Тема 5. Фактори валютно-фінансового впливу на світову торгівлю 2 страница

Для отримання зростання інфляції здійснюють політику дорогих грошей, а саме жорсткий контроль за показником грошової маси. При її скороченні зростання цін спричиняє зниження реальної вартості грошових активів домашніх господарств і фірм. Якщо економічні суб'єкти бажають залишити свій дохід на незмінному рівні, то зростання цін робить їх більш економними, що викликає скорочення абсорбції, яке, у свою чергу, сприяє поліпшенню торговельного балансу. Проте в цьому разі може виникнути й зворотна ситуація; побоюючись подальшого знецінення своїх активів економічні суб'єкти збільшать споживання, отже, відбуватиметься погіршення торговельного балансу.

Описаний у загальних рисах дохідно-абсорбційний підхід, на думку науковців, має більше переваг, оскільки на відміну від теорії еластичності дає можливість розглядати економіку в цілому.

Основоположники монетарного підходу в дослідженнях виходили з того, що платіжний баланс є суто грошовим феноменом. Відповідно до цього підходу дефіцит платіжного балансу, що традиційно розглядали як результат підвищеного попиту на товари, послуги й активи, насправді зумовлюється підвищеним попитом на гроші або їх пропозицією. Тому девальвація, яка викликає зниження реального попиту на гроші, поліпшує платіжний, а отже, і торговельний баланси.

Усі дослідження, в яких здійснюється аналіз впливу динаміки обмінного курсу на торговельний баланс, поділяються на дві групи, які:

- емпіричним шляхом не підтвердили існування довгострокової залежності
між змінами обмінного курсу й торговельним балансом, а також не встановили
ефекту J-кривої (П. Вілсон, Дж. Йеллен, С. Махдаві, М. Рахман, А. Роуз, А. Сохрабіан);
- підтверджують позитивний вплив девальвації валюти на торговельний баланс у короткостроковому й довгостроковому періодах, а також виникнення в тому чи іншому випадку ефекту J-кривої (П. Кале, А. Лал, Т. Ловінгер, О. Онафовора).

Російський учений М. Єршов, досліджуючи вплив зміни обмінного курсу долара на торговельний баланс США, дійшов висновку, що знецінення американської валюти привело до поліпшення балансу в довгостроковому періоді. Крім цього, з допомогою математичних моделей він довів, що одразу після знецінення валютного курсу торговельний баланс погіршується ще упродовж 4—6 місяців, після чого тенденція змінюється на протилежну. Подібне явище викликає асиметрична реакція цін на коливання курсу (прояв J-ефекту).

Аналізуючи ситуацію у зовнішній торгівлі США другої половини 1990-х років, М. Єршов дійшов висновку, що в сучасних умовах збільшилися лаги між змінами курсу й торговельним балансом, що свідчить про ослаблення впливу валютних курсів на торгівлю та існування інших чинників, які модифікують механізм зв'язку "валютний курс — торговельний баланс". Такими чинниками можуть бути величина критичного імпорту для держави й цінова кон'юнктура світових товарних ринків. З таким висновком важко не погодитись.

Зокрема, якщо імпорт має стратегічне значення (наприклад, енергоносії) для країни й попит на нього не зменшується навіть за умови зростання цін, імпортні закупівлі скорочуються неадекватно зростанню цін. Тому загальна вартість імпорту при знеціненні валюти збільшиться, що призведе до погіршення торговельного балансу. Подібна ситуація може виникнути і з експортом. Зниження цін не завжди викликає пропорційне зростання зовнішнього попиту, і тоді надходження валютної виручки зменшуються, що знову негативно вплине на торговельний баланс.

Крім цього, кон'юнктура товарних ринків істотно впливає на величину експорту продукції та ціноутворення на неї. Якщо кон'юнктура ринку сприятлива і продукція користується великим попитом (наприклад, енергоносії, металопродукція, машини й обладнання тощо), то незалежно від девальвації національної валюти фізичні обсяги експорту зростатимуть.

Разом із тим дослідження М. Єршова засвідчують, що роль валютного фактора у зовнішній торгівлі не втратила свого значення. Більше того, на думку науковця, усі основні закономірності впливу обмінного курсу на зовнішню торгівлю існують і сьогодні.

Дослідження впливу обмінного курсу на торговельний баланс Білорусії І. Точицької показали, що в короткостроковому й довгостроковому періодах девальвація національної валюти приводить до поліпшення торговельного балансу.

