Питання і завдання 1 страница

Щ 64

Н.М.Щербіна, К.А.Скомаровська

Імені Михайла Туган-Барановського

Н.М.Щербіна, К.А.Скомаровська

Регіональна економіка.

Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення курсу.

ДонНУЕТ

Донецьк

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний університет економіки і торгівлі

Кафедра інвестиційного менеджменту

Регіональна економіка.

Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення курсу.

Затверджено:

на засіданні кафедри інвестиційного менеджменту протокол №20 від 19.03.14р.

Схвалено:

навчально-методичною радою університету протокол № від

ДонНУЕТ

Донецьк

УДК 332.1 (075.8)

ББК 65.04я 73

Рецензенти:

канд.екон.наук, доцент А.Ф.Кононенко

канд.екон.наук, доцент Ю.В.Верич

Щ 64 Регіональна економіка [текст]: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення курсу /Н. М. Щербіна, К.А.Скомаровська// Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Каф. інвест.менедж. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2014. – с.175

Навчально-методичний посібник допоможе студентам економічних спеціальностей денної і заочної форм навчання набути навички самостійного вивчення курсу «Регіональна економіка». Посібник послідовно та логічно розкриває теми «двох модулів», кожна тема закінчуються питаннями для самоконтролю. Окрім цього, до складу методичного посібника входять питання до екзамену, термінологічний словник та рекомендована для самостійного вивчення курсу література.

© Щербіна Н.М., Скомаровська К.А.

©Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, 2014

ЗМІСТ

Змістовий модуль1. Розміщення продуктивних сил. Господарський комплекс України.
Вступ
Тема 1.1. Предмет, метод і задачі дисципліни.
Тема 1.2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів.
Тема 1.3. Економічне районування та територіальна організація господарства.
Тема 1.4. Регіон в системі поділу праці.
Тема 1.5. Сутність, мета і завдання державної регіональної економічної політики.
Тема 1.6 Механізм реалізації державної регіональної економічної політики.
Тема 1.7.Економічний потенціал регіонів України.
Тема 1.8. Господарський комплекс України, його структурна трансформація в ринкових умовах.
Тема 1.9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення.
Змістовий модуль 2. Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем.
Тема 2.1. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку.
Тема 2.2. Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в Європейські та інші світові структури.
Тема 2.3. Фактори сталого розвитку продуктивних сил.
Питання для підготовки до екзамену.
Тлумачний словник термінів
Література

ВСТУП

Сучасний стан становлення національної економіки потребує винайдення докорінно нових підходів до формування політики регіонального розвитку, яка б забезпечила стале економічне зростання країни у цілому. Вирішення регіональних проблем економічного і соціального розвитку набрало особливої актуальності на порозі нового тисячоліття. Ці проблеми та перспективи їх вирішення знаходяться у полі зору центральних законодавчих і виконавчих органів України. Це стосується, зокрема, Послань президента України до Верховної Ради України, законів “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про державні соціальні стандарти і соціальні гарантії”, “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, “Про стимулювання розвитку регіонів” та інших актів з питань державної регіональної політики в Україні.

У цьому контексті начальним завданням сьогодення є підготовка фахівців з різних областей економічної науки, націлених на вирішення конкретних питань соціально-економічного розвитку регіонів. При цьому необхідний комплекс знань студентів традиційно отримують в навчальних дисциплінах регіонального циклу – “Економічна і соціальна географія”, “Розміщення продуктивних сил”, “Регіональна економіка”, “Економіка регіонів”, “Управління регіональним розвитком” тощо. На протязі достатньо довгого часу курс “Розміщення продуктивних сил” об’єднується з курсом “Регіональна економіка” в єдину комплексну навчальну дисципліну. Але по новим навчальним стандартам при підготовці спеціаліста “Бакалавр” вивчається знову дисципліна “Регіональна економіка”. Це пов’язано з тим, що за останні роки відбулися істотні зміни як в структурі господарства регіонів, та і в динаміці і темпах регіонального розвитку, які підняли великий пласт проблем розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів країни. З метою отримання всієї повноти уявлення про стан економіки регіонів і виникла проблема відокремлення дисципліни “Регіональна економіка” від дисципліни “Розміщення продуктивних сил”.

