Регулювання

Тема 1.2. Структура (елементи) податку, її правове

1. Види податків та зборів.

2. Загальні засади встановлення податків та зборів.

3. Податкова звітність та податкова декларація.

4. Податкові пільги та способи їх надання.

1. Види податків та зборів.

Згідно ПКУ (а саме ст. 8) в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Податковим Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 9. закріплює такі види загальнодержавних податків та зборів -

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

9.1.1. податок на прибуток підприємств;

9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;

9.1.3. податок на додану вартість;

9.1.4. акцизний податок;

9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

9.1.6. екологічний податок;

9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9.1.9. плата за користування надрами;

9.1.10. плата за землю;

9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

9.1.12. збір за спеціальне використання води;

9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок;

9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

9.1.16. мито;

9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Відносини, пов’язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених Податковим Кодексом, забороняється.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Стаття 10. ПКУ зазначає місцеві податки та збори -

До місцевих податків належать:

10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.3. туристичний збір.

Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених Податковим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим Кодексом, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Також стаття 11. ПКУ визначає спеціальні податкові режими, що встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно Податковим Кодексом.

Спеціальний податковий режим - система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб’єктів.

Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

2. Загальні засади встановлення податків та зборів.

Правове регулювання податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів державної влади й управління щодо їх встановлення, зміни й скасування, так і чітким закріпленням всіх елементів, що характеризують податок (збір) як цілісний досконалий механізм.

Регулювання правового механізму податку здійснюється шляхом закріплення імперативного набору елементів, що визначають зміст й особливості реалізації податкового обов’язку.

Система елементів правового механізму податку являє собою певним способом супідрядну систему і включає обов’язкові і факультативні елементи:

Система елементів правового механізму податку

Обов’язкові елементи Факультативні елементи

правового механізму правового механізму

податку податку

Основні елементи Додаткові елементи

правового механізму правового механізму

податку податку

Податок вважається встановленим лише в тому випадку, коли визначені платники податків і елементи оподаткування, а ст. 7 ПКУ зазначає, що під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

7.1.1. платники податку;

7.1.2. об’єкт оподаткування;

7.1.3. база оподаткування;

7.1.4. ставка податку;

7.1.5. порядок обчислення податку;

7.1.6. податковий період;

7.1.7. строк та порядок сплати податку;

7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування, а також факультативні елементи, які є не обов’язковими, можуть закріплюватись, а можуть бути і відсутніми (спеціальні кадастри).

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Елементи податку, визначені в пункті 7.1 статті 7, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно Податковим Кодексом.

1) Платники податків (ст. 15 ПКУ):

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з Податковим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з Податковим Кодексом.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

2) Об’єкт оподаткування (ст. 22 ПКУ):

Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

3) База оподаткування (ст. 23 ПКУ):

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються Податковим Кодексом для кожного податку окремо.

У випадках, передбачених Податковим Кодексом, один об’єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків.

У випадках, передбачених Податковим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об’єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

4) Одиниця виміру бази оподаткування (ст. 24 ПКУ):

Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку.

Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

5) Ставка податку (ст. 25, 26, 27, 28, 29 ПКУ):

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

- Базова (основна) ставка податку:

Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом Податкового Кодексу.

У випадках, передбачених Податковим Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

- Гранична ставка податку:

Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом.

- Абсолютна та відносна ставки податку:

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені Податковим Кодексом у вартісному вимірі, підлягають індексації в порядку, визначеному Кодексом.

6) Строк сплати податку та збору (ст. 31, 32 ПКУ):

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов’язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених Податковим Кодексом.

Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:

- відстрочки;

- розстрочки;

- податкового кредиту.

Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов’язку.

7) Податковий період (ст. 33, 34 ПКУ):

Податковим періодом визнається встановлений Податковим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених Податковим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.

Види податкового періоду -

- календарний рік;

- календарний квартал;

- календарний місяць;

- календарний день.

8) Податковий обов’язок (ст. 36, 37, 38 ПКУ):

Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Податковим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов’язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов’язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим Кодексом або законами з питань митної справи.

Підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов’язку, порядок і умови його виконання встановлюються Податковим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов’язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими Податковий Кодекс та закони з питань митної справи пов’язує сплату ним податку.

Підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є:

- ліквідація юридичної особи;

- смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою;

- втрата особою ознак платника податку, які визначені Податковим Кодексом;

- скасування податкового обов’язку у передбачений законодавством спосіб.

Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку, або банком на підставі податкової поруки.

Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов’язку встановлюються Податковим Кодексом та законами з питань митної справи.

3. Податкова звітність та податкова декларація.

Податкова звітність - це сукупність дій платника податків (податкового агента) і податкового органу по складанню, введенню і здачі документів установленої форми, які містять відомості про результати діяльності платника податку, його майнове становище й фіксують процес обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті до бюджету.

Платник не подає звітність у випадках:

а) якщо звітність про виконання податкового обов’язку подає податковий агент;

б) якщо платник входить до складу консолідованої групи платників податків за податками, звітність щодо яких подається головним підприємством.

Податкова звітність повинна базуватися на даних податкового обліку доходів і видатків платника.

Строки податкової звітності встановлюються по кожному податку окремо. Першим днем подання податкової звітності вважається день, що слідує за днем закінчення звітного періоду.

У вузькому значенні податкова звітність являє собою сукупність податкових документів, що фіксують обчислення податку й визначення суми, що підлягає до сплати.

Податкові документи складаються із 4-х груп:

1) Розрахунково – декларативна документація (вказуються строки, база оподаткування, податкові пільги, розмір податкової ставки);

2) Довідкова документація (документи, необхідні для обчислення податку; документи довідкового характеру, що впливають на обчислення суми податків);

3) Облікова документація (зведені форми податкового обліку);

4) Податкові повідомлення (направляються платникам інформування платників про строки й суми, що підлягають сплаті).

Податкова декларація - документи податкової звітності, який подає платник у формі заяви, з викладом відомостей про отримані ним за звітний період доходи і видатки, майно, що перебуває у власності (підлягає оподаткуванню) та інші відомості, що визначені чинним законодавством.

Регулюється Главою 2 ПКУ ст. 46-49, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р.

Приймаються декларації без попередньої перевірки. Платник має право на вибір один із 3-х порядків подачі декларації:

а) особисто;

б) пересиланням;

в) в електронному вигляді.

Податкова декларація в собі містить:

1. Ідентифікаційний код платника;

2. Повне наймення платника, відомості про проживання або місцезнаходження;

3. Період за який подається, або дата, за станом на яку подається;

4. Дата подання податковому органу декларації;

5. Розмір бази оподаткування;

6. Суму і розмір видатків і пільг;

7. Суму, не оподатковану податком;

8. Ставку оподаткування;

9. Суму податків, що підлягає сплаті.

Форми декларації -

а) майнова;

б) спеціальна (інформація про джерела і розгляди про придбання майна).

4. Податкові пільги та їх класифікація.

Згідно ст. 30 ПКУ податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено Податковим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно Податковим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Податкового Кодексу.

Суми податку та збору, не сплачені суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб’єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг.

Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Дата добавления: 2014-11-29