Підприємництво - це діяльність, яка пов’язана з вкладанням коштів та інших засобів з метою отримання прибутку на підставі сполучення особистої вигоди з суспільною користю»

На підставі цього визначення можна стверджувати, що підприємець – це людина, яка здатна зрозуміти структуру потреб суспільства, володіє сміливістю вкладати з ризиком свої гроші з метою отримання особистої вигоди на підставі задоволення визначених потреб інших людей..

Суб’єктами підприємництва можуть бути як окремі приватні особи, так і об’єднання партнерів.

До важливих рис підприємництва слід віднести:

- самостійність та незалежність господарюючих суб’єктів. Будь-який підприємець вільний в прийнятті рішення з любого питання, природно, в межах правових норм;

- економічну зацікавленість. Головна мета підприємництва - отримання максимального прибутку. Разом з тим, намагаючись досягти свої особисті цілі у вигляді отримання високого доходу, підприємець сприяє й досягненню суспільних інтересів;

- господарський ризик та відповідальність. За будь-яких перевірених розрахунків невизначеність, ризик залишаються;

- ініціативність, яка пов’язана з прийняттям нестандартних рішень щодо розв’язання проблем, які виникають постійно в підприємницькій діяльності. Ініціативність підприємців можна визначити не тільки як невід’ємну рису їх діяльності, але й як потребу;

- новаторство. Підприємництво завжди пов’язане з нововведеннями. Підприємництво і новаторство у сучасному суспільстві являють собою взаємопов’язане ціле. Американський економіст австрійського походження Йозеф А. Шумпетер у книзі «Теория экономического развития» (1911 р.) вперше дає визначення поняття «підприємець» як новатора. Він стверджує, що підприємець постійно здійснює «створювальне руйнування», виступаючи головною фігурою в економічному розвитку суспільства.

Перелічені важливіші ознаки підприємництва взаємопов’язані і діють одночасно.

1.2. Поняття і характеристика підприємницького середовища

Розвиток підприємництва в значній мірі залежить від рівня розвинутості ринкових відносин і від того середовища, в якому здійснюється підприємницька діяльність.

Підприємницьке середовище – це комплекс умов і сил зовнішнього порядку, які здійснюють вплив на можливості та кінцеві результати діяльності суб’єктів ринкових відносин і дозволяють підприємцю досягати своїх цілей та реалізовувати свої функції.

Підприємницьке середовище в значній мірі визначає вибір напрямків і виду підприємництва, його масштаби і просторові межі, позиції на ринку суб’єктів ринкових відносин.

Рівень сприятливості середовища для розвитку підприємницької діяльності визначається:

- наявністю у підприємства прав власності на засоби виробництва, результати його діяльності та дохід;

- наявністю певної сукупності прав і свобод у виборі виду господарської діяльності, плануванні джерел фінансування, доступі до ресурсів, організації та управлінні виробництвом, збутом продукції і т.п.

- рівнем розвитку ринково-конкурентного режиму господарювання;

- наявністю сприятливого психологічного клімату серед населення;

- надійністю правової захищеності підприємств;

- рівнем державної підтримки підприємницької діяльності та інш.

Від рівня реалізації вказаних положень залежить загальна якісна оцінка підприємницького середовища, а, отже, і успіх в сфері підприємницької діяльності.

Несприятливе для підприємницької діяльності середовище характеризується нерівноправним функціонуванням державного і приватного секторів економіки, відсутністю або недосконалістю законодавчих актів, які регламентують підприємництво, слабкою розвиненістю або відсутністю ринкової інфраструктури, податковими або ресурсними обмеженнями підприємців.

Не сприяє підприємницькій діяльності нестабільність в економіці та в суспільстві в цілому. Характерними її рисами є політична нестабільність, соціальна напруга в суспільстві, міжнаціональні, міжрегіональні та міждержавні протиріччя, низький рівень життя населення і його купівельна спроможність, дезорганізація грошового обігу.

Сприятливе для підприємництва середовище створює усі передумови для його нормального, цивілізованого функціонування.

Підприємницький успіх в значній мірі визначається внутрішніми чинниками (умілим менеджментом і маркетингом, вдалою схемою організації збуту тощо). Окрім того, держава як на центральному, так і регіональному рівнях повинна надавати підтримку підприємницькій діяльності через сферу законодавства, фінансово-кредитну і податкову системи, за допомогою пільг і стимулів, створення сприятливих умов для придбання нерухомості або оренди майна і т.п.

Якісний стан підприємницького середовища в першу чергу залежить від рівня розвитку ринкових відносин в країні. Сучасний стан розвитку ринку в Україні неможливо розглядати як достатню умову для ефективного розвитку підприємництва. Сьогодні, власне кажучи, йде процес створення реальних передумов для його нормального функціонування. Реструктуризація економіки на ринкових умовах супроводжується політичними протиріччями, недосконалістю взаємодії центральних і регіональних органів влади, нестабільністю господарсько-економічних зв’язків з деякими сусідніми державами.

