Філософія К. Маркса і Ф. Енгельса

Марксизм, який виник у 50-х роках ХІХ століття, є радикальною соціально-політичною, економічною і філософською концепцією, що увібрала в себе досягнення в розвитку економіки, політики, соціології, науки і філософії того часу. Карл Маркс(1813-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1896).

ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ МАРКСИЗМУ

Конкретно-історичні	Теоретичні	Наукові
- утвердження буржуазних суспільних відносин; - формування пролетаріату як класу, вихід його на політичну арену; - потреба робітничого класу у теоретичному усвідомленні своєї ролі.	- англійська політична економія (Д.Рікардо, Ад.Сміт); - німецька класична філософія (Г.Гегель, Л.Фейербах); - соціологічна концепція французьких і англійських соціалістів (А.Сен-Сімон, Ш.Фурьє, Р.Оден).	- відкриття законів збереження енергії і речовини(Майер,Гельмгольц, Джоуль); - відкриття клітинної будови живих організмів (Шлейден, Шван, Горянінов); - відкриття Ч.Дарвіна щодо еволюційного походження живих організмів.

К.Маркс підняв на вищий щабель матеріалізм:

- джерелом розвитку матерії постають внутрішні її суперечності;

- на основі практики відкрив нові перспективи для матеріалістичного тлумачення проблем історії та культури, особи та свободи, практичної діяльності і пізнання;

- процес пізнання є суспільним явищем;

- проголошували діалектику філософським методом, який розглядає все суще в розвитку;

- відкриття матеріалістичного розуміння історії - хід історії зумовлюють економічні відносини, і він не залежить від свідомості людей;

- концепція базису і надбудови в соціальній філософії;

- сутність людини - це сукупність суспільних відносин;

- відкриття закону додаткової вартості;

- виявив глибоку невідповідність між суспільним характером виробництва і приватно-капіталістичним способом присвоєння, між працею і капталом. Саме це, на думку Маркса і лежить в основі класової боротьби.

Основні риси марксистської філософії

Ø Марксистська філософія вперше стала світоглядом пригніченого класу, відображала інтереси пролетаріату.

Ø Радикалізм марксистської філософії виявляється у визначенні самого її предмету, яким є найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення.
Ø Радикалізм, далі, виявляється у розповсюдженні діалектики Гегеля не лише на сферу духовного життя суспільства, але і на матеріальний світ, суспільство Ø Радикалізм філософії К.Маркса виявляється у відкритті матеріалістичного розуміння історії.

Ø Для марксистської філософії є визначальним відкриття основних законів розвитку суспільства (основного соціологічного закону, закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил тощо); погляд на розвиток суспільства як на природно-історичний процес.

Ø В марксистській філософії, вперше, практика, як людська предметна діяльність, включена в теорію пізнання як основа, джерело і критерій істини.

Трагедія їх в утопізмі, нездійсненності ряду положень марксизму і марксистської філософії, які не витримали перевірки суспільною практикою.

СУЧАСНА СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ

Загальна характеристика ХХ ст. і її вплив на філософію:

à людство пережило дві світові війни; à вперше вийшли за межі земного простору; à проникли в світ мікропроцесорів; à винайшли небувалі засоби оперування інформацією;

à навчилися трансплантувати органи людського тіла; à дешифровано генетичний код людини і т.д.

ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФІЇ ХХ ст.

n вийшла далеко за межі академічних аудиторій;

n мова філософії звернена до широкого загалу і почала говорити зрозумілою кожній людині мовою;

n змінилися її змістові та предметні орієнтації, не існує заборонених тем або зон; n їй властива велика різноманітність, насиченість різновидами та варіантами;

n вона не замикається лише на тому змісті, який виник у ХХ ст., а навпаки, актуалізує всю попередню філософію;

n відбулася радикальна переоцінка ідей, уявлень та цінностей;

n поступово почали розмежовуватися грані іж філософськими працями та працями і жанрами.

Основними течіями філософської думки ХХ століття, є:

екзистенціальна неотомістська неопозитивістська філософії.

