Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Види товарного виробництва 1 страница





Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Товарне виробництво сумісне з будь-якою формою власності. Поєднуючись із певною формою власності, воно творить той або інший соціально-економічний уклад: просте товарне виробництво; підприємницьке товарне виробництво; державне товарне виробництво та ін.

Просте товарне виробництво ґрунтується на одноосібній приватній власності безпосереднього виробника та його особистій праці.

Підприємницьке товарне виробництво передбачає різні форми приватної власності й наймання працівників. У всіх розвинутих країнах більшість продукції створюють саме в цьому економічному укладі, який часто називають капіталістичним.

Державне товарне виробництво ґрунтується на державній власності та найманні працівників. Цей різновид товарної форми виробництва в Україні панував увесь більшовицький період її історії.

 

3.2. Товар і його властивості

3.2.1. Споживна вартість. Корисність. Економічні й позаекономічні блага

Продукти виробничої діяльності, які продають і купують, називають товарами, незалежно від того, набувають ці продукти вигляду речі чи послуги. Товар має дві властивості – споживну вартість і мінову вартість, або ціну.

Здатність товару задовольняти певну потребу людини називають споживною вартістю. Різні товари задовольняють різні потреби людини. Одні споживні вартості безпосередньо задовольняють особисті потреби людей (продовольство, одяг, взуття, житло, побутова техніка чи власний автомобіль). Інші блага, які є частиною виробничих ресурсів (устаткування, виробничі будівлі, матеріали тощо), задовольняють потреби людей опосередковано, через участь у створенні різних продуктів, потрібних людям.

Споживну вартість мають також блага, не створені людиною, як-от повітря, джерельна вода, плоди дикоростучих дерев і под. Це – позаекономічні, або дарові, блага.

Отже, блага існують економічні й позаекономічні. Основа цього поділу – рівень доступності до блага. Економічні блага, безумовно створила людина, результат господарської діяльності; вони рідкісні, обмежені. Неекономічні (позаекономічні) блага – це дари природи. Вони існують у необмеженій кількості. Товарами є економічні блага.



Виробник віддасть свій товар в обмін на інший або за гроші лише в тому випадку, коли він упевнений, що обмін еквівалентний. Отже, всякий обмін передбачає певну мінову вартість, тобто співвідношення, в якому один товар обмінюють на інший.

3.2.2. Підходи до визначення мінової вартості: з позиції виробництва; з позиції споживача

В економічній науці тривалий час полемізують, що є основою мінової вартості, що визначає цінність економічних благ. Вирізняють два головні підходи: на думку одних економістів вважають цінність товару зумовлена потребою в ньому, інших – затраченою працею.

Теоретична суперечка двох концепцій щодо такої фундаментальної проблеми економічної науки як субстанція вартості (цінності) привела, (це часто трапляється), до компромісу. Цього компромісу дійшли такі видатні економісти, як англієць А. Маршалл та українець М. Туган-Барановський, котрі намагалися синтезувати обидва підходи до пояснення ціни.

 

3.3. Гроші та ціни

3.3.1. Суть грошей та їхні функції

Найважливішими компонентами товарної форми виробництва є гроші та ціни. Історія грошей налічує тисячоліття. Учені неоднаково пояснюють процес їхнього виникнення. Безперечно виникнення грошей пов’язане з розвитком виробництва й обміну. Гроші у своєму розвитку пройшли певні етапи.

На світанку цивілізації один продукт безпосередньо обмінювали на інший. Тоді ще не існувало грошей. Кількість продуктів, що регулярно надходила в обмін, була невеликою. Це – продукти скотарства, землеробства чи ремесла. Прямий обмін продукту на продукт відбувався лише за збігу бажань учасників угоди, інакше він ставав неможливим.

Таке ускладнення в обміні вирішували стихійно і без втручання зовнішньої сили: з розвитком обміну в різних місцях з поміж товарів вирізнявся один товар, що мав найбільшу здатність до обміну, або, як ми б сказали сьогодні, – ліквідність. Цей посередник в обміні товарів називають загальним еквівалентом.Тобто: загальний еквівалент – товар, що має властивість бути обміненим на інший товар. Цю роль відіграє той товар, на який існує найбільший попит, або ж якого є вдосталь.

Поява загального еквівалента означає виникнення грошей, точніше товарних грошей, які мають внутрішню вартість (цінність).

