Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Оцінка нематеріальних активів




Оцінка вартості об'єктів інтелектуальної власності проводиться за допомогою методів, що спираються на доходний або витратний підхід. Застосування порівняльного підходу тут вельми ускладнене, оскільки ці об'єкти є оригінальними і часто не мають аналогів.

Розглянемо ці підходи.

5.4.1. Доходний підхід. На доходний підхід спираються два найпоширеніші методи: метод дисконтованих доходів і метод прямої капіталізації. Це самі універсальні методи, застосовні до будь-яких видів майнових комплексів.

Метод дисконтованих доходів передбачає перетворення за певними правилами майбутніх доходів, очікуваних інвестором, в поточну вартість оцінюваних нематеріальних активів. Майбутні доходи включають:

· періодичний грошовий потік доходів від експлуатації нематеріальних активів протягом терміну володіння; це чистий доход інвестора, одержуваний їм від володіння власністю (за вирахуванням прибуткового податку) у вигляді дивідендів, орендної платні і т.п.;

· грошові надходження від продажу нематеріальних активів в кінці терміну володіння, тобто майбутня виручка від перепродажу нематеріальних активів (за вирахуванням витрат по оформленню операції).

Метод прямої капіталізації достатньо простий і в цьому його головне достоїнство. Проте він статичний, будучи прив'язаним до даних одного найхарактернішого року, і тому потрібна особлива увага до правильного вибору показників чистого доходу і коефіцієнтів капіталізації. Розрахунок поточної вартості нематеріальних активів даним методом виконується в три послідовні етапи:

· Розрахунок щорічного чистого доходу.

· Вибір коефіцієнта капіталізації. Коефіцієнт капіталізації повинен бути пов'язаний з раніше вибраним показником доходу, що капіталізується.

· Розрахунок поточної вартості нематеріальних активів.

 

5.4.2. Порівняльний підхід. Порівняльний підхід використовується при оцінці ринкової вартості нематеріальних активів виходячи з даних про недавно досконалі операції з аналогічними нематеріальними активами. Метод базується на принципі заміщення, згідно якого раціональний інвестор не заплатить за даний об'єкт більше, ніж вартість доступного до покупки аналогічного об’єкту, що володіє такою ж корисністю, що і даний об'єкт. Тому ціни продажу аналогічних об'єктів служать початковою інформацією для розрахунку вартості даного об’єкту.



Розрахунки методами, що використовують порівняльний підхід здійснюються по наступних етапах.

Етап 1. Вивчення відповідного ринку і збір інформації про недавні операції з аналогічними об’єктами на даному ринку. Точність розрахунків значною мірою залежить від кількості і якості зібраної інформації. Коли інформації достатньо, необхідно переконатися, що продані об'єкти дійсно співставні з оцінюваними нематеріальними активами по своїх функціях і параметрах.

Етап 2. Перевірка інформації. Необхідно переконатися, перш за все в тому, що ціни не спотворені якими-небудь надзвичайними обставинами, що супроводили операціям, що відбулися. Перевіряється також достовірність інформації про дату операції, фізичних і інших характеристиках аналогічних об'єктів.

Етап 3.Сравнение оцінюваного об’єкту з кожним з аналогічних об'єктів і виявлення відмінності по даті продажу, споживацьким характеристикам, місцеположенню, виконанню, наявності додаткових елементів і т.і. Всі відмінності повинні бути зафіксовані і враховані.

Етап 4. Розрахунок вартості даних нематеріальних активів шляхом коригування цін на аналогічні нематеріальні активи. В тій мірі, в який оцінюваний об'єкт відрізняється від аналогічного, в ціну останнього вносять поправки з тим, щоб визначити, за якою ціною міг бути проданий об'єкт, якби володів тими ж характеристиками, що і оцінюваний об'єкт. При аналізі цін аналогічних об'єктів можуть застосовуватися наступні розрахункові процедури:

· визначення вартості додаткових елементів шляхом парних порівнянь;

· визначення коригуючих коефіцієнтів, що ураховують відмінності між об’єктами по окремих параметрах;

· розрахунок вартості по питомих вартісних показниках, єдиних для визначення групи аналогічних об'єктів;

· розрахунок вартості за допомогою мультиплікатора доходу;

· розрахунок вартості за допомогою кореляційних моделей.

