Організація творчої діяльності

Наукова праця – це результати дослідницької діяльності, які вміщують нові відомості, закономірності щодо об’єкта дослідження, представлені у певній послідовності та оформлені згідно зі стандартами, і призначені для оприлюднення.

За характером інформації розрізняють наступні види наукових праць:

• дисертація (лат. dissertatio – дослідження, міркування) – наукова кваліфікаційна праця, що пройшла попередню експертизу і подана до захисту на здобуття наукового ступеня в спеціалізованій ученій раді;

• автореферат дисертації — наукове видання у вигляді брошури авторського реферату проведеного дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня;

• магістерська дисертація – це самостійна науково-дослідницька робота, яка виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і отримання академічного ступеня магістра;

• монографія - це наукова праця, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або декільком авторам. Є два види монографій: наукові і практичні;

• наукова стаття – один із основних видів публікацій, що містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання за темою дисертації, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців;

• тези доповіді – це опубліковані до початку наукової конференції (з’їзду, симпозіуму) матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді;

• реферат (лат. reffere – доповідати, повідомляти) – короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми;

• доповідь – документ, у якому викладаються певні питання, даються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) прочитання та обговорення;

• науковий звіт – підсумок науково-дослідної роботи з обраної проблематики, у якому викладено основну ідею, задум та окреслено шляхи її реалізації;

• підручник – видання, що містить систематизований виклад навчальної дисципліни у відповідності до державного стандарту навчальної програми, затвердженої офіційною установою з рекомендацією до використання у навчальних закладах;

• навчальний посібник – видання, що відповідає окремим розділам програми навчальної дисципліни, може частково доповнювати підручник та рекомендується до використання офіційними установами.

Методика підготовки окремих видів публікацій, враховуючи при цьому особливості кожного виду, залежить від рівня завершеності дослідження, а також кола читачів чи слухачів, на яких вони розраховані. Кожний вид наукової праці має чітко визначену структуру, що в узагальненому вигляді складається з вступної частини, основних частин роботи, висновків та рекомендацій, списку використаних джерел та (за необхідності) додатків. Обсяг роботи визначається спектром вирішуваних наукових питань, ступенем розкриття проблеми дослідження та вимогами оформлення відповідних видів наукових праць.

Кожний дослідник повинен знати специфіку наукової творчості в цілому і конкретної галузі зокрема. У творчому процесі важливою є копітка й добре організована праця. Біографії видатних учених свідчать про те, що всі вони були великими трудівниками, що їхні досягнення є результатом значної праці, величезного терпіння та посидючості, надзвичайної завзятості і наполегливості.

Є багато методів наукової організації праці, які вибираються особисто з урахуванням індивідуальних особливостей. Однак існують загальні принципи наукової праці. До найважливіших з них відносять: творчий підхід, мислення, плановість, динамічність, колективність, самоорганізацію, економічність, критичність і самокритичність, роботу над собою, діловитість, енергійність, практичність. Частина з цих принципів зумовлена зовнішнім середовищем, інші стосуються особистості дослідника.

Творчий підхід означає, що на всіх етапах дослідження науковець повинен прагнути до пояснення фактів, предметів, явищ, намагатися сказати щось нове в науці. Тому для наукової творчості характерною є постійна копітка розумова праця. У цьому зв’язку доцільно згадати давнє китайське прислів’я, яке стверджує: “Ти можеш стати розумним трьома шляхами: шляхом власного досвіду – це найгіркіший шлях; шляхом наслідування – найлегший шлях; шляхом мислення – це найблагородніший”.

Мислення, обмірковування – це один із основних елементів наукової праці. Різні люди здійснюють це по-різному. Значних результатів досягають ті, хто привчив себе думати постійно, концентрувати свою увагу на предметі дослідження. Виробити в собі такі риси необхідно кожному досліднику. Cеред правил наукової праці особливе значення має постійна робота мозку над сутністю і специфікою об’єкта та предмета дослідження. Дослідник повинен постійно розмірковувати над предметом свого дослідження.