Екзистенціальна філософія – одна з найбільш модних сучасних філософських систем. Це, насамперед, пояснюється тим, що вона звертається до людини, її життя, проблем існування, її внутрішнього світу.

Екзистенціальна філософія виникла, як особливий напрямок, після 1-ої світової війни у Німеччині (Мартін Хайдеггер (1889 – 1976), Карл Ясперс (1883 – 1969)) і Данії (Сьорен Кьеркьегор (1813 – 1855), Отримала свій подальший розвиток після 2-ої світової війни у Франції (Жан-Поль Сартр (1905 – 1980), Альбер Камю (1913 – 1960), Габріель Марсель (1889 – 1973)) і Іспанії (Хосе Ортега-і-Гассет (1983 – 1955)).

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (від лат. existentia – існування) – дослівно: філософія існування, існування людини – ірраціональний, суб’єктивно-ідеалістичний напрямок у сучасній світовій філософії.

ІРРАЦІОНАЛЬНИЙ (від лат. irrationalis – нерозумний) – принцип ідеалістичних філософських вчень, які розумовому, раціональному пізнанню протиставляють інтуїцію, віру, одкровення, “екзистенційне прояснення” тощо.

- предметом філософії є людина, її внутрішній світ, її життя, суб’єктивність, усвідомлення нею дійсності, переповненої суперечностями.
- основними поняттями цієї філософії є: “існування”, “тривога”, “розпач”, “закинутість”, “абсурд”, “приреченість”, “заколот”, “провина”, “сумнів”, “відчай”, “пристрасть”, “свобода”, “сенс життя” тощо. - поняття існування ототожнюється з суб’єктивними переживаннями людини і видається за первинне начало;

- проблема свободи, її тлумачення. “Людина не може бути то рабом, а то вільною. Вона повністю і завжди вільна або її (людини) немає взагалі” (Ж.-П. Сартр);
- свобода людини обмежена законом, гарантується законом. Важливим поняттям філософії існування є “сенс життя” – це “буття для смерті” (Сартр), тому і життя, і смерть – абсурдні. “Абсурдно те, що ми народилися, абсурдно і те, що ми живемо”. “Рух людини до смерті – основний сенс людського буття (М.Хайдегер);
- протиставлення людині суспільство як щось вороже їй, що руйнує її свободу, індивідуальність;

- ірраціональність буття, абсурдність самого існування людини, сумніви в можливості раціонального пізнання.

Принципи екзистенціальної філософії:

1-й - “ Людина спочатку існує і лише потім вона визначається ” (набуває своєї сутності). - Сартр.

2-й – суб’єктивність людини - все існуюче має сенс лише тоді, коли сприймається людиною, відображається нею, зв’язана з її переживаннями, можливостями, вибором, тривогою, відповідальністю, свободою, граничними ситуаціями і т.п.

Неотомістська філософія заснована на вченні італійського теолога Фоми (Томмазо) Аквінського (1225 –1274).

НЕОТОМІЗМ (від нео... і томізм (від імені Томмазо) – об’єктивно-ідеалістичне вчення, офіційна філософська доктрина католицизму.

Основний томістський принцип - це: “ філософія – служниця богослів’я ”. У католицькій філософській доктрині є вісім способів доведення буття бога, п’ять з них обґрунтував Фома Аквінський:

1) бог існує на основі загальної причини. Аргументація: все у світі має свою причину, а це означає, що є “причина причин”, нею є бог;
2) на основі наявності руху. Аргументація: все у світі рухається, рух – невід’ємний атрибут природи. Початок рухові дав Бог;

3) на основі випадковості усіх конечних речей світу;

4) є щось найдосконаліше і цим найдосконалішим є Бог;

5) існуючу доцільність порядку, що існує у Всесвіті може створити лише Бог.
Сучасні неотомісти доповнили розробку Фоми Аквінського ще трьома доведеннями буття бога, а саме:

1) психологічним (наявність бога у свідомості доводить те, що він є насправді, бо якщо є бог у свідомості, то він є також і в дійсності);

2) моральним (чому всі люди мають ідентичні моральні принципи? Тому, що бог засновник світового морального порядку);

3) історико-юридичним (це доведення здійснюється на документально-історичній основі – діяння Ісуса Христа, як Сина Божого, його вчення, народження, розп’яття, воскресіння тощо).

