Завдання 1. Проаналізуйте наведені у тексті події Помаранчевої революції 2004 року та визначте її передумови і наслідки для України

Завдання для самостійної роботи з методичними рекомендаціями

Загальна кількість кандидатів на посаду президента досягла 25 чоловік. Серед них були як відомі політики (В.Ющенко, В.Янукович, О.Мороз, А.Кінах, П.Симоненко), так і кандидати, про яких широкі верстви населення нічого не знали.

Кандидатом від влади на посаду президента став прем’єр-міністр України, лідер Партії регіонів (з квітня 2003 р.) Віктор Янукович. Його кандидатуру підтримала СДПУ(о) та інші колишні учасники блоку “За єдину Україну”, окрім Партії промисловців і підприємців України. Програма В.Януковича головну увагу приділяла прискоренню розвитку економіки, вирішенню соціальних проблем, підвищенню рівня заробітної плати і пенсії. Значна увага приділялася в програмі розширенню взаємовідносин з Росією, підвищенню статусу російської мови.

Головним супротивником Віктора Януковича став кандидат від блоку “Наша Україна” Віктор Ющенко. Ще у липні 2003 р. “Наша Україна” проголосила гасло “Так Ющенко” та прийняла на озброєння жовтогарячий прапор як символ блоку. Успіху В. Ющенка сприяв союз з Блоком Юлії Тимошенко. Програма В.Ющенка проголошувала “Десять кроків назустріч людям”: 1. Створення 5 млн. нових робочих місць; 2. Забезпечення пріоритетного фінансування соціальних програм; 3. Збільшення бюджету шляхом зменшення податків і виведення економіки із “тіні”; 4. Рішуча боротьба з корупцією; 5. Створення безпечних умов для життя людей; 6. Захист сімейних цінностей і прав дітей; 7. Сприяння зміцненню моральних цінностей і поверненню кращих традицій вітчизняній освіті; 8. Надання допомоги українському селу; 9. Підвищення боєздатності армії, перетворення її до 2010 року в професійну; 10. Проведення зовнішньої політики в інтересах народу України.

Кандидати на посаду президента опинилися в дуже нерівних умовах проведення передвиборчої агітації. В агітації за В.Януковича був задіяний адміністративний апарат – від Адміністрації Президента до голів сільських рад. Державний телеканал “УТ-1”, регіональні державні телеканали, великі телевізійні канали “Інтер”, “1+1”, “ISTV”, “Україна”, які знаходилися у руках прихильників В.Януковича, формували позитивний імідж цього кандидата. Інформація ж про інших кандидатів була недостатньою і не завжди об’єктивною. Зростанню популярності прем’єр-міністра сприяло значне підвищення урядом пенсій.

За результатами першого туру виборів, який відбувся 31 жовтня, з невеликим відривом лідирував В.Ющенко, на другому місці був В.Янукович. Другий тур виборів мав відбутися 21 листопада. Передвиборчий штаб В.Януковича, розуміючи, що за три тижні вирішального перелому настроїв виборців не відбудеться, почав готувати масову фальсифікацію результатів другого туру голосування (голосування вдома, використання відкріпних талонів, коригування підрахунку голосів).

Союз з “Нашою Україною” уклали Блок Юлії Тимошенко, Соціалістична партія України, Партія промисловців і підприємців України. Коаліція “Сила народу”, що виникла, проводила активну агітацію за В.Ющенка. О.Мороз, Ю.Тимошенко, А.Кінах проводили мітинги в різних містах України, збільшилася кількість політичної реклами за В.Ющенка на телебаченні.

Під час проведення другого туру голосування 21 листопада представниками коаліції “Сила народу”, спостерігачами від ЄС та США були зафіксовані масові порушення. У ніч з 21 на 22 листопада були зафіксовані дивні затримки із надходженням інформації від територіальних виборчих комісій до ЦВК, що вказувало на можливе перекручування результатів голосування. Після 1-ї години ночі В.Ющенко заявив, що відбувається фальсифікація результатів виборів.