Мета: дисципліни “Регіональна економіка”, формування знань щодо теоретичних і практичних засад розміщення і територіальної організації продуктивних сил України, сучасного стану і основних напрямків регіонального розвитку економіки в умовах ринкових відносин.

Завдання: засвоєння теорії регіональної економіки і регіонального розвитку, наукових основ державної регіональної економічної політики; обґрунтування практичного значення регіонального підходу до управління соціально-економічним розвитком території; оволодіння студентами знаннями про територіальну і галузеву структуру господарського комплексу України та її регіонів; поглиблення знань про об’єктивну необхідність раціонального та ефективного використання природних, науково-виробничих, людських ресурсів регіонів країни.

Предмет: господарський комплекс України та її регіонів.

Обов’язковий об’єм знань студентів з дисципліни “Регіональна економіка” визначається робочою навчальною програмою, яка складена відповідно з нормативними документами Міністерства освіти України.

В курс “Регіональна економіка” входить три змістових модулі:

Ø розміщення продуктивних сил;

Ø регіональна економіка;

Ø екологія.

Перших два модулі викладаються по кафедрі “Інвестиційного менеджменту”; третій – по кафедрі “Фізики і екології”. Тому дана методична розробка охоплює перші два змістових модулі.

Змістовий модуль1. Розміщення продуктивних сил. Господарський комплекс України.

Тема 1.1. Предмет, метод і задачі дисципліни.

В цій темі вивчаються теоретичні застави дисципліни, головні загальноекономічні поняття і визначення.

Регіональна економіка – це новий напрям економічної науки, яка вивчає територіальний аспект розвитку господарства України та її окремих територій (регіонів).

Наукові дослідження регіональної економіки розглядаються як нова галузь економічної науки. Ці дослідження формують теорію і методику системного аналізу суспільного розвитку регіонів і направлені на всебічне визначення найважливіших регіональних економічних і соціальних проблем, вирішення яких необхідне для становлення і розвитку ринкової економіки в територіальному вимірі.

Регіональна економіка як наука є відносно молодою. Перші серйозні дослідження належать до початку ХХ століття. Серед дослідників в її розвиток зробили представники американської школи: Г.Зіпф, У. Ізард, В.Беррі; вчені європейської школи – В.Кристаллер, В.Льош, А.Вебер та ін.

У радянській період дослідження в регіональної економіки припадають на початок 50-х років ХХ століття: Р.Шніпер, А.Аганбегян, Е.Алаєв, Н.Некрасов, В.Кістанов та ін.

Серед українських вчених в напряму наукового дослідження регіональної економіки потрібно віднести Б. Заблоцький, С.Дорогунцов, Ф.Заставний, В.Ковалевський, Я.Коваль, І.Лукінов, Я.Олійник, М.Пістун, В.Поповкін, М.Тимчук, М.Хвесік, М.Чумаченко, О.Шаблій, М. Фащевський та ін.

Предметом науки про регіональну економіку є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторового (територіального) розміщення, територіальної організації комплексів продуктивних сил, а також визначення шляхів і засобів організації соціально-економічної діяльності суб’єктів господарювання на території регіону.

Регіональна економіка як галузь знань займається:

· дослідженням закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил і соціальної інфраструктури в територіальному аспекті;

· аналізом, прогнозуванням і обґрунтуванням напрямів розміщення продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально-економічного розвитку регіонів і екологічних вимог;

· вивченням економіки регіонів і міжрегіональних економічних зв’язків а також територіальної організації господарства.

Науки поділяються за об’єктами дослідження якими можуть бути:

· певні тіла чи сили природи (земля, води, корисні копалини тощо);

· суспільні відносини (людина, суспільство).

Об’єктом регіональної економіки є територія, регіон як цілісна суспільно-економічна система зі своїм природно-ресурсним, демографічним, економічним потенціалом та власною територіальною організацією господарства.

