Філософія

ТЕСТИ

1. Творцем першої філософії людини вважають:

1) Фалеса;

2) Сократа;

3) Піфагора;

4) Аристотеля;

5) Парменіда.

2. Протагор – представник:

1) Софістів;

2) Атомістики;

3) Кініків;

4) Кіренаїків;

5) Перипатетиків.

3. У чому вбачав основу світу Демокріт?

1) вода;

2) вогонь;

3) апейрон;

4) повітря;

5) атом.

4. Прихильники якої філософської позиції вважають, що першооснова світу – духовна, ідеальна?

1) матеріалізм;

2) реалізм;

3) деїзм;

4) ідеалізм;

5) пантеїзм.

5. У чому полягає внесок Коперника у науковий і філософський світогляд?

1) заперечення існування Бога;

2) відкриття Чумацького шляху;

3) геоцентрична будова світу;

4) відкриття фаз Венери;

5) геліоцентрична будова світу.

6. Думку про рух як спосіб існування світу висловив фразою “Все тече, все змінюється”:

1) Платон;

2) Геракліт;

3) Томас Аквінський;

4) Джон Локк;

5) Мартін Лютер.

7. Філософська позиція, що визнає в основі світу одне першоначало, називається:

1) дуалізм;

2) монізм;

3) плюралізм;

4) номіналізм;

5) реалізм.

8. Найзагальніше уявлення про місце людини у світі дає:

1) соціологія;

2) політологія;

3) юриспруденція;

4) естетика;

5) філософія.

9. Суб’єкт пізнання:

1) той, хто пізнає;

2) той, кого пізнають;

3) той, через кого пізнають;

4) той, для кого пізнають;

5) той, з ким пізнають.

10. Об’єкт пізнання:

1) той, хто пізнає;

2) той, кого пізнають;

3) той, через кого пізнають;

4) той, для кого пізнають;

5) той, з ким пізнають.

11. Наука спирається на:

1) віру;

2) розум;

3) інтуїцію;

4) випадок;

5) передбачення.

12. Наука, яка вивчає специфіку і взаємозв’язок методів пізнання називається:

1) метафізика;

2) онтологія;

3) гносеологія;

4) аксіологія;

5) методологія.

13. Засадничими категоріями моральної свідомості є поняття:

1) Бога й диявола;

2) світла й темряви;

3) добра й зла;

4) чоловічого й жіночого;

5) істини й хиби.

14. Індуктивний метод полягає у:

1) перетворенні матеріального у духовне;

2) сходження від загального до одиничного;

3) перетворення духовного в матеріальне;

4) сходженні від одиничного до загального;

5) жоден із варіантів.

15. Дедуктивний метод полягає у:

1) перетворенні матеріального у духовне;

2) сходження від загального до одиничного;

3) перетворення духовного в матеріальне;

4) сходженні від одиничного до загального;

5) жоден із варіантів.

16. Під поняттям “емпірія” розуміють:

1) знання;

2) розум;

3) пам’ять;

4) досвід;

5) відчуття.

17. Філософське вчення про природу:

1) філософське природознавство;

2) натурфілософія;

3) антропологія;

4) соціальна філософія;

5) космологія.

18. Хто з перелічених не є філософом стародавньої Греції?

1) Сократ;

2) Августин;

3) Платон;

4) Анаксимандр;

5) Піфагор.

19. Що таке схоластика?

1) школа Платона;

2) учення про природу;

3) напрям середньовічної філософії;

4) науковий світогляд;

5) галузь педагогіки.

20. Хто не є представником німецької класичної філософії?

1) Кант;

2) Фхте;

3) Шеллінг;

4) Фарадей;

5) Гегель.

21. У перекладі з латини слово “культура” означає:

1) обробіток, плекання, освіта, виховання;

2) мистецтво, прекрасне, краса;

3) істина, справедливість;

4) мудрість навчання;

5) праця, збирання.

22. Історично перший тип світогляду:

1) наука;

2) філософія;

3) мистецтво;

4) релігія;

5) міфологія.

23. Який тип світогляду був характерний для первісного ладу?

1) культура;

2) міфологія;

3) наука;

4) релігія;

5) філософія.

24. Що таке монізм?

1) принцип невтручання Бога у людські справи;

2) учення про монади;

3) ідея одного першопочатку світу;

4) політична доктрина;

5) світогляд однієї людини.

25. Який тип світогляду історично сформувався другим?

