Загальне поняття про статистику та історія її виникнення

Вступ

Слово “ статистика ” (від лат. status — стан речей) означає кількісний облік масових, насамперед соціально-економічних, явищ і процесів. Статистикою називають науку, яка об’єднує принципи та методи роботи з масовими числовими дани­ми - кількісними характеристиками зазначених явищ і процесів.

Статистична практика сягає найдавніших часів, її початок датують приблизно тим, періодом, коли виникла держава. Протягом століть – це був ефективний засіб наукових досліджень і один з найважливіших інструментів управління державою.

Спочатку статистика була лише практичною діяльність, але в результаті теоретичного узагальнення накопиченого в суспільстві передового досвіду обліково-статистичний робіт, які зумовлені перш за все потребами управління суспільством, статистика поступово формувалася як наука.

Сьогодні статистику використовують, вивчаючи життєвий рівень населення та громадську думку, оцінюючи під­приємницькі та фінансові ризики, у маркетингових досліджен­нях, страхуванні тощо.

Статистика тісно пов’язана з такими науками, як філософія, економічна теорія, соціологія, бухгалтерський облік, економічний аналіз, математика тощо. Як наука, статистика не може розвиватися поза розвитком теоретичних наук про суспільство, зокрема економічної теорії та соціології. Опираючись на суть, якісну природу явищ, яку досліджує економічна теорія, статистика вивчає характер, дію основних законів у реальному житті шляхом узагальнення масових даних. Припускаючи, що комплекс умов і чинників, які формують відповідні закономірності, надалі лишатиметься незмінним, статистика робить прогнозні роз­рахунки, конче потрібні для обґрунтування напрямів економічної політики.

Необхідними умовами перебудови управління і організації економіки в наш час являються підвищення рівня економічних знань. Більш того, сьогодення вимагає від спеціалістів не лише знань, а й вміння аналізувати, планувати, прогнозувати. З огляду на сказане, важливою умовою роботи всіх спеціалістів являється оволодіння статистичними методами аналізу соціально-економічних процесів і явищ, вміння застосовувати їх на практиці.

Статистика входить до складу обов’язкових дисциплін, передбачених нині діючими стандартами для спеціальностей економічних факультетів вузів.

Мета вивчення дисципліни – формування теоретичних згань та практичних навичок практичної оцінки економічних явищ і процесів суспільного життя, оволодіння методами статистичного аналізу, формування вмінь: проводити статистичні дослідження, обчислювати узагальнюючі показники, будувати статистичні таблиці, графіки, виявляти закономірності та тенденції розвитку досліджуваних явищ.

Теорія статистики включає вивчення питань: єдина система обліку та статистики в країні, суть і методика проведення статистичних спостережень, види та способи спостереження, статистична звітність, зведення та групування даних, абсолютні, відносні та середні величини, методи аналізу взаємозв’язків, індекси, техніка їх обчислення та економічний зміст, ряди динаміки.

1. Предмет і методи статистики

Слово “ статистика ” (від лат. status — стан речей) означає кількісний облік масових, насамперед соціально-економічних, явищ і процесів. Статистикою називають також науку, яка об’єднує принципи та методи роботи з масовими числовими дани­ми - кількісними характеристиками зазначених явищ і процесів.

Німецький поет Гете відзначив: “ Цифри не керують світом, але вони показують, як керують світом”. Письменники Ільф та Петров писали, що “статистика знає все, від неї нікуди не сховатися”.

Статистика як господарський облік виникла разом з виникненням держави. Для управління державою була потрібна інформація про чисельність населення, склад земель, майновий стан населення, стан торгівлі тощо. Уже в країнах Стародавнього світу склались розвинуті системи державного та адміністративного обліку. Про це свідчить, зокрема, і Біблія, де у Четвертій книзі Мойсея “Числа” розповідається про облік чоловічого населення, здатного носити зброю. Починаючи з 435 р. до н. е., у Римі кожні 5 років проводився перепис населення, в ході якого фіксувалися дані про майновий стан жителів, поділених на соціальні класи.

У Стародавньому Китаї проводились переписи населення, земель, ремесел, торгівлі, починаючи приблизно з 2300 р. до н. е. (Конфуцій у книзі “Шу-Кінг”). У Єгипті близько 220 р. до н. е. при правлінні Рамзеса II був введений поточний облік населення. За літературними джерелами, такий облік проводився у стародавній Греції та Персії.

