Тема 1 сутність понять управління іннноваціями

Поняття величини та способів її вимірювання у курсі математики початкових класів. Величини початкового курсу математики (маса, ціна, кількість, вартість, швидкість, час, відстань тощо), способи та одиниці їх вимірювання, залежність між одиницями вимірювання.

6. Як у практичній діяльності, так і в наукових дисциплінах, що займаються вивченням і вимірюванням величин, зустрічаються найрізноманітніші величини. Найчастіше у практичній діяльності людині доводиться зустрічатися з такими величинами як маса, вага, сила, час тощо. У повсякденному житті дуже часто вживаються такі терміни: вага, маса. Непоодинокі випадки, коли не вбачається ніякої різниці між ними.

Для того, щоб цього не відбувалося, нагадаємо: 1) вага – це сила, з якою тіло притягується Землею; 2) маса – це властивість тіла, що характеризує його інертність і якою користуються для вимірювання ваги тіла шляхом порівняння його з вагою іншого. Якщо маса тіла не змінюється в залежності від місця розташування на Землі, то вага тіла змінюється. Так на полюсі тіло важить на 0,5% більше, ніж на екваторі. Так само, як і для вимірювання розглянутих величин, сутність вимірювання маси полягає у порівнянні маси одного тіла з масою іншого, яке обране за одиницю вимірювання. Можна прийняти аксіоматичне означення поняття “маса тіла”. Таким чином, маса – це невід’ємна скалярна величина, що характеризує міру інертності тіла.

Означення: маса – це невід’ємна скалярна величина, що характеризує міру інертності тіла та має такі властивості:

1) існує тіло, маса якого дорівнює 1;

2) маса тіла, яке складається із кількох частин однорідного матеріалу, дорівнює сумі мас його частин;

3) маси однакових тіл, виготовлених з одного й того ж матеріалу рівні.

Аналогічно, як і при вимірюванні розглянутих величин, при вимірювання маси ми можемо зустрітися з двома випадками: 1) процес вимірювання скінченний, а тоді величина маси виражатиметься невід’ємним раціональним числом; 2) процес вимірювання нескіченний, а мірою маси є невід’ємне ірраціональне число. Основною одиницею вимірювання маси в системі “SI” є 1 кілограм (кг), а похідними: 1 грам (г)=0,001 кг; 1 центнер (ц)=100 кг; 1 тонна (т)=1000 кг.

Інші величини також можна визначити аксіоматично, але, цілком зрозуміло, що в курсі математики початкових класів навряд чи це доцільно з методичної точки зору. Крім того, слід враховувати вікові особливості молодших школярів. Разом з тим, обійтися в курсі математики І-ІУ класів зовсім без вивчення величин неможливо. Саме тому, у пояснювальній записці до програми з математики записано, що основою початкового курсу математики є арифметика цілих невід’ємних чисел та основних величин. Основними завданнями вивчення величин у початкових класах є формування уявлень дітей про деякі види величин, усвідомлення ідеї вимірювання величин, ознайомлення з одиницями вимірювання величин і співвідношенням між ними, формування конкретних уявлень про окремі одиниці вимірювання величин тощо.

Всі величини курсу математики І-ІУ класів можна поділити на дві групи. До першої із них відносять ті, відносно яких ставиться завдання навчити дітей їх вимірювати (довжина, площа). Іншу групу складають величини, відносно яких такого завдання не ставиться (час, швидкість, маса тощо). Зазначимо, що до основних завдань ознайомлення молодших школярів з величинами слід віднести доведення до їхньої свідомості того факту, що однорідні величини можна додавати, віднімати, множити або ділити на число.