Дбаючи про розвиток творчих задатків і здібностей, дослідник повинен бути наполегливим, нерідко мужнім, витриманим і терпеливим, і разом із тим проявляти творчу ініціативу. Лише за таких умов він зможе успішно подолати різноманітні труднощі і невдачі, яких на шляху до істини немало. Проілюструвати це можна багатьма історичними прикладами, починаючи з галілеївського вигуку в суді інквізиції: “А вона все ж обертається”.

Творчість – це наукове виробництво, яке передбачає плановість в роботі. Планування потрібне вже тому, що при складності, працемісткості, тривалості і дорожнечі сучасних наукових досліджень планова дисципліна допомагає запобігти невиправданим витратам часу і засобів, вирішувати наукові завдання у визначений термін.

Плановість у науковій творчості втілюється в різних перспективних і робочих планах та програмах, календарних планах, у графіках роботи дослідника, в його індивідуальному плані та ін. За планами перевіряється (по можливості щоденно) хід роботи.

Наукова робота – це, як правило, одноосібне дослідження. Однак дослідник (дипломник, аспірант, докторант) є членом колективу: кафедри, інституту. Протягом роботи над дослідженням він може звертатися за порадою до членів колективу. Крім того, відбувається колективне обговорення теми дослідження, постановки завдань, отриманих результатів, можливостей їх використання.

Оптимальний науковий колектив поєднує в собі різні демографічні і психологічні типи, старих і молодих, генераторів ідей і виконавців, при повному взаєморозумінні і чіткому оперативному науковому керівництві може значно підвищити ефективність роботи над дослідженням.

Рівень дисертації (диплома), рекомендації їх до захисту – це не тільки індивідуальна, а й колективна відповідальність.

Велике значення, якщо не головне, має принцип самоорганізації праці здобувача, оскільки наукова творчість піддається регламентації в граничних межах. Отже, кожний здобувач самостійно визначає комплекс заходів щодо забезпечення свого успіху.

До елементів самоорганізації належать:

– організація робочого місця із забезпеченням оптимальних умов для високопродуктивної праці;

– додержання дисципліни праці;

– послідовність у накопиченні знань протягом творчого життя;

– систематичність у дотримані єдиної методики і технології при виконанні одноразової роботи.

Досягти системності в роботі можна виконанням певних правил:

– постійно думати про предмет дослідження;

– не працювати без плану;

– при виконання великої роботи слід звільнитися від другорядних справ;

– перш ніж братися за роботу, зважити і розподілити свої сили і час;

– заздалегідь готувати все необхідне для виконання роботи, щоб не відволікатись;

– не можна робити дві справи одночасно;

– творчу роботу виконувати перед механічною, складну – перед простою;

– доводити розпочату роботу до кінця і не розпорошувати сили;

– постійно контролювати свою роботу, вчасно вносити корективи, обмежувати глибину розробки;

– намагатися бачити кінцеву мету.

Таким чином, у самореалізації велику роль відіграють самообмеження, дисципліна, самоуправління, самооблік, самоконтроль та “само…”, в тому числі самостійність, тобто здатність самому виявляти причини виникнення труднощів і усувати їх. Сюди належать також дотримання трудового режиму і графіка роботи, дисципліни мислення, здатність зосереджуватися, не порушувати логічний розвиток ідеї.

Не менше значення має принцип економії або самообмеження, яким кожний науковець повинен керуватися на всіх етапах наукового дослідження. Принцип самообмеження виявляється, по-перше, в тому, що у будь-якому дослідженні слід обмежувати себе як за широтою охоплення теми, так і за глибиною її розробки. По-друге, дослідник, уводячи дослідження в певні часові рамки, тим самим уже обмежує себе. Самообмеження особливо важливе на стадії збору матеріалу, тобто слід вибрати те, що необхідно для вирішення завдання.

