Методи суб’єктивних оцінок при вимірюванні ризику

ТЕМА 4

У даній темі розкривається наступні питання:

– розкрито сутність методу суб’єктивної оцінки ризиків в процесі управління ризиками,

– визначено основні техніки, що найчастіше зустрічаються і застосовуються для оцінки різних видів ризиків,

– наведено методи оцінки на прикладі VAR-аналізу.

Основні поняття та терміни: ризик, експертні методи, аналогові методи, метод сценаріїв, метод побудови дерева рішень, дискусія, інтерв’ювання, анкетування, метод бальних оцінок, рейтинговий підхід, метод Дельфі, безумовний грошовий еквівалент, очікувана грошова оцінка, методи розрахунку VAR, аналітичний метод, метод історичного моделювання, метод статистичних випробувань Монте-Карло.

Ризик – це складне, багатогранне і неосяжне явище. В найбільш широкому розумінні ризиком називають невизначеність у відношенні здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. Як свідчать сучасні дослідження і спостереження, проблема ризику набуває дедалі більшого суспільного значення, оскільки ризик сприймається вже на рівні образотворчих чинників сучасного і особливо майбутнього суспільства. Ризик за своєю природою передбачає невизначеність, тому його оцінка не може бути ідеальною. Будь-який метод оцінки ризику має на меті максимальне наближення до реального результату, але не дає змоги зовсім уникнути помилок.

Існують різні ситуації, коли із різних причин неможливий статистичний чи розрахунково-аналітичні підходи до оцінки ризику, у таких випадках застосовують методи суб’єктивної оцінки ризику, що використовують результати досвіду й інтуїцію, тобто евристичні методи чи методи експертних оцінок. Особливістю евристичних методів є відсутність строгих математичних побудов і доказів та оптимальності одержуваного результату. Для одержання кількісних оцінок використовується людина, як вимірювальний прилад.

До групи цих методів можливо віднестинаступні категорії:

– експертні методи;

– аналогові методи;

– метод сценаріїв;

– метод побудови дерева рішень.

Ці методи доцільно використовувати на початкових етапах дослідження ризиків, за умови якщо обсяг інформації, що є в наявності, її повнота і якість недостатні для застосування інших методів. Розглянемо перелічені методи більш детально.

Експертні методи оцінки рівня фінансового ризику застосовуються в тому випадку, якщо на підприємстві відсутні необхідні інформативні дані для здійснення розрахунків економіко-статистичними методами. Ці методи базуються на опитуванні кваліфікованих фахівців (страхових, фінансових, інвестиційних менеджерів відповідних спеціалізованих організацій) з наступною математичною обробкою результатів цього опитування. Даний метод вважається більш суб’єктивним, порівняно з іншими методами.

Алгортим проведення оцінювання витрат за допомогою експертних методів має наступний вигляд:

– формування цілей проведення експертної оцінки;

– постановка задачі;

– створення робочої групи для виконання обсягу робіт, передбачених етапами, що зазначені нижче;

– підбір членів експертної групи (керівники, провідні спеціалісти, зовнішні експерти, працівники страхових компаній). Оптимальним складом групи експертів для підприємств середніх розмірів є чотири особи; визначення їх компетентності за формулою:

= (k₁₊k₂+_…+k_n) / n,

де, – середній коефіцієнт компетентності і-го експерта;

k₁₊k₂+_…+k_n – значення коефіцієнтів компетентності, наданими іншими експертами і-му експерту, включаючи власну оцінку;

n – кількість експертів.

У процесі традиційних експертних процедур вирішується таке коло завдань:

– прогнозування можливого розвитку подій;

– виявлення причин і джерел ризику, оцінювання імовірності настання ризикової події;

– аналіз результатів досліджень інших експертів;

– розробка сценаріїв дій з нейтралізації ризику.

У практичній діяльності застосовують індивідуальні і групові експертні процедури. Серед груп можна виділити 3 види експертних процедур:

1. Відкрите обговорення поставлених питань (дискусія).

2. Вільне висловлювання без обговорення і голосування (метод мозкової атаки).

3. Закрите обговорення з наступним закритим голосуванням чи заповненням анкет експертного опитування (анкетування, інтерв’ювання).

Дискусія широко використовується на практиці для обговорення проблем, шляхів їх вирішення, аналізу різноманітних чинників тощо. Для проведення дискусії формують групу експертів не більше ніж 20 осіб. Група управління проводить попередній аналіз проблем дискусії, щоб чітко сформулювати завдання, визначити вимоги до експертів, їх добору та методики проведення дискусії. Сама дискусія набуває форми відкритого колективного обговорення проблеми, головне завдання якого – всебічно проаналізувати всі чинники, позитивні та негативні наслідки, виявити позиції та інтереси учасників. У перебігу дискусії дозволяється критика. Велику роль у дискусії відіграє головуючий.