Для розвитку підприємництва в Україні необхідно розв’язати задачу формування такого середовища, яке б спиралося на спільні дії держави і підприємств. Узгодженість цих дій базується на врахуванні сукупності усіх факторів, які впливають на формування підприємницького середовища, структура якого і чинники, які впливають на неї, представлена на рисунку 1.1.

Мікросередовище підприємництва має безпосереднє відношення до підприємства та до його взаємодії з партнерами. Чинники мікросередовища реалізуються за допомогою функцій підприємництва і характеризують самий зміст підприємницької діяльності. Вони визначають відносини підприємства з постачальниками, посередниками, конкурентами, споживачами, фінансовими колами, органами засобів інформації, державними установами, які контролюють підприємницьку діяльність, службами митного контролю, суспільними організаціями.

Характер побудови основних з цих відносин буде розглядатися в наступних розділах навчального посібника.

Рис. 1.1. Структура підприємницького середовища і чинники, що впливають на його формування

Основними чинниками, які формують макросередовище підприємництва, є:

- економічний стан в країні;

- політична ситуація в країні;

- розвиненість ринкової інфраструктури;

- державна підтримка підприємництва;

- правове забезпечення підприємництва.

Ретельний розгляд цих чинників є предметом інших навчальних дисциплін і в даному навчальному посібнику будуть розглядатися у скороченому вигляді тільки в контексті їх зв’язку з мікросередовищем підприємництва.

1.3. Економічні, соціальні та правові умови, що необхідні для здійснення підприємницької діяльності

Структура підприємницького середовища і чинники, які впливають на його формування, свідчать, що для формування підприємництва необхідні певні умови: економічні, соціальні, правові та інші.

Економічні умови - це, в першу чергу, пропозиція товарів та попит на них; види товарів, які можуть придбати покупці; обсяги грошових коштів, які вони можуть витратити на ці покупки; надлишок або нестача робочих місць, робочої сили, що впливає на рівень заробітної плати працівників, тобто на їх можливість придбання товарів.

На економічні обставини суттєво впливає наявність та доступність грошових ресурсів, рівень доходів на інвестований капітал, а також розмір запозичених коштів, до яких готові звернутися підприємці для фінансування своїх ділових операцій і які готові надати їм кредитні установи.

Створення економічних умов для розвитку підприємництва в Україні вимагає прийняття комплексу заходів, які пов’язані з:

- роздержавленням економіки і приватизацією державної і комунальної (муніципальної) власності;

- реформою фінансової, кредитно-грошової системи і системи ціноутворення;

- демонополізацією економіки;

- створенням ефективної системи соціального захисту населення.

Економічні умови формують багаточисельні різноманітні організації, які створюють інфраструктуру ринку, за допомогою якої підприємці можуть встановлювати ділові взаємовідносини та вести комерційні операції. Це банки - надання фінансових послуг; постачальники - забезпечення сировиною, матеріалами, паливом, енергією, машинами та обладнанням, інструментами тощо; оптові та роздрібні продавці - надання послуг з доведенням товарів до споживачів; спеціалізовані фірми та установи - надання юридичних, аудиторських, посередницьких послуг; агенції з працевлаштування - надання допомоги в наборі робочої сили; навчальні заклади - навчання робітників та спеціалістів - службовців; інші агенції - рекламні, страхові тощо; засоби зв’язку та передачі інформації.

Впритул до економічних примикають соціальні умови формування підприємництва. Перш за все це намагання покупців купувати товари, що відповідають певним смакам та моді. На різних етапах потреби споживачів можуть змінюватися.

Соціальні умови передбачають зміцнення стабільності в суспільстві. Підприємництву невигідна бідність, тому що вона скорочує коло споживачів і внаслідок цього потенційний дохід. Підприємцям не потрібні крайні політичні течії, тому що прихід до влади їх представників може дестабілізувати економічний і політичний стан в країні, що може поставити під загрозу право володіння власністю. Розвитку підприємництва перешкоджає зрощування інтересів державних службовців і великого капіталу, корупція та інші негативні явища у сфері державного управління.

Соціальні умови впливають на відношення окремих індивідуумів до роботи, що в свою чергу впливає на їх відношення до розміру заробітної плати, до умов праці, що пропонуються бізнесом. Він приймає участь у вирішенні соціальних питань трудової діяльності своїх співробітників, охорони їх здоров’я, збереження робочих місць тощо.

Важливу роль у формуванні підприємництва відіграє підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації підприємців: організація навчання сучасним методам здійснення підприємницької діяльності, стажування у розвинутих країнах, створення мережі консультаційних центрів тощо.

Будь-яка підприємницька діяльність функціонує в межах відповідного правового середовища. Тому велике значення має створення необхідних правових умов.

Це, в першу чергу:

- наявність законів, що регулюють підприємницьку діяльність, створюють найбільш сприятливі умови для розвитку підприємництва;

- спрощена та швидка процедура відкриття та реєстрації підприємств;

- захист підприємця від державного бюрократизму;

- удосконалення податкового законодавства в напрямку мотивації виробничої підприємницької діяльності, розвитку спільної діяльності підприємців України з іноземними державами.

До правових умов входить і створення регіональних центрів підтримки малого підприємництва, удосконалення методів обліку та форм статистичної звітності.

