Експертні методи в обґрунтуванні господарських рішень

Важливу роль у процесі обґрунтування господарських рішень відіграють експертні методи (методи експертних оцінок), які ґрунтуються на висновках кваліфікованих фахівців (експертів) і забезпечують побудову адекватної моделі об’єкта дослідження для вироблення на її основі ефективного рішення.

Таблиця 2.1

Загальна характеристика основних методів сучасної прогностики

Методи прогнозування	Зміст методів
1. Інтуїтивні (якісні)	З допомогою знань та інтуїції фахівців формується передбачення майбутнього стану об’єкта чи процесу (як правило, використовуються оцінки експертів).
1.1. Методи індивідуальних експертних оцінок	Полягають в отриманні незалежних оцінок від кожного експерта (відсутність впливу на експерта думок інших експертів) та обчисленні інтегральної оцінки.
1.1.1. Метод інтерв’ю	Передбачає бесіду прогнозиста з експертом стосовно заготовленого переліку запитань.
1.1.2. Метод аналітичних записок	Передбачає самостійний аналіз експертом тенденцій розвитку системи на основі наявної інформації.
1.2. Методи колективних експертних оцінок	Прогноз складається на основі спільної роботи групи експертів. Завдання експертної групи полягає у виробленні комплексного рішення стосовно крупномасштабних проектів.
1.2.1. Метод колективної генерації оцінок	Базується на гіпотезі про те, що серед великої кількості суджень є по крайній мірі декілька, які відповідають найбільш вірогідному розвитку явища. Реалізується як форма обміну думок спеціалістів про тенденції розвитку системи на основі неформального аналізу.
1.2.2. Метод Дельфі	Реалізує форму опитування експертів, при якій їх анонімні відповіді обробляються протягом декількох турів. Після ознайомлення всіх учасників експертизи з проміжними результатами отримують групову оцінку досліджуваної проблеми.
1.2.3. Метод сценарного розвитку	Підготовка і узгодження представлень про тенденції розвитку передбачуваного явища проводиться на базі написаних сценаріїв, які містять змістовні висловлювання і результати техніко-економічного та статистичного аналізів досліджуваної проблеми. Сценарії спочатку пишуться індивідуально кожним експертом, а потім формується один узгоджений текст.

Продовження табл.2.1.

2. Формалізовані(кількісні)	Кількісна оцінка прогнозованих показників проводиться з урахуванням даних минулих періодів і факторних ознак за допомогою математичних моделей.
2.1. Методи екстраполяції закономірностей розвитку	Базуються на передбаченні про незмінність факторів, що визначають розвиток досліджуваного об’єкта, і полягають у розповсюдженні тенденції, встановленої у минулому, на майбутнє.
2.1.1. Методи простої прогнозної екстраполяції	Передбачають відносну стабільність у майбутньому середнього абсолютного приросту, середнього темпу зростання.
2.1.2. Методи прогнозування на основі простої і експоненційно зваженої середньої плинної	В основу методу експоненційно зваженої середньої плинної закладається послідовність вагових коефіцієнтів, які змінюються з часом згідно експоненційного закону. При цьому останнім рівням ряду динаміки присвоюються більші значення вагових коефіцієнтів, тобто ваги рівнів спадають по мірі віддалення у минуле.
2.1.3. Методи прогнозування на основі статистичних формул, що описують тренд	Основою обчислення прогнозних значень слугують трендові моделі, незалежною змінною в яких є час.
2.1.3.1. Аналітичні методи	В основу прогнозування закладений принцип оцінки детермінованої компоненти, що характеризує основну тенденцію, за допомогою методу найменших квадратів.
2.1.3.2. Адаптивні методи	Базуються на обчисленні послідовних у часі значень прогнозованого показника з врахуванням різного впливу попередніх рівнів.
2.1.3.3. Методи сезонної декомпозиції	Використовуються для прогнозування явищ, що характеризуються сезонністю.
2.1.3.4. Метод Бокса-Дженкінса	Призначений для обробки авторегресійних рядів без апріорних допущень відносно дисконтованих коефіцієнтів.
2.2. Методи екстраполяції причинно-наслідкових зв’язків	Побудова економіко-математичних моделей для прогнозування у вигляді функціональних або статистичних залежностей.
2.2.1. Прогнозування з використанням коефіцієнтів еластичності	На основі значень коефіцієнта еластичності якого-небудь фактора за попередній період і припущення про його відносну стабільність у майбутньому обраховують прогнозне значення результативного показника з урахуванням зміни факторної ознаки.

