Етноніміка

(від греч. – народ і ім'я) вивчає імена власні різних етнічних спільнот – етноніми.

Етноніміка – відгалуження в ономастиці, однак деякі фахівці заперечують приналежність етноніміки до ономастичного простору. Це викликано тим, що етнічні назви вживаються для найменування не тільки власне етносів, але й окремих індивідів і внутріетнічних груп (наприклад, назви військ і воїнів – перси, скіфи, татари), етнічних територій (чеки, шваби, волоки і т.д.,) і держав. Однак більшість учених думають, що під етноніми варто розуміти назву саме етносу, сприйманого як єдине ціле, відмінне від інших. Для інших варіантів вживання пропонується ввести терміни "псевдо етноніми", "етнофороніми". Як спеціальна історична дисципліна етноніміка вивчає етноніми з метою виявлення, інформації з проблем етногенезу, розселення, суспільного ладу, занять, побуту, культури, зв'язків етносів і ін., що утримується в них. Варто розрізняти самоназвами назви, дані тому або іншому етносові іншими людьми, оскільки зміст імені власного істотно залежить від об'єкта, що іменує. Типологічні дослідження лексичних основ і формантів полегшують рішення цієї задачі. Самоназви іменуються автоетнонімами, а назви, що виникли поза іменованим етносом, – аллоетнонімами. Аллоетнонімів дійшло до нас більше, ніж автоетнонімів, оскільки найчастіше самоназви були незрозумілими навколишнім етносам і це стимулювало їх до власної імятворчості. У результаті конкуренції більш точні назви виявлялися тривалішими. Порівняння авто - і аллоетнонімів того самого етносу істотно розширює його характеристику.

Мінливість етносів, що тягне за собою і нестабільність змісту етнонімів створює труднощі для історичного вивчення ономастичного матеріалу. При тривалому вживанні етноніми перестають позначати те, що позначали спочатку. Крім того, мінливість характеристик етносів, через яку було важко диференціювати різні спільності, приводила до присвоєння окремим народам, племенам "чужих" назв (так, ще в ХК в. казахи іменувалися киргиз - кай- саками). Для дослідження етнонімії в історичному аспекті застосовні всі методи ономастики. Одним з найбільш продуктивних є вивчення лексичних основ онімів. У них представлене широке коло понять, що відбивають матеріальну і духовну культуру давніх народів, їхню політичну історію. Так, багато які етноніми походять від назв знарядь праці, предметів озброєння, особливостей костюма, продуктів харчування. Деякі етноніми походять від імені родоначальника (вятичі і радимичі – від імен Вятко і Радим), в інших зафіксоване ім'я глави території (Ногай – ногайці, Лотарь – лотаринги). Ряд етнонімів містить назви племен, що завоювали інші й асимілювалися в них (наприклад, болгари). Як лексичні основи використовувалися також назви родинних відносин (в основі слова "тюрків" лежить монгольське слово, що позначало родичів дружини, що у свою чергу вказує на характер контактів монголів і тюркських народів), назва релігії (караїми – від віровчення карай, кряшоны – хрещені, тобто татари, що прийняли православ'я,) і т л. Винятково різноманітні топографічні основи, що допомагають довідатися природні умови існування племен. В них містяться і прямі вказівки на характер ландшафту, наприклад: дреговичі – від дретва – болото, ободрити – живучі по обох сторони Одра, франки салічні – від кельтського сал – море, тобто морські франки. Маються і символічні "колірні" позначення сторін світла: сари-уйгур – східні уйгури, киргиз - кюргу огуз – червоний, тобто південний огуз.

Рідше зустрічаються етноніми, в основі яких лежать назви етносів, що спочатку займали ту або іншу територію: витали, що жили на півдні Апеннін, завдяки грекам, що поширили цю назву на весь півострів, дали ім'я сучасним італійцям; назва кельтського племені боїв послужило основою этнонима "бавари".

Етноніми можуть відбивати зовнішні прикмети представників етносу – ріст, риси особи, особливості одягу, мови і т.д. (батюки – через вимову слова "батько" по-українському ("батько"), а бемки – через форму слова "будемо").

У самоназвах найбільш частими основами є слова, що позначають народ, людей, людину, тотемних тварин, деякі самооцінки – чисті, шляхетні, хоробрі (оцінки протилежного значення давалися сусіднім племенам).

Найважливіше значення має аналіз формантів, що дозволяє виділити типи словотвору, характерні для кожної мови або діалекту в різний час його існування. На основі цього можна простежити язикові впливи, а отже, і міжетнічні контакти. Крім того, форманти – добре піддається математичної формалізації матеріал. Це дозволяє проводити їхні статистико-ареальні дослідження, що показують територіальні і тимчасові границі розселення і міграцій етносів, що залишили сліди в етнонімах або інших онимах (найчастіше в антропонімах і топонімах) з основою, утвореної від етноніма або етнофороніма.

До нас дійшло мало етнонімів у "чистому вигляді". Як правило, вони існують в інших онімах, що обумовило найтісніший зв'язок етноніміки з іншими ономастичними дисциплінами – антропонімікою і топонімікою. Причому з їхньою допомогою не тільки встановлюється первісної або вихідна для основи даного оніма форма етноніма, але і шляхом вивчення, що происшли з нею згодом змін простежується доля самого етносу.

Етноніміка – молода дисципліна. Подальший її розвиток у чималому ступені буде визначатися досягненнями історії, археології, етнографії й інших дисциплін.

Дата добавления: 2014-11-29