Структура світового ринку робочої сили

Елементи міжнародного ринку робочої сили

Пропозиція – кількість робочої сили, шо є на світовому ринку або може бути доставлена на нього.

Джерела:

– зайняті, що шукають роботу

– безробітні

– робоча сила, що формується

– біженці

Серед мігрантів багато чоловіків, дітей. З професійної точки зору:

– некваліфікована робоча сила

– кваліфіковані робітники

– висококваліфіковані спеціалісти (з країн, що розвиваються та між розвинутими країнами)

Попит – платоспроможна виробнича економічна потреба світової економіки в новій робочій силі

Фактори, що визначаюь об’єм попиту:

– Зменшення чисельності населення;

– Зменшення питомої ваги працездатних

– Дисбаланс в професійній структурі робочої сили

– Збільшення витрат на освіту

1. Конкуренція – боротьба між суб’єктами ринку

– Між продавцями робочої сили

– Між продавцями та покупцями

– Між покупцями

2. Ціна – грошовий вираз вартості робочої сили.

Фактори, що впливають на ціну:

– Конкуренція

– Співвідношення попиту і пропозиції

– Зміни вартості обочої сили

– Структура робочої сили

– Інтеграція формування „других економік”

– Державне регулювання рівня заробітної плати

– Діяльність профспілок (вугільна, металургійна, промисловість)

Тенденції ринку робочої сили:

· Стабілізувались потоки робочої сили

Це обумовлено:

– зростанням рівня зайнятості в самих країнах, що розвиваються

– зростають інвестиції в країнах, що розвиваються, що стримує рух робочої сили

– безробіття в розвинутих країнах

– масштаби міграції

Масштаби міжнародної міграції робочої сили (за даними Міжнародної організації міграції)

1. У 2005 році від 185-192 млн. осіб, що є приблизно 3% населення земної кулі, змінили країну свого перебування.

2. Близько 7 млн. осіб. В Україні – є іммігрантами і близько 20 млн. осіб українців мешкають за кордоном.

3. Втрати України внаслідок відтоку кваліфікованих кадрів становлять більше ніж 1 млрд. дол. США на рік.

4. 7,7% (56,8 млн. осіб) населення Європи, що включає європейську частину колишнього СРСР.

Найбільші грошові перекази відправляють мігранти, що переїхали до США (28 млрд. дол. США) і Саудівської Аравії (15 млрд. дол.. США). Перекази філіппінців, що виїхали за кордон складають 9,5% від ВВП Філіппін і становлять – 7,6 млрд. дол. США.

За даними на 2006 рік - найбільшу кількість мігрантів приймають:

· США – 38,4 млн. осіб;

· Росія – 12,1 млн. осіб;

· Німеччина - 10,1 млн. осіб;

· Україна - 6,8 млн. осіб;

· Франція – 6,5 млн. осіб;

· Саудівська Аравія – 6,4 млн. осіб;

· Канада – 6,1 млн. осіб;

Перший ринок традиційно належить США та Канаді трудові ре­сурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує найбільшу кількість емігрантів. В міграційних пото­ках до США, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які відїзджають до США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів Національної академії наук 23 %, а серед лауреатів Нобелівської премії в США 33 % — іммігранти.

Другий ринок — країни Західної та Північної Європи. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни — Німеччину, Англію, Францію, Авст­рію, Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В'єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок — район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50 %, в Ката­рі — 85 %,ОАЕ —90 %. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сірія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок — Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Ізраїль, Південно-Африканська Республіка, Південно-Східна Азія (Сінга­пур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова Зеландія, а також країни Східної Європи Росія та Україна.

Дата добавления: 2014-12-07