Про порушенням державного кордону

Заходи забезпечення кримінального провадження у справах

З метою забезпечення виконання учасниками кримінального судочинства (свідка, підозрюваного тощо) своїх процесуальних обов’язків та з метою виконання загальних завдань кримінального судочинства у кримінально-процесуальному праві існує інститут заходів забезпечення кримінального провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження (заходи кримінально-процесуального примусу) − це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження.

Усі заходи процесуального примусу поділяються на дві групи:

Відповідно до ст. 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст. ст. 133−143 КПК);

2) накладення грошового стягнення (ст. ст. 144−147 КПК);

3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. ст. 148−153 КПК);

4) відсторонення від посади (ст. ст. 154−158 КПК);

5) тимчасовий доступ до речей і документів (ст. ст. 159−166 КПК);

6) тимчасове вилучення майна (ст. ст. 167−169 КПК);

7) арешт майна (ст. ст. 170−175 КПК);

8) затримання особи (ст. ст. 188− 192 КПК, ст. ст. 207−213);

9) запобіжні заходи (ст. ст. 177−187 КПК).

У справах про злочини передбачені ст. 332 КК України найбільш часто застосовуються запобіжні заходи, під якими розуміється частина заходів процесуального примусу, які спрямовані на забезпечення належної поведінки підозрюваним шляхом певного обмеження його особистих прав.

Загальними підставами застосування запобіжних заходів є достатні підстави вважати, що підозрюваний намагатиметься ухилитися від слідства та суду та виконання процесуальних рішень; перешкоджатиме встановленню істини у справі; продовжуватиме злочинну діяльність.

Провівши вивчення 145 матеріалів кримінальних проваджень за ознаками вчинення злочину передбаченого ст. 332 КК України, нами було встановлено, застосування яких заходів забезпечення кримінального провадження супроводжує процес розслідування, аналіз чого наведено нижче (показники округлені):

1. Привід – 5 % кримінальних проваджень.

2. Затримання підозрюваного – 65 % кримінальних проваджень.

3. Взяття під варту – 30 % кримінальних проваджень.

4. Особисте зобов’язання – 25 % кримінальних проваджень.

У зв’язку із тим, що затримання підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення є одним із видів кримінально-процесуальної діяльності органів охорони державного кордону спробуємо детальніше розглянути окремі його положення.

Затримання є тимчасовим запобіжним заходом, який застосовується з підстав та в порядку, визначеному КПК України, сутність якого полягає в поміщенні особи на короткий строк у спеціальне приміщення для тримання затриманих (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахту).

Незважаючи на короткочасність затримання, за характером право обмежень воно є одним з найбільш суворих запобіжних заходів. Адже застосування затримання безпосередньо пов’язане з обмеженням права людини на свободу та особисту недоторканність. Тому не випадково процесуальні норми, що регламентують порядок і строки затримання включені до міжнародно-правових актів і Конституції України.

Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти від:

– доставлення особи до правоохоронного органу на строк до однієї години у порядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення;

– затримання особи (до трьох годин) в адміністративному порядку.

Аналіз норм кримінального процесуального кодексу України дозволяє виділити такі види затримання:

1) затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (ст. ст. 187−191 КПК);

2) затримання без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення: законне затримання (ст. 207 КПК) та затримання уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК).

Ці види затримання розрізняються за цільовим призначенням, суб’єктами їх здійснення, підставами та процесуальним порядком застосування.

1. Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (ст. ст. 187−191 КПК).

Даний вид затримання відрізняється від інших видів затримання наступним:

− метою − здійснюється з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу. Тобто для забезпечення участі особи в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, коли для забезпечення об'єктивності такого розгляду необхідною умовою, є особиста присутність на судовому засіданні особи, щодо якої розглядається це питання;

− строком затримання – до 36 годин (ч.1 ст.191 КПК);

− юридичною підставою − затримання з метою приводу здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу.

Процесуальний порядок прийняття рішення про затримання. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором звертається з клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого яке може бути подане:

− одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під варту;

− після подання клопотання про застосування запобіжного заходу і до прибуття підозрюваного, обвинуваченого до суду на підставі судового виклику;

− після неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за судовим викликом для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і відсутності у слідчого судді, суду на початок судового засідання відомостей про поважні причини, що перешкоджають його своєчасному прибуттю (ст. 188 КПК).

Слідчий суддя, суд не має права відмовити в розгляді клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного, обвинуваченого навіть якщо існують підстави для затримання без ухвали суду про затримання з метою приводу.

Клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу розглядається слідчим суддею, судом негайно після одержання цього клопотання. Розгляд клопотання здійснюється в закритому судовому засіданні за участю прокурора. Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу складається з дотриманням вимог, визначених в ч.ч.1, 2 ст. 190 КПК.

Слідчий суддя, суд відмовляє у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не доведе, що:

− зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого;

− є достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового розслідування;

− одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу й зазначені у ст. 177 КПК.

Ухвала про відмову в наданні дозволу на затримання з метою приводу може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК. При цьому, ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя, суд за клопотанням прокурора має право вирішити питання про повторне затримання з метою приводу в порядку, передбаченому КПК. Причому, повторне звернення до суду з клопотанням про дозвіл на затримання однієї і тієї ж особи по тому самому кримінальному провадженню після винесення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у задоволенні такого клопотання можливе лише при виникненні нових обставин, які підтверджують необхідність тримання особи під вартою.

Процесуальний порядок виконання ухвали слідчого судді, суду про затримання.

Службова особа, яка на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання, затримала особу, зобов'язана негайно вручити їй копію зазначеної ухвали.

Уповноважена службова особа (особа, якій законом надане право здійснювати затримання), яка затримала особу на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання або у якої під вартою тримається особа, щодо якої діє ухвала про дозвіл на затримання, негайно повідомляє про це слідчого, прокурора, зазначеного в ухвалі.

Якщо після затримання підозрюваного, обвинуваченого з'ясується, що він був затриманий на підставі ухвали про дозвіл на затримання, яка відкликана прокурором, підозрюваний, обвинувачений має бути негайно звільнений уповноваженою службовою особою, під вартою якої він тримається, якщо немає інших законних підстав для його подальшого затримання.

Певні особливості має затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним своїх службових обов'язків. Таке затримання службова особа здійснює тільки в присутності офіційних представників цього розвідувального органу.

Не пізніше 36 годин з моменту затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду особа повинна:

− бути звільнена;

− або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу (ч.1 ст. 191 КПК).

Кримінальний процесуальний кодекс України у ст. 209 чітко визначив момент, з якого особа вважається затриманою − з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. Варто відмітити, що в КПК 1960 року не було врегульовано питання щодо моменту, з якого необхідно обчислювати строк затримання. У зв'язку з цим виникали певні труднощі правозастосування. Дане питання було регламентовано в ст. 3 «Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину», де строк затримання обчислювався з моменту доставлення її до слідчого.

Певні особливості має визначення місця затримання особи на транспорті, а саме:

− у разі затримання на транспорті, місцем затримання вважається територія району, на якій особа затримана;

− у разі затримання особи на громадському транспорті, незапланована зупинка якого неможлива без зайвих труднощів, місцем затримання вважається територія району, на якій розташована найближча попутна зупинка громадського транспорту;

− у разі затримання особи на авіаційному або морському транспорті під час здійснення рейсу за межі державного кордону України, місцем затримання вважається порт у межах державного кордону України, в якому почався цей рейс.

Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту:

1) приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду;

2) закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії;

3) відкликання ухвали прокурором.

Варто відмітити, що вищенаведений різновид затримання із запобіжного заходу фактично перетворюється на примусовий захід забезпечення явки підозрюваного чи обвинуваченого для розгляду подання.

2. Затримання без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення регулюється у таких нормах:

− законне затримання (ст. 207 КПК);

− затримання уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК).

Так, ч.1 ст. 207 КПК визначає, що ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду. Втім, затримання може здійснюватися без ухвали слідчого судді уповноваженою на те службовою особою (ст. 208 КПК), та будь-якою особою (ст. 207 КПК) при наявності визначених в законі підстав. Зокрема, відповідно до ч.2 ст. 207 КПК кожен має право затримати будь-яку особу, крім осіб зазначених у ст. 482 КПК, за наявності таких підстав:

1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;

2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

При цьому, кожен, хто не є уповноваженою службовою особою і затримав відповідну особу, зобов'язаний:

− негайно доставити її до уповноваженої службової особи;

− або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

А відповідно до ч.1 ст. 208 КПК, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину лише у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину за таких умов:

− якщо затримана особа особу, підозрюється у вчиненні злочину за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі;

− якщо особа, підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але при цьому підозрюваний не виконав обов'язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.

При затриманні уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч.7 ст. 223 і ст. 236 КПК.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 КПК, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені КПК. Зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 “Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” зазначено, що згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції кожна особа, заарештована або затримана на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, має право постати перед суддею і бути вислуханою з питань, пов'язаних з її триманням під вартою. Тому суди повинні вимагати від органів дізнання й досудового слідства, щоб це право роз'яснювалося підозрюваним під час їх затримання.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 КПК, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень ст. 209 КПК; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.