Визначення вартості додаткових елементів здійснюється шляхом порівняння цін у двох груп об'єктів: мають і не мають ці елементи. Наприклад, таким чином можна визначити вартість допоміжних пристроїв до верстатів, допоміжних споруд до будівель і т.п.

Визначення коригуючих коефіцієнтів використовується тоді, коли порівнювані нематеріальні активи розрізняються по окремих технічних і розмірних параметрах. Якість і рівень функціонування, комфортності, зручності обслуговування – всі ці характеристики можна врахувати у вартості введення відповідних підвищуючих або знижуючих коефіцієнтів.

Розрахунок вартості по питомих показниках – спосіб, вживаний в тих випадках, коли порівнювані об'єкти функціонально однорідні, але істотно розрізняються по розміру і потужності. При цьому виводяться питомі ціни на вибрану одиницю. Наприклад, для розрахунку вартості земельної ділянки визначають заздалегідь ринкову вартість 1 м2, для розрахунку вартості будівлі – ціну 1 м3 споруди, для розрахунку вартості устаткування - ціну 1 кг маси конструкцій і т.і.

Спосіб розрахунку вартості за допомогою мультиплікатора доходу, що є ставленнями ціни аналогічного об’єкту до щорічного доходу його власника; застосовний до тих нематеріальних активів, функціонування яких приносить доход. Якщо оцінюють нематеріальні активи підприємства в цілому, то застосовують мультиплікатор Р/Е (ціна до доходу на акцію), якщо оцінюють нематеріальні активи, що включають тільки нерухомість підприємства, то розрахунок ведуть за допомогою мультиплікатора валового рентного доходу GRM, який є відношенням ціни аналогічного об’єкту до валової ренти його власника. Порядок розрахунку такий. Для кожного аналогічного об’єкту розраховують мультиплікатор доходу, потім виводять усереднене значення мультиплікатора для всієї групи об'єктів. Вартість даного об’єкту одержують множенням усередненого мультиплікатора на прогнозовану величину доходу від даного об’єкту.

Розрахунок вартості нематеріальних активів за допомогою кореляційної моделі можливий у тому випадку, коли є достатньо велика кількість аналогічних об'єктів і можна шляхом статистичної обробки інформації побудувати кореляційну модель, що описує залежність вірогідної ціни об’єкту від 2-2 його основних параметрів.

5.4.3. Витратний підхід. На основі витратного підходу визначають вартість відтворювання. Хоча при витратному підході оцінена вартість може значно відрізнятися від ринкової вартості, оскільки між витратами і корисністю немає прямого зв'язку, проте зустрічаються чимало випадків, коли виправданий саме витратний підхід (наприклад:

· для цілей страхування окремих складових майна

· при судовому розділі майна між власниками

· при розпродажі майна на відкритих торгах

· для бухгалтерського обліку основних фондів; (при переоцінці основних фондів.)

В умовах України, де фондовий ринок тільки формується і ринкова інформація майже відсутня, витратний підхід часто виявляється єдино можливим.

Головна ознака витратного підходу — це поелементна оцінка, тобто оцінювані нематеріальні активи розчленовуються на складові частини, робиться оцінка кожної частини, а потім вартість всіх нематеріальних активів одержують підсумовуванням вартостей його частин. При цьому виходять з того, що у інвестора у принципі є можливість не тільки купити дані нематеріальні активи, але і створити їх з елементів, що окремо купляються.

Залежно від характеру оцінюваних нематеріальних активів застосовують різні методи витратного підходу. Тому тут йдеться про загальну послідовність розрахунків по даному підходу, що виконуються у декілька етапів.