Предметом філософії неотомізму є Бог, його діяння як творця Всесвіту, вірування в нього.

В гносеології обмежує раціональне пізнання, бо є, мовляв, істини, які недоступні йому. Межами пізнання є лише світ речей, які створені богом.
Неотомістська філософія – у вченні про природу, людину, їх пізнання – теоцентрична, спрямована на абсолютне утвердження, обґрунтування і виправдання релігійного світорозуміння.

Соціальна доктрина зорієнтована на загальнолюдські цінності такі, як право на життя, гідне людини, на свободу, на приватну власність, на громадянське суспільство, де панує право.

ПОЗИТИВІЗМ ( від лат. positivus – позитивний - умовний позитивний, побудований на думці) - філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення.

Основні ідеї та настанови:

t справжня наука не виходить за сферу фактів, за межі чуттєвого даного; t наука, яка вивчає факти, є всемогутньою. Не існує меж науковому пізнанню; t суспільство також підлягає науковому пізнанню. Наукою про суспільство є соціологія; t розвиток науки і техніки, а також соціології є запорукою суспільного прогресу.

Під наукою позитивізм розуміє знання, побудоване на зразок природознавства.

Огюст Конт (1798 – 1957 рр.) французький мислитель, засновник позитивізму:
→ закон трьох стадій:
1 - теологічна, або фактична, коли за явищами шукають надприродні сили - божества тощо; 2 - метафізична або абстрактна, коли за явищами вбачають абстрактні сутності і сили - субстанції тощо; 3- наукову або позитивну, коли між явищами відкриваються незмінні закони;

→ заснував соціологію, як окрему конкретну науку про суспільство; → здійснив класифікацію наук за принципом сходження від простого до складного.

Функції філософії: систематизація знань, пояснення мови науки; дослідження логіки науки.

Кредо Конта: “наука повинна бути сама собі філософією”.

Герберт Спенсер (1820-1903 рр.)

- існуючі релігії не дають зрозумілої відповіді на питання про першооснову всього сущого;

- розумом не можна збагнути створення світу з нічого;

- творець концепції еволюції, яка включає в себе такі моменти: 1. перехід від відокремленого стану елементів до зв’язаного (інтеграція, або концентрація); 2. диференціація, тобто перехід від однорідного стану до різнорідного; 3. зростання порядку, перехід від невизначеності до визначеності.

Махізм і емпіріокритицизм

Друга історична форма позитивізму. Емпіріокритицизм (від грец. empirie – досвід і критика) – дослівно: “критика досвіду ”. Основоположники: швейцарський філософ Ріхард Авенаріус і австрійський філософ Ернст Мах.

Ернст Мах (1838 – 1916 рр.)

- філософію зводив до методології наукового пізнання, відірваної від реальної дійсності; - основою наукового знання є не факти, а відчуття;

- критикував класичну механіку Ньютона;

- проголосив відчуття елементами світу;

- наукове пізнання розглядав під кутом зору «економії мислення»;

- не прийняв теорії відносності та ідеї атомізму.

Ріхард Авенаріус (1843 – 1896 рр.)

- висунув концепцію «принципової кординації», згідно якої об’єкт не існує без суб’єкта.

Виникнення і формування “третього позитивізму” – неопозитивізму (логічний позитивізм) (Морик Шлік (1882-1936), Філіп Франк (1884-1966) та інші).

НЕОПОЗИТИВІЗМ(грец. neos - новий і лат. positivus - умовний позитивний) - один з основних напрямків філософії ХХ ст.., який зводить філософію до аналізу мови науки і намагається вилучити з науки поняття («метафізичні залишки»), які, на його думку, не ґрунтуються на фактах.