Цей принцип також передбачає розвиток і виховання самокритичності і скромності, вміння тактовно відстоювати свої переконання. Це викликано тим, що сама природа науки як сфери людської діяльності, спрямованої на вироблення знань, зумовлює те, що рушійною силою є конфлікт – боротьба наукових шкіл, світоглядів, суперечність між теорією і практикою, розвиток критики і самокритики, не сприйняття догматизму і сліпої віри в авторитети. Звідси кожному науковцю, особливо початківцю, слід виховувати в собі критичне ставлення до результатів своєї праці. до сприйняття чужих ідей і думок. Особливо велике значення має власна творчість. Доцільно передусім спробувати віднайти власні шляхи розв’язання проблеми, свій шлях наукового пошуку; вивчення літератури буде корисним тією мірою, якою воно дасть змогу уникнути помилок. Важливо не лише довести необґрунтованість якого наукового положення іншого вченого, а й запропонувати натомість теорію чи метод, що є більш слушними, виваженими.

Науковець повинен мати певні особистісні й творчі якості. Безумовно, важко знайти людину, яка могла б в повному обсязі мати всі перелічені якості. Усі ці та інші риси потрібно виховувати. Необхідна постійна робота над собою для розвитку задатків і здібностей, пам’яті, уваги, спостережливості, формування навичок праці та ін.

1.6. Елементи самоорганізації наукової діяльності

Робочий день науковця

Особливість розумової праці полягає в тому, що втома на­копичується поступово, а перевтомлення настає раптово. Тому рекомендується чергувати розумову і фізичну працю.

Робочий день науковця важко передбачити або прогнозу­вати. Одним із головних правил є:

o поступове входження в роботу;

o ритмічність праці;

o планування роботи.

Елементи імпульсивності та імпровізації характерні для наукової діяльності. Однак успіх забезпечує систематична, заздалегідь спланована робота. Планування може бути на день або тиждень, місячне, квартальне, річне. Плануючи роботу на день, слід зважати на таке: перш ніж розпочати роботу, необ­хідно обдумати майбутній день, виділивши найважливіші й термінові справи. Для правильної орієнтації спільної робо­ти з науковим керівником таке планування здійснюється разом.

Неодмінним атрибутом кожного науковця є робочий блок­нот — щоденник, в якому справи розподіляють за датами. При плануванні роботи науковець повинен знати, що най­сприятливіший час для виконання творчих або складних завдань — з 10-ї годин ранку й до 12-ї години. Після цього настає деякий спад активності, у другій половині дня праце­здатність найвища від 14-ї до 17-ї години, після чого невпин­но падає.

Слід пам'ятати про втомлюваність очей. При великому об­сязі робіт з літературними джерелами або на ПЕОМ очі швид­ко втомлюються. В цій ситуації краще змінити заняття або трохи відпочити: пройтись по коридору, випити кави, погово­рити по телефону. Ідеально чергувати кожні 45 хвилин робо­ти з 15-хвилинною перервою, при цьому тривалість щоденної роботи на комп'ютері не повинна перевищувати 4 години.

У процесі повсякденної роботи дослідник повинен зано­товувати в щоденнику чи спеціальному блокноті всі питан­ня, які його зацікавили. У вільний час їх з'ясовують з керів­ником або фахівцем. Побіжно визначається перелік необхід­них документів (законодавчих, директивних, статистичних та ін.) і їх місцезнаходження. Це робота — "про запас", яка дозволяє науковцю мати у своєму розпорядженні точну, випереджувальну інформацію.

Неефективно братися за написання всіх розділів роботи одночасно, однак доцільно постійно накопичувати докумен­ти (опубліковані й неопубліковані) з усіх розділів дослідження, поповнювати їх новою інформацією.

Робоче місце науковця

Одна з головних умов підвищення працездатності — пра­вильно організоване робоче місце. Робоче місце науковця — це сукупність усього того, що використовується в роботі, тоб­то меблі, комп'ютер, інші технічні засоби. Поліпшення робо­чого місця передбачає оснащення його всім необхідним відпо­відно до характеру роботи.

Недостатнє освітлення і колір лампи, шум у приміщенні, висота стільця і площа поверхні стола можуть стати причи­ною зниження працездатності. Фахівці з ергономіки (науко­вої дисципліни, що вивчає людину в процесі її діяльності) рекомендують не забувати золоте правило, дотри­мання якого може вберегти від багатьох бід: світло має пада­ти згори і зліва, інакше порушується правильне положення голови (результат — остеохондроз і короткозорість).