В історії різних народів грошима були різні товари: в одних країнах – худоба, в інших – сіль, хутро, тютюн, мідь, залізо, срібло, золото тощо.

Згодом роль грошей закріпилася за благородними металами – золотом і сріблом. З поміж усіх товарів благородні метали за природними властивостями найбільше придатні до виконання функції грошей – вони подільні, добре зберігаються, однорідні, зручні до використання, портативні, порівняно рідкісні метали.

Однак застосування товарних грошей, зокрема благородних металів, також зумовило чимало проблем. Передусім золота не вистачало впродовж усієї історії торгівлі. До того ж, така форма грошей була дуже видатковою, їх важко було перевозити, оплата дорогих речей потребувала все більше грошей. Тому виникли паперові гроші Держава визначає їх як гроші за допомогою закону.

З випуском паперових грошей виникла серйозна проблема захисту їх від підроблення.

Подальша еволюція грошей пов’язана з розвитком кредитних відносин, які виникають, коли покупець не може відразу оплатити ціни товару.

У ХХ ст. настала епоха банківських грошей: вони починають існувати у вигляді записів на рахунках у банках. У сучасних умовах простежується швидка еволюція всіх функціональних форм грошей – з’явилися кредитні картки, чеки для туристів, електронні гроші та ін. В усіх країнах в обігу перебувають лише паперові гроші й монети з неблагородних металів. Відбулася повна демонетизація золота, яке перестало виконувати функції грошей. Отже, суть сучасних грошей зводиться до ролі посередника в обміні (усе, що виконує функції грошей, є грошима).

Найповніше суть грошей виявляється через їхні функції. Гроші виконують три функції: 1) міри вартості; 2) засобу обміну; 3) засобу накопичення багатства.



Суть функції міри вартості полягає в тому, що за допомогою грошей визначають ціни всіх інших товарів.

У функції засобу обміну гроші є посередником між продавцем та покупцем, їх використовують для оплати товарів і послуг.

Функція накопичення грошей означає створення багатства.

У кожній країні рух грошей між фірмами, домогосподарствами та державою називають грошовим обігом. Грошовий обіг обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в економіці. Держава регулює грошовий обіг та формує національну грошову систему. Стабільність грошового обігу є важливою умовою успішного розвитку національної економіки.

Грошову масу можна виміряти за формулою американського економіста І. Фішера:

M*V=P*Q,

де M – кількість грошей в обігу; V – швидкість обігу грошей; P – рівень цін на товари і послуги; Q – кількість товарів і послуг, запропонованих ринку.

Ліва частина рівняння (МV) виражає суму грошей, використану для ділових операцій, права частина (PQ) – вартість проданих товарів. З цього рівняння – маса грошей в обігу: М = PQ / V.

В обігу може перебувати будь-яка кількість паперових грошей. Однак збільшення їхньої кількості без відповідного зростання товарів і послуг знецінює їх, тобто спричиняє інфляцію.

Отже, інфляція – це зростання цін за певний період, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. (Докладніше проблему інфляції розглянуто в курсі «Макроекономіка»)

3.3.2. Ціна та її функції. Види цін.

Вираженням мінової вартості товару є ціна. Її можна визначити як альтернативні витрати – через певну кількість іншого товару. Наприклад, 1 кг яловичини коштує10 грн; а 1 кг яблук – 2 грн. Ціну товару, виражену в грошах, називають його абсолютною ціною.

Однак ми, можемо сказати, що 5 кг яблук є альтернативою 1 кг яловичини. Ціну товару, що виражена в певній кількості іншого товару, називають ще відносною ціною товару: 5 кг яблук і є відносною ціною 1 кг яловичини.

Сукупність відносних цін в економіці називають структурою цін. Зміна структури цін призводить до того, що покупці купуватимуть менше тих товарів, відносні ціни яких зросли, і більше тих, відносні ціни котрих знизилися.

Цінаце також кількість грошей, яку сплачують за одиницю певного товару чи послуги. Залежно від способу формування ціни поділяють на адміністративні та ринкові.

Адміністративні ціни визначає не ринок, а державний орган. Наприклад, у СРСР ціни встановлював Державний комітет цін. Такі ціни не відображають реальних витрат на виробництво продукту; вони не виконують основних функцій ціни.