- порушили проблему чіткості і недвозначності мови науки і вилучення з неї позбавлених сенсу висловів;

- проблема значення наукових висловів;

- заперечували сучасну філософію як науку і абсолютизували науково-природничі знання, недооцінювали суспільні науки.

Науково-пізнавальні принципи неопозитивізму:

n Принцип редукції (від лат. reductio – повернення, відновлення) – логічний прийом у пізнанні, що здійснює зведення в процесі дослідження одного явища до іншого, однієї проблеми до іншої з метою спрощення їх. n Принцип верифікації – це перевірка результату дослідження на істинність. n Принцип конвенціоналізму – принцип домовленості, “договору”.

Представники неопозитивізму намагались побудувати ідеальну модель знання за взірцем наукового знання.

Заслуги: à зробили вагомий внесок у розроблення математичної логіки та вдосконалення мови науки;

à під впливом ідей та діяльності неопозитивізму суттєво змінилися уявлення про науку

ПРАГМАТИЗМ(грец. pragma справа, дія)- філософська течія, яка зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності (американські вченні і філософи: Чарльз Пірс, Вільям Джемс, Джон Дьюї.

Чарльз Пірс (1839-1914 рр.)

- розглядав мислення як спосіб пристосування людини до дійсності; - людина виробляє сукупність звичок діяти відповідно до певного середовища, які ґрунтуються на вірі;

- методи переходу від сумніву до віри: сліпої впертості, авторитету, апріорний, науковий;

- порушує проблему наукових понять і висловів;

- істинне знання-те знання, яке працює на людину і внаслідок цього є корисним.

В. Джемс (1842- 1910 рр.)

- істина - не просто практичність, а насамперед корисність ідей.

Джон Дьюї (1859-1852 рр.)

- розглядав пізнання як пристосування людини до мінливого середовища;

- ідеї - це проекти рішень в проблемній ситуації.

«ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ » - напрям у класичній філософії кінця ХІХ - початку ХХ ст., представники якого проголосили життя (в біологічній, психологічних формах) основним предметом філософії (Ф.Ніцше, З.Фрейд, А.Бергсон).

Ф. Ніцше (1844-1900 рр.)

- воля оцінює вище ніж розум;

- життя є єдністю радості і болю, чимось на зразок «оптимістичної трагедії»;

- центральним поняттям його філософії є «життя», як перша і єдина реальність, виявами якого є «становлення» і «воля»;

- людину розглядає як біологічну, недовершену, хвору істоту, оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою підмінені розумом;

- процес пізнання це не пошук істини, а «схематизація». Спрощення світу, що забезпечує практичні дії;

- здійснив переоцінку християнських цінностей - любові до ближнього і співчуття. Заперечував моральну цінність - добра;

- мораль повинна бути спрямована на культування сильної людини, яка вирішує, що таке добро і зло - ідея надлюдини;

- демократія і соціалізм - прояв волі до влади посередності;

- зафіксував конфлікт між біологією людини і культурою;

- вбачав за вчинками людей і явищами культури волю до вади окремої людини чи групи людей;

- майбутнє Європи пов’язував не зі свободною особою в громадянському житті, а з міфічною надлюдиною.

Зиґмунд Фрейд (1856-1939рр.) - основоположник психоаналізу

ПСИХОАНАЛІЗ(грец. psyche-душа і analysis-розкладання)- один із методів психотерапії та психологічне вчення, в основі якого лежить визнання домінуючої ролі підсвідомого в житті людини

- психіка людини роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме;- прихованими чинниками в поведінці людей є несвідоме, насамперед статеві потяги;

- людину трактував переважно як біологічну істоту з притаманними їй потягами до задоволення і агресії, а культуру - як чинник, що блокує ці біологічні поривання людини;

- причини неврозів (психологічних зривів) кореняться у сфері підсвідомого, а шлях подолання неврозу - усвідомлення підсвідомого;

