Екологічний аудит і міжнародні стандарти

При обліку довгострокових капітальних інвестицій разом з виділенням таких спеціальних видів інвестицій (вкладень у позаобігові акти­ви), як придбання земельних ділянок та придбання об'єктів при­родокористування, доцільно також відображати природоохоронні інвестиції в галузевому розрізі. Важливими є і ті зміни, які доцільно внести в систему обліку витрат на виробництво.

У російській практиці до складу витрат, що включаються в собівартість продукції і враховуються при оподаткуванні прибутку, входять такі елементи, пов'язані безпосередньо (або побічно) з екологією і природокористуванням:

Ø витрати, пов'язані з використанням природної сировини, у частині витрат на рекультивацію земель, плата за деревину, що відпускається на пні, а також плату за воду, що забирається організаціями з водогосподарсь­ких систем (у сумі фактичних витрат);

Ø витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням техно­логії або організації виробництва, а також з поліпшенням якості про­дукції, підвищенням її надійності, довговічності та інших експлуатаційних властивостей, що здійснюються в ході виробничого процесу;

Ø платежі (внески страховок) з обов'язкових видів страхування і відраху­вання до фондів страхування (резерви);

Ø податки, збори, платежі та інші обов'язкові відрахування, а також деякі інші.

За прийнятим в Україні та Росії порядком, платежі за гранично допустимі викиди (скиди) забруднюючих речовин у природне середовище і за розмі­щення в межах установлених нормативів відходів здійснюються за рахунок собівартості продукції, а платежі за перевищення відповідних екологічних нормативів - за рахунок прибутку.

У межах обліку витрат на виробництво можуть бути виділені своєрідні опорні екологічні позиції, наприклад, витрати на підго­товку кадрів у сфері екологічного менеджменту, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних природоохоронних виробничих фундацій, банківські відсотки з екологічних кредитів, екологічні платежі, відрахування і збори, спеціальні послу­ги, наприклад, з усунення відходів тощо. У такий спосіб можна забезпечити необхідну деталізацію в поданні окремих видів ви­трат з метою підвищення прозорості і полегшення управління пов'язаними з екологічними аспектами операціями.

Такий вид витрат, як «витрати на усунення відходів», можна розділити на витрати: на усунення спеціальних (токсичних) відходів; на переробку відхо­дів; на перевезення пакувального матеріалу; на повторне використання папе­ру і картону; на транспортування і орендну плату; за користування місцями для поховання сміття. Роздільне відображення подібних витрат за видами в практиці обліку необхідне, оскільки в нижчеописаному обліку витрат за міс­цем їх виникнення екологічні витрати мають бути чітко визначені, навіть якщо дане місце виникнення витрат не виконує певних функцій ОНС.

Місця виникнення витрат є суворо обмеженими сферами діяльності підприємства. Доцільно розрізняти такі місця вини­кнення витрат:

Ø місця виникнення витрат, які цілком «відповідають» за ОНС на підприємстві (наприклад ділянка з обробки стічних вод);

Ø місця виникнення витрат, які лише частково можна віднести до ОНС (наприклад контроль за якістю продукції та послуг);

Ø місця виникнення витрат, які спочатку були організовані не в цілях ОНС.

Витрати, пов'язані з ОНС, можна безпосередньо віднести на конкретну продукцію і проводити їх роздільне відображення в тому випадку, якщо вони містяться в прямих витратах (напри­клад, на сировину і матеріали або пов'язані із замовленням спе­ціальні прямі витрати на виготовлення і реалізацію). Деталь­ний облік витрат на природоохоронні заходи щодо окремих ви­дів продукції вимагає розподілу невигідних (загальних) витрат за місцями виникнення витрат.

На етапі планування екологічні цільові показники можуть використовуватися як змінні. Проведення порівняльного аналі­зу планових і фактичних показників дозволяє виявляти їх від­хилення. Тому за допомогою планування і задавання цільових показників можна створити інструмент регулювання з екологі­чною орієнтацією внаслідок достатньо точної диференціації еко­логічних даних. Доповненням цьому може бути система таких показників:

Ø частка витрат на охорону навколишнього середовища в зага­льних витратах на виробництво продукції;

Ø співвідношення природоохоронних інвестицій і загального обсягу інвестиційних витрат;

Ø співвідношення витрат на різні природоохоронні заходи (на­приклад, на заходи зі скорочення відходів, стічних вод, за­побігання викидів речовин в атмосферне повітря тощо).