До скалярних величин, які вивчаються в курсі математики початкових класів, відноситься також така величина як час. Над проміжками часу можна виконувати такі дії: додавання, віднімання, множення на число, ділення на число, ділення проміжку часу на проміжок часу, якщо вони виражені в однакових одиницях вимірювання, визначаючи при цьому у скільки разів один із них менший чи більший за інший. Для вимірювання проміжків часу використовують спеціальний пристрій – хронометр. Одиницями вимірювання часу, які розглядаються в курсі математики початкових класів є: 1 секунда (с), яка є основною одиницею вимірювання часу в системі «SI»; 1 хвилина (1 хв=60 с); 1 година (1 год=60 хв=3600 с); 1 доба, як проміжок часу, за який Земля робить один повний оберт навколо своєї осі. Вважають, що доба складається приблизно з 24 годин; 1 місяць, який може містити 28, 29, 30 чи 31 добу; 1 рік – це проміжок часу, за який Земля робить один повний оберт навколо Сонця та який містить 365 чи 366 (у високосному році) діб; одне століття, яке складається із ста років.

Одним із практичних завдань курсу математики І-ІУ класів є ознайомлення учнів з такими поняттями як ціна і вартість. Під ціною розуміють кількість грошей, яку слід заплатити за одиницю товару. Вартість розуміють як кількість грошей, що їх необхідно сплатити за кілька одиниць товару або за всю покупку. Одиницями вимірювання цих величин є 1 гривня (грн) та 1 копійка (1 к), причому 1 грн=100 к. Формування уявлень дітей про ціну і вартість відбувається у процесі розв’язування простих задах трьох видів: 1) за відомою ціною і кількість визначити вартість, наприклад: «У магазині купили 5 кг цукру за ціною 3 гривні 40 копійок. Скільки грошей заплатили за покупку?»; 2) за відомою вартістю і ціною визначити кількість, наприклад: «За цукор заплатили 17 грн. Ціна цукру 3 грн 40 коп. Скільки кілограмів цукру купили?»; 3) за відомою кількістю і вартістю визначити ціну, наприклад: «За 5 кг цукру заплатили 17 гривень. Яка ціна цукру?». Крім того, діти виконують вправи на перетворення складених іменованих чисел у прості та, навпаки, простих – у складені, наприклад: 17 грн 15 коп = 1715 коп; 256 коп=2 грн 56 коп. Також навчаються діти виконувати арифметичні операції над простими та складеними іменованими числами, вираженими в одиницях вимірювання ціни чи вартості. Приклади виконання таких вправ представлено у наступній таблиці № 7.1.

Додавання	Віднімання	Множення	Ділення
5 грн 70 коп +7 грн 93 коп 13 грн 63 коп	12 грн 53 коп - 4 грн 87 коп 7 грн 66 коп	6 грн 83 коп × 4 27 грн 32 коп	63 грн 54 коп: 9 = 7 грн 06 коп
+793 1363 коп=13 грн 63 коп	- 487 766 коп=7 грн 66 коп	× 4 2732 коп=27 грн 32 коп	6354 9 - 63 706 - 54 706 коп = 7 грн 06 коп

Таблиця № 7.1. Дії над іменованими числами.

Запитання для самоконтролю та самостійної роботи студентів.

1. Побудувати перпендикуляр до заданого відрізка в його середині.

2. Поділити заданий відрізок на дві рівні частини.

3. Поділити заданий кут пополам.

4. Через точку А провести пряму, паралельну даній прямій.

5. Побудувати відрізок х, який є четвертим пропорційним для трьох заданих відрізків, тобто відрізок, який задається формулою х=(аb)/с.

6. Побудувати відрізок х, який є середнім пропорційним відрізком для двох даних, тобто відрізок заданий формулою а/х=х/b або х²=аb або х=√(аb).

7. Поділити заданий відрізок на кілька рівних частин.

8. Побудувати трикутник за трьома сторонами; за двома сторонами і кутом між ними; за стороною і двома прилеглими кутами.

Навчальне видання

Сілков В.В. Математика. Курс лекцій. //Методичні вказівки до вивчення курсу математики (ІІІ семестр). Для студентів стаціонарного відділення спец. № 6.01.01.02 “Початкова освіта” (4 р.н.). – Рівне, РДГУ, 2010. – 52 с.

Відповідальний редактор: проф. В.В.Сілков

Відповідальний за випуск: проф. В.В.Сілков

Підписано до друку.. 2010 р.

Формат 60х84 1/16. Папір друкарський.

Умовн. друк. арк.