Досвід показав, що традиційні методи обговорення питань, поставлених перед групою експертів, що належать до першого типу експертних опитувань, не завжди забезпечують ефективне досягнення мети – вірогідність отриманих оцінок. Ці методи мають ряд недоліків, таких як вплив авторитетних і «напористих» учасників на судження інших і небажання учасників обговорення відмовлятися від точок зору, раніше висловлених привселюдно. Тому на практиці при підготовці рішень із широкого кола питань (у тому числі з проблем аналізу й оцінки ризику) усе більшого поширення набувають другий і третій типи групових експертних оцінок.

Другий тип групових експертних оцінок передбачає відсутність будь-якого виду критики, що перешкоджає формулюванню ідей, вільну інтерпретацію ідей у рамках поставленої проблеми. Такий метод обговорення одержав назву методу колективної генерації ідей (за американською термінологією – метод «мозкової атаки»). Він спрямований на одержання великої кількості ідей, у т.ч. і від осіб, що, володіючи досить високим ступенем ерудиції, звичайно утримуються від висловлень. Процес висування ідей протікає у певному розумінні лавиноподібно: висловлювана одним із членів групи ідея породжує творчу реакцію в інших. Дослідження ефективності методу колективної генерації ідей показало, що групове мислення виробляє на 70 % більше цінних нових ідей, ніж сума індивідуальних мислень. За допомогою цього методу може успішно розв’язуватися ряд завдань керування ризиком:

– виявлення джерел і причин ризику, установлення всіх можливих ризиків;

– вибір напрямків і шляхів зниження ризику;

– формування повного набору і якісна оцінка варіантів, що використовують різні способи зниження ризику чи їхню комбінацію й ін.

До третього типу групових експертних оцінок відносять анкетування – це опитування експертів у письмовій формі за допомогою анкети, в якій містяться запитання, котрі можна класифікувати за змістом і типом. За змістом вони поділяються на три групи:

·об’єктивні дані про експерта (вік, освіта, посада, фах, стаж роботи);

·основні запитання по суті розв’язуваної проблеми;

·додаткові запитання, що дають змогу знайти джерела потрібної інформації, аргументацію відповідей, самооцінку компетентності експерта.

За типом основні запитання класифікують так: відкриті, закриті, з альтернативами відповідей.

Інтерв’ювання – це усне опитування, що проводиться у формі бесіди-інтерв’ю. Для підготовки бесіди інтерв’юєр розробляє запитання до експерта. Характерна особливість цих запитань – на них експерту потрібно відповісти швидко, оскільки практично немає часу на їх обмірковування. Тематику інтерв’ю експерту можна повідомити заздалегідь, але конкретні запитання слід сформулювати безпосередньо в процесі бесіди. Доцільно в зв’язку з цим готувати послідовність запитань, починаючи від простого і поступово поглиблюючи та ускладнюючи, але водночас конкретизуючи запитання.

Існує кілька загальновідомих і найбільш застосовуваних методів оцінки ступеня ризику на підставі використання методу експертних оцінок: методика Швейцарської банківської корпорації та методика розроблена фірмою BERI.

Рис. 4.1. Чиннику впливу на підприємницьку діяльність за методикою Швейцарської банківської корпорації

Методика Швейцарської банківської корпорації включає чотири етапи:

1) визначення основних напрямів аналізу;

2) збір основних даних, їх попереднє групування та опрацювання;

3) процес безпосереднього прогнозування й визначення ступеня ризику за окремими аналізованими елементами (напрямами підприємницької діяльності);

4) визначення сукупного ступеня ризику.

За даною методикою оцінюється чинники впливу на підприємницьку діяльність, схематично представлені на рис. 4.1. Оцінювання проводиться за десятибальною шкалою: 1-3 бали – низький ризик; 4-6 балів – помірний ризик; 7-9 балів – високий ризик; 10 балів – надвисокий ризик. Оцінювання параметрів здійснюється також і для бази порівняння (наприклад, економіки власної країни), після чого виконується процедура порівняння.

На підставі даної методики можна судити про фінансову стійкість економіки, а отже і про рівень ділової активності суб’єктів господарювання. Перевагами даної методики є можливість вибору оптимального варіанту розвитку зовнішньоекономічної діяльності за наявності альтернативних варіантів та гнучкість, що забезпечується можливістю коригування результатів початкового аналізу.

Інша широковідома методика для визначення ступеня ризику в цілому по економіці країни розроблена фірмою BERI (Німеччина). На підставі опитування 100 незалежних експертів розраховується спеціальний індекс, який дає змогу оцінити ступінь ризику економіки. Опитування за цією методикою включає 15 питань, кожне з яких має максимальну питому вагу (див. табл. 4.1). Відповідям на поставлені запитання передує всебічний, глибокий аналіз порушених тем. Після проведення розрахунку складеного індексу BERI та порівняння його показань в іншій країні (країнах) доходять висновку, економіка якої з них має найвище значення індексу тобто є більш стабільною, а отже, і менш ризикованою.

Таблиця 4.1

Дата добавления: 2014-11-29