При цьому також проявляється ефект кривої, але його дія спостерігається на дуже малому проміжку часу й зумовлюється існуванням лагів у часі, протягом якого виробники і споживачі пристосовуються до нових цін, а також тим, що експортні й імпортні ціни змінюються різною мірою. Таким чином, науковець дійшла висновку, що знецінення або зміцнення обмінного курсу національної валюти може використовуватись як ефективний інструмент для поліпшення торговельного балансу країни й підвищення її конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

Дослідження впливу валютного курсу на торговий баланс України О.І. Береславської довели, що зміни валютного курсу впливають на ціну всіх вітчизняних товарів — як тих, що експортуються, так і тих, що продаються на внутрішньому ринку, де вони конкурують із імпортними товарами. Для вітчизняних товаро-виробників та економіки загалом підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому ринку має не менш важливе значення, ніж на зовнішньому, а в окремих ситуаціях посилення конкурентних позицій вітчизняних товарів усередині країни може мати більш важливе значення, ніж за її мерами.

Якщо у структурі експорту переважають сировинна продукція чи товари з низьким рівнем переробки, а природні запаси відповідної сировини обмежені, то зниження імпорту за рахунок посилення конкурентоспроможності вітчизняних товарів унаслідок маніпулювання валютним курсом є доцільнішим і вигіднішим для економіки, ніж нарощування експорту цієї продукції таким самим шляхом. Зокрема, позитивне сальдо торговельного балансу можна збільшувати шляхом скорочення імпорту з одночасним зменшенням витрат запасів сировинних ресурсів, розширенням внутрішнього споживання, збільшенням зайнятості тощо.

Різноспрямований вплив зміни валютного курсу на торговельний баланс відбувається таким чином: девальвація позитивно впливає на динаміку експорту й негативно — на динаміку імпорту, а ревальвація — негативно на динаміку експорту й позитивно — на динаміку імпорту, а також істотно ускладнює й обмежує використання їх у регулятивній практиці.

Стимулюючий вплив девальвації на збільшення експорту і скорочення імпорту протягом 1993—2001 років в Україні проявився не досить чітко. Курс гривні знижувався впродовж шести років, а експорт зменшувався лише у 1998—1999 роках. При знеціненні гривні щодо долара США (1995—2001 роки) майже втричі обсяг експорту збільшився лише на 23,4 % (у 2001 році щодо 1995-го), імпорту — на 12 %. Беручи до уваги не дуже виражену тенденцію до зростання експорту у 1996— 2000 роках та зважаючи на темпи падіння гривні у цьому періоді, слід визнати, що девальвація національної валюти не привела до істотного поліпшення торговельного балансу.

У роки найвищої девальвації (1998—1999) збільшення обсягів експорту не спостерігалося взагалі, натомість відбувалось істотне його скорочення. І хоча з 1999-го спостерігається позитивне сальдо торговельного балансу, його обсяг не є адекватним рівню девальвації національної валюти. Виходячи з цієї тенденції, можна зробити висновок про те, що в досліджуваний період спрацював ефект J-кривої.

Досить чутливою до девальваційних процесів виявилася динаміка імпорту: його обсяги скоротилися більше, ніж зменшився експорт, особливо у 1999 році, що сприяло появі позитивного сальдо торговельного балансу (вперше за досліджуваний період). Поряд із цим знецінення гривні у 1998—1999 роках у 2,7 раза, на жаль, мало й інші наслідки: було нанесено нищівного удару по фінансових активах суб'єктів господарської діяльності й доходах громадян, у таких же масштабах відбулося зменшення реального значення всіх показників, які характеризують економічний розвиток (ВВП на одну особу населення в доларовому обчисленні, капітали комерційних банків тощо), збільшилися бюджетні видатки на обслуговування зовнішнього боргу.

Упродовж періоду помірної девальвації (1996—1997, 2000—2004 роки) чутливість динаміки експорту виявилася досить високою: на 1 % девальвації припадало 3—4 % зростання експорту. Динаміка імпорту була малочутливою, а його обсяги усупереч девальваційному тиску зростали.

Динаміка імпорту товарів і послуг у 1995— 2004 роках, визначеного в іноземній валюті, була неадекватною динаміці девальвації гривні: у 1996,1997 і 2000—2004 роках імпорт зростав, незважаючи на знецінення гривні, а у 1998—1999-му скорочувався, утім значно повільніше, ніж девальвувала гривня.