1) міфологічний;

2) науковий;

3) філософський;

4) мистецтво;

5) релігійний.

26. Для якого світогляду характерне раціональне пізнання?

1) міфологічного;

2) ірраціонального;

3) релігійного;

4) наукового;

5) мистецького.

27. Працю «Крітон» написав:

1) Сократ;

2) Піфагор;

3) Платон;

4) Аристотель;

5) Гегель.

28. Афоризм «Платон мені друг та істина дорожча» приписують:

1) Гегелю;

2) Демокріту;

3) Аристотелю;

4) Парменіду;

5) Фалесу.

29. Хто такий Левкіп?

1) учитель Сократа;

2) увів у філософію поняття “апейрон”;

3) увів поняття атома та порожнечі;

4) засновник елейської школи;

5) вважав, що першоосновою світу є вода.

30. Вислів “буття є, небуття немає” належить:

1) Парменіду;

2) Сократові;

3) Анаксагору;

4) Зенону;

5) Аристотелю.

31. У Сократа головна тема філософських міркувань – це…

1) проблема першооснови світу;

2) проблема людини;

3) питання про нескінченність космосу;

4) гносеологічні проблеми;

5) онтологічні проблеми.

32. Сократ називає діалектикою:

1) вчення про розвиток світу;

2) суперечку, діалог, у якому роблять спробу знайти істину;

3) поділ тексту на елементарні змістові частини;

4) уміння заводити співрозмовника у глухий кут;

5) навчання філософії.

33. Зенон Елейський був учнем:

1) Ксенофонта;

2) Піфагора;

3) Анаксімена;

4) Сократа;

5) Парменіда.

34. П’ять спростувань істинного руху висунув:

1) Платон;

2) Демокріт;

3) Зенон;

4) Анаксімандр;

5) Епікур.

35. Тенденція до ототожнення мислення та буття характерна для:

1) Фалеса;

2) Демокріта;

3) Парменіда;

4) Діогена;

5) Левкіпа.

36. Геракліт уважав першоосновою світу:

1) воду;

2) апейрон;

3) повітря;

4) рух;

5) вогонь.

37. Аристотель розглядає матерію як:

1) причину речей;

2) пасивний “матеріал буття”;

3) єдине начало світу;

4) активне начало з чітко визначеними характеристиками;

5) сукупність атомів.

38. “Пізнай самого себе” – вихідна теза філософії:

1) Платона;

2) Піфагора;

3) Сократа;

4) Епікура;

5) Фалеса.

39. Гармонія космосу як чисельно-кількісна упорядкованість світу мислиться:

1) Демокрітом;

2) Гераклітом;

3) Аристотелем;

4) Піфагором;

5) Парменідом.

40. Онтологія – це:

1) сукупність філософських текстів із певної проблематики;

2) вчення про людину;

3) вчення про буття;

4) вчення про закони мислення;

5) учення про правильну поведінку людини у світі.

41. Автор праці “Держава”:

1) Аристотель;

2) Платон;

3) Сократ;

4) Піфагор;

5) Епікур.

42. Фалес уважає першоосновою світу:

1) воду;

2) вогонь;

3) апейрон;

4) повітря;

5) воду, вогонь, землю, повітря.

43. Автор учення про “апейрон”:

1) Фалес;

2) Анаксимандр;

3) Кант;

4) Анаксимен;

5) Ксенофонт.

44. Платон був учнем:

1) Аристотеля;

2) Гегеля;

3) Демокріта;

4) Сократа;

5) Анаксімена.

45. Епікур був послідовником:

1) Фіхте;

2) Демокріта;

3) Емпедокла;

4) Сократа;

5) Фалеса.

46. Грецьке слово “атом” латинською перекладали як:

1) найдрібніший;

2) індивідум;

3) елементарний;

4) простий;

5) досконалий.

47. Парменід і Зенон:

1) належали до піфагорійської школи;

2) розробляли атомістичне вчення;

3) були учнями Геракліта;

4) це представники елейської школи;

5) заснували першу філософську школу в Афінах;

48. Анаксімен уважав, що першооснова світу:

1) вода;

2) повітря;

3) апейрон;

4) вогонь;

5) атоми й порожнеча.

49. Автор притчі про печеру:

1) Аристотель;

2) Декарт;

3) Сократ;

4) Платон;

5) Шеллінг.

50. Категорії “можливість” і “дійсність” уводить у філософію...