Тираж 100 примірників

Інформаційно-видавничий відділ

Рівненського державного гуманітарного університету

33028, м. Рівне, вул. С.Бандери 12

1.1 Сутність поняття «інновація».

1.2 Класифікація новацій, інноваційних процесів, нововведень.

1.3 Етапи виникнення інновації та типи шляхів економічного розвитку.

1.4 Становлення теорії інноватики та її сучасні концепції.

1.1 СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ІННОВАЦІЯ»

Можна виділити два підходи до визначення інновацій: вузький і широкий. Згідно з першим інновація ототожнюється з новою технікою, технологією, промисловим виробництвом. Серед прихильників цього підходу багато відомих економістів, зокрема, Б. Твісс, Б. Санто, Ю. Яковець, В. Хіпель, Х. Рігс та ін. Це зумовлено такими причинами:

· великим значенням науково-технічного прогресу в економічному зростанні будь-якої країни, та технологічних зрушень у виробництві; недооцінкою прогресивних явищ та процесів, що відбуваються в організації, управлінні й соціальних умовах у суспільстві;

· досить швидко досягнутими вагомими економічними результатами технологічних інновацій (порівняно з іншими видами) та можливістю їх обчислити.

У широкому розумінні інновації розглядаються як прибуткове використання ідей, винаходів у вигляді нових продуктів, послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного характеру. Тобто ця категорія властива інтелектуальній та виробничій практиці людини і являє собою діяльність, у процесі якої:

— формуються явища і нові продукти, послуги, які комерціалізуються в господарську діяльність;

— удосконалюються вже створені людиною об’єкти матеріальної сфери;

— розробляються методи, засоби, форми організаційного, економічного, соціального та юридичного характеру.

Прихильниками цього напряму є М. Портер, П. Друкер, Д. Тідд, Д. Бессант, К. Павітт, Ю. Морозов та ін.

Аналіз різних визначень інновації дає змогу зробити висновок, що специфічний зміст цієї категорії становлять зміни, а отже, головною функцією інноваційної діяльності є функція змін. Отже, інновації можна трактувати в трьох аспектах:

— інновація в широкому значенні — як будь-яка зміна, що підвищує конкурентоспроможність суб’єктів господарювання;

— інновація у вузькому значенні — як процес трансформації наукових досягнень у виробництво;

— інновація, яка впроваджена в господарську практику.

Інновація — це нове явище, новаторство або будь-яка зміна, яка вноситься суб’єктом господарювання у власну діяльність із ме­тою підвищення своєї конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

А нововведення — це інновація, яка впроваджена в господарську практику і якісно відмінна від попереднього аналога.

Необхідно чітко розрізняти поняття «відкриття», «винахід», «інновація». Адже тільки інновація є предметом економічного аналізу. Її поява і поширення (або несприйняття) в економіці безпосередньо пов’язані з економічною оцінкою відповідної новинки з погляду як витрат на неї, так і її ринкового потенціалу.

Тут необхідно враховувати два моменти. По-перше, науково-технічна новизна, яка характеризує винаходи, не є обов’язковою властивістю інновації, а нововведення не завжди ґрунтується на винаходах. По-друге, винахід не має ніякого економічного значення доти, доки він не впроваджується у виробництво. До того ж винахід, який нездатний задовольнити будь-яку потребу, не має комерційного застосування. На думку Й. Шумпетера, «інновація не передбачає нічого, що варте називатися винаходом, а винахід не обов’язково індукує нововведення, він сам по собі не становить ніякого ефекту».

Основною сутністю інновації є зміни, які розглядаються як джерело доходу.

З позицій лінгвістики інновація визначається як нововведення, новизна, новина (відчувається наявність результату); як зміна, оновлення, відновлення (відчувається наявність процесу).

Філософське тлумачення зводиться до акцентування уваги на нових знаннях і вирішенні протиріч.

Психологи, перш за все, розглядають конфлікти, способи їх вирішення та синергетичні ефекти, яких досягають команди інноваторів.

У технічних науках увага приділяється технологічній проблемі змін принципово нових технологій.