Ринкові ціни формуються у процесі взаємодії попиту та пропозиції. Попит відображає кількість продукту, яку споживачі бажають купити, а пропозиція – кількість продукту, яку виробники спроможні виробити й поставити на ринок. З підвищенням ціни попит зменшується, а пропозиція збільшується.

Ринкова ціна виконує такі головні функції в економіці: нормувальну; інформаційну; стимулювальну.

У ринковій економіці спроможність конкурентних сил пропозиції та попиту визначати ціну на рівні, на якому купівля й продаж зрівноважуються, називають нормувальною функцієюціни. Ціна, коли попит і пропозиція дорівнюють одне одному, є рівноважною ціною.

Під впливом різних обставин смаки й уподобання споживачів змінюються. Здатність ринкової системи передавати зміни в потребах покупців і зумовлювати відповідну реакцію фірм і постачальників ресурсів це інформаційна, або орієнтувальна, функція цін.

Здатність конкурентної ринкової системи ініціювати технічний прогрес називають стимулювальною функцією цін. Застосування фірмою нової технології знижує витрати, що забезпечує цій фірмі тимчасову перевагу над її конкурентами.

 

3.4. Грошові системи та їх типи

3.4.1. Суть і структура грошової системи

У кожній державі грошовий обіг відповідно регульований, тобто функціює національна грошова система – спосіб організації грошового обігу, що склався історично в будь-якій країні таакріплений законом. Грошові системи формуються з утворенням централізованих держав, хоча окремі елементи з’вилися раніше. У сучасних умовах грошова система країни має такі основні елементи:

– найменування грошової одиниці (наприклад, Україна – гривню, США – долар, Польща – злотий, Росія – рубль, країни ЄС – євро, Японія – єну та ін.;

– види державних паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну силу;

– регламентацію безготівкового грошового обігу;

– державний апарат, який регулює грошовий обіг (до середини 70-х років XX ст. у всіх країнах був ще один елемент грошової системи – золотий уміст грошової одиниці).

 

3.4.2. Типи грошових систем: металевого та паперово-кредитного обігу. Демонетизація золота (для самостійного опрацювання)

Економісти розрізняють два типи грошових систем: металевого обігу, в яких грошовий метал виконує всі функції грошей або покладений в основу грошової системи; паперово-кредитного грошового обігу, що ґрунтується на паперових грошах.

Історії відомо два види металевих систем: біметалізм; монометалізм.

Біметалізм – це грошова система, в якій за золотом і сріблом законодавчо закріплена роль грошей. Він тривалий час панував у країнах Західної Європи. Валютні метали відігравали рівноправну роль у грошовій системі, кожен метал використовували для певного кола операцій: золото було призначено для панів, великих купців і церкви; срібло – для звичайних операцій. За цієї грошової системи є два види цін – у золотих і срібних грошах (золото і срібло – брати-вороги).

Держава визначає ціннісне співвідношення обох грошових металів. Якщо ринкова ціна одного з валютних металів знижується, то вигідно скуповувати цей метал і карбувати з нього монети. Наприклад, коли срібло дешевшає, золоті монети зникають з обігу, і в ньому панує срібло. Отже, фактичними грішми стає метал, ціна якого на світовому ринку знизилася (погані гроші витісняють добрі – закон Грешема). Використання двох еквівалентів спричиняло труднощі у визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом. Окрім цього ж, коштовні метали постійно відпливали з Європи, а також щораз більшу кількість золота і срібла тезаврували, тобто використовували для виготовлення прикрас. Тому в більшості країн у другій половині ХІХ ст. утвердилася система золотого монометалізму (в Австрії – 1892 р., Японії – 1897 р., США – 1900 р.).

Монометалізм – грошова система, у якій лише один метал становить її основу (золото або срібло). Уперше золотий монометалізм запроваджено в Англії наприкінці ХVIII ст. (законодавчо закріплено 1816 р.).

Залежно від характеру розміну паперових грошей на золото було три різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт; золотозливковий і золотодевізний стандарт; золотодоларовий стандарт.

Золотомонетний стандартнайдорожча й одночасно, і високостабільна грошова система. Він має такі ознаки: по-перше, у грошовому обігу обов’язково перебували золоті монети. Усі інші види грошей розмінювали на золото за номіналом; по-друге, країна визначала золотий уміст своєї грошової одиниці, який не змінювався десятиріччями; по-третє, золото вільно ввозили в країну та вивозили з неї; по-четверте, підтримували жорстке співвідношення між запасом золота в країні та внутрішньою кількістю грошей.