1) Піфагор;

2) Парменід;

3) Аристотель;

4) Епікур;

5) Демокріт.

51. Взаємодію матерії та ідеї виражав математично:

1) Сократ;

2) Левкіп;

3) Платон;

4) Піфагор;

5) Демокріт.

52. Платон був учителем:

1) Сократа;

2) Демокріта;

3) Аристотеля;

4) Протагора;

5) Фалеса.

53. Фалес, Анаксімен, Анаксімандр жили у:

1) Елеї;

2) Афінах;

3) Спарті;

4) Мілеті;

5) Ефесі.

54. Автор праці “Хто мислить абстрактно?”

1) Гегель;

2) Кант;

3) Платон;

4) Ніцше;

5) Шопенгауер.

55. Хто вважав, що Абсолютна Ідея – першооснова буття?

1) Гегель;

2) Парменід;

3) Ніцше;

4) Сартр;

5) Фуко.

56. “Cogito ergo sum” – теза:

1) Аристотеля;

2) Декарта;

3) Ніцше;

4) Суареса;

5) Платона.

57. Бекон, Гоббс – представники:

1) німецької класичної філософії;

2) емпіризму;

3) ”філософії життя”;

4) екзистенціалізму;

5) об’єктивного ідеалізму.

58. Декарт, Спіноза, Ляйбніц – представники:

1) раціоналізму;

2) матеріалізму;

3) екзистенціалізму;

4) мілетської школи;

5) психоаналізу.

59. Гносеологія – це вчення про:

1) людину;

2) культуру;

3) пізнання;

4) буття;

5) релігію.

60. Аксіологія – це вчення про:

1) цінності;

2) науку;

3) релігію;

4) світ;

5) красу.

61. Апологетика – це період:

1) середньовічної філософії;

2) античної філософії;

3) німецької класичної філософії;

4) філософії епохи Відродження;

5) Ренесансу.

62 Поняття “Категоричний імператив” у філософію впроваджує:

1) Гегель;

2) Фіхте;

3) Ніцше;

4) Сартр;

5) Кант.

63. Демокріт був:

1) екзистенціалістом;

2) пантеїстом;

3) агностиком;

4) атомістом;

5) стоїком.

64. Предметом філософії є:

1) вона не має предмета;

2) взаємозв’язок людини та світу;

3) наука;

4) міфологія;

5) буденний світогляд.

65. Вчення про форму та матерію в античності розробив:

1) Аристотель;

2) Сократ;

3) Піфагор;

4) Парменід;

5) Протагор.

66 Досократівська філософія:

1) космоцентрична;

2) екзистенціалістська;

3) герменевтична;

4) антропоцентрична;

5) геоцентрична.

67. Матеріалісти вважають, що першооснова світу:

1) Бог;

2) вода;

3) матерія;

4) природа;

5) дух.

68. У Сократа філософія:

1) космоцентрична;

2) агностицизм;

3) скептицизм;

4) атомістична;

5) антропоцентрична.

69. Вислів “Вірую, тому що абсурдно” належить:

1) Тертуліану;

2) Канту;

3) Гегелю;

4) Камю;

5) Парменіду.

70. Аврелій Августин представник:

1) німецької класичної філософії;

2) екзистенціалізму;

3) патристики;

4) атомістики;

5) герменевтики.

71. Категоріями “буття-в-собі”, буття-для-себе”, “буття-для-іншого” користується:

1) Декарт;

2) Спіноза;

3) Сартр;

4) Шопенгауер;

5) Гоббс.

72. У етичному вченні поняття “гіпотетичний імператив” використовував:

1) Гегель;

2) Ніцше;

3) Шопенгауер;

4) Кант;

5) Спіноза.

73. Вчення про монади розробив:

1) Епікур;

2) Бекон;

3) Ляйбніц;

4) Фройд;

5) Гегель.

74. Вчення про субстанційний дуалізм розробив:

1) Декарт;

2) Парменід;

3) Аристотель;

4) Ясперс;

5) Шопенгауер.

75. Закони діалектики розробив:

1) Паремнід;

2) Спіноза;

3) Бекон;

4) Гегель;

5) Ніцше.

76. Автор праці “По той бік добра і зла”:

1) Аристотель;

2) Бекон;

3) Ніцше;

4) Дільтей;

5) Бергсон.