В економіці фіксується не тільки процес впровадження, але й широкомасштабне рентабельне використання нововведення.

Існуючі визначення інновації як економічної категорії можна систематизувати таким чином:

- як процес (Б. Твісс, Т. Брайан, В. Раппопорт, Б. Санто, С. Валдайцев та ін.);

- як систему (М.Лапін, Й. Шумпетер);

- як зміну (Ф. Валента, Ю. Яковець, Л. Водачек та ін.);

- як результат (А. Левінсон, С. Бешелєв, Ф. Гурвич, Р. Фатхутдінов, Е. Уткін та ін.).

Основні трактування сутності поняття «інновації» наведені в додатку А.

Аналіз існуючих визначень поняття «інновація» дозволяє зробити деякі висновки про необхідність відповідності їх встановленим вимогам:

- спрямованість інновацій на досягнення економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або інших видів ефекту, що, в свою чергу, підвищує ефективність функціонування підприємства, яке їх впроваджує;

- охоплення всіх сфер діяльності підприємства (організаційно-технічної, економічної, виробничої, соціальної, технологічної, екологічної і т.д.);

- спрямованість на створення конкурентоспроможних товарів і послуг, які б задовольняли потреби споживачів.

Таким чином, по-перше, доцільніше було б не ототожнювати поняття нововведень та інновацій. Так, вкласти інвестиції в розроблення нововведення – це лише половина справи. Головне – впровадити нововведення, перетворити його на інновацію, тобто завершити інноваційну діяльність, отримати позитивний результат і продовжити дифузію інновацій. Для розроблення нововведення потрібно проводити маркетингові дослідження, НДДКР, організаційно-технологічну підготовку виробництва, виробництво й оформити результати.

Крім того, нововведення – це предмет інновації. Також нововведення і інновації мають різні життєві цикли. Так, нововведення охоплюють розроблення, проектування, виготовлення, використання, устаріння; інновації – це зародження, дифузія, рутинізація.

По-друге, неправомірно відносити до самої трактовки поняття «інновація» етапи її появи. Це більше стосується інноваційної діяльності, результатом якої можуть бути нововведення або інновації.

Таким чином, інновація – це кінцевий результат нововведень, спрямований на досягнення відповідного ефекту та створення нових або удосконалених конкурентоспроможних товарів (послуг, технологій і т.д.), що задовольняють потреби споживачів, може охоплювати всі сфери діяльності підприємства і сприяє розвитку та підвищенню його ефективності.

1.2 КЛАСИФІКАЦІЯ НОВАЦІЙ, ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ, НОВОВВЕДЕНЬ

Інновація пов’язує різні за характером і методами управління сфери господарської діяльності: науку, виробництво, інвестиції, збут продукції. Крім того, вони визначають сутність та специфіку інноваційних процесів і, відповідно, особливості управління ними. У процесі створення організаційно-економіч­ного механізму управління необхідний облік кількості та особливостей нововведень, які утворюють ці процеси. Тому класифікація інновацій є важливим етапом їх аналізу. Необхідність систематизації зумовлює комплексний характер інновацій, їхню багатогранність, різноманітність сфер і методів використання. Питання їх типології дуже важливі як для теорії, так і для практики менеджменту. Класифікація інновацій за різними групами не тільки конкретизує структуру об’єкта, а й виявляє в ньому проблемні зв’язки. Вітчизняні і зарубіжні дослідники висловлюють широке коло думок щодо структури сукупності інновацій, складу та характеристики класифікаційних ознак.

Необхідно розглянути найважливіші ознаки, які лежать в основі відомих класифікацій. Так, у вітчизняній та зарубіжній літературі їхня кількість перевищує двадцять, але це свідчить лише про те, що здебільшого підмінюються поняття загальної типологічної ознаки характеристикою їх видових відмінностей усередині типологічних груп.

Науково обґрунтована класифікація має відповідати на такі запитання:

1. Яка мета інновації?

2. Яка форма реалізації нововведення?

3. Де інновація може бути застосована?