Середньо­віччя залишило унікальну пам’ятку — “Книгу страшного суду”, в якій зведено дані перепису населення Англії та його майна. Поступово збирання даних про масові суспільні явища ставало регулярним.

Епоха Відродження змінила характер господарського обліку. Окрім державного обліку, з’явився облік зініційований банкірами, торговцями, власниками майстерень. Щоб управляти, потрібно володіти інформацією. У цей час Лука Пачолі (1495 р., “Сума арифметики, геометрії, вчення про пропорції і відношення”) заклав основи бухгалтерського обліку. Розвиток бухгалтерського обліку та первинної реєстрації фактів, накопичування масових даних про суспільні явища, необхідність їх узагальнення, розвиток таких фундаментальних наук, як математика, філософія, які допомогли усвідомити значення статистики як засобу соціального пізнання, - усе це призвело до виникнення статистики як науки. (середина XVII століття).

Ідея використання статистики в соціально-економічних дослідженнях виникла в останній третині XVII століття в англійського економіста У. Петті (1623-1687). В своїх роботах він, спираючись на кількісних розрахунок, намагається дати відповіді на економічні та соціальні питання, які хвилювали його сучасників. Петті висловлює цікаві думки щодо організації статистики. Зокрема, він намагався розробити програму перепису населення, широко використовував категорію середніх величин, розуміючи, що вартість визначається середньої працею, зображував ренту як середню за ряд років, де роки неврожаю врівноважувалися роками благодаті.

К. Маркс, прочитавши його роботи “Політична арифметика” та “Різне про гроші”, назвав Петті “в деякому смислі винахідником статистики”.

Сучасник Петті Дж. Граунт (1620-1674), досліджуючи дані про природній рух населення, помітив в них масові кількісні закономірності. Він перший склав таблицю смертності, яка встановлювала чисельність населення, які дожили до певного віку. Граунт помітив, що часовим явищам притаманні певні статистичні закономірності. Послідовники Петті та Граунта створили науковий напрямок, який називався політичною арифметикою. Прихильники даного напрямку вважали основним завданням статистики виявлення закономірностей економічних явищ, причому свої висновки базували на числових даних.

Одночасно з політичною арифметикою в Німеччині в другій половині XVII століття виникла описова школа. Її засновниками були німецький вчений Г. Корінг (1606 –1681). Представники цієї школи розробляли системи описання держав. Через 100 років його послідовник Г. Ахенваль (1719-1772) назвав цю школу статистикою. Ахенваль, професор філософії та права, вперше в Марбургському університеті (1746) почав читати нову дисципліну – статистику. Основним змістом курсу було описання політичного стану та видатних пам’яток держав.

За Ахенвалем, дві ознаки визначають, входить дане явище до предмету статистики чи ні:

явище обов’язково повинно мати місце;

явище повинно мати відношення до добробуту.

Представниками цього напрямку (М Ломоносов, Н. І. Кирилов) математичні методи недооцінювалися, в їх теорії був відсутнім аналіз закономірностей та взаємозв’язків, які притаманні суспільним явищам.

Пізніше професор Геттінгенського університету А. Шліцер (1736 –1809) спростував погляди про те, що статистика повинна лише описувати політичний устрій держави, предметом статистики, за Шліцером, є все суспільство.

Математичний напрямок в цілому вірно визначав суть статистики, її завдання і значення як методу соціального пізнання. “Як літопис – не наука, так опис – не статистика”, писав російський вчений, статистик В. С. Порошин у 1838 р. (“Критичне дослідження про основи статистики”). Цей напрямок в статистиці розвивався в роботах Ф. Гальтона (1822-1911), К. Пірсона (1857–1936), В. Госсета (1876-1936), Р. Фішера (1890-1962), М. Мітчела (1877-1948) та ін. Так Пірсон зробив значний внесок в розробку теорії кількісної оцінки зв’язку, між явищами. В. Госсет, який писав під псевдонімом Стьюдента, розробив теорію малої вибірки, Р. Фішер розвивав методи кількісного аналізу.

В XIX столітті зросли обсяги офіційної інформації, і кількісні характеристики поступово витіснили текстові описування. Подальший розвиток статистики вимагав вдосконалення методів збору, обробки та узагальнення масових даних.

