Проблема управління в історії філософії. 3 страница

Оскільки сучасне соціальне управління все більше орієнтується на людину, на її індивідуальні прагнення та інтереси, відповідно зростає роль відповідальності не тільки керівника, а й кожного працівника, за свої рішення, вчинки, дії. Тому надзвичайно важливою уявляється ідея Вебера про те, що згідно з протестантською етикою відповідальність за помисли, вчинки і поведінку людини має покладатися не на Бога, а на саму людину. Ця ідея сприяє розвитку у людини почуття власної гідності та самоповаги, формує переконання в тому, що забезпечення її життєвого успіху і добробуту її сім”ї залежить в першу чергу від самої людини.

Бюрократизація суспільства вперше в теорії філософської думки отримала свою апологію (а заодно і критику) в працях іспанського філософа Хосе Ортеги-і-Гасета (1881-1955), який розділяв все людство ”на два основних типи за принципом: духовна аристократія – духовний плебс [5, 224]. Ортега-і-Гассет розвиває ідею аристократичності духу як суспільного ідеалу. Аристократ - це людина, яка пред’являє високі вимоги насамперед до самої себе, на відміну від так званої людини маси, людини - користувача, людини-обивателя. Отже, гідне життя полягає в служінні не за примусом, а в силу усвідомленої внутрішньої потреби. При цьому самодисципліна виступає внутрішнім стрижнем аристократичної духовної стійкості. Тому людина еліти – це, перш за все, людина енергії. Тільки кращі представники людства, згідно з ідеями Ортеги-і-Гассета, несуть і стверджують передові ідеї і цінності.

Висновки

Сьогодні положення філософії управління, розроблені видатними вченими минулого, особливо актуальні на тлі масового поширення бездуховності, вседозволеності, тероризму та інших форм насильства. Виникає завдання протиставлення негативним суспільним явищам нових суспільних ідеалів, спільних дій управлінських, освітніх, громадських організацій. І більшості ідей видатних філософів - гуманістів співзвучні основні положення концепції про необхідність формування в Україні нової національної управлінської еліти, яка б була високо професіональною, мала гуманітарно - технічний характер підготовки і була вихована на високих морально-етичних принципах.

Майбутня управлінська еліта повинна добре знати закономірності функціонування суспільства і суспільного виробництва та визначальні тенденції сучасного технологічного розвитку і світового розвитку взагалі. Вона повинна розуміти міру нашого соціального та наукового відставання і бути здатною запропонувати інноваційні шляхи його подолання на основі впровадження перспективних високих технологій та прогресивних стратегій. Домінанта практичної діяльності цієї еліти має ґрунтуватися на глибокому усвідомленні того, що визначальна мета суспільного виробництва полягає у задоволенні потреб та інтересів людини. Для успішного забезпечення високої ефективності соціального управління необхідно спиратись на творчість людини, на знання індивідуальних особливостей і прагнень кожного працівника та на уміння спрямувати їх на досягнення спільних цілей. Принцип саме такого людиноцентризму і являє собою основу сучасної філософії управління.

Національна управлінська еліта має бути здатною з позицій системного аналізу, філософського усвідомлення глибинних джерел виникнення і можливих шляхів подолання складної ситуації, розробити і запропонувати суспільству загальноприйнятні ефективні стратегії подолання кризи і забезпечення подальшої демократизації суспільного життя і сталого соціально-економічного і духовного розвитку України.

2. Феномен управління, його структура, основні характеристики і функції.

Управління як соціальний феномен виникло і розвивається в історичному процесі як фундаментальна властивість соціальної системи. Від нього значною мірою залежить соціальне майбутнє і якість життя, адже саме управління забезпечує соціальній системі збереження якiсного складу, динамiчну рiвновагу з довкіллям, підтримання режиму діяльності і реалізацію її програм і мети.

Незважаючи на певні сумніви, які висловлювалися щодо можливостей управління Г.Спенсером, А.Смітом та рядом інших філософів, управлiння та його іманентний атрибут - самоуправління є невід’ємною потребою як суспiльства в цiлому, так i окремих його частин. Його дія на суспільство є свідомим, систематичним і організованим процесом, який упорядковує і вдосконалює структуру соціуму по мірі досягнення визначеної мети.