Ці три моменти створюють систему класифікаційних ознак. Вони містять такі ознаки:

· цільову;

· зовнішню;

· структурну (виробництво, соціальна сфера, управління).

Цільова ознака дає відповідь на питання, що є метою інновації: вирішення поточних завдань чи майбутніх. Нагальна потреба в інновації зумовлюється наявністю кризи господарювання і необхідністю ліквідації цієї кризи за рахунок нововведення.

Стратегічна потреба — це потреба в нововведеннях у перспективі. Метою такої стратегії є підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Основною ознакою класифікації інновацій є, як правило, новизна інновації, її сутність, а також вплив на економічні та соціальні процеси.

Серед великої різноманітності підходів до класифікації інновацій, на наш погляд, заслуговують уваги розробки Й. Шумпетера, Г. Менша, К. Фрімена, К. Павітта, Ю. Яковця. Незважаючи на деякі відмінності, базою для їх розроблення слугує класифікація Й. Шумпетера, яка стала основою його теорії економічного розвитку. У праці «Кон’юнктурні цикли» він виділяє базисні і вторинні інновації в кожному класі, використовуючи поняття «кластер» для визначення певної групи. Для еволюційної теорії ця класифікація є найважливішою, оскільки базисні інновації реалізують важливі винаходи і стають підґрунтям формування нових поколінь техніки. А вторинні пов’язані з поліпшенням властивостей наявних процесів виробництва і продуктів (здебільшого реалізуються дрібні винаходи, які націлені на часткове поліпшення застарілих поколінь техніки та технології). На відміну від базових інновацій, вони сповільнюють науково-технічний прогрес. Відповідно до цієї класифікації поділяють і інноваційні процеси на такі:

ü піонерні — націлені на досягнення світового лідерства;

ü доганяючі.

Продовжуючи теорію Й. Шумпетера, Г. Менш виділив з усієї сукупності інновацій базисні, поліпшуючі і псевдоінновації. Базисні інновації формують нові покоління техніки, технології, відображають масштаби практичного використання винаходів. Поліпшуючі є модернізованими щодо базисних інновацій, тобто в межах конкретного покоління техніки і технології. Як доповнення до попередніх видів, учений виділяє групу псевдоінновацій, тобто незначні відмінності параметрів продукції, які виникають у результаті суспільних настроїв, моди, а не НТП.

Серед розробок даного напряму важливе місце посідають дослідження К. Павітта. Він виділяє сім типів інновацій, що також важливо враховувати в процесі розробки інноваційної стратегії:

· інновації, що базуються на фундаментальних наукових знаннях, результати яких широко застосовуються в народному господарстві;

· інновації, які базуються на наукових дослідженнях, але мають обмежену сферу застосування;

· розроблені з використанням технічних знань, які вже існують і мають обмежену сферу використання;

· інновації, які входять до комбінацій різних типів знань в одному виробі;

· використання нового продукту в різних сферах;

· технічно складні новинки;

· застосування вже відомої техніки чи методів у новій галузі.

Найголовніша ознака інновацій — це зміни і тому їх доцільно згрупувати як продуктові і процесні.

Так, новий дизайн автомобіля, нові умови страхування дітей від непередбачених випадків, нова відеосистема для домашнього дозвілля — це приклади продуктових інновацій. А зміни у виробничих процесах, які застосовуються під час виготовлення автомобіля, домашньої відеосистеми чи програмування в страховій справі — це приклади процесних інновацій. Тобто, на відміну від продуктових, процесні інновації характеризуються змінами в технології виготовлення виробів чи наданні послуг. Хоч іноді їх важко розмежувати, особливо якщо це стосується сфери послуг. Потрібно обов’язково враховувати і таку ознаку, як ступінь новизни, оскільки просте вдосконалення дизайну машини — це не теж саме, що й винахід авто на базі абсолютно нової концепції.

Деякі автори стверджують, що процесні інновації — це аналогія базисних, а продуктові — це поліпшені. Проте, на наш погляд, повторення в класифікації не відбувається, адже вони охоплюють як нові технології і продукти, так і модифіковані. Отже, таку ознаку слід узяти до уваги, але до об’єктів управління, на нашу думку, необхідно включити також і продуктово-процесні інновації, а також трудові та управлінські.