Регіональна економіка тісно пов’язана з іншими науковими дисциплінами: теорією суспільної географії, з економічною теорією, макроекономічним прогнозуванням, галузевими економіками (економікою промисловості, сільського господарства, транспорту тощо), статистикою, регіональним управлінням, економікою праці, охороною природи та іншими соціально-економічними науками. Вона вивчає не лише економічні проблеми регіонів, а й ширше коло питань – екологію, соціальні проблеми, тобто пов’язана з демографією, етнографією, соціологією, містобудуванням та іншими спорідненими науками.

Головним завданням науки є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил і їх регіонального розвитку. Поняття «оптимальність» передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильного розміщення виробництва і від найкращої територіальної організації виробництва регіону, країни.

Трансформаційний період становлення та розвитку ринкових відносин в економіці України ставить перед регіональною економікою завдання. З урахування цього актуальні проблеми і напрями регіональної економіки як галузі наукових знань на сучасному етапі можуть бути сформульовані як її наступні завдання:

· розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень, осмислення і аналіз нових процесів та явищ;

· вдосконалення методології регіональних досліджень на основі врахування сучасних теоретичних напрямів, зокрема, нових парадигм і концепцій функціонування регіону, сталого розвитку, просторової організації економіки, міжрегіональних взаємодій;

· розробка наукових основ оптимальної трансформаційної структури соціально-економічних територіальних систем, їх інфраструктурних складових міждержавного та міжрайонного значення;

· вивчення процесів що впливають на економіку регіонів, зокрема, проблем удосконалення просторової організації соціально-економічних систем, проблем структурної перебудови господарських комплексів регіонів, впливу глобальних чинників та міжнародного поділу праці на розвиток галузей спеціалізації регіонів;

· інтеграція України у світовий економічний простір та розширення всього спектра зовнішньоекономічних зв’язків, розвиток принципово нових форм територіальної організації продуктивних сил в регіонах;

· структурні зміни в господарстві, формування ринкової економіки;

· регіональний аналіз ринкових процесів;

· територіально-екологічні проблеми і завдання;

· вдосконалення фінансово-економічних основ місцевого самоврядування;

· прогнозування розвитку регіональних соціально-економічних систем, розробка й реалізація регіональних програм економічного і соціального розвитку.

Таким чином, у дослідженнях регіональної економіки має статися зміщення центру ваги від загальних територіальних проблем на регіональний рівень до оцінки раціональності розвитку і розміщення продуктивних сил в окремих регіонах.

Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюють природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

Продуктивні сили – це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. Засоби виробництва поділяються на предмети праці і засоби праці. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси – вугілля, руду і сировинні матеріали (сировину), як-то бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали, піддані якійсь обробці. До поняття засобів виробництва зараховуються машини і устаткування, будівлі і споруди, засоби транспорту і зв’язку, а також земля. Головною складовою частиною продуктивних сил є праця.

У теорії регіональної економіки склався досить різнорідний понятійний апарат, який відображає незавершеність цієї дисципліни в умовах становлення ринкової економіки.

Термін «регіон» має латинське походження (regio) область, місцевість, країна тобто визначена територія. Територія відіграє важливу роль у розвитку людського суспільства, зокрема його господарської діяльності. Вона виконує такі можливі функції як створення матеріальних умов виробничої діяльності. Забезпечення місця проживання населення, його трудової діяльності, організації побуту та відпочинку, виступає простором, що формує ознаки етнічної спільності людей.

Як господарська система регіон являє собою частину території, на який функціонує і розвивається система зв’язків і залежностей між підприємствами і організаціями, розташованими в його межах. Водночас регіон може розглядатися як підсистема соціально-економічного комплексу країни та як його відносно самостійна частина із закінченим циклом відтворення, що має свою специфіку. Він тісно пов'язаний з іншими регіонами і функціонує в умовах міжрегіональної інтеграції та міжрегіональному досвіді.

В умовах України соціально-економічний регіон можна визначити як частину території держави, виділену за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю, свідомо направлену і координовану для досягнення цілей суспільного розвитку.

Методичною заставою курсу виступає діалектичний матеріалізм і основоположення значення мають соціально-економічні закони в області розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку.