Вранці 22 листопада ЦВК оголосив попередні результати голосування: з невеликим відривом лідирував В.Янукович. З перемогою його поздоровив Президент Росії В.Путін. Лідери коаліції “Сила народу” висунули вимогу до ЦВК не оголошувати офіційних результатів голосування і закликали людей до мирних акцій громадянської непокори. Мітинги протесту охопили Київ і більшість великих міст України. В Києві почалося будівництво наметового табору. Опозиція заблокувала урядові будівлі, щоб не допустити присутності в них В.Януковича та Л. Кучми. Армія не втручалася в хід подій. Служба безпеки України заявила про те, що громадяни мають право на політичну волю і відкинула ідею застосування сили.

24 листопада голова ЦВК С.Ківалов оголосив офіційні результати другого туру виборів. В.Ющенко звернувся до Верховного суду з позовом на дії ЦВК і вимогою визнати результати виборів 21 листопада такими, що не відповідають закону.

На нараді, що відбулася 27 листопада, Л.Кучма відмовився задовольнити вимогу В.Януковича оголосити в країні надзвичайний стан і силою розблокувати урядові споруди. 28 листопада Рада національної безпеки й оборони також прийняла рішення про незастосування сили. Позицію Л.Кучми В.Янукович розцінив як зраду і заявив, що переходить в опозицію до президента.

У ці кризові дні Верховна Рада не могла стояти осторонь і мала своїм активним утручанням допомогти врегулюва­ти конфлікт. Спікер парламенту Володимир Литвин спрямував зусилля на при­пинення протистояння на вулицях і пошук компромісу. В Україну прибули іноземні посередники (X. Солана, А. Кваснєвський та ін.). На початку грудня на засіданні Верховногу суду України скарга прихильників В. Ющенка була задоволена. Суд наполіг на скасуванні результатів другого туру через численні пору­шення і неможливість здійснити точний підрахунок голосів. Переголосування було призначено на 26 грудня.

У Верховній Раді був досягнутий компроміс між прихиль­никами кандидатів. При голосуванні 26 грудня скорочувала­ся можливість використання відкріпних талонів і голосуван­ня вдома, але з 1-го січня 2006 р. повноваження президента різко обмежувалися, країна ставала парламентською-президентською республікою.

Губернатори Донецької, Лугансь­кої, Харківської областей стали закликати до федералізації України і створення Південно-Східної Української авто­номної республіки. Відбулися з'їзди представників адмініст­рацій областей і районів майбутньої «автономії» у Сєвєродо­нецьку і Харкові. Але незабаром чиновники усвідомили, що їх дії можна кваліфікувати як спробу порушити територіальну цілісність України, і розмови про «автономію» припинилися.

На виборах 26 грудня перемогу здобув В. Ющенко, хоч 12 мільйонів чоловік проголосували за В.Януковича.

23 січня 2005 року відбулася інаугурація президента Вікторі Ющенка, а 5 лютого переважною більшістю голосів Верховна Рада затвердила Юлію Тимошенко на посаді прем'єр-міністра. Нова політична еліта проголосила курс на демократичні перетворення і європейську інтеграцію.

Головним підсумком подій кінця 2004 року стало відрод­ження надій багатьох українців на торжество демократії і справедливості в країні. Однак надзвичайно важливою проблемою залишається пошук шляхів до взаєморозуміння та подолання розколу суспільства.

Завдання 2. Зовнішня політика України

Характеристику зовнішньої політики України на сучасному етапі слід розпочати з того, що після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб'єктом у міжнародних відносинах. 5 грудня 1991 р., після Всеукраїнського референдуму, Верховна Рада звернулася з Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна у повній відповідності з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права.

Відповідно до Статті 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Виконуючи завдання, необхідно проаналізувати основні напрямки зовнішньої політики України, якими є:

1. Розвиток всебічних відносин з європейськими країнами. 9 листопада 1995 року Україна стала 37 членом Ради Європи. У 1996 р. Україна приєдналася до об'єднання держав Центр Європейських ініціатив (ЦЄІ), мета якого - служити зміцненню стабільності і безпеки у цьому регіоні. Підписано угоди, в яких закріплено відсутність будь-яких територіальних претензій, з усіма європейськими сусідами України. Тим самим навколо України створено пояс безпеки і стабільності. У перспективі Україна прагне до рівноправного членства у Європейському Союзі. Прийнято стратегію інтеграції України у Євросоюз, набрала чинності і почала втілюватися в життя Угода про партнерство і співробітництво.