- зробив підсвідоме центром свого аналізу; завдяки його вченню про психоаналіз є популярною професія психоаналітика - «цілителя душ», що ґрунтується на певному філософському розумінні людини і культури;

- релігійне пояснення світу і норм культури, суперечить науці і перешкоджає розвитку інтелекту;

- виділяв певні приклади психічної діяль­ності, а саме: сновидіння, асоціативне мислення, гіпнотичне навіюван­ня, дотепність, психопатологія буденного життя (забування імен, прізвищ, гублення речей тощо);

- головним рушієм поведінки людини вважав два інстинкти: самозбереження та сексуальний;

- історію людства, соціальні події, суспільне життя Фрейд намагається тлумачити з позицій власної теорії психоаналізу та біогене­тичного закону; (Перехід дитини від одного віку до іншого повторює ті основні етапи, які в своєму розвитку пройшло люд­ство). Буття людини тлумачиться як постійна боротьба між "інстинктом життя" (Еросом) та "інстинктом смерті" (Таінатосом)

Культурологічні та історіософські напрями

О. Шпенглера (1880-1936)

- історія людства являє собою сукупність співіснуючих культур;

- кожна культура є замкненою або локальною, непроникненною зовні, базується на дусі певного народу, який її творить;

- усі без виключення прояви певної культури містять в своїй основі якийсь єдиний «профеномен», тобто, перше формоутворення;

- «профеномен», якщо його відкрити, постає відмичкою для поглибленого розуміння будь-яких явищ певної досліджуваної культури;

- культура - це цілісне утворення; вона являє собою своєрідний універсам буття;

- кожна культура проходить 4 періоди свого життя: весну, літо, осінь, зиму.

А. Тойнбі (1889-1975)

- історія постає як єдність і сукупність певного числа (21) цивілізацій;

- цивілізації можуть вичерпувати свій творчий потенціал, це відбувається тоді, коли духовна еліта вироджується і на перший план виходить ділова еліта;

- цивілізації перебувають у тісних зв’язках, які можуть поставати не лише у вигляді історичного співіснування, а й у вигляді історичного наслідування.

Основні риси сучасної світової філософії Ø Сучасна філософія є узагальненою філософською думкою людства, що ґрунтується на теоретичних надбаннях, здобутих у лоні кожної національної філософії.Ø Наприкінці ХХ ст. певного поширення набув філософський постмодерн, який постає проти будь-яких обмежень філософського інтелектуального експерименту.Ø Входження філософії у ХХІ ст.. супроводжується певним поверненням до метафізики, абсолютів та до більш прямого втручання в болючі проблеми людського самовизначення.Ø Осмислення глобальних проблем, котрі стоять нині перед людством, а саме: екологічних, ресурсозберігаючих, продовольчих, демографічних, енергетичних, технологічних і т.п..Ø Переосмислення в цьому контексті проблем самої людини, її виживання як виду.
Ø Визнання пріоритету у філософії загальнолюдських цінностей, відображених у “Загальній декларації прав людини”.Ø Плюралізм (множинність) філософських вчень і напрямків, заперечення монополізму будь-якого з них.Ø Толерантність (терпимість) щодо ставлення до різних філософських концепцій.
Ø Постановка проблеми формування планетарної свідомості.Ø Ідейною основою сучасної філософії є загаль­нолюдські пріоритети і цінності.

ВИСНОВКИ

² У ХІХ ст. відбулася фундаментальна переорієнтація європейської філософії, пов’язана із запровадженням парадигми (взірця, способу) некласичного філософствування.

² Некласична філософія виводила на перший план реальності людської поведінки та поза раціональні її чинники, звертала увагу на ті сторони людської життєдіяльності, які перебували поза увагою класики.

² Некласична філософія постала як ідейна передумова філософії ХХ ст.

² Філософія ХХ ст.. характеризується певними особливостями, такими, як її надзвичайна строкатість, переплетіння в ній різних напрямів та традицій, наближення до повсякденних реалій людського життя, переважна некласичність.

Дата добавления: 2014-12-07