Розбіжності в динаміці імпорту й девальвації обмінного курсу гривні підтверджують висновок М. Єршова про модифікацію механізму взаємозв'язку "валютний курс — торговельний баланс" за рахунок включення до нього інших факторів. Слабка реакція імпорту на знецінення національних грошей зумовлена тим, що попит на енергоносії, сировину, матеріали й комплектуючі не зменшився, оскільки не мав альтернативи на внутрішньому ринку. Імпорт цих товарів здійснювався навіть при зростанні цін.

Скорочувався лише імпорт товарів широкого вжитку, які могли бути замінені аналогічними товарами вітчизняного виробництва, але це скорочення не могло відчутно вплинути на загальну динаміку імпорту в бік його зниження. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що поставки в Україну багатьох видів імпортних продуктів було монополізовано (нафтопродукти, газ тощо) і вітчизняні підприємства не мали можливості диверсифікувати їх купівлю на світовому ринку. Такі постачальники намагались утримувати, а то й підвищувати контрактні ціни, незважаючи на скорочення платоспроможності українських імпортерів. Це, у свою чергу, погіршувало їх фінансове становище й поглинало той девальваційний потенціал, який товаровиробники накопичували як експортери.

Ревальвація гривні (2004—2005 роки, І півріччя 2008-го) негативно позначилася на темпах зростання експорту за відповідний період і стимулювала зростання фізичних обсягів імпорту. Починаючи з 2005 року, позитивне сальдо торговельного балансу зменшувалось і у 2006 році стало від'ємним (-1,617 млрд дол. США). Проте динаміка зростання експорту протягом 2006—2008 років виявилася нечутливою до процесів зміцнення гривні, що свідчить про наявність лагів між темпами зміцнення курсу гривні й динамікою торговельного балансу. Крім цього, високі ціни на металопродукцію на світових ринках деякий час підтримували позитивну динаміку темпів зростання українського експорту.

Фіксація курсу гривні у 2006—2007 роках і високий рівень інфляції істотно знизили конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що призвело до прискорення темпів зростання імпорту. Порівняно з 2006 роком імпорт зріс на 12,8 в. п. у 2007-му, а від'ємне сальдо торговельного балансу збільшилось у 3,6 раза і становило за відповідний період -5,918 млрд дол.

Відсутність прямої залежності між динамікою експорту й імпорту в Україні та динамікою курсу гривні в досліджуваному періоді пояснюється кількома причинами:

По-перше, довгострокова девальваційна політика в Україні спровокувала посилення у країнах-контрагентах нецінових способів захисту ринків від товарів традиційного українського експорту. На товари, які імпортувалися з України, запроваджувався податок на додану вартість і встановлювалося мито (Росія), здійснювались антидемпінгові розслідування, зокрема, у США, Китаї та інших країнах. Через це український експорт упродовж 1997—2000 років мав тенденцію до скорочення, а потенціал цінової конкуренції, який забезпечувала політика девальвації, був просто заблокований і не міг повноцінно спрацювати.

По-друге, більшість українських експортерів перебувала у великій залежності від імпорту, споживаючи імпортовані енергоносії, сировину, комплектуючі тощо. В умовах обвального зниження курсу гривні, хронічної платіжної кризи, високої енергетичної залежності від зовнішніх ринків додаткові девальваційні витрати цих підприємств на імпорт випереджали за термінами й обсягами формування їх додаткових доходів від експорту, що погіршувало фінансовий стан підприємств і не стимулювало нарощення експорту.

По-третє, стрімкі темпи знецінення курсу гривні щодо долара США (у 2,7 раза) протягом дворічного періоду провокували девальваційні очікування суб'єктів господарювання, що не стимулювало підприємства-експортери збільшувати експорт, а, навпаки, підживлювало подальші очікування девальваційного ресурсу. Показовим є 2000 рік — при зниженні темпів девальвації до 104,2 % (у 1998-му — 180,5 %, у 1999-му - 152,2 %) тенденція до зростання експорту змінилася на тенденцію до його зменшення, що тривало й у 2001 році;

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо: політику девальвації та ревальвації гривні регулятивні органи влади можуть застосовувати як ефективний інструмент для поліпшення торговельного балансу країни й підвищення її конкурентоспроможності на міжнародному ринку. Разом із тим обсяги експорту й імпорту є занадто високими відносно ВВП, що спричиняє надмірну залежність економіки України від кон'юнктури світового ринку.