Інший підхід до класифікації інновацій запропонував Б. Санто. На його думку, основною ознакою типології є характер суспільних цілей, а інновації поділяютьcя на такі види:

1) економічні, які орієнтуються на прибуток;

2) економічні, що не орієнтуються на прибуток (наприклад, економія енергії);

3) спеціальні інновації у сфері освіти, охорони здоров’я тощо.

Проте в цих концепціях не враховується поділ інновацій на технологічні і нетехнологічні. Згідно з результатами досліджень Д. Сахала, технологічні нововведення необхідно класифікувати залежно від того, наскільки вони впливають на пропорції чинників, що використовуються для виробництва заданого обсягу випуску. Якщо технологічне нововведення економить працю — працезберігаючими, коли воно підвищує, і заощаджує капітал — капіталозберігаючими, коли воно понижує відношення затрат капіталу до затрат праці.

Ще одна класифікаційна ознака, яка базується на сфері застосування інновацій, розроблена німецьким економістом А. Кляйн­кнехтом. Він розрізняв такі види інновацій:

— інновації в галузях, які виготовляють споживчі товари;

— інновації в галузях, що виготовляють проміжні товари;

— інновації, які застосовуються в науковій діяльності і використовуються для виробництва;

— інновації, що використовуються з військовою метою.

Інновації класифікують за такими ознаками:

1) за сферами діяльності (характеру застосування): технологічні, виробничі, економічні, торгові (збутові), соціальні, управлінські;

2) за технологічними параметрами: продуктові (нові продукти), про­цесні (нові технології, методи керування, організаційні форми і т. п.);

3) залежно від глибини змін, що вносяться: радикальні (піонер­ні), ординарні (винаходи, нові рішення), що поліпшують чи модифі­кують (модернізації);

4) за ступенем новизни: нові для підприємства, нові для галузі, нові для країни, нові для світового ринку;

5) за адресатом інновацій: для виробника, для споживача, для суспільства в цілому;

6) за механізмом здійснення: одиничні, дифузійні, завершені, незавершені, успішні, неуспішні;

7) за відношенням до попереднього стану процесу: ті, що заміняють; ті, що відміняють; ті, що відкривають; ретроінновації;

8) за обсягом: точкові, системні, стратегічні;

9) за ступенем інтенсивності: “бум”, рівномірні, слабкі, масові;

10) за рівнем управління: народногосподарські, галузеві, територіальні, первинної ланки управління.

Необхідно враховувати і такий чинник, як джерело виникнення. Розрізняють інновації, які виникають з ініціативи споживачів чи виробників. Проте обов’язково необхідно врахувати інновації, що породжуються НТП.

Залежно від мети інновації націлені на підвищення ефективності виробництва, поліпшення умов праці, підвищення його продуктивності, конкурентоспроможності тощо. Доцільно, на наш погляд, цю характеристику проводити в контексті стратегічних, тактичних чи оперативних цілей.

Крім того, для відображення джерел фінансування важливо класифікувати інновації як венчурні, державні, корпоративні чи змішані.

Залежно від характеру інновацій учені визначають і тип механізму їх здійснення, а саме одиничні та дифузні. Так, одиничні впроваджуються одним споживачем, а дифузні — на декількох об’єктах.

Відповідно до результатів інноваційної діяльності, інновації пропонуємо класифікувати як продуктово-технологічні та продуктово-модифіковані. Продуктово-технологічні інновації характеризуються як освоєння нової або радикально вдосконаленої продукції й організації виробництва на базі нового обладнання, технології чи застосування методів виробництва. А продуктово-модифіко­вані охоплюють упровадження нових чи вдосконалених продуктів, проте на основі старої технології. Як свідчить статистика, у США 1/3 всіх інновацій належить до продуктово-технологічних, а решта — відповідно до продуктово-модифікованих. У Японії спостерігається протилежна тенденція.

Рис. 1.1. Класифікація інновацій за ознаками

Дата добавления: 2014-12-07