керує відповідна колегія. В економічній і правовій сферах ними управляють у правових межах відповідні організації спільно з батьками й учителями. Форми і структури управління залежать зокрема від людей, що беруть участь у житті цієї організації, куль­турних умов і наявних правових можливостей.

Самоврядування у вальдорфських дитячих садках і школах іноді передбачає делегування на визначений час окремим особам чи невеликим групам певних завдань. У самоврядуванні можливі різні форми організації.

Вальдорфська школа. Навчання у вальдорфській школі триває 12 (класична школа) або 13 років (один рік для підготовки абітурієнтів до вступу у ВНЗ). На­вчальна програма та методика викладання істотно відрізняються від традиційного навчання. Підручників немає, зошити великого формату та неліновані, урок триває 1,5—2 год., оцінок у балах не ставлять.

Виховання і навчання у вальдорфській школі осно­вані на навчальному вальдорфському плані, у межах якого описано найважливіші імпульси для індивідуального розроблення вчителем своїх занять. Кожен педагог несе відповідальність за уроки перед собою та громадою. Навчальний план узгоджується між різними класами та предметами і пропонує для кожної дитини багатови­мірні та відповідні її віку конкретизовані можливості: отримання знань, розвиток культурної компетенції, соціальних та емоційних здібностей, а також різних практичних навичок і художніх умінь.

Весь навчальний матеріал учитель використовує як єдине ціле, що поступово розгортається і формується. Навчальний план у кожному конкретному випадку має «вичитуватися з конкретної концепції дитини». Тради­ційні оцінки в балах замінює образна характеристика дитячих робіт педагогом.

Із першого до восьмого класу всі загальноосвітні предмети викладає класний учитель. У старших класах його замінюють учителі-предметники.

Перші дві години кожного навчального дня відводять на головний урок, на якому студіюють один загально­освітній предмет. Вивчення інших предметів упродовж того самого дня вважають недоцільним. Опанування дис­ципліни протягом 3—6 тижнів становить епоху. В одно­му класі протягом навчального року може бути, напри­клад, одна епоха з хімії, дві з літератури тощо. Після ви­вчення методом епох пізнавальних предметів переходять до художнього циклу, який охоплює іноземні мови, істо­рію мистецтва, малювання, музику тощо. Діти віком від чотирьох до дев'яти років засвоюють багато казок (дитя­чий садок і початкова школа), легенд, байок (другий клас), біблійних оповідей (третій клас), вітчизняну (четвертий клас) та античну (п'ятий клас) міфологію. Значну увагу приділяють спілкуванню, обговоренню роз­повідей із життя і досвіду, повчальним історіям.

Крім традиційних предметів і мистецтв, у вальдорф­ських закладах вивчають дисципліни, не характерні для звичайної школи, зокрема евритмію (грец. eurhythmia, від en — добре і rhythmos — ритм) — мистецтво виконан­ня віршів або музики за допомогою ритмічних рухів. Р. Штайнер вважав її неодмінною частиною педагогічно­го процесу, оскільки вона здійснює гігієнічний, навіть терапевтичний вплив на дитину, сприяє виробленню в неї спритності, координації рухів, музичного слуху, уяви, фантазії, виявленню образотворчих здібностей, розвиває волю, завдяки гармонійності допомагає вихо­вати соціальну поведінку дітей.

Дитина шкільного віку навчається в учителя, який використовує велику кількість методів, творчо формує свій урок і вводить дітей у різні сфери знань (через заняття епохами). Учитель, а особливо класний учи­тель, налагоджує контакт зі своїми учнями та прово­дить навчання в різних формах, які відповідають їхнім віковим особливостям. Навчальні вимоги внутрішньо диференційовані до кожного учня, оскільки класний учитель самостійно формулює і реалізує навчальні цілі для конкретного діапазону розумових здібностей класу.

