Правовий режим майна особистого селянського господарства

До майна, яке використовується для ведення особистого селян­ського господарства, належать житлові будинки, господарські бу­дівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та облад­нання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські твари­ни й птиця, бджолосім’ї, багаторічні насадження, вироблена сіль­ськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства.

Своєрідною основою майна особистого селянського господарс­тва є садиба. Відповідно до ст. 381 ЦК – це земельна ділянка разом із розташованими на ній житловим будинком, гос­подарсько-побутовими будівлями, наземними й підземними кому­нікаціями, багаторічними насадженнями. Специфіка правового статусу садиби полягає в тому, що в разі відчуження житлового буднику відчужується і вся садиба, якщо інше не встановлено до­говором або чинним законодавством.

Можливість будівництва житлового буднику та необхідних гос­подарських будівель є принциповим моментом у процесі створен­ня і діяльності особистого селянського господарства. Так, відповідно до ст. 9 Закону України від 17 жовтня 1990 р. “Про пріоритетність соціаль­ного розвитку села та агропромислового комплексу в народ­ному господарстві” (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.), особи, які переселяються в трудонедостатні сільські населені пункти, і місце­ве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях агропромислового комплек­су або соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господар­ськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудо­ване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в приватну власність цим громадянам, якщо во­ни працюють у зазначених галузях. Крім того, цей Закон встанов­лює переваги села порівняно з містом (у розрахунку на душу насе­лення) у спорудженні житла, об’єктів освіти, культури й спорту, охорони здоров’я, побуту, торгівлі, газифікації, водо- та електро­постачання, телефонізації, зв’язку, комунальних об’єктів, у послу­гах радіо й теле­бачення, забезпечуються рівні з містом умови пос­тачання про­мисло­ви­ми та продовольчими товарами, а також рівень медичного, культур­ного, спортивного, комунально-побутового, транспортного й торго­вель­ного обслуговування за науково обґрун­тованими нормативами. Однак на практиці всі ці положення вия­вились декларативними. У сільській місцевості не тільки не існує переваг порівняно з містом, а скоріше навпаки.

Сільськогосподарські тварини та птиця використовуються для ведення особистого селянського господарства в межах правового режиму, встановленого для них ст. 180 ЦК. У ній передбачається, що тварини є особливим об’єктом цивільних прав і на них поши­рюється правовий режим речі, крім випадків, зазначених чинним законодавством.

Закон не дає вичерпного переліку майна, яке може використо­вуватись в особистому селянському господарстві. Тому, відповідно до ст. 325 ЦК, у власності такого господарства може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які, за чинним законо­давством, можуть йому належати. Крім того, особисте селянське господарство може мати будь-яке майно на праві користування, придбане шляхом укладання договорів оренди, прокату, позички тощо.

Майно особистого селянського господарства може бути власніс­тю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю членів господарства, які разом володіють і користуються ним. Розпорядження майном особистого селянського господарства здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до положень ст. 346 ЦК право власності на майно для ведення особистого селянського господарства може припиня­тися в разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати певній особі; знищення майна; викупу земельної ділянки через суспільну потребу; викупу нерухомого майна у зв’язку із викупом земельної ділянки, на якій воно розмі­щене; звернення стяг­нення на майно за зобов’язаннями власника; реквізиції; конфіс­кації; смерті власника. Право власності може бу­ти припинено в інших випадках, встановлених чинним законо­давством.

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду. Тобто підставою для цього можуть бути рішення та постанови судів у ци­вільних справах, вироки та постанови судів у кримінальних спра­вах у частині майнових стягнень, постанови судів у частині майно­вих стягнень у справах про адміністративні правопорушення, рі­шення третейських судів.

Дата добавления: 2014-11-29