Фундатором теорії статистики став А. Кете. Його праці (“Соціальна фізика”) становлять початок пошуку філософських підвалин статистики. Він вважав, що предметом статистики є “людина в суспільстві”, а методологічною основою – принцип масовості.

Розвиток бухгалтерського обліку та первинної реєстрації фак­тів, нагромадження масових даних і необхідність їх узагальнен­ня, підвищення попиту на інформацію – ось ті чинники, що сприяли формуванню статистики як науки. З розвитком матема­тики, передусім теорії ймовірностей, удосконалювалися методи статистичного аналізу і розширювалась сфера їх використання. У XX ст. статистичні методи почали застосовуватися майже в усіх галузях знань.

Таким чином, історія розвитку статистики показує, що статистична наука сформувалася у результаті теоретичного узагальнення накопиченого в суспільстві передового досвіду обліково-статистичних робіт, які зумовлені перш за все потребами управління суспільством.

Сьогодні статистику використовують, вивчаючи життєвий рівень населення та громадську думку, оцінюючи під­приємницькі та фінансові ризики, у маркетингових досліджен­нях, страхуванні тощо.

В сучасному розумінні термін “статистика” вживається в трьох значеннях:

1) Статистикою називають особливу галузь практичної діяльності людей, спрямовану на збирання, обробку та аналіз даних, що характеризують соціально-економічний розвиток країн, регіонів, галузей економіки, окремих підприємств.

2) Статистикою називають науку, яка займається розробкою положень та методів, які використовуються статистикою-практикою.

Між першим та другим визначенням існує тісний зв’язок. Статистична практика використовує методики, розроблені статистикою-наукою, а статистична наука базується на матеріалах практики і, узагальнюючи дослід практики, розробляє нові методи.

3) Статистикою називають статистичні дані, статистичну інформацію, отриману шляхом масових спостережень.

Статистика – багатогалузева наука, яка складається на даний момент з 4 частин (галузей):

1. Теорія статистики (основи статистики), у якій розглядаються категорії статистичної науки, загальні способи і методи аналізу і прогнозу суспільних явищ.

2. Економічна статистика, яка вивчає масові явища і процеси в економіці, розробляє систему економічних показників, методи вивчення галузей національної економіки як єдиного цілого.

3. Галузеві статистики, які розробляють методи обчислення показників, що відображають особливості кожної окремої галузі.

4. Соціальна статистика, котра вивчає соціальні умови праці, рівня життя, прибутків, споживання матеріальних благ та послуг населенням.

Статистика тісно пов’язана з такими науками, як філософія, економічна теорія, соціологія, бухгалтерський облік, економічний аналіз, математика тощо. Як наука, статистика не може розвиватися поза розвитком теоретичних наук про суспільство, зокрема економічної теорії та соціології. Опираючись на суть, якісну природу явищ, яку досліджує економічна теорія, статистика вивчає характер, дію основних законів у реальному житті шляхом узагальнення масових даних. Припускаючи, що комплекс умов і чинників, які формують відповідні закономірності, надалі лишатиметься незмінним, статистика робить прогнозні роз­рахунки, конче потрібні для обґрунтування напрямів економічної політики.

1.2. Предмет статистики

Об’єктами статистичного аналізу можуть бути найріз­номанітніші явища й процеси суспільного життя. Статистика вивчає кількісну сторону масових суспільних явищ у тісному зв’язку з якісною стороною, досліджує кількісний вираз закономірностей суспільного розвитку в конкретних умовах місця та часу. Тобто, предметом статистики є кількісна сторона процесів і явищ економічного, культурного, політичного життя суспільства: розміри, обсяги, кількісні співвідношення, темпи розвитку, розповсюдження у просторі і часі.

У наведеному визначенні предмета статистики підкреслюються дві принципові його особливості. По-перше, статистика вивчає кількісний бік суспільних явищ, а по-друге, вона вивчає не поодинокі, а масові явища.

Кількісний бік суспільних явищ — це насамперед їх розміри. Наприклад, саме розмірів досліджуваного явища стосується така інформація: протягом місяця на аукціонах фондової біржі було продано 3000 акцій однієї компанії на суму 97 800 грн. (номі­нальна ціна акції 25 грн.). Не менш важливою кількісною ха­рактеристикою зазначених явищ є співвідношення їх розмірів. Щодо прикладу з біржею за наведеними даними середня ціна ак­цій становила 32,6 гри., що перевищувало номінальну ціну в 1,3 рази.