Науковці відмічають, що у практичному сенсі досить важливо, щоб вся інформація стосовно місця затримання та періоду часу, протягом якого продовжується позбавлення волі, заносилася до протоколу. Це має виняткове значення для забезпечення можливості оскарження законності та обґрунтованості затримання та зобов'язує органи, які здійснюють затримання, суворо дотримуватися вимог закону щодо його процедури, підстав, строків, порядку процесуального закріплення. Тому й міжнародні документи, які встановлюють стандарти поводження з в’язнями, вимагають деталізації всіх обставин затримання у відповідному протоколі. Зокрема, у Зводі принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі, міститься вимога стосовно необхідності занесення до протоколу всіх відомостей щодо причин затримання, його часу, відповідних посадових осіб правоохоронних органів, які здійснювали затримання, а також точні дані щодо місця тримання. Занесення до протоколу відомостей щодо осіб, які здійснювали затримання, має важливе значення й при судовому розгляді скарг з приводу незаконного поводження із затриманою особою.

Уповноважена службова особа зобов'язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством.

Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування.

У разі наявності підстав для обґрунтованої підозри, що доставлення затриманої особи тривало довше, ніж це необхідно, слідчий зобов'язаний провести перевірку для вирішення питання про відповідальність винуватих у цьому осіб.

Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати 72 годин з моменту затримання.

Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше 60 годин з моменту затримання повинна:

− бути звільнена;

− або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу (ст. 211 КПК).

Відповідно до вимог ст. 192 КПК прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а якщо це неможливо − до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа була затримана.

Відповідно до вимог ст. 213 КПК уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи. Якщо уповноважена службова особа, що здійснила затримання, має підстави для обґрунтованої підозри, що при повідомленні про затримання ця особа може зашкодити досудовому розслідуванню, вона може здійснити таке повідомлення самостійно, проте без порушення вимоги щодо його негайності.

У разі затримання неповнолітньої особи, уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування.

У разі затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це відповідний розвідувальний орган.

Окрім цього, уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги.

Службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана перевірити дотримання вищевказаних вимог, а в разі нездійснення повідомлення про затримання – здійснити ці дії самостійно.

З метою деталізації описаного порядку затримання підозрюваного у відповідності із ст. 207 та ст. 208 КПК України органами (підрозділами) охорони державного кордону Адміністрацією Держприкордонслужби України наказом № 931 від 14.11.2012 р. була введена у дію Інструкція про порядок дій посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону під час затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, без ухвали слідчого судді або суду та порядок подальшої взаємодії органів (підрозділів) охорони державного кордону з органами досудового розслідування. На основі цієї Інструкції був розроблений алгоритм дій посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону у разі затримання особи підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення (див. Додаток 2).

Порядок затримання особи

Уповноважена службова особа без ухвали слідчого судді або суду має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину у сфері охорони державного кордону, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, за умови:

- якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

- якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Під уповноваженою службовою особою розуміється посадова особа органу (підрозділу) охорони державного кордону, яка безпосередньо виконує завдання з охорони державного кордону України.

Особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу щодо суддів, народних депутатів України та неповнолітніх визначаються статтями 482 та 492 КПК України.

Затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним своїх службових обов’язків і пов’язані з цим особистий обшук та огляд його речей застосовуються тільки в присутності офіційних представників цього органу.

У разі наявності очевидних ознак злочину на тілі, одязі чи місці події уповноважена службова особа зобов’язана вжити заходів щодо їх збереження.

Уповноважена службова особа, яка безпосередньо застала підозрюваного під час вчинення злочину або замаху на його вчинення, або якій очевидець вказав на цю особу, або виявила на тілі, одязі чи місці події очевидні ознаки, які вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин, складає відповідні рапорти.

Протокол про затримання особи складається відповідно до вимог ст. 104 та частини п’ятої ст. 208 КПК України у підрозділі охорони державного кордону посадовою особою, визначеною начальником відділу прикордонної служби з сержантського або офіцерського складу. Під відділом прикордонної служби (мобільної прикордонної застави) розуміється підрозділ органу охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, як правоохоронного органу спеціального призначення, який виконує завдання з охорони державного кордону України.

Копія протоколу про затримання особи негайно після складання під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.

Уповноважена службова особа підрозділу, яка здійснила затримання, зобов’язана надати затриманій особі можливість негайно (за першої можливості) повідомити про своє затримання та місцеперебування близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб на вибір цієї особи.