Методологія – найбільш важливі елементи теорій, конструктивних розробок для дослідження окремої науки («Регіональної економіки»). Методологія розриває в науці такі елементи, без яких неможливо розвиток самої науки.

Методологія будь якої науки формує сукупність категорій, а також систему певних методів дослідження та алгоритмів розв’язання завдань практичної спрямованості.

Серед багатьох наукових прямувань, що аналізують які головні обставини обумовлюють регіональний розвиток є “географічний детермінізм”. Коріння його сягає ще давніх греків (Гіппократ, Страбону); згодом видатними представниками цього вчення стали Монтерське, Рекло, Гантингтон, Ратцель. Сутність розвитку людства (включно з розміщенням продуктивних сил) оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону. Соціальні процеси, на думку детерміністів, відіграють другорядну роль.

У 19ст. розробляються теорії розміщення виробництва, їхніми засновниками були І.Тюнер, А. Вебер, у 20-го ст. – А.Гетер, А. Льош, В.Кристалер. Ці теорії спирались на визначену роль прибутку за умов ринкового господарства. Так, А.Вебер доводить, що капіталістична промисловість розміщується за принципами найменших витрат. На його думку, розміщення промисловості визначається трьома орієнтаціями – транспортною, робочою й агломераційною. Далі ця теорія була розвинута А.Кльошем, який доводив, що єдиним імпульсом при розміщенні підприємств є максимальний прибуток. Головну увагу він приділяв ринкам збуту продукції, як вирішальному фактору розміщення виробництва.

Досить популярною у 20-30 роках 20-го століття була на Заході “хорологічна” концепція вченого А.Гетера. Він довів, що головне завдання науки про розміщення продуктивних сил полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не в їх пізнанні. Сьогодні цілком очевидно, що описовість не лише початковий етап дослідження явищ і процесів про розміщення продуктивних сил. Необхідно головну увагу зосередити на непізнанні просторової диференціації у господарстві на основі вивчення причинних взаємозв’язків між об’єктами і явищами, з одного боку, і територією, до якої вони приурочені – з іншого.

Сьогодні, коли інтеграційні процеси в економіці всіх країн світу посилюються, а науково-технічний прогрес докорінно впливає на характер виробництва у планетарному масштабі, вчені приходять до висновку про те, що економічні закони і закономірності набувають всезагального характеру. На розміщення продуктивних сил впливає весь комплекс закономірностей і факторів. Вирішальна роль належить процесу територіального поділу праці, що проявляється на мікро-, мезо- та макрорівнях від низових адміністративних територіальних районів до середніх та великих територіальних цілісностей. Вся реальна різноманітність виробничої і невиробничої діяльності населення окремих місцевостей значною мірою формується як результат процесу територіального поділу праці. Він є незворотним об’єктивним процесом розвитку і розміщення продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих регіонів, обмін між ними продуктами своєї діяльності.

Найбільш загальними методами дослідження розміщення продуктивних сил та регіональної економіки: діалектичний, системного аналізу, балансовий, економіко-математичний з використанням ПОМ, картографічний, статистичні методи і ін.

Метод системного аналізу - це метод дослідження складних багатокомпонентних систем, об’єктів, процесів у господарському комплексі як країни в цілому так і окремих її регіонів.

Під системою розуміється сукупність взаємозалежних компонентів або частин, що утворюють єдине ціле, та відносин між ними. Метод системного аналізу використовує комплексний підхід для аналізу взаємозв’язків між елементами територіальної економічної системи і ґрунтується на принципі поетапності. Особливість використання системного аналізу в управлінні та регулюванні розвитком регіонів полягає у формуванні стратегічного і перспективного управління. Це дає змогу комплексно оцінювати ефективність капітальних вкладень, упровадження інноваційних форм розвитку тощо. Структурно-галузева і оптимальна територіальна організація господарського комплексу регіону досліджуються за допомогою методу системного аналізу.

Балансовий метод передбачає складання галузевих і регіональних балансів, що дозволяють вибрати правильні співвідношення між галузями ринкової спеціалізації та галузями, які доповнюють територіальний комплекс, тобто забезпечують як потреби провідних галузей так і потреби населення, і галузі сфери послуг. Баланси необхідні також для вироблення раціональних міжрегіональних і внутрирегіональних зв’язків.