Одержані в результаті обліку витрат кількісні і якісні дані можуть бути використані в інших блоках екологічної інформа­ційної системи підприємства, зокрема, для визначення застосо­вуваних в екобалансах показників. У свою чергу, усі вони мо­жуть бути використані в організації планування як складового елемента системи екологічного менеджменту, включаючи ана­ліз планових і фактичних показників.

Екологічний аудит є відкритим для розвитку методом у рамках системи екологічного менеджменту, за допомогою якого в стра­тегію бізнесу і в основні параметри виробничого процесу поета­пно впроваджуються екологічні вимоги. Екологічний аудит (екоаудит) — це інструмент для систематичної перевірки внутрішньофірмового екологічного потенціалу, екологічних ризиків і шансів підприємства.

Вперше система екологічного аудиту була застосована фір­мами в США в 70-х pp. XX ст. з метою досягнення вимог амери­канського природоохоронного законодавства того періоду. До кінця 80-х pp. XX ст. деякі компанії досягли навіть вищих по­рівняно з передбаченими законодавством екологічних показни­ків. Активний екоаудит, так само як і активний екологічний менеджмент, з того часу почав поширюватися не тільки серед компаній США, але поступово завойовував усе більшу довіру в європейських фірм. З прийняттям міжнародних стандартів ISO 14000 і EMAS вимога щодо періодичного проведення аудиторсь­ких перевірок стала однією з найважливіших умов отримання компаніями відповідного сертифіката.

Екологічний аудит - це систематичний документально офор­млений процес перевірки екологічних аспектів діяльності організації, а також об'єктивно одержуваних і оцінюваних даних, з метою визначення відповідності видів і умов економічної діяль­ності, систем адміністративного управління або інформації про ці об'єкти нормативно-законодавчим вимогам і критеріям ефе­ктивності у сфері ОНС і екологічної безпеки.

У рамках серії стандартів ISO 14000 вимоги до екологічного аудиту передбачаються такими стандартами: «ISO 14010-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Загальні принципи»; «ISO 14011-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Проце­дури аудиту. Проведення аудиту систем управління якістю на­вколишнього середовища»; «ISO 14012-98. Керівні вказівки з екологічного аудиту. Кваліфікаційні критерії для аудиторів у сфері екології».

Таким чином, основними цілями еко-аудиту є: по-перше, надання об'єктивної інформації про екологічні аспекти діяль­ності підприємства та її відповідність установленим стандартам, нормативам, вимогам ініціаторів проведення відповідних пере­вірок; по-друге, вироблення корисних рекомендацій щодо пода­льшого поліпшення організації екологічного менеджменту еко-контролінгу тощо, а також підвищення ефективності при­родоохоронних заходів, які проводяться фірмою.

Основні функції екологічного аудиту:

Ø визначення відповідності діяльності фірми екологічному за­конодавству і декларованій ним політиці у сфері OHC, а та­кож економічним цілям фірми;

Ø визначення ефективності системи екологічного менеджмен­ту організації;

Ø надання інформаційного забезпечення менеджменту для ух­валення рішень у сфері OHC;

Ø забезпечення захисту персоналу підприємства, місцевого на­селення і навколишнього природного середовища від мож­ливих шкідливих дій;

Ø аналіз можливості виникнення екологічно небезпечних аварій;

Ø визначення реального впливу фірми на навколишнє природ­не середовище;

Ø «підштовхування» організації до вдосконалення екологічної політики і виробничої діяльності з метою підвищення рівня її екологічної безпеки.

Екологічний аудит може проводитися або уповноваженими на те юридичними особами (аудиторськими організаціями), що мають відповідну ліцензію, або фізичними особами (екологами-аудиторами). Усі учасники відносин з екологічного аудиту (ау­диторська організація, індивідуальні екологи-аудитори, ініціа­тор аудиту, організація, яка підлягає перевірці) повинні керу­ватися рядом принципів. Згідно зі стандартом ISO 14010, осно­вними принципами екологічної аудиторської перевірки є:

1. Чітке визначення мети і обсягу. При цьому цілі аудиторсь­кої перевірки задаються її ініціатором, а обсяг і глибина встановлюються з урахуванням цілей.

