Новий філософський ідеал у філософії Просвітництва

ПРОСВІТНИЦТВО - це ідейний рух XVIIІ ст. основу якого становила віра в розум як джерело знання і як засобу побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства), віра в науку, в технічний та соціальний прогрес, критика релігії та визнання природних прав людини.

Просвітники піднесли розум до вищого ідеалу епохи - розум сприймає буття в перспективі його перетворення.

Франсуа Марі Арує Вольтер (1694 – 1778)

- боровся проти засилля церкви, клерикалів, схоластики, властей; закликав до непокори, до боротьби: “Народ! Прокинься, розірви свої кайдани; тебе закликає свобода, ти народжений для неї”;

- головний об’єкт його досліджень – природа, її походження, матерія, її властивості, людина, її свобода;

- Основний девіз його творчості: “Чим люди більш освіченіші, тим більше вони вільні”;

- Бог - творець і упорядник Всесвіту;

- доводив, що матерія свій рух “отримує ззовні” і це означає, що Бог є, але згодом він дещо змінив свій погляд на це: стверджував, що бог “іманентний самій природі” (перейшов на позиції пантеїзму).

Жюльєн-Офре де Ламетрі (1709-1751)

– пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів;

- у Всесвіті існує лише одна субстанція і людина виступає найдосконалішим її проявом.

Жан Жак Руссо (1712 – 1778)

Визначний французький просвітник, енциклопедист, філософ, соціолог, літератор і педагог.

- проблеми людини її соціального становища у суспільстві;

- проблеми походження і сутності соціальної нерівності і соціального гніту вбачав у приватній власності;

- проблема договірної теорії суспільства і держави (обґрунтував три фундаментальні тези:

1) народ – суверен;

2) суверенітет народу невід’ємний і неподільний;

3) законодавча влада належить тільки народу); - проблема виховання громадян - єдиний шлях подолання соціального поневолення – це просвітництво;

- критикував християнство, але в питаннях світогляду дотримувався теїзму (від грец. teos – бог) – світогляду, в основі якого лежить розуміння бога, котрий не лише створив світ, але й втручається в усі його події; - Всесвітом управляє мудра і могутня сила, котра є благий Бог.

Дені Дідро (1713 – 1784)

За своїми філософськими переконаннями – матеріаліст:

- в теорії пізнання стояв на позиціях сенсуалізму, вважав, що для успішного пізнання природи необхідні три методи дослідження: спостереження природи, розміркування і експеримент;

- відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської свідомості;

- переконаний атеїст.

Головною справою життя Дідро було видання “Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел” - 35 томів.

Енциклопедія стала одним з видатних наукових і культурних надбань ХVІІІ століття.

Клод Адріан Гельвецій ( 1715 – 1771)

Стійкий прибічник матеріалістичної філософії, зокрема сенсуалізму Дж. Локка:

- природа існує об’єктивно, незалежно від людини;

- особливу увагу приділяв проблемам людини, її вихованню, впливу на цей процес соціального середовища “ усім тим, чим ми є, ми зобов’язані вихованню ”;
- моральність, справжня доброчесність людині залежить від соціального середовища, від державного устрою, правильних законів;

- все суспільне життя цілком залежить від законодавства, а останнє повинно враховувати думку людей;

- у своїй знаменитій праці “Про розум” піддав гострій критиці церкву, реакційну мораль теологів протиставляючи їй “земну”, людську моральність.

Поль-Анрі Гольбах (1723 – 1789)

- Природа існує сама по собі, реально, об’єктивно, незалежно ні від бога, ні від людини. Вона – вічна, ніким не створена.

- Основою природи є матерія і рух. Природа – це сукупність різних рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі.

- В природі все причинно обумовлено. Безпричинних явищ не буває.

- Джерелом пізнання є природа.

- Критика релігії і ідеалістичної філософії. “Релігія – це мистецтво одурманювати людей з метою відволікання їх думок від того зла, яке заподівають їм у цьому світі ті, що мають владу”.

- Погляди на суспільство, його устрій. В основі їх – знання, освіта, просвітництво. Вирішальна роль в історії належить законодавцям, котрі повинні приймати “справедливі” закони.

- Найліпшою формою державного устрою вважав конституційну монархію. Буржуазне суспільство розглядав як “царство розуму”.

Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.)

Ø Філософія Нового часу являє собою принципово новий рівень у розвитку європейської філософії. Ø Поява науки нового типу зумовила і докорінне переосмислення відношення людини до світу. Ø Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження. Ø Перетворення світу на об’єкт пізнання діалектично пов’язане з перетворенням людини на суб’єкт пізнання. Ø Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції.
Ø Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу.
Ø Розробка вчення про людину і її невід’ємні права. Ø Просвітництво. Ø Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження. Ø Даний період характеризується виникненням національної філософії, формуються нові напрямки філософського знання, такі, як гносеологія, антропологія, методологія, історія філософії.

НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ (ХVІІІ – ХІХ ст.)

У другій половині ХVІІІ ст. центр європейської філософської думки із Англії та Франції переміщається в Німеччину. Філософська думка направлена: - на дослідження направляється від об’єкта до суб’єкта;

- в онтологічному аспекті - від природи до історії і культури.

Іммануїл Кант (1724 – 1804) - родоначальник німецької класичної філософії. Внесок у розвиток філософської думки:

à подолав суперечність емпіризму на раціоналізму;

à теоретично обґрунтував автономію волі людини, непідлеглість моральності зовнішнім чинникам, завдяки чому сфера людської діяльності (культура) була винесена за межі природної детермінації.

t – “докритичний” період (до 1770 р.)

- визнання ним об’єктивного, реального існування природи (концепція природної історії сонячної системи);

- наукові відкриття стосовно взаємодії Місяця і Землі, уповільнюючого обертання Землі внаслідок приливів;

- діяння відцентрових і доцентрових сил, притягання і відштовхування;

- визнання фундаментального положення матеріалістичної філософії про те, що речі існують поза нашою свідомістю і що уявлення про них ми маємо завдяки відчуттям, які є джерелом знань.
t “Критичний період”

- визначає філософію як науку про відношення будь-якого знання до суттєвих цілей людського розуму. Філософія має відповісти на такі питання: «Що я можу знати», «Що я маю робити», «На що я можу сподіватись»;

- проблеми гносеології: знання є судженнями, тобто поєднанням уявлень та понять у свідомості і через свідомість (судження можуть бути аналітичними і синтетичними);

- концепція трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку, розуму;

- дуалістичний поділ дійсності на два світи - світ явищ, який існує в нашому досвіді, у просторі і часі; і другий - світ речей у собі, який не досліджений і перебуває поза простором і часом, за межами людської свідомості;

- Кант вимагав здійснювати пізнання теоретично, а не в процесі практичної діяльності;

- при розгляді так званих антиномій “чистого розуму”, розкрив глибоку діалектику взаємозв’язку, категорій кінечного і безкінечного, простого і складного, причини і наслідку, свободи і необхідності. Антиномія ( грец. – суперечність в законі) – нездоланна суперечність, утруднення;

- уявлення про роль антагонізмів у суспільному розвитку і про необхідність вічного миру, якого можна досягти через взаєморозуміння між народами; - моральний закон про людину, яку не можна розглядати як засіб для досягнення будь-якої мети, бо вона сама є такою метою.

Основною рисою філософії Канта є її двоїстість - заперечуючи Бога, як архітектора Всесвіту, він стверджував, що божественний дух створив необхідні передумови для наступного розвитку природи.

Йоганн-Готліб Фіхте (1762—1814)

- його філософія - це суб’єктивний ідеалізм, який все виводить і все пояснює з діяльності «Я», як творчого начала;

- історія - це діалектична і активна взаємодія абсолютного «Я» (свідомості людства) та індивідуального «Я» окремої людини;

- досліджував проблему можливості наукового знання;

- людська воля і розум неподільні;

- діяльність людини є її першим і основним визначенням: «Діяти! Діяти! - ось для чого ми існуємо»;

- держава є гарантом реалізації права.

Вільгельм Йозеф Шеллінг (1775 — 1854)

- Натурфілософія - природа є творчим началом. Природа - це процес самотворчості, самореалізації, Абсолюту розуму, космічний організм, що володіє «світовою душею»;

- Трансцендентальний ідеалізм - вихідним пунктом для знання та виявлення будь-якої реальності є Я, яке себе усвідомлює: (споглядання, діяльність, породження, свобода);

- Філософія тотожності-затверджував тотожність духу і природи. Вихідним було поняття абсолютного розуму, у якому суб'єктивне й об'єктивне нерозрізнені;

- Філософія мистецтва - художня інтуїція може глибше проникати в суть природи, ніж наука;

- Розум, мислення існують тільки в бутті (реальному) і через буття.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1831) - об’єктивний ідеаліст.

- За основу усіх явищ природи і суспільства приймав духовне першоначало (“світовий дух”, “абсолютна ідея”, “світовий розумом”. “Абсолютна ідея” – об’єктивна, ні від кого і ні від чого не залежна, реально існуюча і внутрішньо суперечлива. Вона є основою гегелівської системи об’єктивного ідеалізму.
Філософська система:

t переосмислення співвідношення розсудку і розуму;

t розуміння ідеї (істини) як системи знання, що породжує себе в процесі розвитку;

t вихідний пункт філософської системи є тотожність і мислення;

tосновою буття є духовна субстанція - абсолютна ідея, яка є єдністю свідомості та самосвідомості.