Закінчення табл.2.1.

2.2.2. Методи аналітичного моделювання попиту і пропозиції	Побудова функції попиту, яка відображає залежність обсягу попиту на окремі товари і послуги від комплексу факторів, які впливають на нього. Найбільшого розповсюдження отримали однофакторні функції, які відображають залежність попиту від рівня доходів населення.
2.2.3. Методи кореляційно-регресійного аналізу	Визначають форму і щільність зв’язку між результативним показником і факторами, що його обумовлюють. Прогнозування здійснюють на основі однофакторних і багатофакторних регресійних моделей (одного рівняння або системи рівнянь).
3. Комбіновані	Використовують результати прогнозів, отриманих різними методами, і розраховують інтегрований прогноз у вигляді точкової чи інтервальної оцінки.

Ідея і зміст методу експертних оцінок – побудова раціональної процедури інтуїтивно-аналітичного аналізу виявленої проблеми з кількісними методами оцінювання і формальним обробленням результатів суджень експертів. При цьому формально оброблені висновки експертів, зроблені на підставі науково-практичного досвіду і логічного мислення, генерують узагальнену оцінку (думку), яка сприймається як розв’язання проблеми.

Використання експертів в якості носіїв досвіду і знань дає змогу:

• сформувати множину об’єктів експертизи (цілі, критерії, альтернативні рішення тощо);

• оцінити характеристики об’єктів експертизи (вагові коефіцієнти критеріїв, корисність варіантів рішень, ймовірності і час настання окремих подій тощо).

Розрізняють індивідуальні (персональні) та групові (колективні) методи експертних оцінок.

Методи індивідуальних експертних оцінок ґрунтуються на використанні думок незалежних експертів, тобто кожна експертна оцінка формується за умови відсутності впливу на експерта думок інших експертів.

Індивідуальні експертні оцінки можна отримати за допомогою методів інтерв’ю або аналітичних записок. У першому випадку відбуваються бесіди організатора експертизи (прогнозиста) з експертами згідно з розробленою заздалегідь програмою. У другому випадку передбачається можливість тривалої роботи експертів над поставленими перед ним запитаннями, а свої висновки він подає замовнику експертизи у вигляді аналітичної записки. При цьому у найбільшій мірі використовуються індивідуальні можливості експерта, глибоке усвідомлення процесу, який підлягає дослідженню.

Головна перевага методу індивідуальних експертних оцінок – максимальне використання знань і досвіду кваліфікованих фахівців та обмеженість психологічного тиску на них з боку інших експертів. Головний недолік – слабкі можливості при оцінюванні стратегічних цілей і глобальних проблем у зв’язку із недостатністю знань і досвіду в суміжних областях науки і практики або небажанням брати на себе відповідальність за рекомендоване рішення.

Методи групових експертних оцінок передбачають обґрунтування і вироблення рішення та оцінювання його наслідків на основі колективної думки експертів. Застосування методів групових експертних оцінок забезпечує збільшення ймовірності вибору найкращого рішення, але має і недоліки, один з яких полягає у тому, що група експертів у своїх судженнях керується в основному логікою компромісу.

Серед методів групових експертних оцінок найбільше розповсюдження отримали:

• метод комісій;

• метод колективної генерації оцінок (“мозкової атаки”);

• метод сценарного розвитку;

• метод Дельфі.