Етап 1. Аналіз структури нематеріальних активів і виділення їхніх складових частин (компонентів), оцінка вартості яких буде проводитися диференційований різними методами. Якщо потрібно оцінити підприємство в цілому, а не тільки його нематеріальні активи, то в ньому виділяють такі компоненти як: основні фундації (земля, будівлі, споруди, машини і устаткування), оборотні матеріальні засоби, грошові кошти.

Етап 2. Вибір методу оцінки вартості, що є схожим, для кожного компоненту нематеріальних активів і виконання розрахунків. Для визначення вартості земельної ділянки застосовують спеціальні методи, відомі з теорії оцінки нерухомості, або розрахунки ведуть за цінами за 1 м2, вживаним при розрахунках земельного податку.

Етап 3. Оцінка реального ступеня зносу компонентів нематеріальних активів. Термін «знос» в теорії оцінки розуміється як втрата корисності об’єкту, а отже і його вартості з різних причин, тобто не тільки внаслідок фактора часу. Цей термін в іншому значенні використовується в бухгалтерському обліку, де під зносом або амортизацією розуміється механізм перенесення витрат на собівартість продукції протягом нормативного терміну служби об’єкту.

В практиці оцінки розрізняють два види зносу: фізичний знос і моральний знос.

Фізичний знос означає втрату фізичних можливостей об’єкту в процесі його експлуатації. Реальний фізичний знос оцінюється наступними методами:

· по ефективному віку;

· по індексах зниження споживацьких властивостей;

· по зниженню чистого доходу (доходи) в процесі експлуатації.

Моральний знос характеризує втрату конкурентоспроможності і відповідно вартості, у зв'язку з появою на ринку нових більш досконалих аналогів. Моральний знос ухвалено підрозділяти на:

· технологічний

· функціональний

· зовнішній.

Технологічний знос є слідством впливу на вартість досягнень науково-технічного прогресу в області конструкції, технології, матеріалів.

Функціональний знос є слідство зменшення функціональних можливостей оцінюваного об’єкту порівняно з новим аналогом.

Зовнішній знос виявляється в тому, що об'єкт в якийсь момент перестає відповідати новим вимогам і обмеженням, наприклад, із екологічних причин, безпеки і т.і.

Основним методом визначення морального зносу є метод порівняння з новим, більш досконалим об'єктом.

Етап 4. Розрахунок залишкової вартості компонентів нематеріальних активів і сумарна оцінка залишкової вартості всіх нематеріальних активів. Залишкова вартість на дату оцінки виходить відніманням з вартості розміру накопиченого зносу.

Стосовно таких об'єктів, як ноу-хау і винаходи, аннуітетом служать платежі роялті, тобто щорічно виплачувані підприємством-ліцензіатом суми володарю ноу-хау або патенту (ліцензіару), згідно з укладеною між ними угодою.

Фактично роялті — винагорода продавцю, визначене по фіксованій ставці, відсотку від доходу, доходу або вартості залежно від домовленості суб'єктів операції. Звичайно роялті береться у розмірі від п'яти до двадцяти відсотків додаткового доходу, отриманого підприємством, що купило і використало нематеріальні активи. Але це справедливо лише для великомасштабних виробництв і для випадків, коли крім даних нематеріальних активів в технології виробництва нового або оновленого продукту задіяні також дещо інших. Коли ж нематеріальні активи в даній технології є єдиним і головним елементом новизни, оригінальності або економічності продукції, що випускається, то ці відсотки істотно занижують фактичну вартість нематеріальних активів.

Роялті, виконуючи функцію визначника не вартості нематеріальних активів, а розміру винагороди, як фіксований відсоток від доходу розповсюджується на весь життєвий цикл даних нематеріальних активів.

Роялті як елемент розрахунку розміру винагороди має глибокий економічний сенс, стимулюючи власника нематеріальних активів підтримувати його реалізацію у виробництві, постійно його пристосовувати до умов виробництва, що змінюються, і ринкової кон'юнктури.