Це значно ускладнює макроекономічну ситуацію в Україні, робить національну валюту надто чутливою до будь-яких коливань на міжнародних ринках, що, у свою чергу, становить певну загрозу перспективам її економічного зростання. Отже, і з цієї причини тривала девальвація як усвідомлена політика, спрямована на підтримку конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, викликає певні сумніви в її доцільності.

3. Сучасна система національних форм регулювання зовнішньої торгівлі являє собою доволі складну сукупність контролюючих, регулюючих і стимулюючих заходів, які можна класифікувати за такими критеріями: місце виникнення (застосування) регулюючих оптимізаційних заходів; походження інструментів регулювання; об'єкт регулювання (експорт або імпорт); характер впливу на об'єкт регулювання. За місцем виникнення інструменти регулювання міжнародної торгівлі поділяються на три основні групи: превентивне правове регулювання, прикордонне регулювання та заходи з обмеження продажу і споживання іноземних товарів (рис. 5.2.).

Валютно–кредитне регулювання стосується всіх стадій здійснення експортно–імпортної угоди. Така система діє цілеспрямовано: обмеження передбачаються в міжнародних угодах і національних правових нормах, імпортні обмеження зустрічають товар на кордоні і супроводжують його на всьому шляху до кінцевого споживача. Ці заходи обмежують конкурентоспроможність іноземних товарів на кожному з етапів імпортної угоди (домовленість — ввезення — платіж — продаж усередині країни — споживання). На будь–якому з цих етапів імпорт може бути об'єктом одночасного впливу кількох інструментів, тобто регулювання імпорту має кумулятивний ефект (Табл. 5.1.).

Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності мають валютні обмеження, що виступають або фактором стримування розвитку зовнішньої торгівлі й всієї зовнішньоекономічної діяльності, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями і є частиною валютного контролю держави. Сферою застосування валютних обмежень можуть виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і кредитів, переклад прибутків, податкових та інших платежів. В зовнішній торгівлі дія валютних обмежень прирівнюється до кількісних обмежень імпорту, оскільки імпортер у цьому випадку зобов'язаний одержати дозвіл на використання валюти для імпорту товарів і послуг, що негативно позначається в цілому на зовнішній торгівлі країни.

Рис. 5.2. Система національних інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі. Джерело: [29].

Конкретнішими цілями валютного регулювання є зміна структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрація валюти в руках держави, стимулювання зайнятості та ін. Його головним об'єктом є валютний курс національної грошової одиниці, зміна якого істотно впливає на зовнішню торгівлю, платіжний баланс країни, заборгованість та інші явища і процеси.

Вплив валютного контролю на суб’єктів ЗЕД проявляється, у тому числі через механізм валютних обмежень (Рис. 5.3.).

Валютні обмеження — система встановлених у законодавчому або адміністративному порядку нормативних правил, спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою, золотом та деякими іншими валютними цінностями.

Основними методами валютних обмежень є: заборона вільного продажу і купівлі іноземної валюти; обов'язковий продаж (або здача) іноземної валюти власній державі за офіційнім курсом; регулювання процесу вивезення капіталу, грошових переказів (упровадження особливого порядку на цю операцію) та ін.; ліцензування для комерційних банків права здійснювати валютні операції.

Таблиця 5.1.

Кумулятивний ефект дії інструментів регулювання зовнішньої торгівлі (на прикладі імпорту)

Етапи імпортної операції	Ввезення товару через митний кордон	Оплата імпортного товару	Продаж імпортного товару на внутрішньому ринку	Споживання кінцевим покупцем
Інструменти регулювання та їх дія	- Підвищення ціни імпортного товару за допомогою митних тарифів, імпортних податків, зборів; - Пряме кількісне обмеження імпорту	Валютно-кредитні інструменти, які ускладнюють або погіршують умови розрахунків за товар, що постачається	- Внутрішні податки, які підвищують вартість імпортних товарів; - Фінансові пільги і субсидії національним фірмам, котрі здешевлюють місцеві товари	Адміністративні, технічні та інші норми і стандарти, які обмежують використання імпортних товарів і сприяють збільшенню споживання національних товарів

Джерело: [29].

Рис. 5.3. Класифікація валютних обмежень. Джерело: [30].