Після Першої світової війни золотомонетний стандарт зберігся лише в США. У країнах-переможницях (Англія, Франція та ін.) було запроваджено урізану систему золотого монометалізму – золотозливковий стандарт, за якого паперові гроші обмінювали на золото лише у випадку подання суми, передбаченої законом. Наприклад, в Англії ця сума становила 1700 фунтів стерлінгів, у Франції – 215 тис. франків, що відповідало ціні стандартного зливка 12 кг. У більшості країн, зокрема переможених (Німеччині, Австрії та ін.), було усталено золотодевізний стандарт. У такій системі паперові гроші обмінювали на іноземну валюту (девізи), яку розмінювали на золото. За обох цих різновидів золотого монометалізму в обігу вже немає золотих монет, а монетарне золото зосереджене в державі. У 30-х роках XX ст ці урізані форми золотого монометалізму було ліквідовано.

Після Другої світової війни золотий монометалізм відновився, проте в ще урізанішій формі – золотодоларового стандарту. В усіх країнах розмін паперових грошей на золото не був відновлений. Лише для урядів та центральних банків країн-членів Міжнародного валютного фонду зберігалася можливість обміняти долари США, якими володіли ці країни, на зливки золотого запасу США. Наприкінці 1949 р. золотий запас США досяг 21, 8 тис. т, що становило 70% світових резервів. Однак після цього стягування золота в США припинилося. Золотий запас 1960 р. становив 15, 8 тис. т (44%), а 1972 р. – лише 8,6 тис. т (21%). Золотого запасу США ледве б вистачило, щоб обміняти 25% доларових активів іноземних власників. Обмін доларів на золото припинено 1971 р. Грошові системи, в яких золото виконує всі функції грошей або покладено в основу цих систем, зникли.

У 70-х роках остаточно утвердився новий тип грошової системи, в основі якої – паперові гроші. Формування такої системи у всіх країнах практично розпочалося від часу витіснення золота з обігу

Сучасна грошова система має такі ознаки: її основу становлять паперові гроші; хронічне знецінення грошей; широкий розвиток безготівкового обігу та скорочення обігу готівки; зростання ролі держави у стабілізації грошового обігу.

 

Контрольні запитання

1. Що розуміють під формою виробництва?

2. Назвіть причини виникнення та розвитку товарної форми виробництва.

3. Які підходи існують до визначення мінової вартості товару?

4. Проаналізуйте проблеми, що виникають під час бартерного обміну.

5. Які функції виконують гроші?

6. Що таке відносна й абсолютна ціна товару?

7. Охарактеризуйте функції ринкової ціни?

8. Чому адміністративні ціни не можуть виконувати нормувальну функцію?

9. Чому відбулась демонетизація золота?

10. Розкажіть про ознаки сучасної грошової системи.

 

Тестові завдання

1. Натуральне – це господарство, яке:

а) виникло і розвинулось на основі суспільного поділу праці;

б) передбачає виготовлення продуктів для споживання самим виробником;

в) характерне широким розвитком бартерного обміну;

г) ґрунтується на економічній відокремленості виробників як власників ресурсів і окремих благ.

2. Яка ознака не притаманна натуральному господарству:

а) нерозвинутість суспільного поділу праці;

б) низький рівень розвитку виробництва;

в) мобільність робочої сили;

г) задоволення одноманітних та примітивних за характером потреб.

3. Основою виникнення і розвитку товарної форми виробництва вважають:

а) поглиблення суспільного поділу праці;

б) розвиток різних форм грошей;

в) обмеженість ресурсів і життєвих благ;

г) виготовлення продуктів, які задовольняють потреби людей.

4. Характерною рисою товарного господарства є:

а) відсутність коопераційних зв’язків з іншими господарськими структурами;

б) виробництво продуктів для обміну;

в) замкнутий кругообіг продукту, який не виходить за межі господарства;

г) недостатньо розвинуті мінові відносини.

5. Що є прикладом одиничного поділу праці:

а) природній поділ обов’язків між чоловіком та жінкою;

б) поділ національної економіки на окремі галузі;

в) географічна спеціалізація виробництва;

г) поділ праці всередині підприємства – між цехами, майстернями, робочими місцями.

6. Який вид товарного господарства ґрунтований на різних формах приватної власності та найманні працівників:

а) приватне;

б) колективне;

в) підприємницьке;

г) просте.