У загальному випадку метод комісій (нарад) передбачає проведення регулярних засідань експертів з метою пошуку спільних поглядів для вирішення проблемних ситуацій. До складу учасників нарад, на яких проводяться дискусії, залучають фахівців, які здатні працювати в колективі, схильні до незалежного мислення, стійкі до думок авторитетів. У разі вмілої організації експертизи створюється творча атмосфера для пошуку раціональних ідей і проведення дискусій щодо розв’язання проблеми. Дискусія, як правило, завершується голосуванням (відкритим або закритим).

Метод колективної генерації оцінок ґрунтується на гіпотезі про те, що серед великої кількості ідей і суджень є хоча б декілька, які відповідають найімовірнішому варіанту поведінки економічної системи. Реалізація методу передбачає неформальний аналіз проблеми, проведення у відкритій формі дискусій щодо оцінок майбутнього стану системи, напрямків і засобів досягнення поставлених цілей.

Використання методу колективної генерації оцінок забезпечує виявлення та зіставлення індивідуальних суджень і вироблення на їх основі спільного висновку. Керує генерацією оцінок (“мозковою атакою”) кваліфікований фахівець у галузі проведення подібних заходів.

З метою розв’язання проблемної ситуації група експертів спочатку генерує ідеї, а потім намагається зруйнувати (деструктурувати) їх шляхом висунення контрідей і вироблення узгодженої думки. Метод передбачає реалізацію таких етапів:

• формування експертної групи;

• складання проблемної записки;

• генерація ідей (заборонено всяку критику ідей у процесі їх висунення, що забезпечує можливість вільного висловлювання);

• деструктуризація ідей;

• оцінка критичних зауважень і складання списку ідей, які можуть мати практичну реалізацію;

• вироблення спільного висновку.

Застосування методу генерації оцінок є доцільним у випадках, коли проблема недостатньо вивчена, причому він ефективний при розв’язанні нескладних задач, які не вимагають громіздких розрахунків (наприклад, удосконалення рекламної діяльності).

Методи сценарного розвитку ґрунтуються на визначенні логіки процесу (явища) при різних умовах функціонування економічних систем і полягають у намаганні експертів відобразити такий можливий хід подій на певному проміжку часу, який матиме вирішальний вплив на формування і розв’язання проблеми. Підготовку і узгодження передбачень тенденцій розвитку економічної системи здійснюють на підставі написаних сценаріїв, які містять не лише змістовні висловлювання, а й, як правило, результати техніко-економічного і статистичного аналізів з відповідними висновками. Сценаріями називають гіпотетичні альтернативи, які відображають логічну послідовність подій для представлення майбутнього стану економічної системи в залежності від можливих ситуацій. У сценарії вказуються фактори, що характеризують ситуацію, варіанти розвитку подій, послідовність розв’язання локальних проблем тощо. До написання сценаріїв варто залучати фахівців різних галузей, так як при цьому забезпечуються багатоаспектний розгляд проблеми і встановлення взаємозв’язків з іншими проблемами.

Процес реалізації методів сценарного розвитку може включати такі процедури:

• постановка задачі (визначення мети, ситуації і проблеми);

• розроблення та аналіз варіантів вирішення проблеми;

• написання сценарію;

• розсилання тексту сценарію для ознайомлення фахівцям, які на різних стадіях будуть приймати участь у розробленні та реалізації рішення;

• проведення наради з обговорення сценарію.

У результаті обговорення можливі два варіанти:

• схвалення сценарію (із можливим доопрацюванням) і визначення технології розроблення і реалізації рішення;

• незгода із представленим сценарієм і скерування його на перероблення.

Завданням експертної групи є розроблення сценарію розвитку економічної системи – комплексу заходів, пов’язаних єдиною програмою дій і спрямованих на вирішення великомасштабних проектів. Побудова сценарію ґрунтується на системному підході до дослідження проблеми і передбачає розчленування загальної проблеми (цілі) на окремі частини та виявлення можливих альтернатив їхнього розв’язання.