Вивчаючи кількісний бік явищ, статистика відбиває його у числах-показниках, характеризуючи цим конкретну міру явищ. Статистичні показники - це поняття, категорії, за допомогою яких статистика виражає величину суспільних явищ та існуючі між ними зв’язки. Статистичні показники пов’язані між собою і складають систему статистичних показників. Наприклад: чисельність населення, середня заробітна плата, продуктивність праці, обсяг товарообороту тощо. Статистичні показники завжди конкретні: мають одиниці виміру, відносяться до певного часу і об’єкта. Наприклад: населення Києва на 1.01.99 р. становило 2,6 млн. чоловік. Во­дночас вона встановлює загальні властивості, виявляє схожість і різницю відмінності між окремими властивостями досліджуваних об’єктів, групує їх, виявляючи певні типи процесів і явищ, які вивчаються.

Зауважимо, що вивчення кількісних аспектів суспільних явищ нерозривно пов’язане з їх якісними характеристиками. Адже кількісні співвідношення не існують без якісної їх визначеності. Так, групуючи населення за віком, статистика виокремлює якісно відмінні сукупності: осіб дошкільного та шкільного віку, праце­здатного та пенсійного. Проте, перш ніж виконувати розрахунки, потрібно визначити якісні властивості та межі кожної такої суку­пності.

Явища суспільного життя динамічні, вони безперервно змі­нюються й розвиваються, що неодмінно позначається на їх роз­мірах, співвідношеннях і пропорціях. Значення розглядуваних кількісних характеристик залежать від конкретних умов просто­ру і часу.

Інша особливість предмета статистики зумовлюється масовістю суспільних явищ. Статистика вивчає масові суспільні явища, тобто такі, які повторюються у просторі або впродовж часу. Для масового явища характерна наявність певної множини елементів, істотні властивості яких схожі. Так, акціонерів певної фірми об’єднує спільна власність, мене­джерів — управлінські функції, а робітників — відповідні вироб­ничі завдання. Ця певна множина елементів, поєднаних умовами існування і розвитку, схожими істотними властивостями, називається статистичною сукупністю. Кожний елемент (явище) як носій істотної властивості є одиницею сукупності (наприклад, кожний житель Києва). Наявність будь-яких властивостей у окремого, по­одинокого елемента сукупності — випадковість. Проте тільки-но численні елементи об’єднуються в одне ціле, сукупна дія випадковостей дає результат, практично незалежний від випадку. Загальновідо­мо, що ринок цінних паперів пов’язаний з ризиком. Схильність до ризику серед населення як потенційного інвестора різна. Одні готові ризикувати, інші не уявляють ризику без гарантій або уни­кають його за будь-яких умов. Загалом же, схильність до ризику серед молоді значно вища, ніж з-поміж людей літніх, а надто по­хилого віку. Ризикований інвестор — молодий.

Склад елементів і спосіб їх об’єднання визначають структуру сукупності. Поліструктурні сукупності за певними ознаками мож­на розглядати як неоднорідні. Комерційні банки неоднорідні за рівнем капіталізації або за фінансовим станом.

У реальному житті існує складне поєднання різних сукупнос­тей та їх елементів. Так, вивчаючи промисловість, статистика розглядає її як сукупність підприємств, але кожне підприємство, у свою чергу, — це сукупність працівників, основних засобів тощо. Ба­зою вивчення конкретної статистичної закономірності є та суку­пність, елементи якої — носії підпорядкованих цій закономірно­сті характеристик. Наприклад, вивчаючи кваліфікаційний рівень робітників підприємства, як елемент досліджуваної сукупності розглядають окремого робітника, межі сукупності окреслюють рамками підприємства. Елемент сукупності — робітник — і є но­сієм ознаки — кваліфікаційний рівень.

Сукупність, що вивчається, — не механічне об’єднання еле­ментів, а впорядкована система, кожний елемент якої являє со­бою єдність загального та одиничного, необхідного і випадково­го. Необхідність існує як атрибут загального і виявляється сталими властивостями елементів. Ці властивості зумовлені впливом об’єктивно необхідних умов існування та розвитку ма­сового явища, а щодо одиничних, неповторних властивостей, то вони є наслідком дії випадкових для сукупності причин.