2. Об'єктивність, незалежність і компетентність. Для до­тримання цих вимог члени аудиторської групи повинні бути незалежними від діяльності, що перевіряється ними, бути об'єктивними і вільними від упереджень. Члени аудиторсь­кої групи повинні мати відповідні знання, навички і досвід. Повний склад професійних та інших вимог до екоаудиторів міститься в стандарті ISO 14012.

3. Належна професійна обережність. Відносини між членами аудиторської групи і клієнтом повинні бути конфіденційни­ми і виваженими. Якщо цього не вимагає закон, члени ау­диторської групи не повинні розголошувати інформацію або документи, одержані в процесі аудиту, або остаточний ауди­торський висновок ніякій третій стороні без одержаного на те дозволу клієнта (тобто ініціатора аудиту) і, де це доречно, дозволу організації.

4. Систематичність. Екологічний аудит слід проводити згід­но з основними принципами і керівними вказівками, розро­блених для відповідного типу перевірок.

5. Визначення критеріїв аудиту; повна і належна якість ауди­торських даних, виходячи з установлених критеріїв.

6. Надійність результатів і висновків аудиту.

7. Повнота аудиторського висновку з урахуванням злагодже­них цілей і обсягу аудиту.

Як можна побачити з уже перелічених вище принципів, еко-аудит може бути як зовнішнім, тобто проводитися за ініціати­вою, яка виникає поза підприємством, так і внутрішнім, тобто проводиться за рішенням організації, що перевіряється. З ура­хуванням національного законодавства країн (таке положення має місце в Росії, а в Україні поки перебуває на стадії законода­вчого затвердження) можливе також розмежування аудиту на обов'язковий (проводиться у випадках, прямо встановлених но­рмативно-правовими актами) та ініціативний (що проводиться з ініціативи самого суб'єкта господарської діяльності). У всіх випадках ініціатор аудиту (він також іменується замовником або клієнтом) укладає з аудиторською організацією відповідний договір, де встановлюються цілі, обсяг аудиторської перевірки, можливо, її періодичність тощо. У разі обов'язкового аудиту форма договору може бути визначена нормативно-правовими актами відповідної країни.

На практиці застосовуються різні види екоаудиту.

Системний аудит - дослідження організації підприємства і його процесів стосовно їх структурної і функціональної дієздат­ності.

Аудит процесів - перевірка певних виробничих процесів і про­цедур з погляду заходів для захисту навколишнього середовища.

Контрольний аудит - наприклад, перевірка виконання за­конодавчих розпоряджень.

Аудит з особливих приводів, наприклад:

Ø аудит обробки спеціальних відходів;

Ø аудит впливу виробничого процесу на здоров'я людей;

Ø аудит (екологічного життєвого циклу) продукції; аудит якості продуктів;

Ø аудит викидів (скидів) підприємства в навколишнє середо­вище.

Особливе місце серед різних видів аудиторських перевірок належить аудиту систем управління ОНС. Такий аудит передбачений стандартом ISO 14011. Аудит систем управління на­вколишнім середовищем призначений для того, щоб допомогти організації встановити і постійно виконувати вимоги, що стосу­ються її екологічної політики і цілей. Він призначений для ор­ганізацій будь-якого типу і масштабу, які використовують сис­тему екологічного менеджменту.

Аудиторські перевірки розрізняються за періодичністю. Так, для сценаріїв, що швидко змінюються (як у сфері маркетингу), вони можуть проводитися через короткі проміжки часу; для сфер, які змінюються поволі і лише протягом тривалого часу (напри­клад, основні засоби), - через більші часові інтервали.

План проведення екологічного аудиту. План проведення еко-аудиту має, як правило, три основні стадії.

Попередня стадія охоплює:

Ø планування характеру і основних напрямів аудиторської пе­ревірки, встановлення рамкових цілей, завдань і пріорите­тів; розробку стратегії їх досягнення, графіка аудиторської перевірки; збір попередньої інформації з вторинних джерел, таких, як результати попереднього аудиту, звіти корпорації;

Ø підбір кадрів для аудиторської перевірки з урахуванням того, що команда аудиторів повинна формуватися з висококвалі­фікованих фахівців не тільки у сфері екології та економіки, але й у сфері інженерних знань, що стосуються виробничих

Ø процесів на даном підприємстві (оптимальною є група з трьох - п'яти спеціалістів);

Ø ознайомлення групи аудиторської перевірки з основними характеристиками галузі, у якій функціонує підприємство, типу виробничої системи, прийнятої на ньому, особливостями, які обумовлені географічним положенням підприємства.

