Основні творчі методи

Вдало знайдена ідея забезпечує цілісність об’єкта та тісну взаємоув’язку всіх його підсистем. Сама ідея може бути як образною («готель-парус»), так і функціональною («театр із трансформованим залом і різними типами сцен»), конструктивною («будівля банку, підвішена в повітрі між двома опорами») або взагалі бути пов’язаною з інженерним обладнанням («будинок, що максимально використовує сонячну енергію»). Варто зауважити, що підпорядковувати образній головній ідеї варто перш за все проектне вирішення найбільш суспільно значимих, знакових об’єктів (як це, наприклад, було із Сіднейським оперним театром – одним із символів Австралії).

При всій різноманітності головних ідей проекту можна зауважити, що в кожному конкретному випадкові стосуються вони однієї з трьох основних підсистем архітектури – функціональної, конструктивної або художньо-естетичної. Ці складові архітектури сформульовані ще Вітрувієм у його знаменитій «тріаді»: «користь, міцність, краса». У кінці ХІХ ст. з появою нових типів житлових, громадських і виробничих будівель та нових матеріалів, конструкцій і будівельних технологій ця тріада була дещо видозмінена й формулювалась як «функція, форма, конструкція». Але в кінці ХХ ст. завдяки розвитку будівельних технологій, матеріалів та конструкцій, появі нових методів проектування й розрахунку конструкцій, використанні ЕОМ у проектуванні склалася ситуація, коли практично будь-які форми, запроектовані архітектором, можуть бути втілені у реальній будівлі; їх створення – питання вже не технічних можливостей, а лише економічної доцільності. Разом із тим з розвитком архітектури як штучного середовища, «другої природи», виникла потреба в тому, щоб ця «друга природа» перебрала на себе частину функцій «першої». Нині вимога екологічної безпеки об’єкта під час його зведення, експлуатації та демонтажу після закінчення розрахункового терміну експлуатації є загальноприйнятою (рис. 4.5).

Таким чином, можна стверджувати, що в теперішній час при формуванні основної ідеї об’єкта та його проектуванні основну роль відіграє взаємодія між функцією і формою цього об’єкта. Відповідно характер цієї взаємодії є визначальною ознакою для класифікації сучасних творчих методів проектування.

Незважаючи на стилістичну різноманітність творчості окремих архітекторів, напрямів, течій тощо, можна виділити за вищезгаданою ознакою три основних творчих методи (рис. 4.6):

· проектування «зсередини назовні», або «функція визначає форму»;

· проектування «ззовні всередину», або «форма визначає функцію»;

· проектування «зсередини назовні та ззовні всередину», або «функція визначає форму і форма визначає функцію».

Рисунок 4.5 – Еволюція уявлень про основні фактори, що визначають проектне рішення архітектурного об’єкта

Рисунок 4.6 – Основні творчі методи проектування будівель (за ознаками взаємодії їх інтер’єра й екстер’єра, а також функції та форми)

Теоретична модель першого методу сформульована Н. Шаповал [32] як «архітектурна тема → зміст → засоби (конструктивні й архітектурно-художні) → архітектурний образ».

При цьому методі функціонально-конструктивна основа практично повністю визначає композиційну структуру і, врешті, архітектурний образ об’єкта. Л. Салівен сформулював це як «форма слідує функції». Оскільки у переважній більшості об’єктів функціональні процеси проходять усередині, цей метод можна назвати ще й «зсередини назовні». Ранні представники функціоналізму, що повністю відкинули декоративні елементи та орнаменти, вважали, що функціональний об’єкт є красивим, тобто добре вирішена функція автоматично забезпечує естетичну виразність. Фактично після вирішення функціонально-конструктивної основи будівлі робота архітектора зводилася до ретельного пропорціонування об’ємів та віконних і дверних прорізів об’єкта. Виразність таких будівель з лаконічними об’ємами може бути також досягнута за рахунок застосування сучасних високоякісних опоряджувальних матеріалів та фасадних систем.

Але цього може виявитися недостатньо для створення яскравого й виразного образу. Тому можна виявити окремі функціональні елементи (сходові клітки, технічні поверхи, зальні приміщення тощо) та конструкції будівлі (рами, несучий каркас, ферми, діагональні в’язі тощо).