За дослідженнями Г.Атаманчука, управління як соціально-філософська категорія має наступні аспекти:

- інтелектуальний – опирається на сплав «наука + досвід + мистецтво (талант)» і відновлює його:

- владно-вольовий, тобто має організуюче-регулюючий механізм впорядкування та розвитку суспільних відносин, видів діяльності, виконання соціальних ролей;

- соціальний – пов’язаний з потребами та інтересами людей, їх колективів, суспільства в цілому. Це об’єктивний зв’язок, хоча суб’єктивно може ігноруватися (маючи негативні наслідки).

Таким чином, управління є продуктом різних процесів:

- управління як продукт свідомості виявляється у можливостях людини передбачати – прогнозувати – програмувати – проектувати – планувати;

- управління як продукт волі полягає у відсутності неволі, прмусу, у творчій діяльності розуму (концепція «свободи волі» І.Канта, А.Шопенгауера, Ф.ніцше, П.Лаврова, М.Михайловського та ін.);

- управління як продукт взаємодії регулює функціонування будь-яких механізмів і систем;

- управління як продукт влади полягає у ієрархічній побудові світу, добровільному чи примусовому визнанні верховенства волі інших.

Управління в житті людини і суспільства виявляється тоді, коли в будь-яких взаємодіях, відносинах, процесах присутні інтерес і знання, цілі і воля, енергія і діяльність людини. Таким чином, джерелом, чинником і фактором управління є свідомість + воля + соціальність (взаємодія) + влада [Управление в жизнедеятельности людей, с.26-28].

Для формування і розвитку управління об’єктивними умовами вистутупають:

- природно-географічні умови конкретної території (грунти, клімат, рослинний та тваринний світ);

- природно-суспільні умови та форми життєдіяльності людей, які сформувалися історично - технології земле обробки, види комунікацій, традиції, звичаї (навіть в умовах глобалізації паралельно розвивається процес глокалізації, регіоналізації);

- культурно-історична спадщина;

- виробнича база з технічним оснащенням і технологіями;

- система економічних відносин з її правовим регулюванням, яка існує на кожний конкретний момент часу;

- склад і стан об’єктів соціальної інфраструктури, який є різним у кожній місцевості;

- матеріальна основа духовного споживання;

- науково-технічний розвиток.

Історичний досвід засвідчує, що в управлінні можуть діяти два механізми – стихійне регулювання і свідоме управління. Їх характер залежить:

- від соціально-економічних та політичних умов;

- визначається тим, як взаємодіють управління, влада і держава;

- який тип управління виникає у суспільстві;

- яку форму набуває держава;

- як складається ієрархія органів управління.

Така взаємодія має і прямий, і опосередкований характер і може по-перше, розглядатися як система, по-друге, як процес розподілу функцій, по-третє, як взаємозв’язок, по-четверте, як основа суспільної солідарності. Як пише О.Тоффлер, управлінські організації стали невід’ємною частиною нашого життя і кожний процес у житті людини відбувається як у певному географічному місці, так і в конкретній точці невидимої людському оку управлінської карти.

Оскільки, крім об’єктивних умов, в управлінні діє суб’єктивний фактор як сукупна енергія свідомості, поведінки, діяльності людей, направлена на забезпечення цілісності, суверенітету, безпеки, упорядкованості, розвитку приватного і суспільного життя особистості, суспільства, держави, в суб’єктивному факторі виявляються стихійні, спонтанні, випадкові, самоуправлінські механізми, на нього впливають об’єктивні умови (як позитивні, так і негативні), він залежить від генетичної історичної, національної, міжнаціональної традиції.

За Г.Атаманчуком, управління – це цілеспрямована (свідома, продумана, спланована) організуюча та регулююча дія людей на власну, групову, колективну і суспільну життєдіяльність, що здійснюється як безпосередньо (в формі самоуправління), так і через спеціально створені структури (держава, громадські організації, партії, підприємства, установи, фірми, асоціації тощо).

Дата добавления: 2014-12-07