77. Категорія “воля до влади” ключова у філософії:

1) Ніцше;

2) Сартра;

3) Гайдеггера;

4) Канта;

5) Гуссерля.

78. Категорія “надлюдина” одна з головних у філософії:

1) Шопенгауера;

2) Канта;

3) Ніцше;

4) Сартра;

5) Камю.

79. Засновник класичного психоаналізу:

1) Гоббс;

2) Фромм;

3) Фройд;

4) Сартр;

5) Шопенгауер.

80. Вчення про архетипи розробив:

1) Бінсвангер;

2) Декарт;

3) Гуссерль;

4) Юнг;

5) Фройд.

81. Автор праці “Екзистенціалізм – це гуманізм”:

1) Камю;

2) Гайдеггер;

3) Ясперс;

4) Сартр;

5) Аббаньяно.

82. Термін “екзистенція” перекладається як:

1) турбота;

2) сутність;

3) страх;

4) існування;

5) проблема.

4) світ;

5) краса.

83. Автор праці “Міф про Сізіфа”:

1) Платон;

2) Аристотель;

3) Камю;

4) Шопенгауер;

5) Ясперс.

84. Вчення про два потяги несвідомого – Ерос і Танатос розробив:

1) Фромм;

2) Ляйбніц;

3) Фройд;

4) Адлер;

5) Юнг.

85 Автор праці “Падіння Заходу”:

1) Гуссерль;

2) Ніцше;

3) Шопенгауер;

4) Дерріда;

5) Шпенглер.

86. Представник “філософії життя” – це:

1) Сартр;

2) Ніцше;

3) Кант;

4) Фройд;

5) Аристотель.

87. Першим європейським нігілістом уважав себе:

1) Ніцше;

2) Кант;

3) Камю;

4) Гегель;

5) Ясперс.

88. Людина приречена на свободу – це вислів:

1) Демокріта;

2) Спінози;

3) Бекона;

4) Гегеля;

5) Сартра.

89. Вчення про біофілію та некрофілію розробляв:

1) Шопенгауер;

2) Ніцше;

3) Фромм;

4) Гуссерль;

5) Камю.

90. Категоріями “буття-в-собі”, буття-для-себе”, “буття-для-іншого” користується:

1) Декарт;

2) Спіноза;

3) Сартр;

4) Шопенгауер;

5) Гоббс.

91. Автор праці “Буття і ніщо”:

1) Кант;

2) Камю;

3) Ясперс;

4) Сартр;

5) Ортега-і-Гассет.

92. Метод тлумачення сновидінь використовують:

1) софісти;

2) схоласти;

3) психоаналітики;

4) екзистенціалісти;

5) матеріалісти.

93. Проблему співвідношення сутності та існування розглядали:

1) екзистенціалісти;

2) психоаналітики;

3) атомісти;

4) досократики;

5) скептики.

94. Автор праці “Добро у вченні гр. Толстого та Ніцше”:

1) Ніцше;

2) Гегель;

3) Толстой;

4) Достоєвський;

5) Шестов.

95. Думку про те, що культура перетворила людину на невротика, висловив:

1) Камю;

2) Фройд;

3) Спіноза;

4) Руссо;

5) Кант.

Література

Автономова Н.С. К спорам о научности психоанализа //Вопросы философии. – 1991. - № 4.

Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001.

Больнов О.Ф. Философия экзистенциализма. – СПб, 1999.

Боннар А. Греческая цивилизация. От Антигоны до Сократа. – М., 1992.

Бродецький О., Чорний І.П. Новочасний раціоналізм і післяпросвітницький ірраціоналізм. – Чернівці – 2003.

Вільчинський Ю. Освальд Шпенглер: портрет в Ідеях //Філософська думка – 1998. – № 4-6.

Гайденко П.П. Эволюция понятия науки (XVII-XVIII вв.). Формирование научных программ Нового времени. – М.,1987.

Гайденко П.П. Бытие и разум //Вопросы философии. – 1997. – № 7.

Гегель Г. Энциклопедия философских наук. – М., 1974-1975.

Горський В.С. Історія української філософії. – К., 1996.

Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. – М., 1980.

Гуссерль Е. Криза європейського людства і філософія //Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. Хрестоматія. – К., 1996.

Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология //Вопросы философии. – 1992. - №7.

Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії XV-XVII ст. – К.,1994.

Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. XVII – XVIII ст. – К., 2000.

Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 1978.

Делёз Ж. Ницше и философия. – М., 2003.

