Структура політичної системи та її функції

Кожній країні властива своя політична система, але попри ті чи інші відмінності між різними політичними системами, існують однотипні, універсальні елементи, що дають змогу говорити про загальну структуру політичних систем. Такі структурні частини називають підсистемами – політологи виділяють різну їх кількість, застосовуючи і різне термінологічне позначення. Основними політичними підсистемами є такі:

– інституціональна, або політична організація суспільства. Це основоположна частина політичної системи, її утворює сукупність органів державної влади і місцевого самоуправління, політичних партій, громадсько-політичних організацій, рухів;

– нормативна, або регулятивна: її утворюють юридичні і політичні принципи і норми, закріплені в законах, кодексах та інших нормативно-правових актах держави, у партійних програмах, уставах, рішеннях тощо. Це також суспільні і національні традиції, звичаї, етико-моральні норми, релігійні вірування, що впливають на політичний вибір і поведінку;

– релятивна, або комунікативна: охоплює сукупність політичних відносин і форм взаємодій, спілкування між суб’єктами політики на усіх її рівнях;

– культурно-ідеологічна: її виражають через одну з фундаментальних політологічних категорій – політичну культуру, що включає явища політичної свідомості (політичні знання, почуття, ідеологічні цінності) та форми її матеріалізації (конституційні закони, політичні програми тощо), а також зразки і форми політичної поведінки;

– функціональна: вона складається з конкретних ролей, дій політичних суб’єктів у застосуванні тих чи інших способів і методів реалізації влади (від суспільної згоди до протистояння, від компромісу до психологічного тиску і фізичного терору), що визначають певний тип політичного режиму;

– інформаційна: її утворюють засоби масової інформації („четверта влада”), а також мережа установ, що займаються збором, обробкою, аналізом, поширенням політичної інформації – різноманітні політологічні центри, інститути тощо. Від цієї підсистеми значною мірою залежить формування і тип політичної свідомості населення, рівень легітимності політичної влади.

Політична система суспільства існує і виявляє себе як процес політичних відносин і діяльності, центральним елементом яких є політична влада. Тому структуру політичної системи іноді визначають у вигляді ієрархії підсистем, що відповідають трьом рівням влади – вищому, середньому і нижчому. Два перших є інституціональними, третій – не інституціональний.

Вищий рівень політичної системи. Він включає центральний апарат державної влади, який у демократичному суспільстві і правовій державі існує як система органів, що реально здійснюють відому триєдину функцію влади – законодавчу, виконавчу й судову.

На цьому рівні виявляється форма правління в державі – монархічна чи республіканська та їх різновиди, різноманітні функції держави, тип політичного режиму (демократичний, авторитарний, тоталітарний), результати суспільного контролю за державною владою з боку ЗМІ, різноманітних асоціацій і товариств (партійних, профспілкових, екологічних, творчих, наукових і т. ін. організацій).

Безпосередньо в макросистему входять різні форми політичної опозиції (парламентської, партійної) і такий своєрідний компонент, як неофіційні політичні групи, утворені різними елітами й елітарними товариствами (парламентські фракції, „гуртки однодумців” тощо), групи тиску (парламентські лобі, найближче оточення глави держави, „мозкові центри” – аналітики, консультанти).

Середній, мезосистемний, рівень. Його забезпечують органи управління, що розміщені в політичному просторі між вищими ешелонами державної влади і суспільством – регіональна і муніципальна адміністрація. Вони виконують роль сполучної ланки між макроструктурами політичної системи і суспільством, забезпечують виконання рішень центральної влади, формують її загальний образ, рівень легітимності. На цьому рівні формуються найбільш впливові бюрократичні апарати управління і паралельні (тіньові) структури політичного і неполітичного характеру („чорний ринок”, корумповані клани, організована злочинність).

Нижчий, мікросистемний, рівень. Його утворюють різні форми масової участі суспільних груп, класів і прошарків, окремих громадян у політичному житті: членство в політичних або неполітичних, але впливових організаціях, участь у політичних акціях на підтримку або проти влади, в соціальному контролі політики, в процесах її демократичної організації (виборах, референдумах тощо). На мікро-рівні політичної системи формуються політичні народні рухи, зароджуються політичні угруповання і партії, визріває громадська думка, відбувається політична соціалізація особи.

Стосовно суспільства в цілому політична система виступає як управлінська система. Загальне її призначення полягає в керівництві суспільством та управління суспільними справами з метою гармонізації, узгодження інтересів держави, соціальних груп і окремих індивідів та забезпечення на цій основі суспільного спокою, безпеки і поступу.

Не дивно, що функції політичної системи надзвичайно різноманітні, вони не можуть бути обмежені ні кількісно, ні змістовно, навпаки – здатні диференціюватися, деталізуватися, накладатися одна на одну, доповнюватися. Основними з них є такі:

– цілепокладання: визначення цілей, завдань, шляхів політичної еволюції суспільства, а також напрямів розвитку інших сфер – економічної, соціальної, духовної;

– стабілізаційна функція: впорядкування політичної поведінки, знаходження і закріплення її цивілізованих зразків шляхом вироблення спеціальних юридичних, політичних, моральних та інших норм людського співіснування всередині країни і в міжнародному плані;

– дистрибутивна: визначення і розподіл матеріальних і духовних ресурсів, цінностей і соціальних статусів відповідно до інтересів і становища окремих соціальних спільнот й індивідів;

– політичної соціалізації: залучення людей до політичного життя, формування у громадян певної політичної культури;

– легітимації політичної влади (формування громадської думки, ставлення людей до дій влади: виникнення груп підтримки або неприйняття).

У межах означених функцій політичної системи можна виділити низку інших, більш конкретних: організаційну, нормотворчу, комунікаційну, ідеологічну, захисну (забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки суспільства) і т. ін.

Дата добавления: 2014-12-07