Ставка роялті така, що виплати по ній звичайно не є для виробника відчутною втратою, а власнику нематеріальних активів періодично нараховується відносно висока сума. Тому ставки роялті визначені, з точки зору автора, як стихійно склався і ухвалений в міжнародній практиці компроміс між інтересами виробника і винахідника, власника і покупця. Причому цей компроміс історично склався за часів повного диктату виробника і відносної слабості правових і ринкових позицій винахідників і власників нематеріальних активів. За колишнього часу організація упровадження нововведень представляла велику проблему. І якщо на даному виробництві власнику патенту відмовляли в упровадженні, то шансів упровадити нематеріальні активи у іншому місці, як правило, було вкрай мало.

Зараз положення в світі істотно міняється на користь власників нематеріальних активів:

· різні компанії і фірми організують системи пошуку, генерації і фільтрації корисних ідей;

· створюється безліч венчурних фірм;

· нематеріальні активи закладаються в численні інвестиційні проекти;

· інформаційні системи і видання рекламують нові високоефективні ідеї.

Далекоглядні бізнесмени продають цінні патенти лише при гострій необхідності і в останню чергу. Добрі ідеї сталі «ситно» годувати своїх власників, перетворилися на дорогий товар.

Методологія оцінки нематеріальних активів з використанням роялті передбачає знання всього життєвого циклу об’єкту, реально передбачити який майже неможливо. Тим більш не вдається звичайно достовірно розрахувати масу доходу по всіх життєвому циклу нематеріальних активів з огляду на те, що, як правило, не вдається обґрунтувати очікуване моральне старіння нематеріальних активів. Тому використання роялті для розрахунків вартості нематеріальних активів представляється неефективним.

Більш правильним представляється розрахунок вартості нематеріальних активів з використанням маси доходу за якийсь осяжний період (лише декілька років). Але доход, отриманий від реалізації даних нематеріальних активів, було б розумнішим ділити порівну між продавцем і покупцем нематеріальних активів протягом певного терміну, власником нематеріальних активів і виробником продукції, що його містить.

Методика оцінки вартості нематеріальних активів, вживана автором, відрізняється від більшості відомих тим, що базується на принципі обопільної і рівної вигоди для обох суб'єктів операції – продавця і покупця, а також на принципі рівної вигоди, одержуваної фактичним власником і тим, хто реальне буде одержувати доход від використання нематеріальних активів, але не буде володіти їм. Це говорить про те, що вартість нематеріальних активів автором визначається з розрахунку половини маси чистого доходу, одержуваного від їхньої практичної реалізації. Тому всі складнощі розрахунків у автора зводяться до визначення маси чистого доходу, одержуваного від практичної реалізації даних нематеріальних активів, до визначення питомої ваги нематеріальних активів в масі інших активів, що впливають на доход, і визначення розрахункового періоду. При цьому застосовується широкий арсенал методів і методик, розроблених іншими авторами, у тому числі — при необхідності — і витратні методи.

Проблема визначення платежів за використання ноу-хау, винаходу або іншого об’єкту інтелектуальної власності полягає в тому, що для їхнього упровадження у виробництво потрібні інвестиції. Чистий доход від використання ноу-хау або винаходу є частиною чистого доходу від реалізації певного інвестиційного проекту. Тому спочатку розробляється інвестиційний проект, складається бізнес-план, в якому розраховують очікуваний щорічний чистий доход. Потім виділяють ту частину чистого доходу, яку можна віднести до використовуваного об’єкту інтелектуальної власності. Вживаний при цьому пайовий коефіцієнт розраховується з урахуванням фактора отримання економії. Так, застосування ноу-хау або винаходу дає приріст чистого доходу підприємства за рахунок таких факторів, як зниження собівартості продукції, збільшення об'єму продажів, збільшення ціни за продукцію за рахунок зростання якості. Потрібно також мати зважаючи на, що застосування деяких ноу-хау дозволяє понизити величину податку на доход. Далі треба вирішити, яка частина розрахованого доходу піде в оплату володарю (автору) ноу-хау або винаходу. От ця величина і буде використана у формулі (+) як чистий доход Е.