Внаслідок об’єднання елементів у сукупність виникають якіс­но нові системні властивості. Вони відбивають спільність і від­мінність, сталість і мінливість, повторюваність і неповторність властивостей, зв’язків і співвідношень елементів. Системні влас­тивості становлять сутність статистичної закономірності. Відби­ваючи характер дії об’єктивних законів розвитку суспільства в конкретних умовах простору і часу, статистичні закономірності виявляються по-різному, їх можна об’єднати в чотири групи.

1. Закономірності розвитку (динаміки) явищ. Так, статистика свідчить про збільшення кількості населення Земної кулі, зростан­ня тривалості життя, зменшення середнього віку одруження тощо.

2. Закономірності розподілу елементів сукупності. Це може бути розподіл населення за віком, сімей — за кількістю дітей, комерційних банків — за статутним фондом.

3. Закономірності структурних зрушень. Прикладом може бу­ти збільшення частки міського населення в загальній його кіль­кості, збільшення частки населення похилого віку в сільській мі­сцевості.

4. Закономірності зв’язку між явищами. Наприклад, залеж­ність продуктивності праці від фондоозброєності, собівартості продукції — від продуктивності праці, урожайності — від родю­чості ґрунту, попиту — від ціни на товар.

Вивчаючи масові явища, статистика визначає закономірності їх розвитку.

Закономірністю називається послідовність, повторюваність, порядок у явищах, процесах. Виявити і виміряти статистичну законо­мірність можна лише з урахуванням дії закону великих чисел, основними принципами якого є масовість і причинна зумовле­ність явищ. Згідно з цими принципами закони суспільного розви­тку виразно виявляються лише в досить численній сукупності подій. Об’єктивною основою існування статистичних закономір­ностей є складне переплетіння причин, які формують масовий процес, — основних, спільних для всіх подій масового процесу, та індивідуальних для кожної з них окремо, але випадкових для маси. У разі великої кількості подій вплив випадкових причин взаємно врівноважується, завдяки чому закон стає видимим. Наприклад, продуктивність праці окремих працівників залежить як від загальних для усіх працівників причин (організація виробництва, автоматизація і т.п.), так і від індивідуальних (настрій, стан здоров’я). Якщо дослідити продуктивність праці багатьох працівників в умовах нормальної роботи підприємства, то можна зробити висновок про збільшення продуктивності праці, оскільки загальні причини є основними. Це закон великих чисел.

Закономірності масових соціально-економічних явищ властиві лише сукупностям і за своєю природою статичні. Саме сукупність, а не окремий елемент є тією базою реаль­ного світу, відносно якої можна встановлювати конкретні закони.

Розглядаючи суспільні явища як масові й спираючись на облік усієї сукупності фактів, що їх стосуються, статистика мовою чисел характеризує ступінь розвитку таких явищ, напрям і швид­кість їх змін, щільність взаємозв’язків і взаємозалежностей. Усе це дає підстави стверджувати, що статистика — могутній засіб пізнання складного суспільного життя.

Статистика вивчає масові явища суспільного життя. Тобто статистика є суспільною наукою. З самого початку свого виникнення вона пов’язана з соціально-економічними явищами життя суспільства. Ще у XIX столітті голландський вчений Б. Гільдебрант визначив статистику як “мистецтво вимірювання політичних і соціальних явищ”. Використання статистичних методів дослідження у різних галузях знань привело до того, що деяка частина вчених стала вважати статистику наукою універсальною, що вивчає будь-які масові явища.

Слід сказати, що навколо визначення предмета статистики вчені сперечаються давно. Одні статистики вважають, що предметом статистики є метод пізнання масових явищ (А.Чупров, А.Кауфман, Н.Дружинін та ін.), інші дотримуються точки зору, що предмет статистики - кількісна сторона масових явищ і процесів (Ю.Янсон, В.Німчинов, А.Пасхавер). Ми будемо дотримуватися офіційної точки зору, яка була сформульована вище.

