Дискусійні питанні

Що прочитати?

Арський Ф.Н. В країні міфів. — К., 1971.

Біблія. — Видання об'єднання біблійних товариств, 1980 (та ін. роки).

Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні. — К., 1999.

Онопрієнко В.І. Історія української науки XIX—XX століть. — К., 1998.

Світогляд і духовна культура. — К., 1993.

Філософія: Навч. посіб. / За ред. І.Ф. Надольного. — К., 1999.

Запитання для самоконтролю

1. Яке найбільш прийнятне визначення світогляду?

2. Який структурний вибір світогляду вам до вподоби?

3. У чому полягає сутність мудрості?

4. Що є основою єдності буденного і теоретичного світоглядів?

5. У чому полягає мистецька роль світогляду?

6. Чим визначається моральність світогляду?

7. За якими принципами визначається історичність світогляду?

8. Які міфи XX ст. ви знаєте?

9. У чому полягає відмінність між релігійним і науковим світоглядам?

10. Чим визначається ефективність наукового світогляду?

11. У чому полягає сила філософського світобачення?

12. Як правильно зробити світоглядний вибір?

1. Який світогляд найефективніший у сьогоденні?

2. Співвідношення понять "світогляд" і "ідеологія".

3. У чому проглядається взірець світоглядної культури в сучасних умовах?

4. Світоглядна позиція та реалії сьогоднішнього дня: суть конфронтації.

5. Чи потрібні міфи у XX ст.?

6. Новий поступ релігійного світогляду: прогрес чи регрес культури світобачення?

7. Як побороти "бездушність" науки?

8. Наука і негативні наслідки НТП: шляхи розв'язання конфлікту.

9. Філософія: наука чи форма суспільної свідомості?

10. У якої філософії майбутнє?

11. "Сила" і "слабкість" філософської позиції людини: які вони у сьогоденні?

Словник

Абсолютизувати — робити щось безумовним, самодостатнім.

Абстракція — мислене відкидання частини властивостей, зв'язків об'єкта пізнання з метою спрощення, виділення тих сторін, зв'язків, що зацікавили людину.

Аксіома — незаперечна істина, що не потребує доведень.

Актуальний — той, що важливий у даний момент і має реальне значення та функцію у даному висловлюванні і дії.

Алгоритм — сукупність дій (правил) для розв'язування задачі.

Альтернатива — необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну.

Апологія — відвертий, беззастережний захист певних положень.

Архаїзм — пережиток минулого.

Вид — те, що об'єднує ряд предметів, явищ за спільними ознаками і входить до складу загального вищого розділу — роду.

Вчення — сукупність буденних чи теоретичних положень у будь-якій галузі знань.

Конфронтація — становище, коли певні особи (або інші елементи соціальної структури) чи держави опиняються перед загрозою зіткнення між собою.

Містика — щось загадкове, непояснюване.

Нірвана — стан повного спокою, знетямлення.

Оптимальний — найкращий з можливих варіантів.

Парадигма — приклад, взірець.

Річ — явище дійсності, те, що відчувається чи усвідомлюється як конкретність.

Тип — те, чому відповідає певна група предметів, понять, явищ.

Толерантність — терпимість до чужих думок і вірувань.

Трансформація — зміна, перетворення виду, істотних властивостей чого-небудь.

Уніфікація — приведення чогось до єдиної форми, системи.

Явище — зовнішній вияв сутності предметів, процесів.

Висновки

Завершуючи викладення навчального матеріалу відповідно до програми нормативного курсу "Людина і світ", автори підручника вважають за необхідне зробити ряд висновків.

У системі відношення "людина — світ", яка склалась об'єктивно, незалежно від волі і свідомості людини, безсумнівно, основним елементом є людина. За висновками нашого курсу, людина — це душевно визначена, природно-соціальна істота.

Таке визначення людини твориться передусім на основі визнання її як протилежності світові. А "світ взагалі" виступає протилежністю "світові людини". Саме тому в підручнику дається таке найбільш загальне визначення світу: світ — це все суще, що є в людині та поза нею.

Після визначень понять "людина" і "світ" найбільш важливим у навчально-творчому курсі "Людина і світ" є аналіз сутності відношення "людина — світ". І тому цілком закономірним є те, що цей аналіз започатковується баченням своєрідної духовної тріади — дух, душа, духовність. Визначаючи дух як об'єктивно існуюче начало, душу — як індивідуалізований дух, а духовність — як органічну єдність об'єктивного і суб'єктивного, автори підручника намагалися наголосити на життєспрямовуючій силі внутрішнього світу людини, його вирішальному впливі на зовнішній світ. Саме духовність розглядається курсом як основний фактор формування і розвитку особистості.

Подальша логіка курсу "Людина і світ" спрямована в русло бачення свідомого й особливо самосвідомого. Діяльність людської свідомості підноситься до рівня пізнання. Пізнання визначається не просто як особливий процес взаємодії Суб'єкта й об'єкта, коли основним результатом виступає знання. Пізнання розглядається як особливий спосіб перетворення людиною світу, природи і самої людини в інтересах людини.

Природа в курсі "Людина і світ" тлумачиться як те, що передує існуванню людини. Вона постає як самоорганізоване явище, як загальний об'єкт знання і пізнання, як сукупність об'єктивних умов існування цивілізації.

Особливим природним явищем згідно з курсом "Людина і світ" постає суспільство — самоорганізована система соціально визначених явищ. Суспільство є необхідною умовою творення людини, залишаючись при цьому її (людським) творінням.

Суспільні відносини, як основа творення соціуму, подані в курсі "Людина і світ" у широкому спектрі зв'язків і взаємодій людей. При цьому особливо наголошується на сутності соціальних, зокрема політичних і культурних відносин.

Загальний висновок навчально-творчого курсу "Людина і світ", який стверджує, що людина — найвища цінність у світі, звернений до майбутнього в існуванні людини. А конкретно автори курсу звертаються до молодої людини сучасної України, яка, виходячи на широкий шлях самостійного життя, перебуває в нестримному пошуку Істини, Добра і Щастя.

Дата добавления: 2014-11-29