Однією з основних умов ефективної наукової діяльності є порядок на робочому столі. Як відомо, порядок звільнює дум­ку. Ідеально, коли на столі лежать лише документи, необхідні в даний момент. Нагромадження паперів не лише зменшує робочу площу стола, а й відволікає від вирішення питання. Необхідно підтримувати раз і назавжди заведений порядок розташування документів та інших матеріалів у шухляді робочого столу, шафах, картотеках. Дотримання звичного порядку полегшує працю, робить більшість операцій автома­тичними, економить час, запобігає "зникненню" документів, які у недостатньо організованого працівника потрапляють до папок з іншими документами.

Працюючи з комп'ютером, важливо розмістити його так, щоб з ним було легко і зручно працювати. В процесі роботи поза має бути такою, щоб не втомлюватись і щоб усе необхід­не для роботи було під рукою.

Стілець має бути зі спинкою і, бажано, з підліктям. Крім того, рекомендується регулярно робити перерви в роботі, зміню­вати час від часу позу. Пози, при яких коліна згинаються під кутом менше 90 градусів, порушують кровообіг. Тому необхідно відрегулювати висоту стільця або поставити під стіл підстав­ку для ніг, яка регулюється щодо висоти і нахилу.

Не менший вплив на емоційний стан науковця справля­ють кольори. Відомо, що темні тони присипляють, а яскраві — надзвичайно збуджують. Для письмової роботи найкраща гама бежевого і зеленого кольорів. Зелений колір, за дослі­дженнями психологів, знижує сприйнятливість до звукового стресу. Вміле використання кольору — прекрасний засіб підвищення працездатності.

Оргтехніка, технічні засоби наукової діяльності

Технічними засобами, якими найчастіше користується науковець, є персональний комп'ютер, телефон, телефакс і копіювальний апарат.

Сучасного науковця неможливо уявити без персонально­го комп'ютера (ПК). ПК використовується за двома основни­ми напрямами:

o документування;

o організація роботи з документами.

При документуванні, тобто створенні (складанні) доку­ментів, ПК виступає в ролі "розумної" друкарської машинки. Є багато програм для створення і редагування наукових до­кументів. Такі програми називають текстовими редактора­ми або текстовими процесорами. При використанні цих про­грам для створення документів (дисертації, автореферату, статті, тез доповіді та ін.) текст документа, що редагується, виводиться на екран дисплея і до нього можна вносити не­обхідні зміни, переносити фрагменти з одного місця доку­мента в інше, об'єднувати фрагменти, використовувати різні шрифти для виділення окремих ділянок тексту, роздрукову­вати текст на принтері та ін.

Бажано, щоб ПК був підключений до міжнародної мережі Internet, що дасть змогу отримати додаткову інформацію за темою дослідження.

Доцільними в дослідницькій роботі є телефон, магнітофон, диктофон, широкий асортимент канцелярських приладів: ручок, олівців, гумок. Невеличкі канцелярські приладдя слід зберігати в ложементах — відкритих коробках з відділен­нями для кожного з них.

Ділове спілкування

Ділове спілкування умовно поділяють на два види. Пер­ший із них має інформаційний характер, його мета — отри­мання інформації. Спілкування може бути одностороннім, коли в отриманні інформації зацікавлена одна сторона, і дво­стороннім, коли в ньому зацікавлені обидва співбесідники. Другий вид спілкування — дискусійний, під час якого кож­на із сторін наполягає на своїй думці. Найефективнішими є безпосередні контакти.