Делёз Ж. Тайна Ариадны //Вопросы философии. – 1993. – № 4.

Иванов А.В., Миронов В.В. Университетские лекции по метафизике. – М., 2004.

История философии: Запад-Россия-Восток (книга первая. Философия древности и средневековья) – М., 1995.

История философии: Запад-Россия-Восток (книга третья. Философия ХІХ-ХХ вв.). – М.,1999.

Кант И. Пролегомены //Соч.: В 6 т. – Т.4. – ч.1. – М., 1965.

Кант І. Критика чистого розуму. – К., 2000.

Комаров С.В. Метафизика и феноменология: Исторические пролегомены к фундаментальной онтологии сознания. – СПб., 2007.

Конев В.А. Философия культуры и парадигмы философского мышления //Философские науки. – 1991. – № 6.

Лекторский В.А. О некоторых философских уроках З.Фрейда //Вопросы философии. – 2000. – № 10.

Мамардашвілі М. Про філософію (конспект лекцій) //Вісник НАН України. – 2000. – № 2.

Мамардашвили М.К. Из краткого введения в философию //Вопросы философии. – 2000. – №12.

Мамардашвили М.К. Картезианские размышления. – М., 2001.

Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей. – М., 1991.

Мислителі німецького Романтизму. – Івано-Франківськ, 2003.

Ницше Ф. Сочинения: В 2-х т. – М., 1990.

Попер К. Відкрите суспільство та його вороги. Том 1. У полоні Платонових чарів. – К., 1994.

Платон Государство //Собрание сочинений в 4 т. – Т.3. – М., 1994.

Платон Законы //Сочинения в 3 томах. – Т.3. – Ч.2. – М., 1971.

Попович М.В. Що таке філософія? //Філософська думка. – 2006. – № 1.

Патрушев А.И. Жизнь и драма Фридриха Ницше//Новая и новейшая история. – 1993. – №5.

Патрушев А.И Миры и мифы Освальда Шпенглера //Новая и новейшая история. – 1996. – № 3.

Попович М. Романтизм як стиль та ідеологія //Філософська думка. – 2004. – № 6.

Реали Дж., Антисери Д. Западная философия. Т.1. Античность. – СПб., 1994.

Реали Дж., Антисери Д. Западная философия. Т.2. Средневековье. – СПб., 1994.

Реали Дж., Антисери Д. Западная философия. Т.3. Новое время. – СПб., 1994.

Реали Дж., Антисери Д. Западная философия. Т.4. От романтизма до наших дней. – СПб., 1994.

Сартр Ж.П. Буття і ніщо. – К.,2001.

Скирбекк Г., Гилье Н. История философии. – М., 2000.

Соколов В.В. Европейская философия XV-XVII веков. – М., 1984.

Соколов В.В. Средневековая философия. – М., 1979.

Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник /За ред. І.В.Бичка. – К., 1994.

Фромм Э. Ситуация человека - ключ к гуманистическому психоанализу //Проблема человека в западной философии. – М., 1988.

Шпенглер О. Закат Европы. – Минск, 1999.

Шопенгауэр А. Введение в философию. – Минск, 2000.

Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. – М., 1993.

Хайдеггер М. Бытие и время. – М., 1997.

Хайдеггер М. Слова Ницше “Бог мертв” //Вопр. философии. – 1990. – №7.

Хайдеггер М. Основные понятия метафизики //Вопросы философии. – 1989. – №9. – С. 116-133.

Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М., 1981.

Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М., 1991.

Юнг К.Г. Очерки по аналитической психологии. – Минск, 2003.

Ясперс К. Ницше. Введение в понимание его философии. – СПб, 2004.

ЗМІСТ

1. Людиномірність філософського пізнання......... 3

2. Філософія античної Греції.................................. 8

3. Філософія західноєвропейського

Середньовіччя та епохи Відродження.......... 26

4. Філософія Нового часу

та німецька класична філософія.................... 36

5. Антропологія

західноєвропейського романтизму............... 61

6. “Філософія життя”............................................. 71

7. Психоаналітичний вимір людського буття..... 82

8. Проблема людини

у філософії екзистенціалізму....................... 104

Тести..................................................................... 120

Література............................................................ 136

Для нотаток

Навчально-методичне видання

Козьмук Ярослав Романович

Задубрівська Орися Мірчівна

Навчальний посібник

Дата добавления: 2014-11-29