Створення правових умов здійснюється державою, що приводить до певного державного регулювання підприємницької діяльності. Ф. Котлер звертає увагу на три основні причини, в силу яких необхідно розробляти низку законодавчих актів з питань державного регулювання підприємницької діяльності.

1. Необхідність захистити фірми одна від одної. Підприємці в один голос славлять конкуренцію, але коли це стосується їх власних інтересів, намагаються нейтралізувати її. Звідси видно, що необхідні закони, які відвертають прояви «недобросовісної конкуренції».

2. Необхідність захисту споживачів від недобросовісної ділової практики. Звідси спрямованість законів проти тих фірм, які, залишаючись без нагляду, можуть почати виробляти погані товари, брехати в рекламі, обманювати за допомогою упаковки та рівня цін.

3. Необхідність захисту вищих інтересів суспільства від розбещеності підприємців. В умовах переходу до ринкових умов в Україні розбещеність підприємців часто має дуже жорстку форму.

В підприємницькій сфері України система законів тільки починає складатися.

1.4. Види та форми підприємництва

Уся різноманітність підприємницької діяльності може бути класифікована за різними ознаками:

- вид діяльності;

- форма власності;

- масштаб (розмір) господарювання;

- кількість власників;

- організаційно-правова та організаційно-економічна форми;

- рівень використання найманої праці тощо.

За видом або призначенням підприємницьку діяльність можна поділити на виробничу, комерційну, фінансову, консультативну, інноваційну тощо. Всі ці види можуть функціонувати самостійно або разом.

За формою власності на майно підприємства підприємницька діяльність може бути приватною, загальнодержавною, муніципальною (комунальною), а також здійснюватися з використанням майна, яке у власності громадських об’єднань (організацій). При цьому держава не може встановлювати в будь-якій формі обмеження або переваги у здійсненні підприємницької діяльності в залежності від знаходження майна у приватній, загальнодержавній, муніципальній, (комунальній) власності або власності громадських об’єднань (організацій).

В залежності від масштабів (розмірів) господарювання виділяють великий, середній і малий тип підприємництва, які розрізняються між собою не тільки розмірами виробництва, але й особливостями відношення до власності. У великому підприємництві функції підприємця і власника майна, як правило, розділені. Для малого підприємництва характерно об’єднання функцій власника майна і підприємця. У середньому підприємництві можуть мати ті або інші комбінації функцій власника і підприємця.

За кількістю власників підприємницька діяльність може бути індивідуальною або колективною. При індивідуальному підприємництві власність належить одній фізичній людині. Колективна власність - це власність, що належить одночасно кільком суб’єктам з визначенням частки кожного з них (паю) - пайова власність, або без визначення паїв (частки) - спільна власність. Володіння, використання та розпорядження майном, що знаходиться в колективній власності, здійснюється за згодою всіх власників.

Форми підприємництва в свою чергу можна поділити на організаційно-правові та організаційно-економічні.

В числі організаційно-правових форм – товариства (партнерства), кооперативи, загальнодержавні і муніципальні (комунальні) унітарні підприємства.

Товариство являє собою об’єднання осіб, що створюється для здійснення підприємницької діяльності. Товариства створюються у випадку, коли в організації підприємництва вирішують прийняти участь два або більше партнерів. Важливою перевагою товариства є можливість залучення додаткового капіталу. Крім того, наявність декількох власників дозволяє здійснити спеціалізацію всередині підприємства на підставі знань і вміння кожного із партнерів.

Учасники товариства поділяються на дві групи:

- повні товариші (товариство з необмеженою відповідальністю);

- командитні товариші (товариство з обмеженою відповідальністю). У командитних товариствах частина партнерів може мати необмежену відповідальність (повні товариші), а частина - обмежену відповідальність (командитисти).

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю командитисти несуть відповідальність тільки в межах вартості внесених ними вкладів. Учасники товариства з необмеженою відповідальністю несуть відповідальність усім своїм майном.

Найбільш розповсюдженим є акціонерне товариство, яке залучає необхідні кошти шляхом випуску цінних паперів - акцій. Учасники акціонерного товариства несуть відповідальність за результати його діяльності у межах вартості акцій, що їм належать.

Підприємство, що створено групою осіб для спільної виробничої або іншої діяльності при їх особистій трудовій або іншій участі в його роботі, зветься кооперативом.

В кооперативі його учасники об’єднують свої майнові пайові внески.

До унітарних підприємств відносяться ті, що створені на підставі загальнодержавної або муніципальної (комунальної) власності.

Найбільш розповсюдженими організаційно-правовими формами здійснення підприємницької діяльності в економічно розвинутих країнах є приватнопідприємницька фірма та фірми у вигляді партнерств і корпорацій. При цьому під поняттям «фірма» розуміється економічний суб’єкт, який займається виробничою або іншою діяльністю і володіє господарською самостійністю. При цьому більшість фірм відноситься до категорії малих та середніх підприємств.

До організаційно-економічних форм підприємництва можна віднести трести, асоціації, консорціуми, концерни, синдикати, картелі, фінансово-промислові групи (див. 5.3).

Дата добавления: 2014-12-07