Стадія власне аудиту включає:

Ø аналіз сертифікатів, звітів, ліцензій на викиди тощо;

Ø перевірку екологічної політики і програм, прийнятих на під­приємстві (аудитори повинні оцінити глибину і прийнятність програм внутрішнього контролю, включаючи контроль за процедурою менеджменту і технологічний контроль, а та­кож ризики, пов'язані з можливістю ослаблення контролю);

Ø перевірку ефективності системи менеджменту, персональної відповідальності і компетентності персоналу;

Ø конфіденційні інтерв'ю з персоналом на всіх рівнях органі­зації з приводу ефективності системи менеджменту і особли­во з питань управління зниженням рівня забруднення;

Ø інженерний контроль заводського устаткування, у тому числі офісного, організації робочих місць, енергетичних систем і визначення ділянок, особливо небезпечних з погляду витікан­ня отрут та інших рідких, твердих і летких забруднювачів.

На заключній стадії:

Ø проводиться колегіальна оцінка одержаних результатів і їх обговорення;

Ø подається звіт керівництву компанії і вносяться пропозиції про необхідні поліпшення організації системи екологічного менеджменту;

Ø виноситься рішення за списком необхідних поліпшень з по­кладанням персональної відповідальності на виконавців, складається графік роботи, пропонуються рекомендації для наступної аудиторської перевірки.

За результатами аудиторської перевірки клієнту (яким при зовнішньому аудиті є певний нормативний орган, при внутріш­ньому - сама організація, що перевіряється) має бути направле­ний аудиторський висновок. Організація, що перевіряється, по­винна одержати копію аудиторського висновку, якщо тільки замовник аудиторської перевірки спеціально не виключив її з переліку розсилки. Для додаткової розсилки висновку за межі організації, що перевіряється, потрібен її дозвіл. Аудиторські висновки є власністю тільки замовника, тому аудитори і всі одержувачі висновків повинні поважати і належним чином збе­рігати їх конфіденційність.

Основні чинники успіху екологічного аудиту такі:

Ø зацікавленість керівництва підприємства і персоналу - план аудиту має розроблятися за участю всього персоналу, а не просто спускатися як директива з рівня вищого менеджмен­ту;

Ø кваліфікація аудиторів - частина аудиторів має обиратися з числа персоналу самого підприємства, решту складають сторонні консультанти (зовнішні консультанти необхідні перш за все тому, що вони забезпечують високий ступінь об'єктивності аналізу і можуть подати нові ідеї);

Ø застосування екологічного аудиту як елемента системи екоменеджменту;

Ø зниження витрат шляхом використання, «опитувальни-ка», який детально охоплює основні сфери, що мають підля­гати перевірці.

У міру накопичення досвіду все більше затверджується ком­плексний підхід до екологічного аудиту, його трактування як засобу реалізації процесу безперервного поліпшення якості еко­логічного менеджменту. Набуває поширення аналіз усіх сторін організаційного, виробничого процесу і руху продукту з погля­ду концепції екологічного життєвого циклу, що створює перед­умови для зміцнення і розширення екологічної відповідальності підприємства і формування екологічно стійких підприємниць­ких одиниць.

У Росії нормативна база екологічного аудиту визначається Рішенням Держстандарту Росії (№ 378 від 21 жовтня 1998 p.). Згідно з цим рішенням були прийняті і введені в дію перші серії державних стандартів у сфері екологічно­го менеджменту та аудиту на базі міжнародних стандартів серії ISO 14000.

Як показує накопичений досвід, екологічний аудит у Росії проводиться переважно в таких випадках: надання позик; створення спільних підприємств; купівля пакета акцій підприємства (організації); оренда будівель і споруд; купівля або оренда земельної ділянки; передача прав власності на об'єкт; вироблення корпоративної екологічної стратегії(політики).

Дата добавления: 2014-11-29