Роль ШПС у вирішенні проблем школи

Історія розвитку шкільної психологічної служ­би (ШПС).

Тема 8. ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА СИСТЕМИ ОСВІТИ

1. Історія розвитку шкільної психологічної служ­би (ШПС).

2. Роль ШПС у вирішенні проблем школи.

3. Специфіка змісту діяльності, завдань та фу­нкцій психологічної служби системи освіти.

4. Структура, напрямки та форми діяльності шкільної психологічної служби в Україні.

За кордоном шкільна психологічна служба (ШПС) має досить тривалу історію. У США вона є однієї з найбільш перспективних і дієвих психологічних дисциплін. У 60-х роках створено органі­зацію шкільних психологів, в 80-х pp. — Національну асоціацію шкільних психологів США.

Центральна функція ШПС у США, Англії, Франції — вимі­рювання та оцінка здібностей дітей з використанням тестів. Водночас практичні психологи цих країн відзначають недоліки тестування. Воно не визначає перспектив розвитку, вимірює переважно інтелектуальний аспект, погано враховують особ­ливості учнів з різних соціальних верств населення (М.Торт, Е. Хайссерман, Б. Саймон). Тому сьогодні зростає значення інших напрямків роботи: виявлення конкретних труднощів окремих учнів з пошуком їх причин; психологічного консуль­тування.

Певний досвід накопичений і в країнах Східної Європи — Че­хії, Угорщині, Польщі, Болгарії. Там традиційно існували район­ні, обласні психолого-педагогічні центри або консультації в сис­темі освіти. В колишній Чехословаччині у 1980 р. діяло положення про консультації з питань виховання. Основна функ­ція психолога-консультанта визначається як психодіагностична. Психолог пропонує тип навчання, вибір професії, оцінює готов­ність до шкільного навчання.

У Росії перші спроби використання психології в навчанні та вихованні виникли на межі ХІХ-ХХ століть і були пов'язані з пе­дологією — наукою про розвиток людини, яка охоплює всі її со­ціально-біологічні особливості.

Нищівна критика педології у 30-х роках XX ст. призвела до її заборони і до гальмування розвитку дитячої психології та прак­тичної психології на наступні десятиріччя.

Вперше в СРСР ШПС почала створюватися в Естонії у кінці 60-х р. (X. Й. Лійметс, Ю. Л. Сиерд).

У 1982—1987 p.p. у Москві проведено експеримент по запро­вадженню в школі посади практичного психолога. Створено ла­бораторію психологічної служби школи у НДІ загальної та педа­гогічної психології.

У 1990 р. було розроблено «Положення про психологічну службу в системі народної освіти СРСР».

В Україні аналогічне положення вперше розроблено у 1991 р. Сьогодні діє положення, прийняте у 1999 році.

Для розуміння цілей і завдань роботи психолога в освітній установі важливим є вирішення принципового питання про взає­мозв'язок педагогіки з психологією.

Педагогіка і психологія — науки, які тісно пов'язані між со­бою як змістом своїх предметів, так і історією розвитку.

Сформувалися два підходи до розуміння ролі психології при вирішенні проблем педагогіки:

—психологія повинна досліджувати незалежну від педагогіч­ної практики природу дитини, а педагогіка застосовує отримані знання у навчально-виховному процесі (Е. Мейман);

—психологія повинна орієнтуватися на розвиток дитини у проце­сі її навчання і виховання. Як чітко висловився К.Д. Ушинський, пси­хологія повинна вивчати дітей, виховуючи і навчаючи їх, для того, щоб виховувати і навчати, вивчаючи їх. Ця точка зору є прийнятою у вітчизняній психологічній та педагогічній науках.

Стаючи на цю позицію, слід пам'ятати, що:

по-перше, взаємозв'язок педагогіки і психології передбачає розмежування між ними як науками, кожна з яких має власний предмет.

Предмет психології — психіка дитини у закономірностях її розвитку. Педагогічний процес — умова цього розвитку.

Предметом педагогіки є процес виховання і навчання в його специфічних закономірностях. Психічні властивості дитини — умови, які повинні бути враховані. Те, що для однієї з цих наук є предметом, для іншої виступає як умова (С. Л. Рубінштейн);

по-друге, психологія розробляє власне психологічні проблеми навчально-виховного процесу, а не тільки і не стільки бере участь у вирішенні педагогічних.

Розмежування педагогіки і психології залежить від розв'я­зання проблеми про співвідношення розвитку і навчання, розвит­ку і виховання.

Вітчизняна позиція бере початок у роботах К. Д. Ушинського, Л. С. Виготського, Г. С Костюка. Стверджується Єдність розвит­ку і навчання (виховання), яка означає, що розвиток дитини здій­снюється у різноманітній діяльності, організація якої є змістом навчання і виховання.

Особливістю навчально-виховного процесу є обумовленість його ефективності психологічним фактором.

Психологічний фактор — узагальнене поняття, в якому фік­сується динамічна сукупність психічних властивостей окремих індивідів, соціальних груп і в цілому суспільства. У цьому понят­ті конкретизується поняття «людський фактор».

