Тема 13. Операції банків з іноземною валютою 1 страница

13.1.Відкриття і ведення валютних рахунків клієнтів.

13.2. Неторговельні операції комерційних банків в іноземній валюті.

13.3. Торговельні поточні операції уповноважених банків в іноземній валюті.

13.1.Відкриття і ведення валютних рахунків клієнтів.

Валюта — це грошова одиниця, що використову­ється для вимірювання величини вартості товару. По­няття «валюта» використовується в трьох значеннях:

- національна валюта — грошова одиниця даної країни (українська гривня, американський долар, ро­сійський рубль та ін.);

- іноземна валюта — це грошові знаки іноземних держав;

- міжнародна (регіональна) валюта — це спеціальні права запозичення (СПЗ) та євро.

Валюта, залежно від режиму використання, поділя­ється на конвертовану і неконвертовану, від сфери і ці­лей використання — на валюту платежу, валюту ціни, валюту операцій, валюту клірингу, валюту векселя.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) — це валюта, яка вільно і необмежене обмінюється на інші іноземні валюти. Вона володіє повною зовнішньою і внутрі­шньою зворотністю, тобто однаковим режимом обміну як для резидентів, так і для нерезидентів.

Сфера обміну ВКВ поширюється на поточні опера­ції зовнішньоекономічної діяльності, неторговельні платежі, туризм, а також на операції руху зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Уданий час до чис­ла ВКВ відносяться американський долар, національні валюти країн ЄВРОПЕЙСЬКОГО Співтовариства, ва­люта Японії та інші, усього валюти 22 країн світу. Ві­льно конвертовану валюту ще називають резервною валютою, оскільки в ній центральні банки інших країн нагромаджують і зберігають резервні кошти для між­народних розрахунків.

Часткова конвертованість валюти означає, що на деякі галузі зовнішньоекономічної діяльності або на деякі категорії власників режим конвертованості не поширюється.

Замкнута (неконвертована) валюта — це національна валюта, яка не обмінюється на інші валюти і яка функціонує тільки в ме­жах однієї країни. До замкнутих валют відносяться валюти країн, що розвиваються. У цих країнах застосовуються різні обмеження на ввезення і вивезення валюти, продаж і купівлю, обмін націо­нальної валюти та іноземних валют.

Клірингова валюта — це розрахункова валютна одиниця, в якій ведуться поточні інвалютні розрахунки, здійснюються запи­си на балансових рахунках.

Внутрішня (резидентська) конвертованість національної ва­люти — це можливість обміну національної валюти на іноземну для резидентів даної країни.

Зовнішня конвертованість національної валюти спостерігаєть­ся тоді, коли в країні надано можливість обміну національної ва­люти на іноземну тільки нерезидентам.

Поточна конвертованість національної валюти — це можли­вість обміну для здійснення платежів за поточними статтями пла­тіжного балансу (торгівля, транспортування, туризм).

Капітальна конвертованість — це конвертованість за капіта­льними статтями платіжного балансу (рух інвестицій, кредитів і т. ін.).

Перехід до капітальної конвертованості, як правило, відбува­ється через деякий час після введення поточної конвертованості.

Для забезпечення конвертованості валюти необхідна наяв­ність певних умов:

- реальний та єдиний курс валюти;

- вільний доступ до іноземної валюти;

- офіційний або вільний валютний ринок;

- зняття обмежень на використання національної грошової одиниці в зовнішньоекономічній діяльності;

виконання грошовою одиницею всіх функцій грошей усере­дині країни.

Котирування валюти — це встановлення курсу валют. Пря­ме і непряме котирування єдині за своєю економічною природою, оскільки відображають вартість однієї валюти, виражену через іншу. Пряме котирування — це еквівалент деякої кількості іноземної валюти в одиниці національної валюти. Непряме котиру­вання визначає кількість національної валюти за одиницю інозе­мної. Валютний курс виступає як ціна валюти однієї країни, ви­ражена у валюті іншої країни.