За наявності підстав для обґрунтованої підозри, що повідомлення про затримання особи може зашкодити досудовому розслідуванню, уповноважена службова особа може здійснити таке повідомлення самостійно, але без порушення вимог щодо його негайності.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, уповноважена службова особа негайно (за першої можливості) інформує центр управління службою відділу прикордонної служби із зазначенням часу та обставин затримання.

Після затримання особи уповноважена службова особа зобов’язана повідомити затриманій особі зрозумілою для неї мовою підстави для затримання та у вчиненні якого злочину вона підозрюється, а також роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти неї, а також інші права, передбачені законодавством.

Під час затримання уповноважена службова особа може здійснити обшук затриманої особи та тимчасове вилучення її майна, яке може бути речовим доказом або може заподіяти шкоду здоров’ю людини, результати якого зазначаються в протоколі про затримання особи.

Після складання протоколу про затримання особи начальник органу (підрозділу) охорони державного кордону організовує її тримання.

Інформування про затримання

Центр управління службою відділу прикордонної служби про затримання особи, час, обставини, виявлені ознаки злочину негайно, але не пізніше ніж через 30 хвилин з моменту виявлення особи, інформує найближчий орган досудового розслідування з урахуванням підслідності, центр управління службою органу охорони державного кордону та орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, а також здійснює реєстрацію цієї інформації у встановленому порядку.

Інформування здійснюється за допомогою електронних та інших засобів зв’язку з подальшим надсиланням письмового повідомлення.

Центр управління службою органу охорони державного кордону негайно доповідає начальнику органу охорони державного кордону про факт та обставини затримання особи і здійснює реєстрацію отриманої інформації про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.

Орган досудового розслідування письмово інформує відповідний орган охорони державного кордону щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та про номер кримінального провадження.

Передавання затриманої особи

Затримана в установленому КПК України порядку особа, складені протоколи та інші документи щодо неї, речі (документи), вилучені у неї, передаються слідчому органу досудового розслідування, про що складається відповідний протокол з дотриманням вимог ст. 104 КПК України.

Копія протоколу про передавання затриманого надається уповноваженій службовій особі органу охорони державного кордону.

З метою забезпечення деталізації порядку дій посадових осіб правоохоронних органів у разі виявлення у пунктах пропуску через державний кордон України осіб, стосовно яких є доручення правоохоронних органів щодо їх розшуку та затримання на підставі рішення суду спільним наказом № 117/960/523/1075/1208 від 21.11.2012 р. Генеральної прокуратури України, Міністерством внутрішніх справ України, Адміністрацією Держприкордонслужби України, Служби безпеки України та Міністерства фінансів України була введена у дію Інструкція про порядок дій посадових осіб правоохоронних органів у разі виявлення у пунктах пропуску через державний кордон України осіб, стосовно яких є доручення правоохоронних органів щодо їх розшуку та затримання на підставі рішення суду.

На основі цієї Інструкції був також розроблений алгоритм дій посадових осіб підрозділів охорони державного кордону у разі виявлення розшукуваних осіб та їх затримання на підставі рішення суду (див. Додаток 3).

Відповідно до даної Інструкції доручення органів досудового розслідування з індексом «Р» разом із копією ухвали слідчого судді, суду про затримання особи надсилаються до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України та беруться ним до виконання у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Обробка інформації (уведення, записування, зчитування, зберігання, знищення, приймання, передавання) та формування баз даних відомостей про осіб, стосовно яких є доручення органів досудового розслідування з індексом «Р», здійснюються виключно з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України. Перевірка наявності чи відсутності інформації за оперативними базами даних системи «Гарт-1» здійснюється шляхом асоціативного пошуку за такими обов’язковими реквізитами: «Громадянство», «Прізвище, ім’я особи», «Стать», «Дата народження» (число, місяць та рік), «Вид документа» (для громадян України – паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, паспорт громадянина України, проїзний документ дитини, посвідчення особи моряка або посвідчення члена екіпажу; для іноземних громадян та осіб без громадянства – паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства), «Серія, номер документа».

Для забезпечення однозначної ідентифікації осіб за оперативними базами даних інформація за реквізитом «Прізвище, ім’я особи» повинна зазначатися літерами верхнього регістру (великими літерами) у називному відмінку:

для громадян України – тільки українськими літерами;

для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь (залежно від виду документа) – латинськими або російськими літерами;

для іноземців та осіб без громадянства інших держав – тільки латинськими літерами.

