Тема 4. Філософія Нового часу та Просвітництва

Соціальна філософія епохи Відродження.Прагнення до свободи думок, дій, життя – це лише один бік тих радикальних соціальних змін, які відбувалися в епоху Відродження. Серед інших, не менш значущих трансформаційних процесів слід зазначити формування ідеології багатого і сильного класу аристократів та бюргерів, економічна діяльність яких надала їм впевненості в собі, відчуття справжньої свободи та незалежності, можливості маніпулювання і експлуатації великої кількості людей. Простий народ, якому не дісталося ні нового багатства, ні нової влади, претворився у безлику масу, що загубила впевненість свого попереднього стану… Водночас з виникненням нового індивідуалізму виник новий вид диспотизму. Свобода і тиранія, індивідуалізм і анархія тісно переплелися. Саме завдяки цьому соціальні дослідження епохи Відродження були дуже різноманітними. Серед усього спектру соціальних теорій цього періоду особливе звучання отримали погляди Н. Макіавеллі (1469-1527).

Ключова ідея філософіі Макіавеллі — ідея постійного кругообігу як результату впливу фортуни (долі, щастя). Такий процес цілком природний, він не має ніякої мети, нічим не детермінований і виступає могутньою силою розвитку. Отже, людина, яка прагне досягти успіху, реалізувати будь-які завдання, повинна брати ініциативу у власні руки і вирушати на зустріч з фортуною. Однак сила фатуму ніколи не долає остаточно свободи людської волі, залишаючи “перспективи” росту людському егоїзму. Тому фатум у Макіавеллі більш подібний до фортуни ранніх гуманістів, ніж до тлумачення року античними мислителями. Серед різноманітних стимулів людської діяльності найпотужніший — інтерес, за своїм змістом у багатьох випадках націлений на приумноження власності, багатства, влади.

Ілюстрацією макрорівневої реалізаціі ідеї кругообігу виступає функціонування політичних систем. Вони, за думкою Макіавеллі, народжуються, досягають велечі, приходять до упадку, розкладаються та гинуть, тобто знаходяться у постійному кругообігу, який непідвладний ніякій вищій субстанціі. Взагалі, філософ відокремлює політику від теологіі, запевняючи, що політика — це автономна сторона людської діяльності, вона є втіленням свободної людської волі у межах необхідності. Політику визначає не Бог, і не мораль, а закони людського життя та його психологія (інтерес, прагнення до збагачення тощо). Макіавеллі запевняє, що в основі політичної діяльності лежить принцип виправдання засобів, які використовував політик для досягнення мети. Філософ вказує, що коли мова йде про врятування вітчизни, не слід приймати до уваги ніякі міркування про те, що справедливо і несправедливо, що милосердно і що жорстоко, що похвально і що неславно, необхідно, забувши про все, діяти так, щоб урятувати її існування та її свободу. Головним завданням правителя Макіавеллі вважає укріплення держави за допомогою норм моралі та системи цінностей, що панують у державі — це зробить його вчинки доброчинними й виправдають його, якщо він стане на шлях зла при досягненні важливої для держави мети.

В епоху Відродження широке розповсюдження отримала ідея соціальної рівності людей. Гуманістична орієнтація багатьох мислителів цього періоду була втілена у різнопланових моделях ідеального суспільства, що функціонувало з урахуванням інтересів особистості й вимог моралі. Так, Томас Мор змальовує державний устрій, що базується на суспільній власності, рівності, насамперед у разподілі благ і споживанні, обов’язковості праці, не тільки життєвої, але й моральної віротерпимості. Томмазо Кампанелла розробив та запропонував систему освіти і виховання майбутніх поколінь. Вона базується на урахуванні природних здібностей людини. Важливішим обов’язком громадянина було служіння суспільству, вітчизні.

1. Розвиток науки та філософська картина світу в ХVI -

ХVIII ст.

Дата добавления: 2014-11-29