Задача спрощується, якщо інвестиції не потрібні. Наприклад, що при оцінці вартості товарного знака, що придбавався підприємством у іншої авторитетної фірми, достатньо розрахувати приріст чистого доходу підприємства внаслідок збільшення ціни і розширення ринку збуту, але при цьому потрібно відняти додаткові витрати на задоволення вимог володаря товарного знака.

Особлива увага потрібно звернути на вибір ставки дисконту. Як вже наголошувалося, ставка дисконту складається з безризикової ставки rбр і премії за ризик rp, тобто r - rбр + rp.

Коли оцінюються об'єкти інтелектуальної власності, премія за ризик вибирається підвищеній, оскільки вкладення в ці об'єкти відрізняються великою ризикованою.

Термін корисного застосування об’єкту інтелектуальної власності n оцінюється підприємством самостійне і залежить від термінів старіння передаваних знань (досвіду) і можливого розкриття їхньої конфіденційності. При визначенні терміну дії договір на передачу ноу-хау в міжнародній практиці ухваленим вважається термін, рівний п'яти рокам, а за окремими договорами він змінюється в межах від двох до десяти років.

Вартість ділової репутації підприємства або гудвілу визначається методом надмірної рентабельності, який можна розглядати як окремий випадок методу капіталізації. Оцінку гудвілу виконують як складову процедуру оцінки вартості підприємства в цілому. Виходять з того положення, що гудвіл – це ті нематеріальні активи, завдяки яким рентабельність власного капіталу підприємства перевищує середньогалузеву рентабельність. Розрахунки виконують в такій послідовності:

Аналізують дані про результати діяльності підприємств галузі, до якої відноситься дане підприємство, і обчисляють середнє по галузі значення показника рентабельності власного капіталу (ставлення чистого доходу до власного капіталу підприємства).

Визначають чистий доход підприємства при середньогалузевому рівні рентабельності, для чого середньогалузевий показник рентабельності умножають на власні засоби підприємства.

Визначають надмірний доход; при цьому з фактичного чистого доходу віднімається чистий доход при середньогалузевій рентабельності.

Методом капіталізації, тобто розподілом надмірного доходу на коефіцієнт капіталізації визначають вартість гудвілу.

Є цілий ряд нематеріальних активів, вартість яких може бути оцінена тільки на основі витратного підходу. Методом розрахунку кошторисних витрат визначається і ураховується вартість таких нематеріальних активів, як цільові організаційні витрати, вартість результатів НІОКР, вартість промислових зразків, вартість ліцензій на право займатися певними видами діяльності і т.і. Вартість визначається як підсумок витрат по схемі витрат плюс доход.

 





Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 472; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:

  1. IV Амортизація основних фондів і нематеріальних активів
  2. Аналіз і оцінка стану економічної та інформаційної безпеки на підприємствах
  3. Аналіз і оцінка фінансових ризиків суб’єкта господарювання
  4. Аналіз обсягів виробництва і реалізації Початковим етапом аналізу є оцінка обсягів і структури виробництва продукції. 1 страница
  5. Аналіз обсягів виробництва і реалізації Початковим етапом аналізу є оцінка обсягів і структури виробництва продукції. 2 страница
  6. Аналіз обсягів виробництва і реалізації Початковим етапом аналізу є оцінка обсягів і структури виробництва продукції. 3 страница
  7. Аудит необоротних активів.
  8. Визначення основних понять та класифікація нематеріальних активів
  9. Відображення в обліку операцій нематеріальних активів 1 страница
  10. Відображення в обліку операцій нематеріальних активів 2 страница
  11. Відображення в обліку операцій нематеріальних активів 3 страница
  12. Відображення в обліку операцій нематеріальних активів 4 страница

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.049 сек.