Поняття платіжного балансу країни, його структура, фактори впливу та основні методи регулювання

Валютна політика, її форми.

Сукупність заходів, які вживаються центральними банками у сфері грошового обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну спроможність грошей, валютні курси та економіку загалом, становить сутність певної валютної політики держави. Політика здійснюється у двох формах: обліковій (дисконтній) та девізній.

Облікова політика означає зміну облікової ставки ЦБ з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу ЦБ підвищує облікову ставку і цим самим стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де цей рівень нижчий.

Сутність цього методу валютного регулювання полягає в поєднанні і послідовному використанні двох протилежних типів цієї політики:

¾ обмеження кредиту, так званої кредитної рестрикції, або політики „дорогих грошей”;

¾ стимулювання кредиту – кредитної експансії, або політики „дешевих грошей”.

Ліберальна політика кредитної експансії спричиняє зниження валютного курсу, і навпаки, політика кредитної рестрикції породжує тенденцію до підвищення валютного курсу.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіз). У сучасних умовах девізна валютна політика часто набирає форми валютної інтервенції - прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.

У разі падіння курсу національної валюти центральний банк країни продає на валютних ринках значні суми іноземної валюти, що призводить до зростання курсу національної валюти, та навпаки, скуповування іноземної валюти веде до падіння курсу національної.

Платіжний баланс (balance of payments) — це:

· балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів;

· агреговане віддзеркалення економічних відносин країни з рештою світу протягом певного періоду;

· статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які з дня на день постійно змінюються. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної та іноземної валюти на цей момент, і він є одним із чинників формування валютного курсу.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Важливим принципом платіжного балансу є врахування відмінностей між резидентами і нерезидентами — учасниками торговельно-економічних і фінансових угод. Існує два різні підходи до реєстрації операцій для статистики платіжного балансу. Це реєстрація угод на момент розрахунку і на момент операції. Складання платіжного балансу на момент розрахунку включає тільки угоди, пов’язані з готівковими платежами. Отже, у ньому враховуються тільки фактично здійсненні платежі і надходження. У разі застосування даного підходу не беруться до уваги операції, що здійснюються без готівкових розрахунків, а також надані й отримані кредити.

З бухгалтерського погляду платіжний баланс завжди перебуває у рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне сальдо, коли платежі перевищують надходження.У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, який полягає в тому, що кожна операція має дві сторони — дебет і кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті.

Кредит (+) — усі грошові надходження до країни внаслідок здійснених операцій вважаються додатними і записуються у кредиті платіжного балансу (за кредитом записуються операції, унаслідок яких відбуваються грошові надходження до даної країни).

Дебіт (–) — платежі резидентів даної країни, яких вимагає проведення операцій, вважаються від’ємними і записуються у дебеті платіжного балансу (за дебетом записуються операції, наслідком яких є відплив грошей з рахунків резидентів даної країни).

У структурі платіжного балансу виділяють три основні складові:

· торговельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів;

· баланс послуг та некомерційних платежів (баланс «невидимих» операцій);

· баланс руху капіталів і кредитів.

Крім названих трьох складових, деякі дослідники називають ще дві основні складові платіжного балансу:

· баланс поточних операцій, що включає рух товарів, послуг та односторонніх переказів;

· операції з офіційними валютними резервами.

Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту. Економічний зміст активу чи дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її становища у світовому господарстві, характеру її зв’язків з партнерами та загальної економічної політики.

Баланс послуг та некомерційних платежів — включає:

· платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, теле-космічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передавання інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо;

· за діючими у світовій статистиці правилами у розділ «Послуги» входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони, звичайно, ближчі до руху капіталу;

· за методикою МВФ показують односторонні перекази:

· державні операції — субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

· приватні перекази — перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Три перелічені вище групи операцій — послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази — називають «невидимими» операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей (товарів).

Баланс поточних операцій (торговельний баланс і «невидимі» операції) — включає всі операції, які завершуються протягом даного періоду. Вони відображаються у платіжному балансі і не здійснюють на нього жодного впливу у наступні періоди. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.