Запорукою успішного спілкування є компетентність і так­товність працівника, володіння прийомами ведення бесіди, прагнення оперативно й ефективно вирішити чи обговорити питання. Попередня підготовка передбачає передусім визна­чення мети спілкування, терміну його проведення (не більше 40 - 45 хвилин). При підготовці до інформаційного спілку­вання попередньо формулюють основні запитання, які необ­хідно поставити співбесіднику, складають детальний перелік фактів (даних), що підлягають уточненню та ін. При підго­товці до дискусійного спілкування бажано правильно дібра­ти аргументи, необхідні для захисту своєї думки, викласти їх у логічній послідовності. Важливо спробувати поглянути на обговорюване питання очима свого опонента, передбачити можливі заперечення і варіанти відповідей.

При підготовці до спілкування важливо оцінити професій­ний рівень співбесідника, його вік, риси характеру.

Свої особливості має і техніка спілкування. Є певна сис­тема правил і прийомів, які роблять ділову розмову найбільш ефективною. Це такі:

1) визначеність, тобто чітке визначення предмета обго­ворення, цілі розмови, формулювання обговорюваних питань, можливих варіантів рішень;

2) обґрунтованість, тобто оптимально можлива аргумен­тованість своєї точки зору, система доказів і логічність їхнього викладу;

3) послідовність у захисті своїх поглядів, думок, несупе­речність тверджень, доказів, готовність до зміни свого рішен­ня лише за наявності дійових аргументів опонента.

Слід пам'ятати, що будь-яка дискусія — це діалог, де ви­клад співбесідником власних доказів має змінюватись ува­гою до доказів опонента. Уміння слухати, терпіння, неупе­реджене ставлення, делікатність забезпечують ефективність спілкування. Під час спілкування рекомендується дивитися співбесідникові у вічі, не переривати його. Можна занотову­вати деякі важливі моменти під час бесіди. Після її завер­шення необхідну інформацію слід докладно записати, щоб мати можливість проаналізувати доводи співбесідника, його аргументи, виділити головне.

Ділове листування

Особисте ділове листування потребує своєрідного стилю, що відрізняє його від службового. Із тексту листа має вима­льовуватись образ автора, його особистість. Кореспонденція має бути виразним і неповторним обличчям автора, гранич­но точною і чіткою при мінімумі витраченого на неї часу.

При написанні особистого листа можна скористатися ря­дом порад і принципів, яких дотримуються при складанні службових листів. Серед них: інформативність, лаконічність, логічність та послідовність викладу, уникнення багатознач­ності та надміру іншомовних слів, увічливість, уникнення категоричності і заперечних форм, достатність аргументації, наявність вступного і завершального компліментів.

І ще одна порада: слід ретельно перевірити текст листа, щоб у ньому не було помилок та виправлень. Важливо до­тримуватись етикету листування.

Ділова розмова по телефону

Ділова телефонна розмова — доволі поширена форма спілкування. Слід враховувати її специфіку, зважити, на­скільки в даному разі потрібний телефонний дзвінок — мож­ливо, ефективнішим буде безпосередній контакт або напи­сання листа.

Дуже важливо визначити слушний час для дзвінка, зва­жаючи на інтереси абонента. Проявом делікатності є попе­редній дзвінок для уточнення часу ділової розмови. Не реко­мендується телефонувати на початку, в кінці робочого дня, близько до обідньої перерви. Неетично телефонувати додому поважній особі після 21-ї години.

Правильно набравши номер абонента і отримавши відпо­відь-підтвердження, слід назвати себе, прізвище, ім'я та по батькові потрібного вам абонента. Інколи необхідно назвати його посаду, після взаємних представлень викласти причину дзвінка. Телефонна розмова має бути гранично лаконічною, корисною, без зайвих емоцій, не перевищувати 5—6 хвилин.

Особистий архів (бібліотека) здобувача

З часом у дослідника накопичуються різноманітні за фор­мою та змістом документи: рукописи, машинописи, ксерокопії, картотеки, конспекти, вирізки, фотографії, касети, дис­кети, які в сукупності утворюють особистий архів. Крім того, науковець має певну кількість книг, періодичних ви­дань, інших видів опублікованих документів, що складають його особисту бібліотеку.

Починати упорядкування особистого архіву слід якнай­раніше, коли кількість матеріалів невелика. Обліку мають підлягати всі документи: опубліковані й неопубліковані.

Дата добавления: 2014-11-29