7. Як зміниться мінова вартість товарів 20 яблук = 15 груш, якщо вартість яблук знизиться удвічі, а вартість груш удвічі зросте:

а) не зміниться;

б) 10 яблук = 30 груш;

в) 40 яблук=7,5 груш;

г) 20 яблук=60 груш.

8. Яке твердження правильне:

а) за натуральної форми виробництва економічні зв’язки між виробництвом та споживанням опосередковані грішми;

б) у розвинутих країн світу товарна форма виробництва повністю витіснила натуральну;

в) позаекономічні блага не мають споживної вартості;

г) неоднакові темпи зростання цін на різні товари змінюють відносну структуру цін в економіці.

9. Ринкові ціни визначають:

а) споживач;

б) виробник;

в) співвідношення попиту та пропозиції;

г) державний орган.

10. Адміністративна ціна товару – це ціна, яку:

а) встановлює керівник підприємства, яке виробляє цей товар;

б) регулюють керівні органи адміністративно-територіальних одиниць;

в) визначають на підставі взаємної згоди продавців і покупців;

г) встановлює відповідний уповноважений державний орган.

11. Яке твердження стосовно ціни товару є неправильне:

а) ціна товару, виражена в певній кількості іншого товару, є відносною ціною товару;

б) адміністративні ціни не відображають реальних витрат на виробництво товару;

в) спроможність конкурентних сил попиту та пропозиції визначати ціну на рівні, на якому купівля та продаж зрівноважуються, називають стимулювальною функцією ціни;

г) ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному, є рівноважною ціною.

12. Демонетизація золота означає, що:

а) зі злитків золота і срібла починають карбувати монети;

б) золото перестає виконувати функції грошей;

в) знижується вартість золотого вмісту грошової одиниці;

г) зменшується золотий запас країни;

13. Що не характеризує біметалізм як грошову систему:

а) в обігу перебувають монети золота і срібла;

б) держава визначає ціннісне співвідношення обох грошових металів;

в) фактичними грішми стає метал, ціна якого на світовому ринку зростає;

г) існує два види цін – у золотих та срібних грошах.

14. Золотомонетний стандарт – це грошова система за якої:

а) підтримують жорстке співвідношення між запасом золота в країні та внутрішньою кількістю грошей;

б) зростає роль держави у стабілізації грошового обігу;

в) паперові гроші обмінюють на іноземну валюту (девізи), яку розмінюють на золото;

г) відбувається хронічне знецінення грошей.

15. Яка ознака характерна для золотодоларового стандарту:

а) в грошовому обігу обов’язково перебувають золоті монети;

б) усі види грошей розмінюють на золото за номіналом;

в) золото вільно ввозять у країну та вивозять із неї;

г) обмін доларів США, якими володіли уряди та центральні банки країн-членів Міжнародного валютного фонду, на зливки золотого запасу США.

 


ТЕМА 4. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

4.1. Національна економіка й економічна система.

4.1.1. Фізична та монетарна економіка.

4.1.2. Основні проблеми економічної організації суспільства.

4.1.3. Власність та економічна система.

4.2. Типізація економічних систем.

4.2.1. Цінності, політичне правління й економічна система.

4.2.2. Цивілізаційний та формаційний підходи до класифікації економічних систем.

4.2.3. Економічні системи товарної економіки; Командна економіка (для самостійного опрацювання).

4.3. Перехід до ринку.

4.3.1. Основні завдання під час здійснення «шокової терапії».

4.3.2. Еволюційний та проміжний шляхи переходу до ринку.

 

4.1. Національна економіка й економічна система

4.1.1. Фізична та монетарна економіка

Економічні ресурси використовують у межах національної економіки та відповідно до певної господарської (економічної) системи.

Національна економіка, або господарство країни, – це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій, установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. У національній економіці виділяють фізичну і грошову (монетарну).

Фізична економіка охоплює виробничі ресурси та вироблені життєві блага. Розвиток фізичної економіки характеризують за допомогою різних натуральних показників обсягів виробництва і споживання конкретних товарів та послуг, зайнятості населення тощо.

Основним компонентом монетарної економіки є гроші й пов’язані з ними процентні ставки, валютні курси і под. Монетарна економіка обслуговує фізичну економіку, впливає на неї, але має власні закономірності розвитку. Фізична й монетарна економіки утворюють складну єдність.