Для складання регіональних балансів попередньо виконуються великі проектно-вишукуванні роботи, споряджаються експедиції, в яких використовуються польові та камеральні методи. Складання галузевих і регіональних балансів дозволяє визначити рівень комплексного розвитку регіону, наявність у його розвитку диспропорцій.

Картографічний метод дає змогу за допомогою побудови карт, картосхем, картограм, картодіаграм, наочно відтворити особливості територіального розміщення виробництва країни і регіонів. Загалом економічне картографування є конкретним інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення і взаємозв’язку предметів та явищ. У цьому методі спостерігається перехід від переважаючих аналітичних карт до створення синтетичних комплексних картографічних моделей, які відображають складні економічні об’єкти, характеризують взаємодію господарства і населення, виробництва і довкілля, територіальну організацію господарства.

Статистичний метод передбачає обробку, аналіз і систематизацію статистичної інформації, дає можливість кількісно охарактеризувати фактори, які впливають на стан об’єктів, порівняти конкретні кількісні та якісні характеристики рівня розвитку соціально-економічних систем регіонів (групування статистичних показників, розрахунки середніх величин, розрахунки динамічних рядів у натуральних числах та в процентах).

Проблеми розміщення продуктивних сил і розвитку господарства регіонів стають із часом складнішими, а галузеві і територіальні зв’язки – все важче керованими в умовах ринку. Тому постає необхідність розробки і застосування економіко-математичних моделей, що охоплюють головні вузлові проблеми. Сутність цього методу полягає у формалізованому описі економічних явищ і процесів у вигляді відповідних моделей – систем математичних рівнянь.

Економіко-математичні методи обробки інформації та моделювання являють собою цілий комплекс, який поєднує:

· методи економічної статистики;

· методи математичної статистики – це кореляційний, регресійний, варіаційний, дискримінантний, факторний, кластерний та ін;

· методи економічного програмування (лінійне, не лінійне, динамічне, стохастичне та ін.);

· методи регіонального економічного аналізу – (моделювання; центрографічний метод та ін.);

· методи прийняття оптимальний рішень (масового обслуговування, розподіл ресурсів, управління запасами та ін.);

· метод економічної кібернетики (методи імітації, розпізнання образів, ділові ігри та ін.).

Для регіональної економіки економіко-математичні методи дають можливість комплексного наукового підходу для моделювання просторових процесів розвитку економіки регіонів, моделювань розвитку соціально-економічних систем регіонів, обґрунтувань оптимізаційних моделей регіонального розвитку для прийняття управлінських рішень.

Метод соціально-економічного прогнозування - це сукупність наукових підходів та інструментів для створення прогнозів розвитку і функціонування регіональних соціально-економічних систем у майбутньому. В ньому поєднуються економіко-математичні методи та моделі, метод експертних оцінок, прогнозні оцінки, метод аналогій тощо.

Метод економічного районування - його розуміють як «таке членування території країни, що виходить з об’єктивних закономірностей територіального поділу праці, формуванні територіально-виробничих комплексів різних масштабів і структури, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і культури національно-територіальних утворень і є найважливішою передумовою дійового регіонального програмування, проведення ефективної державної політики».

Цільова спрямованість районування передбачає максимальну ефективність територіальних економічних систем і створення таких взаємовідносин між регіонами, які б сприяли формуванню додаткового ефекту в суспільному господарстві. Це має досягатися завдяки господарській спеціалізації регіонів у найбільшій відповідності з їхніми природними та економічними умовами.

Сутність економічного методу районування полягає у визнаній диференціації його цільової функції. При обґрунтуванні схем районування слід ураховувати не лише його умови, а й об’єктивні особливості а також актуальні завдання управління соціально-економічним розвитком регіонів на цьому етапі.

Головним завданням науки є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Поняття “оптимальності” передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильного розміщення підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни.