Молоді люди в старших класах повинні мати змогу критично й аналітично підходити до змісту викладання, а також досягти самостійності судження, яка виявляєть­ся через постійне збільшення обсягу самостійного опра­цювання навчального матеріалу. Окрім цього, навчання в школі розвиває самосвідомість, особисту відповідаль­ність, активний інтерес і моральне ставлення до світу. У старших класах пропонуються переважно індивідуалізо­вані шляхи навчання. Завдяки збереженню класної спільноти закріплюється соціальна компетенція.

Важливе місце у вальдорфській педагогіці посідає тру­дове виховання («уроки рукоділля і ремесел»). Його здій­снюють в однаковій формі для хлопчиків і дівчаток, почи­наючи з дитячого садка: їх навчають ліпити з пластиліну і глини, плести, шити ляльки або костюми для вистав, виконувати хатню роботу, працювати в садку і на городі.

Ключовим поняттям вальдорфської педагогіки є свобода особистості, яка передбачає вільне самовизна­чення у світогляді. Тобто педагог не повинен орієнтува­ти чи примушувати дитину у виборі світогляду, він має лише створити умови для її самостійного визначення. Принцип свободи в організуванні полягає в самоупра­влінні колективу закладу, колегіальному прийнятті рішень, відсутності вертикалі влади і субординації, тіс­ній взаємодії педагогів із батьками.

Мета педагога — стати митцем виховання так, щоб урок робив учня інтелектуально творчим, соціально від­повідальним та спроможним до дій. Найсуттєвішою передумовою цього є самовиховання вчителя, постійна самоосвіта і підвищення кваліфікації. Учителі-предметники і куратори, особливо в старших класах, потребують не лише педагогічної вальдорфської освіти, а й відповідної фахової або наукової підготовки.

Вихователі та вчителі беруть участь у власній (вну­трішній) та зовнішній атестації. Це зумовлено перева­гою в роботі викладання, яке вчитель сам будує та за яке відповідає. Кожен педагог зобов'язується брати участь у щотижневій спільній педагогічній конференції, що є педагогічним органом управління школою або дитячим садком і охоплює роботу над основами людинознавства, педагогіки, обговорення дітей, організаційних завдань розбудови школи та управління нею в спільній роботі, погодженій з іншими органами. Учительська конферен­ція — місце для самоосвіти, а також сприйняття, обгово­рення, навчання та народження ідей для школи.

Отже, у вальдорфській педагогіці поєднано можли­вості мисленнєвого, естетичного, трудового, соціально­го і морального виховання. Вальдорфська (штайнерівська) школа посідає особливе місце серед багатьох шкіл розвитку, оскільки використовує особливу систему освіти, основану на повазі до дитинства, без будь-якого тиску ззовні. У неї багато прихильників, але є і против­ники, які вважають, що вона не дає реальних знань, потрібних дитині для вступу до школи чи ВНЗ, а та­кож, що вихованці цієї моделі зазнають проблеми в спілкуванні і з великими зусиллями знаходять спільну мову зі своїми однолітками за межами школи або садка. Та попри це вона набуває значної популярності. В Украї­ні активно створюють вальдорфські центри, школи, дошкільні заклади (Дніпропетровськ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Донецьк, Луганськ, Львів та ін.), розширю­ється сфера їх впливу на педагогічну громадськість зав­дяки курсам і семінарам для вчителів.

3.3. «Йєна-план»

Технологія «Йєна-план» німецького педагога, про­фесора Йєнського університету Петера Петерсена (1884—1952) концептуально протиставлена традицій­ній школі з її класно-урочною системою, жорсткою регламентацією режиму дня, дисципліною, субордина­цією у взаєминах між учнями та вчителями. Вона спиралася на виховну общину, сформовану на засадах поваги до особистості дитини, поєднання свободи і само­стійності, тісного зв'язку батьків, дітей і педагогів. П. Петерсен перетворив школу на «місце життя», клас — на «шкільну житлову кімнату», розклад — на «ритміч­ний тижневий план», який раціонально організовує життя дитини в школі. Основою виховної програми школи, яка реалізує ідею «спільності і братерства», він вважав гуманістичні взаємини.

Дата добавления: 2014-11-29