Напрями та методи історичної антропології

Б.

І

І

З і

Важливим напрямом вітчизняної антропології є палеоантропо­логічні дослідження. Завдяки інтенсивним археологічним розкопкам, які проводились у повоєнні роки, у фондах Інституту археології НАН України, Науково-дослідного інституту і Музею антропології при Московському університеті ім. М. В. Ломоносова та Санкт-Петер-бурзького відділення Інституту етнології та антропології РАН нині нагромаджені величезні краніологічні та остеологічні колекції з давніх некрополів України (понад 10 тис. одиниць). Серед них — кісткові рештки неандертальців, виявлені на деяких стійбищах у Криму; фрагменти кісток верхньопалеолітичних людей; численні кістяки з багатих на знахідки мезолітичних і неолітичних некрополів Надпоріжжя та Приазов'я; краніологічні та остеологічні колекції з курганів доби міді-бронзи, з курганних та безкурганних могиль­ників, залишених кіммерійцями, скіфами, сарматами, племенами Черняхівської культури та давньоруською людністю — нащадками літописних полян, древлян, волинян, сіверян, тиверців та уличів. Ці матеріали вивчали українські науковці (Г. Зіневич, К. Соколова, В. Діденко, С. Круц, І. Потєхіна, 77. Покас та т.), які співпрацювали зі своїми московськими та санкт-петербурзькими колегами.

Питанням антропогенезу присвячена низка праць Є. Данилової. З-поміж них особливо виділяється монографія "Еволюція кисті і стопи людини в процесі антропогенезу", що витримала кілька видань. Ця книга, де узагальнено великий за обсягом матеріал із морфології предків людини, дістала високу оцінку вітчизняних та зарубіжних фахівців.

У повоєнні роки українські антропологи брали участь і у вирішенні завдань народного господарства. Певний час у Київсько­му університеті ім. Т. Шевченка діяла лабораторія прикладної антро­пології під керівництвом В. Дяченка. її співробітники здійснили масові антропометричні обстеження різних вікових і професійних груп населення України. Зібрані дані були використані при розробці стандартів виробів легкої промисловості.

На сьогодні в нашій державі діє лише один антропологічний осередок — сектор антропології Інституту археології НАН України. Його завданням є вивчення антропологічного складу й генетичних взаємостосунків стародавнього населення півдня Східної Європи. Антропологічні дослідження проводяться також в Інституті мистец­твознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

і^:>

■■&'■

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

Історія Антропологічних знань

1. Як античні вчені уявляли походження людини? За­
вдяки яким рисам людина, за Арістотелем, посідає
панівне місце у природі?

2. Хто з учених давньої Греції навів свідчення про давні
племена та народи, які жили на сучасній території
України?

3. Який поділ роду Ното запропонував Карл Лінней?

4. В чому суть Ламарківської теорії антропогенезу?

5. Схарактеризуйте діяльність Паризького антрополо­
гічного товариства.

6. Як вдосконалювалися методи антропологічних знань
у кінці минулого — на початку нинішнього століття?

7. Схарактеризуйте основні тенденції розвитку сучасної
антропології.

8. Дайте оцінку антропологічної спадщини Федора
Вовка.

9. Як розвивалася вітчизняна антропологія в 20—30-ті
роки нинішнього століття?

10. В яких напрямах антропології працювали українські вчені в повоєнні роки?

Рекомендована література

Крисаченко\ В. ^ СІ Історичне (генетичне) українознавство // Українознавство: Хрестоматія-посібник. Київ, 1966. Кн. 1.

Левин М: Г. Очерк истории антропологии в России // Рогцнский Я. Я,_} Левин М. Г. Основи антропологии. Москва, 1955.

Носов А. Ф. Ф. К. Вовк і українська наука ■■■// Антропо­логія: Річник Кабінету. Київ, 1928.

Раковський І:, Руденко С. Погляд на антропологічні відносини в українського народу // 36. мат.-прир.-лік. секції Наук, тов-ваім. Шевченка. 1927. Т. XXVI.

Сегеда С. Антропологічна спадщина Ф. Вовка в світлі сучасних наукових даних // Федір Вовк. Антропологічні особливості українського народу. Київ, 1994. Франко А. Д., Франко О. Е. Федор Кондратьевич Вовк (Волков): Биогр. очерк // Сов. зтнография. 1989. №1. Чубинский П. П. Трудьі зтнографо-статистической зк-спедиции в Западнорусский край. Санкт-Петербург, 1872. Т. 7.

СИекапоткі У. Сх1о\уіек \у сгазіе і рггезіггепі. \Уаг$га\уа, 1934.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Аяексеев В. П. Краткий очерк истории науки ■//. Исто-рическая антропология. Москва, 1979. Бунак В. В. Сучасний стан і чергові завдання антропо­логічного вивчення Української РСР //Матеріали з антропології України. Київ, 1960. Вип. 1.

Вовк Хв. Антропометричні досліди українського насе­лення Галичини, Буковини й Угорщини //Матеріали до української етнології. Львів, 1908.

Вовк Хв. Антропологічні особливості українського наро­ду //Студії з української етнографії та антропології. Київ, 1995.

Вишневский Б. Н. Естественная история человека (Очерк истории развития антропологии) //Вселеннаяи человечество. Ленинград, 1928. Кн.6. Дяченко В. Д. Антропологічний склад українського на­роду. Київ, 1965.

Зиневич Г. П. Человек изучает человека. Київ, 1988. Єндик Р. Вступ до расової будови України //Наук. тов. ім. Шевченка. Бібліотека українознавства. Мюнхен, 1949. Я. 1.

Програма й методика

антропологічних досліджень

Н'

ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ПРО НАПРЯМИ ТА МЕТОЛИ ІСТОРИЧНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ

У процесі антропометричних досліджень найчастіше використо­вуються такі інструменти: антропометр, антропометрична стрічка, різні типи циркулів, штатив Моллісона, гоніометр, мандибулометр та остеометрична дошка.

Антропометр, що застосовується здебільшого для вимірів зросту (довжини тіла) та довжини кінцівок живої людини, складається з чотирьох металевих трубок, які після збірки утворюють штатив за­вдовжки 2 м. Він містить дві міліметрові шкали, нульові позначки котрих знаходяться на протилежних кінцях штатива — нижньому та верхньому. По штативу вільно переміщується поперечна ніжка-лінійка, що може обертатися навколо власної осі. На верхівці антро­пометра можна закріпити ще одну ніжку: це дає змогу використати його верхній сегмент для вимірювання широтних розмірів людського тіла (наприклад, ширини таза, плечей тощо).

Дата добавления: 2014-11-29