Метод Дельфі (назва походить від дельфійських мудреців, що славилися передбаченням майбутнього) та його модифікації побудовані на реалізації принципів анонімності, регульованого зворотного зв’язку та узгодженості групової оцінки.

Принцип анонімності полягає у тому, що кожний експерт формулює свій висновок з оцінкою у межах визначеної шкали, не спілкуючись з іншими членами експертної групи. Кожний експерт заповнює спеціально розроблені анкети, які містять перелік запитань, а також інформацію про рівень узгодженості думок з відповідними доказами, і контактує лише з організатором експертизи.

Реалізація процедури методу Дельфі передбачає проведення декількох турів, причому результати попереднього туру оголошують усім членам експертної групи (інформація міститься в анкетах, зміст яких від туру до туру змінюється). Принцип зворотного зв’язку полягає у тому, що на підставі аналізу анкетної інформації експерт має змогу змінити попередній висновок без публічних пояснень. Зворотний зв’язок дає змогу кожному експерту ознайомитися з думками своїх анонімних колег і статистичними характеристиками групової відповіді, порівняти свої відповіді із загальними висновками, що забезпечує вироблення обґрунтованого розв’язання поставленої задачі.

Вироблення групового висновку і оцінка його надійності потребує статистичного оброблення інформації. Для цього розраховують медіану і чверті статистичної сукупності, отриманої в результаті проведення туру, рангові коефіцієнти кореляції Спірмена і Кендалла, коефіцієнт конкордації та інше.

Згідно з методом Дельфі після відповідної попередньої підготовки експертне опитування проводять в декілька турів (як правило, не більше від чотирьох). Для того, щоб не обмежувати експертів жорсткими рамками відповіді, дати їм змогу вільно сформулювати відповіді стосовно досліджуваної проблеми, анкети першого туру певною мірою можуть бути безструктурними. Можливість неструктурованого подання висновків дає змогу ширше розглядати проблему, уточнювати незрозумілі моменти у постановці задачі. Крім того, треба враховувати і той факт, що організатори експертизи не мають таких фундаментальних знань з досліджуваної проблематики, як члени експертної групи.

Анкети, заповнені у першому турі опитування, збирає і обробляє організатор експертизи. В результаті аналізу анкетної інформації формують групи спільних суджень, виключають другорядні відповіді і, як наслідок, розробляють анкету для проведення другого туру експертної процедури.

Запитання, які виносять на другий тур, є чіткішими, а відповіді на них пропонують аргументувати. Результати другого туру підлягають статистичному обробленню. На підставі отриманих статистичних характеристик і зведених висновків готують матеріали для проведення третього туру.

У третьому турі експерти одержують анкети з результатами статистичного оброблення даних другого туру, на підставі яких вони повинні проаналізувати свої попередні рішення. Якщо оцінка, виставлена експертом, не потрапляє в інтервал довіри (інтервал між першою і третьою чвертями), то його просять обґрунтувати своє бачення перспективи, і, можливо, прокоментувати погляди експертів, які мають протилежну думку. Експерт може змінити свою оцінку або залишити її, але в обох випадках аргументація прогнозних висновків залишається анонімною.

Анкети, заповнені у третьому турі опитування, знову повертають організаторам експертизи, які повинні виконати роботу, аналогічну до тієї, що виконувалася після другого туру, і підготувати анкети для проведення четвертого туру.

У четвертому турі члени експертної групи на підставі результатів статистичного оброблення даних третього туру виконують ті самі процедури, що і в третьому турі. Як правило, отримавши анкетні дані четвертого туру опитування, організатори експертизи формують остаточні висновки.

Здійснення експертної процедури у декілька етапів має на меті максимально зблизити бачення досліджуваної системи членами експертної групи, але, як показує практичний досвід, досягти цієї мети вдається не завжди. З іншого боку, опитування у декілька турів може призвести до отримання групової оцінки, яка до певної міри має суб’єктивний характер через вплив, хоча й анонімний, на кожного експерта інших членів експертної групи.