Потреба встановлення валютного курсу зумовлена тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може ви­ступати фактичним купівельним платіжним засобом. Розрізняють фіксований та гнучкий (ринковий) валютні курси. Фіксований валютний курс передбачає закріплення золотого вмісту грошових одиниць або фіксацію у твердій валюті. Гнучкий валютний курс поділяється на:

- плаваючий курс, що. передбачає режим вільного ринкового коливання курсу і формується під впливом попиту та пропозиції (характерний для твердих валют);

- коливний курс — ринковий курс, що коригується валютними інтервенціями центральних банків.

Процедура котирування, яка складається із визначення та реєстрації курсу шляхом послідовного порівняння попиту і пропозиції валют, називається фіксингом, і на основі фіксингу встановлюються курси продавця і покупця на кожну валюту. Курс продавця — це ціна, за якою учасники ринку продають валюту. Курс покупця — це ціна, за якою учасники купують валюту.

При прямому котируванні курс покупця вищий, а курс про­давця нижчий; при непрямому котируванні, навпаки, курс про­давця вищий, а курс покупця -нижчий.

Крос-курс — це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється стосовно третьої.

В Україні проведення валютних операцій регулюється Декре­том Кабінету Міністрів «Про валютне регулювання і валютний контроль». У ньому визначено принципи здійснення юридичними і фізичними особами валютних операцій.

Учасники (суб’єкти) валютних операцій за цим Декретом роз­поділяються на дві категорії: резидентів і нерезидентів.

До резидентів відносяться:

- фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, осо­би без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі й ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

- юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

- дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні пред­ставництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

До нерезидентів відносяться:

- фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, осо­би без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі й ті, що тимчасово перебувають на території України;

- юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави;

- розташовані на території України зарубіжні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва.

Об’єктами валютних операцій є валютні цінності, до яких від­носять: іноземну валюту, цінні папери в іноземній валюті (чеки, ве­кселі, облігації); інші боргові зобов’язання, виражені в іноземній валюті; дорогоцінні метали — золото, срібло, платина, природне дорогоцінне каміння.

Операції з валютними цінностями поділяються на два види:

- поточні валютні операції;

- операції, пов’язані з рухом капіталу.

До поточних валютних операцій відносяться:

- розрахунки за товари, роботи і послуги;

- розрахунки за експорт та імпорт;

- перекази;

- погашення (сплата) короткострокових кредитів тощо.

До капітальних валютних операцій відносяться:

- прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал під­приємств;

- портфельні інвестиції, тобто придбану цінних паперів;

- довгострокове кредитування тощо.

Усі операції банків, у тому числі й валютні операції, підляга­ють ліцензуванню з боку Національного банку України.

На підставі одержаної в Національному банку України ліцен­зії уповноважені банки мають право здійснювати такі валютні операції:

1.Ведення валютних рахунків клієнтів: зарахування валю­тних надходжень на рахунки резидентів та нерезидентів (вклю­чаючи транзитні) та списання сум перерахувань, що передбачені чинним законодавством.

2.Встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками:

- встановлення прямих і непрямих кореспондентських відно­син з іноземними банками — це відкриття банком рахунків само­стійно для міжнародних розрахунків в іноземних банках;

- розрахунки через кореспондентські рахунки Центру міжде­ржавних розрахунків Національного банку України.

3.Неторговельні операції.

- операції з перерахування валютних цінностей, не пов’язаних із здійсненням розрахунків за експортом та імпортом товарів чи послуг (у тому числі видача готівки для покриття видатків осіб, що виїжджають у закордонні відрядження);

- купівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіж­них документів в іноземній валюті. Організація роботи та по­рядок проведення операцій в обмінних пунктах, інкасо готів­кової іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті.

4. Операції за міжнародними торговельними розрахун­ками: операції за міжнародними розрахунками, що пов’язані з експортом та імпортом товарів і послуг згідно з вимогами чин­ного законодавства, інструкцій Національного банку України, Уніфікованих правил та традицій Міжнародної торговельної палати.

5. Операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньо­му валютному ринку: купівля та продаж іноземної валюти в го­тівковій та безготівковій формах за власний рахунок або згідно з дорученням клієнтів (брокерські послуги) на міжбанківському та біржових ринках.

6. Операції щодо залучення та розміщення валютних кош­тів на внутрішньому ринку, що здійснюються з резидентами України, та зовнішньому ринку, що здійснюються з нерези­дентами України, поділяються на:

- пасивні операції — створення валютних резервів в іноземній валюті (приймання депозитів в іноземній валюті, продаж за іно­земну валюту цінних паперів, що емітовані резидентами України та номіновані в національній валюті (включаючи власні цінні па пери банку), отримання позик в іноземній валюті від інших упов­новажених банків;

- активні операції — використання створених резервів (на­дання кредитів в іноземній валюті, придбання за іноземну валюту цінних паперів, що номіновані в національній валюті).

7.Валютні операції на міжнародних грошових ринках: де­позитні та конверсійні операції (у тому числі і ф’ючерсні, якщо це не заборонено законодавством відповідних країн), які здійс­нюються з банками чи міжнародними організаціями — нерезиде­нтами України.

8.Операції з монетарними металами на внутрішньому ри­нку: купівля чи продаж (у тому числі на строк), приймання на депозити, відповідальне зберігання, використання як застава під наданий кредит монетарних металів або цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах, коли ці операції здійснюються на території України з резидентами України, та з нере­зидентами — на зовнішньому ринку.

Різниця між активами і зобов’язаннями у відповідних валютах називається валютною позицією банку. Валютна позиція визна­чається як за балансовими розрахунками, так і враховуючи суму позабалансових вимог і зобов’язань в іноземній валюті. Якщо сума Залишків на рахунках активу і зобов’язань у Конкретній валюті збалансована, то валютна позиція банку називається закритою.

Відкрита валютна позиція банку виникає в тому разі, якщо є рі­зниця між залишками коштів в іноземній валюті, що формують ак­тиви і зобов’язання. При відкритій валютній позиції банк може як отримати додаткові прибутки, так і зазнати збитків у разі зміни об­мінних курсів валют. Коли сума зобов’язань в іноземній валюті пе­ревищує суму валютного активу, така відкрита позиція називається короткою і банк може зазнати збитків при зростанні обмінного курсу. Якщо ж сума активів перевищує суму зобов’язань, то при цій ситуації виникає довга відкрита валютна позиція і збитки можуть бути спричинені банкові при зменшенні обмінного курсу.

13.2. Неторговельні операції комерційних банків в іноземній валюті.

Згідно з чинним вітчизняним законодавством націона­льна валюта є єдиним засобом платежу на території України.

Разом з тим нерезидентам і резидентам України дозволено проводити деякі розрахунки в іноземній валюті без одержання індивідуальних ліцензій від Національного банку України, а саме:

- купівлю пально-мастильних матеріалів, продуктів харчуван­ня, надання послуг на території міжнародних портів, аеропортів, вокзалів України з обслуговування іноземних транспортних засо­бів (розрахунки здійснюються згідно з контрактом, укладеним із відповідними юридичними особами);

- оплату страхових платежів, готельних послуг;

- купівлю на території міжнародних портів і вокзалів квитків та путівок на міжнародні пасажирські та туристичні рейси;

- оплату дорожніх зборів;

- оплату послуг туристичних і страхових організацій за дого­ворами, дія яких поширюється на іноземну територію, відповідно до посередницьких угод із зарубіжними партнерами та нерезидентами-посередниками.

У зв’язку з тим, що в Україні ще діють валютні обмеження на ввезення і вивезення іноземної валюти, установлено порядок пе­реміщення національної та іноземної валют через митний кордон громадянами — резидентами і нерезидентами. Переміщення ва­люти регламентується нормативним документом «Порядок переміщення іноземної валюти через митний кордон України».