Баланс руху капіталів і кредитів— виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. Це міжнародний рух підприємницького капіталу та міжнародний рух позикового капіталу. Включає операції з довгостроковими та короткостроковими інвестиціями, що впливають на міжнародну позицію країни щодо інвестицій. У наступні періоди вони впливатимуть на платіжний баланс у результаті надходжень потоків прибутків чи повернення інвестицій, зроблених у попередні роки.За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:

· міжнародний рух підприємницького капіталу;

· міжнародний рух позикового капіталу.

Міжнародний рух підприємницького капіталу включає:

· Вивіз капіталу, до якого входять:

прямі інвестиції за кордон, проведені національними фірмами;
придбання національними інвесторами зарубіжних акцій та облігацій;
придбання національними резидентами банківських депозитів у зарубіжних банках.

· Приплив капіталу:

прямі інвестиції в економіку країни, що здійснюються зарубіжними фірмами;
придбання зарубіжними інвесторами акцій та облігацій іншої країни;
придбання нерезидентами депозитів банків країни.
Міжнародний рух позикового капіталу включає:

· Довго — і середньострокові операції — це державні й приватні запозичення і кредити, які надаються на термін понад один рік.

· Короткострокові операції — включають міжнародні кредити терміном до одного року; поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари); переміщення грошового капіталу між банками.

Базисний баланс — сума рахунків поточного балансу та довгострокових рахунків балансу руху капіталів і кредитів.

Помилки і пропуски — це спеціальна стаття платіжного балансу, яка включає як статистичні похибки, так і невраховані операції. Показники різко зростають у кризових ситуаціях.

Теоретично виходячи з принципу подвійного запису операцій, обсяги зустрічних потоків за дебетом і за кредитом мають збігатися, але на практиці цього майже ніколи не відбувається. Проблема полягає у тому, що дані про одні й ті самі операції надходять з різних джерел. Так дані про обсяги і склад зовнішньоторговельних операцій надаються митницями, а дані про відповідні валютно-фінансові потоки акумулюються банківською статистичною звітністю. Митна й банківська статистика містять розбіжності через неповноту охоплення з різних причин. А контрабанда, надання незаконних послуг, неорганізовані товарні потоки, вивіз валюти туристами не потрапляють до жодного з джерел статистичної інформації. Розбіжність між дебетовим та кредитовим оборотом має назву чистих помилок та пропусків. За методикою МВФ ці розбіжності не повинні перевищувати 10 % від експорту чи імпорту товарів і послуг (залежно від того, що більше експорт чи імпорт на дату розрахунку).

Операції з офіційними валютними резервами — підсумкова стаття платіжного балансу, яка відображає операції з офіційними валютними резервами, в яких беруть участь державні валютні органи й у результаті яких відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.Ця стаття ще називається « Операції з ліквідними валютними активами» або «Баланс офіційних розрахунків» — це чиста сума усіх урядових операцій. Для кінцевих розрахунків за операціями використовуються офіційні резерви. До офіційних резервів можуть включати резерви урядових витрат (у тому випадку, коли міжнародні витрати приватного сектору переважать надходження), акумульовані резерви уряду (у тому випадку, коли надходження приватного сектору переважають його витрати).

Фактори, що впливають на стан платіжного балансу

Платіжний баланс прямо і зворотно пов’язаний з процесом відтворення. З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу відтворення, з іншого, — впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість

На стан платіжного балансу впливають такі фактори:

· нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція;

· циклічні коливання економіки;

· зростання закордонних державних витрат;

· мілітаризація економіки і військові витрати;

· посилення міжнародної фінансової взаємозалежності;

· зміни у міжнародній торгівлі;

· валютно-фінансових фактори;

· інфляція (негативно);

· торговельно-політична дискримінація певних країн;

· надзвичайні обставини — неврожай, стихійні лиха, катастрофи.

Серед факторів, що впливають на стан платіжного балансу держави, особлива роль належить економічним, серед який необхідно виділити:

· темпи інфляції;

· реальне зростання ВВП;

· процентні ставки;

· валютний курс «спот».