Національна економіка формується з галузей. Галузь є частиною національної економіки, сукупністю підприємств і виробництв, які виготовляють однакову або подібну продукцію. Співвідношення між окремими галузями національної економіки називають її галузевою структурою. У національній економіці прийнято виокремлювати:

– галузі матеріального виробництва;

– галузі нематеріального виробництва.

Економічна система – спосіб організації економіки, сукупність взаємопов’язаних і відповідно впорядкованих її структурних елементів (галузей, господарських суб’єктів та людей, котрі стоять за ними), які визначають взаємозв’язки між виробниками й споживачами благ і послуг.

Економічна система визначає розв’язання проблем господарського життя, проблем економічної організації суспільства.

 

4.1.2. Основні проблеми економічної організації суспільства

З поміж економічних проблем існує три, які називають основними, або фундаментальними, проблемами організації економіки: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?

Що виробляти? Які блага та в якій кількості? Скільки кожного з товарів повинна виробити національна економіка і скільки кожної з послуг варто запропонувати?

Як виробляти блага? Які фірми мають це робити? Які технології та ресурси доцільно використовувати для виробництва продуктів?

Для кого виробляти блага? Як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? Яке ми хочемо мати суспільство – таке, де мало багатих і багато бідних, чи таке, де переважає середня верства, а багатих і бідних обмаль?

 

4.1.3. Власність та економічна система

У будь-якій економічній системі ресурси та створені життєві блага мають власників, а процес виробництва є привласненням людиною предметів і сил природи.

Як економічна категорія “власність” відображає відносини між людьми з приводу привласнення капітальних благ та результатів виробництва.

Власність – поняття соціальне і воно випливає з факту обмеженості ресурсів. Із практичного погляду, важливий поділ власності на різні типи і форми, тобто класифікація власності. Її здебільшого мірою визначає:

– суб’єкт права власності;

– об’єкт права власності;

– право власності.

Суб’єкт права власності – це фізична чи юридична особа, держава – чи їхні комбінації, що привласнюють певне благо й наділені правами володіння, користування та розпорядження стосовно нього.

Об’єктом права власності є те, що привласнюють суб’єкти права власності: найрізноманітніші речі, економічні ресурси (земля, її надра, рослинний і тваринний світ, капітальні блага, праця та результати її діяльності), інформація, технології; особисті здібності людини (фізичні або розумові можливості, з допомогою яких може бути надана певна послуга).

У розвинутій ринковій економіці водночас співіснують різні типи власності, і держава законодавчо гарантує їхню рівність. Це означає застосування до різних суб’єктів власності однакової системи прав, обов’язків і відповідальності.

Права власності визначають формальними правами, якими володіє той чи інший суб’єкт права власності стосовно об’єкта права власності.

Права власності в економіці– це права на контроль за використанням ресурсів і розподілом витрат та вигоди, що супроводжують це використання.

Власність охоплює відносини привласнення і відчуження. Привласнення благ означає, що окремий індивід, група людей або держава здобуває права на володіння, користування та розпорядження конкретними благами.

За володіння конкретний об’єкт власності належить конкретному суб’єктові необмежено в часі, тобто має повний фізичний контроль над благом.

Користування – це використання у виробництві або споживанні корисних властивостей об’єкта власності.

Розпорядження – ухвалення управлінських рішень щодо функціювання і реалізації об’єкта власності, яке робить власник або інші економічні суб’єкти, котрих він уповноважив.

Суб’єкт привласнення об’єкта власності є водночас його володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує права розпорядника та користувача. Розпорядник може бути користувачем, але не обов’язково володарем. Користувач окремих благ може не бути їхнім володарем і розпорядником.

Разом із привласненням блага відбувається його відчуження. Привласнення означає повне відчуження об’єкта власності одним суб’єктом від всіх інших, тобто обмеження вільного доступу до об’єкта інших суб’єктів.

Отже, власність– це не те, чим володіють, а сукупність прав, які за суб’єктами права власності закріплені законом.

Права власності регламентовані передовсім юридичними нормами. Однак не лише. Вони також є здобутком попередніх поколінь і передані у спадок через традиції, звичаї, а також підсилюються каральною силою держави. Рівень шуму, вид одягу, який ми носимо, наше втручання у приватне життя інших людей – усе це обмежене не тільки законами, а й прийнятністю для суспільства та взаємною згодою.

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 938; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.123 сек.