Нормативи ввезення і вивезення іноземної валюти встанов­люються Національним банком України, можуть змінюватися або зовсім відмінитися, якщо національна валюта відповідатиме вимогам вільно конвертованої.

Однак більшу частину витрат і готівкових платежів фізичні та юридичні особи здійснюють у національній валюті, і якщо вони отримують від своїх партнерів платежі в іноземній валюті, то вних виникає потреба обмінювати її на національну, тобто валютний ринок тут виконує функцію роздрібної торгівлі іноземною валютою.

Операції з обміну валюти фізичні особи — резиденти і нере­зиденти здійснюють в Україні через валютні каси уповноважених банків, обмінні пункти уповноважених банків та обмінні пункти, відкриті юридичними особами-резидентами, що уклали з уповно­важеними банками агентські угоди.

Пункт обміну іноземних валют уповноваженого банку є стру­ктурним підрозділом його касового відділу.

Уповноважені банки реєструють у територіальних управлін­нях Національного банку України власні пункти обміну інозем­них валют, подавши при цьому необхідні документи, і за умови їх забезпеченості засобами для визначення справжності валют, відповідності технічним вимогам, наявності сертифікованої комп’ютерної системи для автоматизації технологічних процесів валютно-обмінних операцій або сертифікованого електронного контрольно-касового апарата (ЕККА).

Агенти уповноваженого банку, що уклали агентську угоду на відкриття пункту обміну іноземних валют, також реєструють їх у територіальному управлінні НБУ на підставі пакета документів, але обов’язково мають бути: копія агентської угоди, копія свідо­цтва про реєстрацію установи, нотаріально завірена копія ста­туту.

Пункти обміну іноземних валют уповноважених банків, що розташовані поза їх операційними залами, і пункти обміну на агентських умовах підлягають патентуванню згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяль­ності».

Режим роботи обмінного пункту встановлює уповноважений банк чи установа, що відкрила цей пункт. У прикордонних зонах, аеропортах, на морських та річкових вокзалах пункти обміну іно­земних валют повинні працювати не менше 21 години на добу або ж цілодобово.

Обмінні пункти обладнуються стендами (табло), встановле­ними в доступному місці, де міститься необхідна інформація і вказуються курси купівлі-продажу готівкової іноземної валюти.

Офіційне розпорядження про встановлені курси, офіційний курс НБУ, тарифи комісійних винагород отримують пункти від уповноваженого банку.

Касир пункту обміну валют повинен мати при собі документ, що посвідчує його особу, особистий штамп із прізвищем та ініціалами, штамп із такими реквізитами: назва уповноваженого бан­ку чи агента, номер обмінного пункту, його місцезнаходження.

Уповноважені банки через власні пункти обміну мають право:

- продавати і купувати готівкову іноземну валюту фізичним особам — резидентам і нерезидентам;

- обмінювати купюри інвалют, перевіряти інвалюту щодо де­фекту;

- надавати дозвіл на вивезення валюти за кордон, здійснювати конверсійні операції;

- продавати й оплачувати дорожні чеки на суму, встановлену Національним банком України;

- продавати й оплачувати платіжні картки міжнародних пла­тіжних систем на суму, встановлену Національним банком України;

- приймати на інкасо готівкову іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті.

Пункти обміну, відкриті на агентських умовах, не мають права здійснювати конверсійні операції ї обмінювати купюри іноземних валют, операції з дорожніми чеками та картками, інкасові операції, а лише здійснюють продаж купівлю іноземної валюти,

Контроль за роботою обмінних пунктів здійснюють уповноважені банки та територіальні управління Національного банку України.

Конверсійні операції з готівковою іноземною валютою — це операції щодо обміну готівкової валюти однієї іноземної державі па будь-яку іншу. Ці операції здійснюють лише операційні каси та обмінні пункти уповноважених банків і тільки з вільно конвертованою валютою із застосуванням крос-курсу.