Специфічна риса статистики — узагальнення даних. Переду­мовою та початком такого узагальнення має бути вимірювання, тобто приписування явищу числових значень. Статистичним ек­вівалентом властивостей, притаманних елементам сукупності, є ознака. Кожний елемент сукупності характеризується багатьма ознаками, значення яких змінюються від елемента до елемента або, від одного періоду до іншого. Ознака, яка набуває в межах сукупності різних значень, називається такою, що варіює, а від­мінність, коливання значень ознаки — варіацією. Наприклад, ознаки людини: вік, стать, сімейний стан, освіта тощо; ознаки підприємства: спеціалізація, форма власності, рентабельність ви­робництва і т. ін.

Одні ознаки виражаються числами, інші — словесно, їх нази­вають відповідно кількісними і атрибутивними (описовими). Серед атрибутивних ознак одні чітко окреслені (стать, професія, галузь), інші невизначені (суб’єктивні оцінки, твердження, дум­ки).

Ознаки мають різний рівень вимірювання, що відображується у відповідних типах шкал. Тип шкали можна визначити допусти­мими перетвореннями її чисел або допустимими арифметичними діями з цими числами. Згідно з класифікацією шкал за рівнем вимірювання — від “слабкої” до “сильної” — вирізняють три їх типи: номінальну, порядкову, метричну. Чим вищий рівень шка­ли, тим ширше коло відповідних допустимих перетворень чисел, тим більше арифметичних дій реалізується.

Номінальна шкала — шкала найменувань. “Оцифрування” ознак цієї шкали виконується так, щоб подібним елементам від­повідало одне й те саме число, а неподібним — різні числа. Оче­видно, число відіграє роль символу. Для ідентифікації наймену­вань шкали використовуються натуральні числа 1, 2, 3,... або певні числові коди.

Номінальні ознаки, які мають лише два протилежні значення (наприклад, задоволений/ незадоволений), називають альтерна­тивними, їх ідентифікують числами “1” або “0” залежно від наявності чи відсутності властивості.

Порядкова (рангова) шкала встановлює не лише відношення подібності елементів, а й відношення послідовності — порядку.

Це відношення типу “більше ніж”, “краще ніж” і т. ін. Кожній позначці шкали приписується число — ранг. Такими числами мо­жуть бути: 1, 2, 3... п; 0, 25, 50, 75, 100; -2, -1, 0, 1, 2, тобто зна­чення будь-якої монотонно зростаючої функції, що відповідають послідовності значень ознаки, не враховуючи відстань між ними.

Метрична шкала це звичайна шкала дійсних чисел. За допо­могою метричної шкали вимірюються натурально-речові явища, ре­сурси та результати господарсько-фінансової діяльності. Вибір оди­ниці такої шкали залежить від природи, матеріального змісту явища, конкретних завдань дослідження та практичної доцільності. Скажі­мо, взуття природно вимірювати парами, костюми — штуками, споживання цукру — кілограмами. За характером варіації ознаки метричної шкали поділяються на дискретні та неперервні..

Дискретні ознаки мають лише окремі цілочислові значення: кількість укладених на біржі угод, кількість дітей у сім’ї тощо. Неперервні ознаки мають будь-які значення в певних межах ва­ріації. Наприклад, вік людини в межах від 0 до 100 і більше ро­ків. Таке визначення неперервної ознаки дещо умовне, її можна подати квазідискретною величиною (вік — числом виповнених років). До неперервних належать також розрахункові ознаки, а саме: народжуваність, урожайність, балансова ліквідність тощо.

Окремо взяті елементи будь-якої сукупності характеризують­ся практично необмеженим числом різних ознак. Які саме з цих ознак підлягають вимірюванню в конкретному дослідженні, за­лежить від його мети.

Оскільки статистика вивчає масові процеси, індивідуальні значення ознак систематизуються, зводяться в єдине ціле. Уза­гальнюючою характеристикою явищ є статистичний показ­ник. На відміну від ознак, які реєструються, статистичні показ­ники розраховуються. Це може бути простий підсумок елементів сукупності або значень ознаки, результат порівняння двох вели­чин або складніших розрахунків.

1.3. Методи статистики

Статистична методологія — це комплекс спеціальних, притаманних лише статистиці методів і прийомів дослідження. Вона ґрунтується на загальнофілософських (діалектична логіка) і загальнонаукових (порівняння, аналіз, синтез) принципах.

Загальні правила статистичного дослідження базуються на положеннях економічних теорій та принципах діалектичного методу пізнання.

