Володимир Вернадський

Людина, що вирішила створити свою справу, повинна вирішувати багато проблем: де взяти стартовий капітал, як знайти необхідне приміщення, з ким вступити у партнерські відносини, у якому банку відкрити рахунок тощо. Але насамперед необхідно визначити сферу прикладання своїх зусиль. Це ключове питання будь-якої економічної діяльності. Його доводиться вирішувати не тільки окремій людині, але й суспільству в цілому.

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреби – це нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структуруватиза різними критеріями. У найзагальнішому вигляді визначають:

· фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

· соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);

· духовні потреби, зумовлені розвитком людини як особистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

Зазначена класифікація є умовною, оскільки фізіологічні, соціальні та духовні потреби переплітаються і взаємодіють між собою, утворюючи цілісну систему.

За критерієм нагальності потреб та ієрархічності взаємозв’язків між ними вирізняють моделі Ф.Герцберга, А.Маслоу, К.Альдельфера. Незважаючи на певні відмінності, всі три моделі відокремлюють потреби нижчого порядку (первинні) та вищого порядку (вторинні). Згідно з цим підходом вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.

Так, «піраміда потреб» А.Маслоу ілюструє стійку ієрархію переваг, відповідно до якої наступна група потреб виявляється та задовольняється після задоволення потреб попереднього рівня.

Їєрархія потреб за А.Маслоу.

Потреби задовольняються у процесі споживання. Засоби задоволення людських потреб називаються благами.

Благо – будь-яка користь (предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу.

Розрізняють такі блага:

неуречервлені (сонячне світло, здоров’я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

неекономічні (даровані, необмежені, надані природою без зусиль людини, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні ( обмежені, такі, що є результатом чи об’єктом економічної діяльності, їхні обсяги обмежені порівняно з існуючими потребами).

Економічні потреби – це потреби в економічних благах.

Носіями економічних благ є найрізноманітніші товари та послуги. В їх сукупності розрізняють:

споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);

матеріальні блага (товари та послуги матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);

теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічними суб’єктами) і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб’єкти зможуть скористатися у майбутньому).

Всебічне комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації за такими критеріями:

І. За характером виникнення:

· первинні (базові), пов’язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло;

· вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін..

ІІ. За засобами задоволення:

· матеріальні (потреби в матеріальних благах);

· нематеріальні (духовні потреби).

ІІІ. За нагальністю задоволення:

· першочергові (предмети першої необхідності)

· другорядні (предмети розкоші).

ІУ. За можливостями задоволення:

· насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

· ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

У. За участю у відтворювальному процесі:

· виробничі (потреби у засобах виробництва);

· невиробничі (потреби у споживчих благах).

УІ. За суб’єктами вияву:

· особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);

· колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

· суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства у цілому).

УІІ. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

· абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

· дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною мірою для певного періоду;

· платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);

· фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

Безперервний економічний і духовний прогрес суспільства неминуче зумовлює як кількісне, так і якісне зростання потреб. Виникнення нових потреб супроводжується постійним урізноманітненням, примноженням, збагаченням та ускладненням їхньої структури. Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом удосконалення економічної діяльності, нарощування виробництва економічних благ та поліпшення їхніх якісних характеристик. Однак зростання та розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва і не збігається з рівнем фактичного споживання. У цьому виявляється авангардна роль потреб, що знайшла відображення в економічному законі зростання потреб.

Людські потреби безмежні, а ресурси, за допомогою яких можна задовольнити ці потреби, обмежені. Суспільство не може споживати стільки, скільки хоче. Збільшення виробництва одного виду продукту можливе лише за рахунок скорочення випуску іншого продукту.

Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає необхідні, суттєві й сталі зв’язки між виробництвом і споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення. Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу все нових і нових потреб.

Таким чином, потреби і виробництво перебувають у суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Потреби у споживанні породжують стимули до виробництва. Виробництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби.

«Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси» - ці слова належать Ф.Енгельсу. Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.

Взаємозв’язок потреб та інтересів.

Є формою вияву економічних

потреб

Економічні інтереси

Відображають певний рівень

і динаміку задоволення

економічних потреб

Спонукають економічних

суб’єктів до діяльності для задоволення потреб

Інтерес (від лат.interesse – мати важливе значення) – форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб’єктів.

Економічні інтереси – усвідомлення прагнення суб’єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

Суб’єкти економічних інтересів – окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об’єкти економічних інтересів – економічні блага (товари, послуги, інформація).

Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:

За суб’єктами:

· особисті;

· колективні, групові,

· суспільні.

За нагальністю, важливістю:

· головні, першочергові;

· другорядні.

За часовою ознакою:

· поточні;

· перспективні.

За об’єктами:

· майнові;

· фінансові;

· інтелектуальні.

За ступенем усвідомлення:

· дійсні,

· уявні.

За можливостями реалізації:

· реальні;

· утопічні.

Суб’єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці:

економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін і доходів;

економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

За територіальною ознакою виокремлюють такі економічні інтереси: муніципальні, регіональні, національні, об’єднання держав, загальнолюдські (глобальні).

Система взаємопов’язаних і взаємодіючих інтересів суспільства завжди суперечлива. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Проблеми безмежних потреб та обмежених економічних ресурсів вирішуються ефективністю суспільного вироб ництва. Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.В економічній теорії та практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва.

ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА:

- розмір ВВП та НД на душу населення;

- частка фонду споживання в НД;

- рівень життя населення;

- якість життя населення.

Рівень життя - це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними та духовними благами певної країни в конкретно історичний період.

Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім`ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту - прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум - це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров`я, а також мінімальних для задоволення основних товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення, за якою настає деградація особистості.

У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини ( РЛ), який характеризує:

- обсяг реального ВВП, на душу населення;

- середню тривалість життя;

- рівень грамотності населення;

- середню тривалість навчання в країні.

Прожитковий мінімум в Україні

1. Сутність суспільного виробництва.

Для людини немає нічого природнішого за працю, людина народжена для неї, як пташка для польоту.

Дата добавления: 2014-11-29