Метод макроекономіки та макроекономічні моделі

Макроекономічні моделі являють собою формалізовані (логічні, графічні й алгебраїчні) описи явищ і процесів з метою виявлення функціональних взаємозв'язків між ними.

Будь-яка модель є спрощеним, абстрактним відображенням реальності, (тому що всі деталі не можуть бути одночасно прийняті до уваги). За допомогою таких узагальнених моделей визначається комплекс альтернативних способів керування динамікою рівнів зайнятості, випуску, інфляції, інвестицій, споживання, процентних ставок, валютних курсів і інших внутрішніх (ендогенних) економічних змінних. Ймовірні значення останніх встановлюються в результаті розв’язання моделі. У якості зовнішніх (екзогенних) змінних, величина яких визначається поза межами моделі, в основному виступають інструменти фіскальної чи монетарної політики (зміни у величинах державних витрат, податків, грошової маси, відсоткових ставок).

Використання макроекономічних моделей дозволяє оптимізувати сполучення інструментів бюджетно-податкової, кредитно-грошової, валютної і зовнішньоторговельної політики, керувати циклічними коливаннями економіки. Основним питанням побудови будь-якої моделі є визначення кола факторів істотних для аналізу даної проблеми. Змінні також групують за способом виміру їх у часі: на змінні запасу і змінні потоку.

Змінні запасу можуть бути визначені тільки на певний момент часу і характеризують стан об'єкта дослідження на конкретну дату – початок чи кінець року (державний борг, обсяг капіталу в економіці, загальна чисельність безробітних).

Змінні потоку виміряються в одиницю часу (за місяць, квартал, рік) і характеризують власне “плин” економічних процесів у часі (розмір споживчих витрат за рік, обсяг інвестицій за рік).

Потоки викликають зміни у запасах: нагромадження бюджетних дефіцитів за ряд років призводить до збільшення державного боргу; зміни запасу капіталу наприкінці поточного року в порівнянні з його величиною на кінець минулого року може бути представлене як потік чистих інвестицій за рік. Взаємозв'язок запасів і потоків складає основу вихідної макроекономічної моделі кругових потоків.

1.3. Модель кругових потоків. Загальні умови макроекономічної рівноваги

В основі макроекономічного аналізу закладена модель кругових потоків (або модель кругообігу ВВП, доходів і витрат). Ця модель містить у собі тільки 2 категорії економічних агентів - домашні господарства і фірми – і не припускає державного втручання в економіку (рис.1.1.).

Ринок грошові потоки

ресурсів

фірми домогосподарства

Ринок матеріальні потоки

продуктів

Рис.1.1. Модель кругових потоків

У такий спосіб економіка представлена замкнутою системою, у якій доходи одних економічних агентів з'являються як витрати інших. Витрати фірми на ресурси одночасно являють собою потоки заробітної плати, ренти й інших витрат для домашніх господарств. З іншого боку, потік споживчих витрат утворює виторг (чи дохід) фірми від реалізації готової продукції. Потоки „доходи-витрати” і „ресурси-продукція” здійснюються одночасно в протилежних напрямках і постійно повторюються.

Основним висновком з моделі є рівність сумарної величини продажів фірми сумарній величині доходів домашніх господарств. Це значить, що для закритої економіки (тобто без будь - яких зв'язків із зовнішнім світом) без державного втручання величина загального обсягу виробництва в грошовому виразі дорівнює сумарній величині грошових доходів домашніх господарств.

У відкритій економіці з державним втручанням модель кругових потоків ускладнюється. У модель вводяться дві інші групи економічних агентів – уряд і зовнішній світ. Рівність при цьому порушується, тому що з потоку „доходи-витрати” утворюються „витоки” у вигляді заощаджень, податкових платежів і імпорту. Витоки – це будь-яке використання доходу не на придбання виробленої усередині країни продукції. Одночасно в потік „доходи-витрати” вливаються додаткові кошти у вигляді „ін’єкцій” – інвестиції, державні витрати й експорт.

Ін’єкції – це будь-яке доповнення до споживчих витрат на продукцію, вироблену усередині країни. За допомогою трансфертів, субсидій, податків і інших економічних інструментів держава регулює коливання в рівнях виробництва зайнятості й інфляції. Якщо домашні господарства вирішують витрачати менше, то фірми змушені скорочувати випуск продукції, що, у свою чергу, призводить до зниження сукупних доходів. Рівень попиту на товари визначає рівень виробництва і зайнятості, а рівень випуску формує рівень доходів власників факторів виробництва, що у свою чергу, визначає сукупний попит.

Реальний і грошовий потоки здійснюються безперешкодно за умови рівності сукупних витрат домашніх господарств, фірм, держави й іншого світу сукупному обсягу виробництва Сукупні витрати дають поштовх до зростання зайнятості, випуску, і доходів; з цих доходів знову фінансуються витрати економічних агентів, що знову повертаються у виді доходу до власників факторів виробництва.

Якщо сукупні витрати, що визначають сукупний попит, знижуються, то і сукупний обсяг зайнятості і випуску падає, що знижує сукупні доходи, які визначають, у свою чергу, сукупний попит. Тому важливою задачею макроекономічної політики є стабілізація сукупного попиту.

Дата добавления: 2014-11-29