Головні проблеми, пов’язані з територіальною організацією господарства; з соціально-економічним розвитком усіх регіонів країни:

1. Україна у складі Радянського союзу мала спеціалізацію. Яка була зумовлена проблемами територіального поділу праці в складі СРСР. Тому одні галузі у нас розвинуті надмірно, перевищуючи власні потреби України, а інші – розвинуті слабко, невідповідно до її економічного потенціалу. Тому однією з головних проблем РЕ є трансформація галузевої структури економіки, відновлення її рівноваги.

2. Недостатній розвиток наукомістких галузей, що дисонує з наявністю потужності науково-технічної бази, інтелектуальних можливостей, великого контингенту висококваліфікованих робітників та інженерів.

3. Регіональне розміщення виробництва у нас нераціональне: надмірна концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі і Придніпров’ї поєднується з невикористанням ресурсів у Західному регіоні.

4. Екологічні проблеми країни та її регіонів.

5. Проблеми створення сучасних форм територіальної організації продуктивних сил в регіонах країни.

6. Потреба структурної перебудови економіки України пов’язана з проблемою конверсії.

Питання для самоконтролю.

1. Що вивчає наука «Регіональна економіка» і які наукові напрямки розробляються у цій галузі, науці.

2. Які завдання вирішує наука РЕ.

3. У чому полягають методологічні основи науки про розміщення і регіональний розвиток.

Тема 1.2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів.

В темі розглядаються закономірності розміщення виробництва та формування економіки регіонів, їх об’єктивний характер.

Розміщення продуктивних сил – це результат дії об’єктивних законів і закономірностей. Закон – це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами у природі і суспільстві. Закономірність – це об’єктивно дійсний, повторюваний, істотний зв’язок явищ природи з громадським життям. Між законами і закономірностями існує найтісніший взаємозв’язок. Саме тому зустрічаємо в літературі ототожнення цих двох понять.

Закономірності розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів являються відношеннями між виробничою діяльністю людей і територією, на якій ця діяльність проходить. Пізнання і практичне використання закономірностей дозволяє вибрати найефективніші варіанти розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати територію відповідно до вимог регіональної політики.

До найвідоміших закономірностей розміщення продуктивних сил і формування економічних регіонів належать наступні.

Закономірність територіального поділу праці. Територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її регіонів) у виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвиненого обміну. В результаті територіального поділу праці (ТПП) в народному господарстві формується така територіально-галузева структура, яка відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам регіону і потребам міжрегіонального ринку. Розміщення продуктивних сил з урахуванням територіального поділу праці і спеціалізації регіонів знижує витрати виробництва і веде до підвищення ефективності народного господарства.

Закономірність комплексно-пропорційного розміщення продуктивних сил. Це одна із фундаментальних закономірностей територіальної організації продуктивних сил, формуванню і розвитку регіонів, що відповідає економічному закону комплексного, пропорційного розвитку господарства в цілому.

Комплексне розміщення виробництва – це об’єктивні економічні відносини щодо формування суспільних потреб у територіальному аспекті. Комплексність територіальної організації виробництва можна визначити як усвідомлений, безперервний, узгоджений розподіл на території країни всіх елементів продуктивних сил з метою забезпечення ефективного розвитку виробництва і підвищення добробуту всіх членів суспільства країни і регіонів.

Конкретною, об’єктивною формою комплексності є комплексне розміщення виробництва. В умовах перебудови економіки підхід до комплексності має передбачати таку схему: галузь – матеріальне виробництво – господарський комплекс. Це дає можливість повніше виявити ланки комплексного розвитку, яких не вистачає, і своєчасно доповнити ними господарський комплекс регіону.

Пропорційність розміщення – співрозмірність, певне співвідношення між окремими елементами і сферами суспільного виробництва та існуючими можливостями. Пропорційність має забезпечуватися між усіма елементами суспільного виробництва - соціальними, економічними, природними в будь якому регіоні. Це стосується також пропорцій в середині міста, між містами, між економічними регіонами, в середині них тощо.

Комплексність і пропорційність перебувають в тісній органічній єдності. Однак у сучасних умовах найменш керованими є територіальні пропорції на різних рівнях.

Дата добавления: 2014-11-29