Згідно з принципами діалектичної логіки статистика будь-яке суспільне явище розглядає не ізольовано, а у взаємозв’язку з ін­шими, виявляє фактори, які спричинюють варіацію значень ознак у межах сукупності, оцінює ефекти впливу факторів і щільність причинно-наслідкових зв’язків.

Суспільні явища динамічні, тому статистика вивчає їх у роз­витку, оцінюючи тенденції та циклічні коливання, інтенсивність динаміки та структурних зрушень.

Розглядаючи сукупності елементів, статистика, з одного боку, визначає в них схожі риси і відмінності, об’єднує елементи в групи, вирізняючи окремі типи й форми явищ, а з іншого — узагаль­нює інформацію як за окремими групами (типами), так і за сукуп­ністю в цілому.

Особливості статистичної методології пов’язані, по-перше, з точним вимірюванням і кількісним описуванням масових суспі­льних явищ; по-друге, з використанням узагальнюючих показників для характеристики об’єктивних статистичних закономірностей.

Будь-яке статистичне дослідження послідовно проходить три етапи. Перший етап — збирання первинного статистичного ма­теріалу реєстрацією фактів чи опитуванням респондентів. На другому етапі зібрані дані підлягають систематизації та групу­ванню — від характеристики окремих елементів переходять до узагальнюючих показників у формі абсолютних, відносних чи середніх величин. Третій етап передбачає аналіз варіації, динамі­ки, взаємозв’язків.

Етапи об’єднуються метою дослідження. На кожному з них застосовуються ті методи, які можуть дати глибоку й всебічну характеристику явищ, що вивчаються. Так, масове статистич­не спостереження дає інформаційну базу для статистичних уза­гальнень і характеристики об’єктивних закономірностей. Статис­тичні дані мають безперечну доказову силу саме тому, що вони спираються не на окремі факти, а на їх сукупність.

На другому етапі — етапі узагальнення даних масового спо­стереження — елементи сукупності класифікують за певними ознаками, наприклад, народжених можна класифікувати за стат­тю та місцем народження, видобуток вугілля — за шахтами або за періодами. Впорядковану таким чином статистичну сукупність називають статистичним рядом. Залежно від способу класифі­кації розрізняють ряди розподілу та ряди динаміки. Ряд розпо­ділу — це результат класифікації, групування елементів сукупно­сті у статиці (станом на певний момент чи за певний інтервал часу). За допомогою групувань виокремлюються характерні вла­стивості та різноякісні типи явищ. Ряд динаміки класифікує зна­чення статистичних показників у часі (за періодами чи момента­ми часу), описує динаміку розвитку масового процесу.

В арсеналі статистичних методів аналізу — методи вивчення варіації, диференціації та сталості, швидкості та інтенсивності розвитку, узагальнюючі індекси, регресійні моделі тощо. Вивча­ючи різноманітні суспільні явища та процеси, статистичний ме­тод пристосовується до їх особливостей. Одна річ, скажімо, збирання даних про демографічні процеси (народжуваність, смерт­ність, міграцію), інша — про екологічний стан довкілля. Але в будь-якому дослідженні виявляються притаманні статистичному методу особливості — масовість даних, кількісне вимірювання, узагальнення.

Аналітичні можливості статистичних методів поглиблюються завдяки використанню компактної та раціональної форми подан­ня результатів узагальнення інформації, а також аналізу виявле­них закономірностей. Такими формами є статистичні таблиці та графіки.

Статистичні методи пов’язані з математикою. У них спільні методи обробки й оцінювання даних, але різні предмети пізнан­ня. Математична статистика вивчає закономірності масових явищ в абстрактній формі, статистика як суспільна наука характеризує розміри й співвідношення суспільних явищ у конкретних умовах їх існування та розвитку.

Передумовою використання статистичних методів у конкрет­ному дослідженні має бути визначення суті явища, що вивчаєть­ся, його істотних властивостей. Теоретичний аналіз дає всебічне уявлення про природу й логіку предмета пізнання. Це — об’єктивна основа методологічних рішень.

Статистичний аналіз масових явищ і процесів є необхідною ланкою в системі управління економікою та державою в цілому. Передусім за допомогою статистики здійснюється “зворотний зв’язок” тобто потік інформації йде від об’єкта до суб’єкта управ­ління — керівництва підприємств, об’єднань, територіальних, га­лузевих і центральних органів влади. Без вірогідної, всебічної і своєчасної інформації ефективні управлінські рішення неможливі.