Прикладом модифікації методу Дельфі, що позбавлене його недоліків, можна вважати метод SEER (System for Evalusion and Review) – систему огляду та оцінювання подій. Згідно з методикою SEER передбачається проведення лише двох турів опитування, причому у кожному турі використовують різний склад експертів. Експертами першого туру є вчені з конкретної предметної галузі дослідження, а експерти другого туру – це кваліфіковані спеціалісти-практики, що безпосередньо приймають рішення, а також спеціалісти з суміжних проблемних галузей. Відповіді кожного туру експерти переглядають лише за умови, що вони виходять за межі наперед визначеного інтервалу, до якого належить переважна більшість оцінок (наприклад, 80% усіх оцінок).

Іншою модифікацією класичного методу Дельфі є методика, яка отримала назву “почати з чистого аркуша”. Особливість її полягає в тому, що для проведення першого туру експертизи залучають одну групу експертів, а подальші тури проводять з іншими групами експертів (частково їх склад може збігатися). Запропонований підхід забезпечує вироблення експертної оцінки навіть за можливих несприятливих умов, а саме:

• виникнення у першому турі перед окремими членами експертної групи бар’єрів психологічного характеру внаслідок неструктурованості досліджуваної проблеми;

• неготовності деяких експертів до подальшої роботи за умов уточнення запитань у ході експертної процедури;

• відсутності гарантії, що оцінки, зроблені групою експертів у першому або наступних турах, будуть задовольняти організаторів експертизи.

Незважаючи на особливості кожного з розглянутих вище методів експертних оцінок, потрібно відзначити загальні спільні процедури, які забезпечують їхню реалізацію:

• вибір експертної групи;

• організування здійснення експертизи;

• оброблення експертної інформації;

• верифікація результатів експертизи.

Кількісний склад експертної групи залежить від складності проблеми, яку необхідно вирішити. Очевидно, що кількість експертів повинна бути достатньою для врахування суттєвих аспектів проблеми і її розв’язання із певною точністю. Разом з тим потрібно відзначити, що у разі надто великої експертної групи оцінки можуть виявитися неузгодженими (як правило, через невисоку кваліфікацію окремих експертів), а також з’являються додаткові труднощі, пов’язані з організацією та проведенням експертизи. Практика показує, що до експертної групи у залежності від складності проблеми варто залучати від 10 до 20 осіб.

Після того як визначено кількісний склад експертної групи, приступають до підбору самих експертів. Існують різні методики персонального формування експертної групи, але в основі підбору експертів лежить їх компетентність, креативність, інтуїція, зацікавленість у результатах експертизи.

Кількісною оцінкою рівня компетентності членів експертної групи слугує коефіцієнт компетентності. Для його розрахунку формується матриця рекомендацій щодо включення фахівців до експертної групи з елементами:

З урахуванням матриці рекомендацій, компетентність -го експерта розраховують за такою формулою:

, , (2.5)

де - кількість членів експертної групи.

Коефіцієнт компетентності визначає відносну кількість кандидатів в експерти, що підтримали включення до списку експертної групи -го експерта.

Список кандидатів на включення до експертної групи може коригуватися (кожний кандидат має право виключати себе із списку і вводити до списку нових фахівців, яким пропонують взяти участь в опитуванні). В результаті кількох турів опитувань буде сформована експертна група.

Перед сформованою експертною групою можуть ставитися такі завдання:

• кількісне оцінювання параметрів економічної системи;

• попарне порівняння об’єктів - виявлення кращого із двох наявних об’єктів;

• ранжування – впорядкування альтернатив за їх важливістю;

• шкалювання – визначення важливості альтернатив із вказанням ступеня переваги однієї альтернативи над іншою;

• класифікація – віднесення елементів множини до однієї із підмножин.

Дата добавления: 2014-11-29