Сучасні системи нотаріату. Латинський нотаріат

У наш час існує два типи нотаріальних систем, де форми організації нотаріату є різними залежно від того, яку роль і значення у сфері реалізації прав визнає за нотаріатом та чи інша держава.

Першу групу складають нотаріальні органи англосаксонських країн (Англія, США тощо), до компетенції яких входять лише посвідчення документів і підписів. Система англосаксонського типу характеризується тим, що кодифіковані закони тут нечисленні, джерелами правових норм є переважно прецеденти, утворені юридичною практикою. З метою забезпечення основного принципу цивільного обігу – свободи угод – передбачена можливість користуватися будь-якими доказами.

Другу групу складають нотаріальні органи країн, право яких базується на континентально-європейській (романо-германській) системі права, де офіційний нотаріальний документ має перевагу серед інших доказів у цивільному процесі і наділений найвищою доказовою силою закону. У таких країнах формується і діє інститут латинського нотаріату, де нотаріус виступає у якості незалежного представника держави та одночасно несе особисту відповідальність за вчинені ними нотаріальні дії. Контроль за діяльністю нотаріуса латинського типу здійснює держава і професійна самоврядна громадська організація нотаріусів.

Слід зазначити, що вказівка на латинь немає ні мовного, ні етіологічного значення, пов’язана лише з римським правом як джерелом тих правових положень, які визнають і надають документу підвищену силу доказів [51, с. 51].

Останнім часом все більша кількість країн визнає переваги системи латинського нотаріату. Для суб’єктів права важливим є той факт, що звернутися до нотаріуса набагато дешевше і швидше, аніж у подальшому ставати стороною в судовому спорі, витрачаючи кошти і час на доведення фактів, які могли б вважатися безспірними.

На міжнародній арені Латинський нотаріат представлений Міжнародним союзом латинського нотаріату (МСЛН), що об’єднує понад 80 держав світу. Союз було утворено 2 жовтня 1948 р. у місті Буенос-Айресі (Аргентина) на зустрічі представників національних нотаріальних організацій. До учасників МСЛН входять країни Південної та Центральної Америки, Японія, Португалія, Швейцарія, Бельгія, Люксембург, Німеччина, Італія, Росія, Литва, Латвія, Польща та ін.

Завданням Союзу є сприяння, координація та розвиток нотаріальної діяльності у міжнародній сфері, а також забезпечення незалежності професії нотаріуса. З метою досягнення цього, МЛСН представляє нотаріат перед міжнародними організаціями і співпрацює з ними, вивчає окремі системи нотаріату, поширює принципи латинського нотаріату, організовує міжнародні конгреси, допомагає нотаріатам тих країн, у яких ще реформуються правові інститути латинського нотаріату.

Як зазначалося вище, у країнах, що представляють латинський нотаріат, діє законодавство, що ґрунтується на романо-германській системі, де закон є основним джерелом права. Завдяки діяльності нотаріуса у країнах латинського нотаріату забезпечується правова безпека повсюдно на території країни, що гарантує соціальну стабільність, спостерігається незначне число судових суперечок відносно нотаріально засвідчених угод.

Прийнято вважати, що судді забезпечують застосування договорів, а нотаріуси – правильне їх тлумачення. Саме з цієї причини правова доктрина називає нотаріусів «суддями, що підтримують юридичний мир», оскільки вони неупереджено беруть участь у відносинах між сторонами, роз’яснюючи їм застосовуване право в кожному конкретному правовому випадку…» [59, с. 24].

Латинський нотаріат є системою, за якою нотаріус здійснює публічну функцію, отримавши від держави частинку його влади (право надавати його документам силу публічного акта), але організовує свою роботу як особа вільної професії. Вільний нотаріат є єдиною формою нотаріату, яка відповідає потребам демократичної держави. Він не є частиною адміністративної системи, а здійснює охорону прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб маючи особливе повноваження держави.

Сучасний латинський нотаріат базується на системі основоположних принципів, серед яких [57, с. 31]:

– нотаріус діє від імені держави, але підкоряється ті­льки закону;

– нотаріус забезпечує неупереджену кваліфіковану юридичну допомогу;

– законність, рівна справедливість і публічна достовірність приватних актів;

– акти нотаріуса мають особливу доказову, а часто і виконавчу силу;

– діяльність нотаріуса знаходиться у сфері безспірної юрисдикції;

– нотаріус зобов’язаний бути членом централізованої організації – нотаріальної палати;

– чисельність посад нотаріусів підлягає квотуванню;

– нотаріус несе повну майнову відповідальність за професійні помилки;

– нотаріус повинен здійснювати свої функції в межах території, визначеної законом.

Ці принципи покликані виключити незаконне втручання державних органів і посадовців в нотаріальну діяльність, підвищити кваліфікацію нотаріусів, забезпечити збереження таємниці нотаріальних дій.

Слід зазначити, що серед системи латинського права існує різна організація органів нотаріату. У більшості західноєвропейських держав функціонує нотаріат, де нотаріус є особою вільної професії, не входить до державного апарату і не є державним службовцем. Однак свої повноваження він отримує від державної влади.

Існує ряд країн, де нотаріуси є тільки державними службовцями (наприклад, Португалія).

У ряді країн латинського нотаріату паралельно існує державний і вільний нотаріат (наприклад, в землі Баден-Вюртемберг у ФРН і в половині кантонів Швейцарії). Крім того, у ряді земель Німеччини допускається поєднання професії нотаріуса і адвоката.

Аналіз Закону України «Про нотаріат» дозволяє стверджувати, що він орієнтований на латинську модель нотаріату. Цей факт є результатом усвідомлення того, що реорганізація нотаріату сьогодні має розглядатися як необхідна умова ефективної взаємодії держави та права в межах економічного ринку [58, с. 34–35].

Дата добавления: 2014-12-07