Абсолютна ідея це:

à єдина всеохоплююча реальність, субстанція;

à єдиний універсальний чинник, усіх форм буття (суб’єкт);

à єдине рефлексивне поле, світовий дух або розум.

Процес розвитку “абсолютної ідеї” завершується. Схематично це можна відобразити таким чином:

“абсолютна ідея” природа абсолютне знання (філософія).

Принципи філософії:

² принцип тотожності мислення і буття (все, що породжене мисленням і може бути зведеним до нього);

² принцип всезагального зв’язку (все пов’язане з усім);

²принцип розвитку.

- обґрунтував створені ним основні закони діалектики:

□ закон переходу кількісних змін у якісні і визначає ті категорії (поняття), які цей закон конкретизують – кількість, якість, становлення, міра, перехід, визначеність, стрибок;

□ закон єдності та боротьби протилежностей, конкретизує його рядом категорій: протилежність, відмінність, суперечність, єдність (тотожність), боротьба, взаємодія тощо.

- геніальна здогадка про закон заперечення заперечення.

- великою заслугою є розробка діалектичного методу дослідження, котрий за своїм змістом включає в себе закони і принципи діалектичної логіки, закони мислення; - змістовна розробка категорій діалектики, розкриття їх сутності та особливостей (форма і зміст, сутність і явище, можливість і дійсність, необхідність і випадковість, причина і наслідок, частина і ціле і т.п. - Філософська історія, за Гегелем, повинна бути такою, якою вона є: історичною, емпіричною – такою, яка не допускає апріорних вигадок.
Вся історія людства, за Гегелем, є прогресом в усвідомленні свободи і її об’єктивації у політико-правових формах та інститутах. Всесвітньо-історичний процес здійснюється з необхідністю, що історія розвивається закономірно.

Людвіг Фейєрбах (1804 – 1872)

à Природа, буття, матерія – основа, реальність, котра з необхідністю породжує мислячий дух, розум. Природа, матерія, існує незалежно від мислення, свідомості і будь-якої філософії. Свідомість є продуктом матерії, а не навпаки;

à Природа – основа, на якій діє людина як частина природи;
à Природа – джерело усіх наших знань. Якби не було природи, то наше пізнання не мало б ні спонукань, ні матеріалу, ні змісту. Початок пізнання – відчуття. Людське пізнання – безмежне. “ Те, чого ми ще не пізнали, пізнають наші нащадки ”;

à Не “абсолютний дух” повинен бути предметом філософії, а “людина, включаючи і природу”. Це – єдиний, універсальний і вищий предмет філософії;
à Релігія є заблудженням людини. “Людина втілює в релігії свою власну потаємну сутність ”;

à Релігію необхідно подолати. В результаті подолання релігії необхідно: на місці віри поставити – невіру; на місце релігії – освіту; на місце біблії – розум; на місце неба–Землю, на місце Христа–людину.
Намагався надати філософії характер релігії, тобто створити нову релігію, але без бога.

Гуманізм Фейєрбаха - поставив людину в центр своєї філософії.

Основні риси німецької класичної філософії

Ø Грунтовна розробка теорії діалектики, її логіки і методології, законів, категорій і принципів;

Ø Змістовна критика традиційної метафізики;

Ø Перехід від суб’єктивного ідеалізму до об’єктивного;

Ø Теоретичне обґрунтування агностицизму;

Ø Змістовна розробка матеріалістичної концепції світорозуміння;

Ø Постановка питання про розвиток суспільства як закономірний процес;

Ø Вперше у філософії була поставлена проблема ідеалу.

ВИСНОВКИ

² Філософія Нового часу ввібрала в коло своїх проблем усі сфери людської життєдіяльності, демонструючи широкі можливості людського пізнання.

² Філософія Нового часу досягла нового рівня у розробленні проблем пізнання, в осмисленні субстанції як вихідної підоснови дійсності, у дослідженні людини і суспільних процесів.

² У філософії Просвітництва людина постає як неповторна індивідуальність і особистість.

² Вся майбутня історія повинна бути розбудована на засадах Розуму. Гармонійність, злагода у природі, «продовженням» якої є людина, повинні існувати також і в суспільстві

² Філософія Нового часу залишається школою європейської філософської культури.

² Німецька класична філософія стала закономірним результатом розвитку всієї попередньої європейської філософії і являє концентрацію проблем, ідей та надбань найвищого типу досягнень класичного типу філософствування

Дата добавления: 2014-12-07