2. Розбудова відносин з республіками колишнього СРСР, з країнами – членами СНД. У 1994 р. Україна приєдналася на правах асоційованого члена до економічного союзу у рамках СНД. У той же час, вона не підписала Статут СНД, угоди про створення об'єднаних збройних сил, про сили спільного призначення та інші документи, які передбачали надання інститутам СНД державних функцій. Керівництво України робить наголос на економічній складовій у діяльності СНД, прагне до розширення співробітництва між країнами СНД на двосторонній основі.

3. Особливе значення для України має розвиток відносин з Росією, які тривалий час залишалися складними і суперечливими. Взаємовідносини ускладнювалися такими питаннями, як розподіл іноземних боргів, закордонного майна та активів СРСР, розподіл Чорноморського флоту, статус м.Севастополя, різні позиції щодо НАТО. 31 травня 1997 р. президенти України і Росії Л.Кучма і Б.Єльцин підписали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською федерацією. Договір заклав базу для вирішення всіх проблем у стосунках між країнами, надав цим стосункам нової якості.

4. До першочергових пріоритетів зовнішньої політики відноситься співробітництво зі США, яке поступово еволюціонізує у напрямі виходу на рівень партнерських відносин. Поліпшенню американо-українських відносин значною мірою сприяла реалізація Україною свого без'ядерного статусу.

5. Розвиток відносин з країнами Чорноморського басейну, Близького і Середнього Сходу. У 1992 р. Україна стала одним із співзасновників Парламентської асамблеї Чорноморського економічного співробітництва.

6. Виходячи із міркувань національної і європейської безпеки, Україна поглиблює співробітництво з НАТО. У 1997 р. було підписано Хартію про особливе партнерство України і НАТО. Стратегія відносин з НАТО передбачає у майбутньому приєднання України до системи колективної безпеки в Європі, яка нині базуєься на НАТО.

7. Важливим пріоритетом у зовнішній політиці є економічний аспект, що пояснюється кризовим станом економіки України. Україна інтегрується в міжнародні економічні та фінансові структури. У 1992 р. вона стала рівноправним членом Міжнародного валютного фонду та Європейського банку реконструкції і розвитку. Україна налагоджує торговельні зв'язки з країнами світу, досягнуто помітних успіхів в експорті продукції авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної галузей. Значна увага приділяється залученню в українську економіку іноземних інвестицій. У травні 2008 р. Україна стала членом Світової організації торгівлі.

8. Проголошення незалежності започаткувало новий етап у стосунках України із світовою українською діаспорою. За межами своєї етнічної Батьківщини проживає нині від 10 до 13 млн. українців. Це - результат еміграції, спричиненої становищем українців спочатку в Австрійській (Австро-Угорській) та Російській імперіях, потім в Радянському Союзі. Особливістю сучасної української еміграції є те, що вона відбувається в умовах розбудови незалежності України. Сучасні українські емігранти, здебільшого це фахівці різних галузей господарства, вчені, керуються, перш за все, соціально-економічними мотивами. Понад 7,5 млн. чоловік із загальної кількості українців, які перебувають за межами Укпраїни, мешкають у республіках колишнього СРСР. Українська держава прагне до консолідації українців, які проживають на різних континентах, до всебічної підтримки і забезпечення прав українців в інших країнах світу. У 1993 р. створено міністерство України у справах національностей та міграції, сформована правова база, яка регулює стосунки держави і діаспори.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Порівняйте міжнародне становище УРСР і незалежної України. Які проблеми у міжнародній сфері вирішила, а які породила проголошена Україною незалежність?

2. Яка роль України на міжнародній арені?

3. чим, на вашу думку, зумовлений міжнародний курс України на сучасному етапі?

4. Охарактеризуйте основні пріоритетні напрями зовнішньої політики України

5. Посилює чи послаблює державний суверенітет України фінансова допомога Міжнародного валютного фонду?

6. Які взаємозв.єєязки встановилися між Україною й українською діаспорою на сучасному етапі. Наведіть кілька прикладів.

Дата добавления: 2014-11-29