Ступінь валютних обмежень залежить від комплексу економічних показників: стабільності курсу національної валюти, стану торговельного і платіжного балансів, економічної кон'юнктури та ін. Останнім часом валютні обмеження в більшості країн значно послаблені. Водночас у багатьох державах зберігаються валютні обмеження поточними операціями платіжного балансу, по операціях з рухом капіталів, по термінах обміну іноземної валюти на національну при розрахунках у сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами; в деяких країнах (Франції, Італії, Канаді та ін.) заборонено (або потрібний дозвіл) для відкриття рахунків в іноземній валюті всередині країни і за кордоном; у Швейцарії контролюються відсоткові ставки, які виплачують банки за вкладами нерезидентів, купівля іноземцями цінних паперів та ін.

Важливу роль у валютному регулюванні виконує валютне законодавство — сукупність правових норм, які встановлюють порядок здійснення угод з валютними цінностями. Ці угоди укладаються всередині країни, між організаціями і особами однієї країни з аналогічними суб'єктами іншої країни. Правовими нормами також передбачено порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, і з зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародний туризм, виплату репарацій та ін.

Валютне законодавство розвинутих країн зобов'язує своїх експортерів здавати валютну виручку або депонувати її у спеціальних банках, здійснює регламентацію валютних ринків. Банки цих країн повинні брати дозвіл на надання іноземним позичальникам довготермінових або короткотермінових валютних коштів у національній валюті; валютне законодавство передбачає встановлення режиму валютних рахунків, лімітів вивезення валюти тощо. Так, в Австрії державі відомо адресу кожного постачальника, ціну, обсяг, сертифікацію товарів, а сам експорт контролюють податкові і банківські установи.

Відповідно до українського сучасного валютного контролю і регулювання у сфері міжнародної торгівлі необхідно:

1. перевірити підпадає чи ні товар та обсяг платежу під необхідність отримувати спеціальну ліцензію НБУ на розрахунки за нього у валюті;

2. знати межі перерахунку валютних цінностей за кордон та перелік необхідних документів для здійснення такого перерахунку через певні системи міжнародних платежів для фізичних осіб, фізичних осіб підприємців та юридичних осіб;

3. забезпечити статутом можливість здійснювати зовнішньоекономічну діяльність;

4. знати, що торгівля іноземною валютою на території України резидентами та нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію на торгівлю іноземною валютою НБУ, виключно на міжбанківському валютному ринку України;

5. враховувати, що банк, який відкрив розрахунковий рахунок в іноземній валюті, про відкриття такого рахунку повідомляє податковим органам та банку, де клієнт має розрахунковий рахунок в національній валюті.

Для придбання іноземної валюти потрібно надати документи, що підтверджують необхідність цієї операції [31]. Це може бути:

- відповідним чином оформлений контракт на імпорт товарів, робіт або послуг;

- документи, які свідчать про правомірність переказування за кордон прибутку, отриманого іноземним інвестором від інвестицій в Україні; документи щодо руху капіталу ліцензованого НБУ;

- документи, що свідчать про правомірність купівлі іноземної валюти для погашення та обслуговування резидентом кредиту, отриманого в іноземній валюті у встановленому порядку в уповноваженому банку.

Операції купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються уповноваженими банками за письмовими дорученнями клієнтів та з оплатою комісійної винагороди на договірних умовах, при цьому до доручення додаються необхідні документи, що підтверджують характер угоди.

Придбана або зарахована на спеціальний рахунок клієнта іноземна валюта має бути використана у повній відповідності до контракту або інших необхідних документів протягом 5 банківських днів. У випадку порушення цього терміну придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, яка може виникнути при такій операції, спрямовується до державного бюджету України, а негативна курсова різниця зараховується до результатів господарської діяльності резидента.

У випадку, якщо після оплати контракту залишилися кошти, сума яких не перевищує одного біржового лоту, вони повинні бути зараховані на поточний валютний рахунок клієнта. Залишок валюти в сумі, що перевищує один біржовий лот, має бути проданий на найближчих біржових торгах.

Придбання фізичними особами-резидентами іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України здійснюється:

- під належним чином оформлені угоди (контракти) та інвойсу з юридичною особою;

- для власного вжитку;

- лише за наявності посередника - юридичної особи;

- у безготівковій формі;

- на суму не більше 8000 дол. США.

Основні функції валютного контролю при купівлі іноземної валюти здійснюють уповноважені банки, які повинні отримувати від клієнтів необхідні документи на придбання іноземної валюти та контролювати її цільове використання. Уповноважені банки також здійснюють функції агента валютного контролю при переказуванні іноземної валюти за кордон.

Однією із суттєвих ознак валютного регулювання в нашій державі є терміни розрахунків за експортно-імпортними операціями.