При здійсненні конверсійних операцій касир операційної каси чи обмінного пункту уповноваженого банку оформляє реєстр конверсії іноземної валюти і видає фізичній особі — резидентові чи нерезидентові перший примірник квитанції ф. № 377-А.

Комісійну винагороду (сума комісійних не повинна перевищувати двох відсотків від суми іноземної валюти, що подається до конверсії) за конверсійні операції з готівковою інвалютою уповноважені банки можуть одержувати як у національній, так в іноземній валютах.

Сума комісійних в іноземній валюті, що подавалась до конверсії, зазначається у квитанції окремо.

Для фізичних осіб-резидентів уповноважені банки можуть об­мінювати одні купюри іноземної валюти на інші купюри, але тієї ж іноземної валюти.

На підтвердження факту обміну купюр іноземної валюти на інші купюри тієї ж країни видають квитанцію ф. № 377-А та за­повнюють реєстр обміну іноземної валюти.

Комісійна винагорода за ці операції також встановлюється не більше двох відсотків від суми інвалюти, стягується в іноземній або в національній валюті.

Здійснення готівкових операцій з іноземною валютою органі­зовано в уповноважених банках за тією ж схемою, що й здійс­нення операцій з національною валютою, тобто застосовується та ж інфраструктура операційної каси і відповідні документи (на­приклад, прибуткові чи видаткові валютні ордери, зведені довід­ки касирів валютної каси тощо),

Уповноважені банки здійснюють через свої валютні каси такі операції:

- виплата іноземної валюти готівкою та платіжними докумен­тами на витрати, пов’язані з відрядженням;

- виплата авторських гонорарів, оплата праці нерезидентів, які працюють в Україні за трудовими контрактами;

- здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та пла­тіжними документами в іноземній валюті;

- виплата іноземної валюти готівкою, за чеками та пластиковими картками фізичним особам — резидентам і нерези­дентам;

- купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами — резидентами та нерезидентами;

- виплата іноземної валюти готівкою за переказами з-за кор­дону та переказ готівки за межі України;

- прийом іноземної валюти на інкасо та експертизу.

Видача іноземної валюти готівкою з поточного рахунку в разі відрядження за кордон, на представницькі, експлуатаційні витра­ти здійснюється за заявою юридичної особи-резидента або по­стійного представництва юридичної особи-нерезидента й дору­ченням, виписаним на фізичну особу на отримання коштів у касі уповноваженого банку.

Працівник операційного відділу, отримавши документи від клієнта, оформляє видатковий валютний ордер (або прибутковий валютний ордер, якщо клієнт вносить готівку до каси), підписує його в осіб, що мають право контрольного підпису.

Касир валютної каси перевіряє наявність підписів посадових осіб уповноваженого банку, відповідність їх зразкам, підписує валютні ордери, приймає чи видає готівку в іноземній валюті за такими ж правилами, що й у національній валюті.

Оформлення валютно-обмінних операцій з фізичними особа­ми — резидентами і нерезидентами через валютні каси уповно­важених банків здійснюється працівником операційного відділу і касиром даної каси, на відміну від обмінного пункту, де ці опе­рації виконує один працівник.

Працівник операційного відділу оформляє при купівлі банком іноземної валюти:

прибутковий валютний ордер; видатковий касовий ордер на національну валюту.

При продажу банком іноземної валюти оформляє:

- видатковий валютний ордер;

- прибутковий касовий ордер на національну валюту;

- прибутковий касовий ордер на суму збору до Пенсійного фонду України — у двох примірниках.

Касир прибутково-видаткової валютної каси:

- роздруковує квитанцію на сплату збору до Пенсійного фон­ду України (ф. № 377-ПФ);

- записує суму збору за всіма операціями купівлі фізичними особами іноземної валюти в Книгу реєстрів стягнення зборів до Пенсійного фонду;

- підписує всі валютні касові документи;

- отримує чи виплачує іноземну валюту;

- видає клієнтові другий примірник прибуткового валютного ор­дера при купівлі валюти або другий примірник прибуткового касово­го ордера на національну валюту при продажу іноземної валюти.