У разі збігу інформації про особу, яка перетинає державний кордон України, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи „Гарт-1”, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України повинні виконати такі дії:

Під час виїзду з України:

інспектор прикордонної служби, що здійснює перевірку паспортних документів, доповідає старшому зміни прикордонних нарядів або старшому прикордонних нарядів у пункті пропуску (далі – старший прикордонних нарядів) про виявлення особи, яку оголошено у розшук, передає йому паспортний документ цієї особи та не пропускає її через державний кордон;

старший прикордонних нарядів:

- проводить затримання зазначеної особи складом чергових сил у пункті пропуску;

- повторно перевіряє наявність в оперативній базі даних системи «Гарт-1» інформації про затриману особу та відмовляє їй у перетинанні державного кордону України. Рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства оформляється у порядку, визначеному статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль»;

- доповідає про виявлення особи, яку оголошено у розшук начальнику підрозділу охорони державного кордону та начальникові зміни центру управління службою органу охорони державного кордону;

- зрозумілою особі мовою доводить до неї підстави затримання, а також роз’яснюється її право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, а також інші права, передбачені законом;

- надає можливість затриманій особі негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи;

- вручає затриманій особі копію ухвали слідчого судді, суду про затримання (про що робиться запис у протоколі про затримання особи);

- складає протокол про затримання особи з дотриманням правил встановлених КПК України, копія якого вручається затриманій особі;

- організовує охорону особи, яку оголошено у розшук до прибуття слідчого, прокурора або уповноваженої ними особи;

- передає затриману особу слідчому, прокурору або уповноваженій ними особі.

Під час в’їзду в Україну:

інспектор прикордонної служби, що здійснює перевірку паспортних документів, доповідає старшому прикордонних нарядів про виявлення особи, яку оголошено у розшук, пропускає її через державний кордон та передає йому паспортний документ цієї особи;

старший прикордонних нарядів:

- проводить затримання зазначеної особи складом чергових сил у пункті пропуску;

- повторно перевіряє наявність в оперативній базі даних системи «Гарт-1» інформації про затриману особу;

- доповідає про виявлення особи, яку оголошено у розшук начальнику підрозділу охорони державного кордону та начальникові зміни центру управління службою органу охорони державного кордону;

- зрозумілою особі мовою доводить до неї підстави затримання, а також роз’яснюється її право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, а також інші права, передбачені законом;

- надає можливість затриманій особі негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи;

- вручає затриманій особі копію ухвали слідчого судді, суду про затримання (про що робиться запис у протоколі про затримання особи);

- складає протокол про затримання особи з дотриманням правил встановлених КПК України, копія якого вручається затриманій особі;

- організовує охорону особи, яку оголошено у розшук до прибуття слідчого, прокурора або уповноваженої ними особи;

- передає затриману особу слідчому, прокурору або уповноваженій ними особі.

Начальник зміни ЦУС органу охорони державного кордону про затримання особи, яку оголошено у розшук та місце її тимчасового утримання негайно по телефону повідомляє ініціатора доручення та інформує чергового Головного центру про виявлення особи, стосовно якої є доручення органу досудового розслідування з індексом «Р» для отримання копії ухвали слідчого судді, суду про затримання зазначеної особи; про вжиті заходи доповідає начальникові органу охорони державного кордону, начальникові зміни ЦУС регіонального управління.

Черговий Головного центру обліковує отриману інформацію та протягом 30 хвилин надсилає копію ухвали слідчого судді, суду про затримання особи до відділу прикордонної служби (пункту пропуску) на ділянці якого затримано особу.

Ініціатор доручення органу досудового розслідування або уповноважена ним особа у найкоротший термін, але не пізніше однієї доби, з моменту затримання особи, приймає затриману особу. Про що складається відповідний акт.

Ініціатор доручення інформує начальника зміни ЦУС органу охорони державного кордону про орієнтовний час прийняття затриманої особи.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення та назвіть форми досудового розслідування?

2. Назвіть загальні засади досудового розслідування та охарактеризуйте їх?

3. Які є види доказів, їх зміст?

4. Які обставини, що підлягають встановленню у кримінальних провадженнях про незаконне переправлення осіб через державний кордон України?

5. Види слідчих (розшукових) дій, їх кримінально-процесуальна характеристика?

6. Які типові слідчі (розшукові) дії проводяться у справах про незаконне переправлення осіб через державний кордон та використання завідомо підроблених документів при перетинанні державного кордону?

7. Який порядок затримання підозрюваного уповноваженою службовою особою органів охорони державного кордону без ухвали слідчого судді?

8. Який порядок затримання підозрюваного органами охорони державного кордону на підставі ухвали слідчого судді?

Дата добавления: 2014-11-29