Співвідношення стихійності й свідомості в управлінській діяльності

Можливость та дійсність.

Необхідність та випадковість.

Необхідними називаються ті властивості та зв"язки, які мають причину свого існування у собі, внутрішній природі речі чи явища.

Випадковість - поняття протилежне необхідності. Випадковими називаються ті властивості та зв"язки, які мають причину свого існування у іншому матеріальному об"єкті чи явищі, тобто ці зв"язки обумовлюються зовнішніми обставинами.

Необхідні сторони та зв^язки при необхідних умовах наступають неминуче. Поява випадкових властивостей та зв"язків не обов"'язкова, вони можуть наступати, а можуть і не наступати.

Необхідність та випадковість діалектичне пов"язані. Одна і та ж подія виявляється необхідною та випадковою одночасно (необхідною в одному відношенні та випадковою у іншому).

Необхідність та випадковість можуть перетворюватися один в одного. Випадкове в одних умовах може стати необхідним у інших і навпаки.

Причинно-наслідкові відношення виникають тоді, коли явище-причина породжує випадковий чи необхідний наслідок. Якщо явище може стати причиною, говорять, що у цьому існує можливість перетворитися у дійсну причину, тобто можливість - це передумова виникнення того чи іншого явища, процесу, його потенційне існування.

Дійсність - це реалізована можливість. Можливість та дійсність - це дві послідовні ступені розвитку явища, його руху від причини до наслідку.

Часто у процесі розвитку виникає не одна можливість, а декілька, але реалізується завжди тільки одна з них. Яка з декількох можливостей буде реалізована, залежить від умов розвитку (наприклад, вибір професії).

Діалектика разрізняє реальну та абстрактну можливість. Реальна можливість -це така можливість, для реалізації якої є необхідні умови. Абстрактна (формальна) можливість - це така можливість, яка в даних умовах не може бути реалізована, але може бути реалізована при наявності необхідних умов.

Неможливість - це те, що ніколи, ні при яких умовах не може бути реалізованим, суперечить об"єктивним законам буття.

Зважуючи на те, що на загальний розвиток суспільства впливають не лише об’єктивні природні та соціальні фактори, але і вся людська суб’єктивність, перед управлінцями постає дуже складна задача - визначити оптимальну та ефективну програму розвитку об’єкта управління, шляхів, методів і засобів її здійснення, що перш за все стикається з проблемою співвідношення стихійності й свідомості, до вирішення якої по-різному ставляться представники різних напрямків.

Один з підходів визначається думкою про те, що стихійність того чи іншого процесу (природного або соціального) має хаотичний, невпорядкований характер, який треба обов’язково відрегулювати шляхом управління. Але чим більше раціоналізується суспільство, тим більше в ньому придушується воля і творчість людини, що приводить до негативних наслідків. Отже, скоріше недосконалість наших знань про закони і внутрішню логіку суспільного розвитку, структуру і властивості природних і соціальних явищ, недооцінка значення природних і соціальних факторів і законів стає причиною управлінських невдач, коли вибрані методи виявляються неефективними і невдалими.

Виникає невідповідність ідеального спланованого образу реальному стану речей, закономірностям його розвитку. В результаті відсутність відповідного управлінського механізму, вибірковий прагматичний характер людського пізнання і невідповідність управлінсько-регулюючих дій реальній природі об’єкта управління приводить до кризових явищ у суспільному житті.

Реалії сучасного розвитку змушують сьогодні переглянути відношення до людини, як суб’єкта, чия діяльність і здатність управляти є вище природної і соціальної реальності, в якій своєю діяльністю людина вдосконалює і виправляє стихійно існуючий світ. Такий підхід приводить до волюнтаристських дій і можливою стає думка про те, що створення штучних продуктів, речей, а потім і людей, приведе до вдосконалення світу. Така абсолютизація інноваційної діяльності суб’єктів управління не відповідає реальному розвитку природних і соціальних подій як в історії суспільства, так і сучасним умовам інформаційно-технологічної революції. У зв’язку зі зростанням негативних наслідків активно-перетворюючої діяльності сучасної людини і суспільства загострюється питання про корінну зміну стратегії і тактики їх діяльності, збільшенні ролі самоуправління та лабільному пристосуванню до природних систем, не порушуючи їх гармонії, максимально враховуючи їх властивості та можливості. Отже, в соціальній практиці все більше набувають значення ідеї про наявність альтернативності соціальних процесів, відкритої раціональності в діяльності людини, яка передбачає відмову від готових схем, адже реальність набагато різноманітніша, ніж будь-які людські уявлення про неї. В результаті може формуватися така соціальна політика і управління, які постійно коригуються конкретними історичними обставинами і соціальними реаліями.

Дата добавления: 2014-12-07