Розглянемо окремо вплив названих економічних факторів на стан платіжного балансу країни.

Так, вплив темпів інфляції на платіжний баланс полягає у тому, що коли відбувається надмірне підвищення цін на національні товари та послуги, то це знижає їхню конкурентоспроможність і ускладнює експорт. Одночасно імпортні товари стають більш привабливими для покупців, і внаслідок цього збільшується обсяг імпортних операцій.
Якщо спостерігається реальне зростання ВВП, збільшуються обсяги імпорту товарів і послуг. Це пов’язано з тим, що за умови зростання ВВП відбувається підвищення рівня прибутків у країні, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи зростання ВВП, навпаки, ведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг.

Рівні процентних ставок за депозитами впливають на потоки капіталу грошового й інвестиційного ринків. Підвищення процентних ставок у країні за депозитами веде до збільшення припливу капіталу в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти інвестиційного і грошового ринків. І навпаки, у разі зниження процентних ставок, очікується відплив капіталу, бо приваблюють інвесторів країни з високими процентними ставками за депозитами.

Вплив валютного курсу «спот» на платіжний баланс держави полягає в тому, що від нього залежить відносна вартість імпортних товарів порівняно з вартістю національних товарів. А також відносна вартість експортованих національних товарів порівняно з товарами інших країн у країнах-імпортерах. Високий курс іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій та сприяє здійсненню експортних операцій. І навпаки, низький курс іноземної валюти створює сприятливі умови для імпорту та перешкоджає експорту.

Методи регулювання платіжного балансу

Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу безперервного коригування. Необхідність коригування пояснюється впливом на платіжний баланс різних економічних факторів, які були розглянуті вище.

Платіжний баланс є одним із об’єктів державного регулювання. Це обумовлено такими причинами:

· нерівноваженістю платіжного балансу, що проявляється у значному дефіциті в одних країнах і значному активному сальдо в інших;

· після відміни золотого стандарту в 30-х роках ХХ ст. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє дуже слабо. Тому вирівнювання платіжного балансу потребує цілеспрямованих державних заходів;

· в умовах глобалізації господарських зв’язків зросло значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Його врівноваження входить до основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням темпів економічного зростання, стримуванням інфляції та безробіття.

Матеріальна основа регулювання платіжного балансу:

· офіційні золотовалютні резерви;

· національний дохід, що перерозподіляється через державний бюджет;

· пряма участь держави в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника;

· регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю.

Заходами регулювання платіжного балансу з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивезення капіталів країн з дефіцитним платіжним балансом є:

· Дефляційна політика — спрямована на скорочення внутрішнього попиту шляхом зменшення дефіциту бюджету; зміни облікової ставки центрального банку; введенням кредитних обмежень; установленням меж зростання грошової маси.

· Девальвація — зниження курсу національної валюти спрямовано на стимулювання експорту і обмеження імпорту товарів.

· Валютні обмеження — включають блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, скупчення валютних операцій в уповноважених банках.

· Фінансова і грошово-кредитна політика — полягає у використанні бюджетних субсидій експортерам, протекціоністському підвищенні імпортних мит, відміні податку з процента, що виплачується іноземним держателям цінних паперів.

· Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс, коли формуються його основні статті:

· торговельний баланс -для стимулювання експорту держава застосовує цільові експортні кредити, страхування від економічних і політичних ризиків, введення пільгового режиму амортизації основного капіталу тощо;

· «невидимі операції» — з метою регулювання платежів та надходжень за «невидимими» операціями платіжного балансу застосовуються такі заходи:

· обмеження норми вивезення валюти туристами цієї країни;

· пряме чи посередня участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;

· сприяння будівництву морських суден за рахунок бюджетних коштів для зменшення витрат за статтею «Транспорт»;

· розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями і т. п.;

· регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в’їзду іммігрантів для скорочення переказів іноземних робочих.

· рух капіталу — регулювання руху капіталу спрямовано на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій та одночасне стимулювання іноземних інвестицій у країну.

Дата добавления: 2014-12-07