Перекази в іноземній валюті за межі України та їх виплати в Україні здійснюються лише через кореспондентські рахунки уповноважених банків.

Переказ банки здійснюють для фізичних осіб — резидентів і Нерезидентів, крім цього, особа-нерезидент повинна подати до­кумент, що засвідчують джерела походження валюти.

Основні правила переказу валюти регламентуються інструк­тивними документами Національного банку України.

Переказ за кордон іноземної валюти за рахунок особистих коштів фізичних осіб здійснюється в основному з такою метою:

- допомога родичам, які тимчасово перебувають за кордоном;

- допомога родичам, які постійно проживають за кордоном;

- оплата навчання, участі в конференціях, страхових і членсь­ких внесків, науково-методичної літератури та періодичних ви­дань;

- оплата лікування;

- оплата працевлаштування за кордоном;

- оплата товарів для власних потреб;

- оплата товарів для власних потреб на суму 1000—10 000 дол. США;

- переказ при виїзді на постійне місце проживання за кордон;

- перекази на відшкодування судових (арбітражних, слідчих, нотаріальних) витрат, а також витрат на мито;

- переказ аліментів.

Переказ за кордон прибутків, одержаних на законних підста­вах фізичною собою-нерезидентом унаслідок інвестицій в Украї­ну, проводиться з валютного поточного рахунку нерезидента піс­ля сплати ним податків та інших платежів.

Переказні операції в іноземній валюті здійснюють на підставі таких же документів, що й в національній валюті: заява про пере­каз, платіжне доручення.

Багато уповноважених банків України здійснюють переказні операції за системами «Western Union» та «ManyGram».

Протягом останніх десятиліть світова фінансово-кредитна система пройшла складний шлях від застосування готівкових коштів до переважно безготівкових електронних розрахунків. У країнах з ринковою економікою на заміну чековим книжкам прийшли платіжні документи — пластикові картки та дорожні чеки.

В Україні впроваджена Національна система масових елект­ронних платежів, що дає змогу обслуговувати платіжні картки міжнародних платіжних систем — «Viza», «Evropey/Master Card», «American-express» тощо.

Низка українських уповноважених банків є членами цих між­народних платіжних систем і здійснюють такі неторговельні по­точні операції з платіжними документами:

емітування пластикових карток і дорожніх чеків в іноземній валюті;

продаж цих документів і виплату за ними іноземної валюти готівкою.

Пластикова картка — іменний грошовий оплатно-розрахунковий документ, що дає право на придбання банківськими товарів чи послуг у роздрібній торгівлі без оплати готівкою чи одержання готівки в банках або банкоматах.

Найпоширеніші пластикові картки — кредитна і дебетна. Кредитна картка використовується для оплати товарів і послуг за рахунок кредиту, наданого банком. Дебетна картка активно витісняє всі інші платіжні засоби, тому що вона надає змогу розпоряджатися коштами в межах залишку на власному картрахунку Існують ще: фінансова картка; розрахункова картка.

Будь-яка пластикова картка може бути видана фізичній особі (індивідуальна картка) та юридичній особі (корпоративна картка). Крім цього, картки є звичайні (Reqular), срібні (Silver), золоті (Gold). Власники двох останніх карток мають особливі знижки при придбанні товарів, розрахунках у готелях, ресторанах тощо.

Для одержання дебютної картки фізична особа подається паспорт і свій ідентифікаційний номер та заповнює спеціальну заяву і договір на її видачу. Особі відкривають картковий рахунок на суму внесених нею коштів (у разі оформлення кредитної картки особа повинна відкрити гарантійний депозитний рахунок як вид забезпечення наданого їй кредиту).