У різних сферах діяльності переважають ті чи інші елементи психологічного фактору. В навчанні найбільшого значення набу­вають такі психічні процеси учнів: увага, пам'ять, мислення, уява. У науковій роботі — інтелект, пам'ять, інтуїція вчених; у художній діяльності — емоції, фантазія митця.

Шлях до підвищення ефективності роботи школи лежить через врахування психологічного фактора навчально-виховного процесу. Розвиток особистості повинен бути не тільки декларованим метою освітніх установ, а стати реальним критерієм ефективності їх роботи.

Основні групи шкільних проблем, що потребують участі пси­холога — це:

—встановлення причин різних труднощів у навчально-виховній роботі з дітьми різного віку;

—подолання і профілактика відхилень в інтелектуальному й особистісному розвитку школярів;

—допомога у розв'язанні складних питань міжособистісних відносин, конфліктних ситуацій у шкільному середовищі.

Сьогодні в психології нагромаджено багато знань про розви­ток і формування особистості. Використання їх у педагогічній практиці не є автоматичним і вимагає певної психологічної ком­петентності. Тому вчитель не в змозі сам вирішити весь обсяг психологічних проблем навчання і виховання. В оцінці учня вчи­телі переважно користуються своїми враженнями, а не науково обґрунтованою інформацією про нього.

Виникає потреба у появі нової професії— шкільного психолога.

3. Специфіка змісту діяльності, завдань та фу­нкцій психологічної служби системи освіти.

На основі аналізу зарубіжного і вітчизняного досвіду, резуль­татів експериментів по запровадженню посади шкільного психо­лога були сформульовані цілі, задачі ШПС, визначено зміст, фо­рми роботи, функції, права та обов'язки шкільного психолога.

Головна мета ШПС: максимальне сприяння психічному, особистісному, індивідуальному розвитку школярів, що забезпе­чує їм на момент закінчення школи психологічну готовність до самовизначення в самостійному житті (І. В. Дубровіна) [47].

Функція ШПС: психологічне забезпечення процесів навчан­ня і виховання.

Завданнями ШПС є:

• виявлення резервів психічного розвитку дитини, їх реаліза­ція в навчанні та вихованні (мова йде і про обдарованих, і про ді­тей із фізичними вадами та затримкою психічного розвитку);

• конструювання змісту навчання;

• створення різноманітних програм для шкіл різного типу;

• визначення відповідності програм цілям виховання і на­вчання,

• прогнозування запитів суспільства та їх відображення в на­вчальних програмах;

• розв'язання проблеми послідовності вивчення різних пред­метів;

• з'ясування відповідності матеріалу віковим можливостям учнів;

• відображення у навчальних програмах завдань розвитку зді­бностей учнів до самостійного пошуку, відбору, застосуванню знань відповідно до нових потреб і ситуацій;

• аналіз та експертиза методів, які використовуються в навча­льно-виховному процесі;

• вирішення проблем контролю знань — екзаменів, колоквіу­мів, тестів, конкурсів, які ще не дають повної картини про розви­ток учнів;

• вивчення причин низької успішності учнів;

• контроль за процесом навчання і виховання дітей з метою під­вищення якості навчання і виховання (йдеться про необхідність по­будови цих процесів відповідно до закономірностей психічного розвитку та формування особистості; про відповідність основним положенням психологічної теорії виховання і навчання);

• практичний вплив психологів на безпосередніх учасників педагогічного процесу: дітей, вчителів, батьків і керівництво (йдеться про надання прямої психологічної допомоги всім учас­никам навчально-виховного процесу);

• профорієнтаційна робота та розробка рекомендацій щодо вибору професії (через вивчення нахилів учнів, їх здібностей, розробку індивідуальних програм навчання);

• профілактика та корекція девіантної поведінки дітей;

• розв'язання спільно з представниками інших спеціальностей — педагогами, дефектологами, соціологами, юристами, лікарями тощо — різноманітних питань, що стосуються долі дітей, які по­требують специфічних умов для задоволення своїх потреб (у ви­падку аномального розвитку, інвалідизації тощо);

• відбір до спеціальних закладів розумово відсталих дітей, дітей-інвалідів;

• робота з малими контактними групами (вирішення комплек­су соціально-психологічних проблем).

Особливості організації ШПС:

—застосування специфічних методів і прийомів впливу на поведінку людини, що потребують високого професіоналізму;

—висока відповідальність спеціалістів за результати діагностично-корекційної роботи і за ті поради, які вони дають;

—анонімність у роботі та необхідність обережного надання інформації фахівцям різного профілю, батькам, дітям;

—врахування індивідуальних, специфічних потреб кожного клієнта, оскільки робота з людьми, що перебувають у складній життєвій ситуації, у стані депресії, стресу, внутрішньоособистісного або міжособистісного конфлікту, мають певні органічні чи психічні захворювання, відрізняються від інших нестандартними формами поведінки.

Дата добавления: 2014-12-07