При експортних контрактах виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках в терміни виплати заборгованостей, що вказані у контрактах, але не перевищують 90 календарних днів від дати митного оформлення продукції, а у випадку робіт, послуг або передачі прав інтелектуальної власності - від моменту підписання акту або іншого документа, які свідчать про їх виконання.

Отримання продукції по імпортних контрактах не повинне перевищувати 90 календарних днів від моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселю на користь постачальника продукції, що імпортується.

Порушення резидентами термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями призводить до нарахування пені за кожен прострочений день у розмірі 0,3% від суми недоотриманої виручки або недопоставленої продукції в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день заборгованості. Нарахування пені здійснюється на підставі вантажних митних декларацій, отриманих на митниці, а також журналу обліку розрахунків за імпортними контрактами.

Уповноважені банки нараховують пеню за прострочення строків розрахунків і 20 числа поточного місяця повідомляють про нарахування пені державну податкову інспекцію за місцем реєстрації резидента, яка, своєю чергою, дає розпорядження на безакцентне списання суми пені з рахунку резидента. Уповноважені банки щомісяця 28 числа перераховують до державного бюджету України (за розпорядженням податкової інспекції) суми нарахованої пені.

Тож, наприклад, якщо підприємство здійснило платіж за продукцію 3000дол. неперевіреному постачальнику і не отримало куплений товар, то воно зобов’язане в продовж року виплатити до державного бюджету 100% сплачених за кордон коштів. Виплата такої пені призупиняється тільки за рішенням Міжнародного арбітражного суду, тільки офіціальний позов до якого коштує мінімум 2400дол. і пропорційно збільшується відповідно суммі позову до контрагента. З цього випливає, що виникають додаткові фінансові витрати підприємств на обов’язкову перевірку імпортера або експортера, або втрати 200% -300% сплачених за кордон коштів, що також стримує зовнішньоекономічну торгівлю.

Перевищення 90-денного терміну отримання валютної виручки або продукції згідно імпортного контракту можливе лише при індивідуальному дозволі обласного управління НБУ за місцем реєстрації резидента. Підставою для продовження законодавчо встановлених термінів розрахунків по експортно-імпортних операціях є висновки відповідних міністерств та відомств, які підтверджують належність контракту резидента з іноземною фірмою до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, постачання складних технічних виробів та товарів спеціального призначення. Продовження термінів розрахунків по експортно-імпортних операціях дається на термін, що, як правило, не перевищує 90 календарних днів. В окремих випадках обласні управління НБУ можуть продовжувати строки вже наданих індивідуальних дозволів на загальний термін не більше 270 днів.

Валютне регулювання в Україні відбувається і в певній специфіці здійснення резидентами іноземних інвестицій.

4. Одним із головних факторів валютно-фінансового впливу на світову торгівлю є порядок здійснення міжнародних розрахунків, що використовується контрагентами, що суттєво впливає на строк сплати за продукцію, суму платежу, та рівень валютного контролю.

Міжнародні розрахунки — це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товаророзпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами [32].

Порядок здійснення міжнародних розрахунків регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН та ін.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки). У міжнародній практиці використовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків. При цьому за останні кілька років значно зросла популярність недокументарних розрахунків через їх простоту і дешевизну.

Міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931 р., Єдиний закон про переказний та простий вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 р., Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, остання публікація яких здійснена Міжнародною торговельною палатою у 1933 р.; Уніфіковані правила для інкасо 1996 р. та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Такий рівень уніфікування міжнародних розрахунків із боку світового співтовариства спричинений інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародних торговельних угод і, отже, розрахунків, універсалізацією банківських операцій.

У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні форми розрахунків. Документарні поширені в розрахунках з країнами третього світу, а також з деякими країнами Східної Європи. Це пов'язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

Документарні форми розрахунків широко використовуються в українській зовнішньоторговельній практиці. Зокрема, документарні акредитиви за імпортними операціями використовуються в розрахунках з партнерами із Західної Європи, Північної Америки, Японії, тобто з розвинутими країнами, які враховують підвищений ризик партнерських зв'язків з Україною і низьку платоспроможність українських імпортерів. Під час експортних операцій українські підприємства і банки використовують акредитиви в розрахунках із країнами третього світу, платоспроможність яких оцінюється низько. Водночас багато українських підприємств успішно використовують недокументарні форми розрахунків.

Дата добавления: 2014-11-29