На картку заносять шляхом ембосування (випуклим вдавлюванням) таку інформацію: прізвище, ім’я клієнта, номер і серія картки, період її дії, захисний символ. Власник картки проставляє на зворотному боці свій підпис і одержує разом із карткою документ «Правила користування карткою» та ПІН-код (персональний ідентифікаційний номер).

Виплата готівкових коштів пластиковими картками валютними касами уповноважених банків може здійснюватися як в іноземній валюті, так і в національній, за бажанням власника. У цьому разі банк здійснює купівлю даної іноземної валюти за комерційним курсом купівлі даного банку.

Обмінним пунктам уповноважених банків при виплаті готівки за платіжною карткою встановлюють ліміт суми.

При оплаті готівковою інвалютою пластикової картки в упов­новаженому банку касирові необхідно виконати такі операції:

- ідентифікацію картки, перевірку строку її дії та підпису вла­сника на звороті картки;

- звірити особу власника картки за паспортом;

- з’ясувати, яку суму бажає отримати клієнт за карткою;

- здійснити відтиск картки на імпринтері (пристрій для про­катки картки) і заповнити цей відтиск у трьох примірниках (від­тиск картки має форму рахунку, що називається сліп). Якщо хо­ча б одна цифра чи літера картки не чітко прокатується, касир здійснює прокатку на новому сліпі, у разі повторного нечіткого відтиску можна порадити клієнтові звернутися у банк, що видав картку.

Якщо відтиск картки зроблений, то в спеціально виділених полях прокатаного сліпу записується: дата проведення операцій, номер, серія картки, країна видачі, дані паспорта; сума коштів з урахуванням комісійних.

Далі касир повинен зв’язатися телефоном із Центром автори­зації для одержання дозволу на видаткову операцію, записати код авторизації на відтиск картки (код авторизації складається з 4—6 літерно-цифрових знаків), виплатити суму мінус комісійні банку.

У кінці дня заповнюється у двох примірниках відповідний ре­єстр оплачених у вільно конвертованій валюті пластикових кар­ток.

Дорожній чек — це грошове зобов’язання (наказ) видати за­значену в чеку суму коштів власникові, чий зразок підпису вже проставлено на дорожньому чеку в момент його продажу; платі­жний документ, що використовується як засіб міжнародних роз­рахунків неторговельного характеру.

Чек при оплаті значно вигідніший, аніж пластикова картка, оскільки він не потребує авторизації через процесингові центри, а оплачується при ідентичності підписів власника чека.

Лідером європейського ринку дорожніх чеків є корпорація «Томас Кук», емітентами дорожніх чеків можуть бути кредитні установи, банки, туристичні організації, асоціації та об’єднання (найбільші з них «Амерікан-експрес», «Віза» тощо).

Уповноважені банки України через власні валютні каси та об­мінні пункти (в обмінних пунктах встановлюється ліміт суми че­ка) проводять з дорожніми чеками такі операції: продаж чеків; оплату дорожніх чеків.

Продаж дорожніх чеків здійснюється на підставі заяви клієнта і пред’явлення ним паспорта за рахунок готівкової валюти або шляхом списання суми з поточного валютного рахунку.

Продаж дорожніх чеків виконується в такій послідовності:

- касир банку з’ясовує в клієнта: якого типу, в якій іноземній валюті, якого номіналу, на яку загальну суму він бажає придбати дорожні чеки;

- з’ясовує тип валюти, якою буде розраховуватися клієнт за дорожні чеки;

- оформляє в чотирьох примірниках Повідомлення-квитанцію про продаж дорожніх чеків (Sales Advice);

- передає всі примірники Повідомлення-квитанції на підпис клієнтові;

- отримує підпис власника на лицьовій стороні кожного при­дбаного чека;

- отримує від клієнта кошти за виписані чеки та комісійну ви­нагороду;

- чеки, останній примірник Повідомлення-квитанції та інфор­маційне застереження повертає власникові рахунка.

Продаж чеків фіксується касиром у реєстрі проданих дорожніх чеків.

Дата добавления: 2014-11-29