Теоретичний аналіз явищ завжди передує статистичному дослідженню і є необхідною умовою правильної організації статистичного дослідження. Необхідною умовою статистичного вивчення є розуміння суті досліджуваного явища або процесу, знання законів його розвитку, особливостей конкретних обставин. Так, коли треба провести статистичне дослідження впливу окремих факторів на зміну (динаміку) продуктивності праці робітників торговельного підприємства, передусім слід з’ясувати поняття продуктивності праці, обґрунтувати метод розрахунку показника для торгівлі і визначити склад факторів та характер їх дії на показник. Рішення цих питань вимагає відповідних знань економіки торгівлі.

1.4. Основні завдання статистики та її організація

З одного боку, визначає в них схожі риси і відмінності, об’єднує елементи в групи, вирізняючи окремі типи й форми явищ, а з іншого — узагаль­нює інформацію як за окремими групами (типами), так і за сукуп­ністю в цілому.

Вивченням економічного і соціального розвитку країни, окремих її регіонів, галузей, об’єднань, фірм, підприємств займаються спеціально утворені для цього органи, що називаються статистичною службою. Функції статистичної служби в Україні виконують органи державної та органи відомчої статистики.

Головним обліково-статистичним центром є Комітет статистики. Він здійснює керівництво статистикою в Україні згідно з законом України “Про державну статистику” та наказом Міністерства статистики України № 276 від 20.12.1994 р. “Про затвердження положень про управління та відділи статистики”.

В цих документах визначено основні завдання сучасної статистики. Основні завдання Комітету статистики:

Ø надавати офіційну статистичну інформацію Президенту, Уряду, органам виконавчої влади, суспільним і міжнародним організаціям;

Ø розробляти науково обґрунтовані статистичні методології;

Ø координувати статистичну діяльність регіональних органів;

Ø проводити аналіз економіко-статистичної інформації;

Ø складати національні рахунки та балансові розрахунки.

Система органів державної статистики утворена за адміністративно-територіальним поділом України: органи статистики Автономної Республіки Крим, обласні, районні.

Держкомстат України виконує роботу по збору, обробці і аналізу науково обґрунтованих даних, що характеризують економічний і соціальний розвиток країни, хід виконання державних і регіональних програм народного господарства, виявляє і аналізує співвідношення галузей економіки, співвідношення між розмірами виробництва та споживання різних видів продукції на душу населення, обчислює досягнутий рівень внутрішнього валового і валового національного продукту, національного доходу і т.п.

В період переходу від командно-адміністративних до економічних форм управління особливе значення надається формуванню бухгалтерських і статистичних показників у відповідності з вимогами міжнародного бухгалтерського обліку і системи національних рахунків, оскільки вона найбільш повно відповідає вимогам ринкових відносин.

Дуже важливим є перегляд практики формування статистичної звітності, яка будувалась на суцільній, дуже широкій та дорогій інформації. Необхідно шукати шляхи суттєвого скорочення звітності і, в першу чергу, термінової, що перевантажена оперативно-технічними показниками, звільнення підприємств від дріб’язкової опіки їх підприємницької та комерційної діяльності.

Отже, Держкомстат забезпечує методичне керівництво, координацію і контроль за державним обліком юридичних осіб, визначає склад і джерело отримання економічних показників, методологію їх обчислення і формування результативної інформації.

Поряд з державною статистикою існує відомча статистика, що ведеться на підприємствах, об’єднаннях, відомствах, міністерствах. Відомча статистика виконує роботи, пов’язані з отриманням, обробкою та аналізом статистичної інформації, необхідної для керівництва, планування їх діяльності.

В сучасних умовах розвитку економіки при переході до функціональних принципів керівництва перед органами державної і відомчої статистики постало відповідальне завдання теоретичного обґрунтування обсягу та складу статистичної інформації, впровадження несуцільних видів статистичного спостереження.

Із усього вищесказаного можна зробити висновок, що головним завданням статистики є обчислення та аналіз статистичних показників, необхідних для керівництва національною економікою або окремою її галуззю, підприємством або його підрозділом.

2. Статистичне спостереження

Дата добавления: 2014-11-29