Це можна зробити або за рахунок невеликих змін у плануванні (наприклад, щоб сходова клітка дещо виступала за площину фасаду), або застосувавши віконні прорізи іншого розміру і форми чи інший тип облицювання фасадів. При виявленні несучих конструкцій часто їх масивність дещо перебільшують з метою підвищення естетичної виразності.

Можна піти іншим шляхом і використати т.зв. принцип «декорованого сараю», тобто привнести красу й естетичну виразність будівлі ззовні у вигляді декоративних елементів, накладених на якомога простішу об’ємно-просторову структуру, сформовану згідно з функціональними вимогами. У якості накладних елементів застосовуються колони, напівколони, пілястри та інші архітектурні деталі, як традиційні, так і модифіковані.

Інший засіб підвищення художньої виразності будівлі, сформованої за принципом «форма слідує функції» полягає у тому, що із самого початку функції диференціюються за ознакою габаритів приміщень, необхідних для них. Потім окремі приміщення або функціональні блоки формуються таким чином, щоб вони максимально відрізнялись за зовнішніми розмірами. Із цих об’ємно-планувальних блоків, як із дитячих кубиків, можна сформувати виразну об’ємно-просторову композицію, де різні функціональні групи приміщень максимально виявлені у зовнішніх формах будівлі.

Творчий метод «ззовні всередину» передбачає, що функція вписується у заздалегідь визначену зовнішню форму будівлі. Теоретичну модель цього методу можна представити як «архітектурна тема → архітектурний образ → зміст → засоби (конструктивні й архітектурно-художні) [32]. Можна виділити два різновиди цього методу: створення будівлі-скульптури, коли експресивна та динамічна зовнішня форма будівлі має виражати певну ідею і стилізаторство, тобто свідоме слідування традиційним композиційним схемам та використання характерних для того чи іншого стиля архітектурних деталей. Цей метод доцільно використовувати під час проектування порівняно нескладних у функціональному відношенні об’єктів, до виразності яких ставляться високі вимоги, або підпорядкованих певним детально розробленим канонам. Типовим прикладом подібного типу будівель є сакральні об’єкти. У зарубіжній (передусім західній) практиці є багато прикладів проектування сакральних об’єктів як будівель-скульптур, у той час як у вітчизняній поки що переважає стилізаторський підхід.

Третій творчий метод передбачає системний підхід до проектування, коли об’єкт розглядається як елемент архітектурної системи вищого ієрархічного рівня. Зокрема, окрема будівля розглядається «як фрагмент середовища» і проектування орієнтоване на вписування її у кон­текст оточення. Тому процес проектування ведеться від загального до конкретного, від вищих ієрархічних рівнів архітектурної системи до нижчих. При цьому на кожному рівні визначаються основні параметри об’єкта (функціональні чи формоутворювальні) для нижчого рівня.

Таким чином відбувається поступове уточнення форми та функції об’єкта, в ході якого цикли «функція визначає форму» та «форма визначає функцію» змінюють один одного на різних ієрархічних рівнях – від містобудівного до рівня архітектурних деталей. Теоретична модель цього методу може бути представлена у вигляді «зміст → архітектурний образ → засоби (конструктивні й архітектурно-художні) → архітектурна тема» [32].

Найчастіше проектування починається з того, що на основі аналізу оточення визначаються загальні вимоги до об’ємно-композиційної структури будівлі («ззовні – всередину»), потім формується її оптимальна функціонально-планувальна структура, на основі котрої деталізується та коригується зовнішня форма («зсередини – назовні»), потім уточнюється функціонально-планувальна організація («ззовні – всередину») і так далі до остаточного уточнення як зовнішньої форми, так і функціонально-планувальної структури проектованого об’єкта.

Цей метод особливо доцільно використовувати в тих випадках, коли новий, досить складний у функціональному відношенні об’єкт розміщується в уже сформованому багатофункціональному оточенні, яке має значну історико-культурну цінність.

Слід підкреслити, що всі описані вище творчі методи широко використовуються у проектній практиці. Доцільність використання того чи іншого методу в кожному конкретному випадкові залежить від містобудівної ситуації, функціонального призначення та ступеня складності внутрішньої структури об’єкта й інших факторів.

Дата добавления: 2014-11-29