Орієнтовний план вивчення теми. Мета:Проаналізувати діяльність Центральної Ради, дати характеристику її універсалам

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1920 РР.

Мета: Проаналізувати діяльність Центральної Ради, дати характеристику її універсалам. Розглянути українську державність в умовах німецько – австрійської окупації, з’ясувати причини краху української монархічної ідеї і гетьманської влади. Висвітлити суспільно–політичну сутність Директорії: її внутрішню і зовнішню політику. Охарактеризувати ідею соборності українських земель і Акт Злуки УНР та ЗУНР.

1. Лютнева буржуазна революція в Петрограді. Революційні події в Україні. Утворення Української Центральної Ради

2. Проблема державності України та ставлення до неї різних політичних сил. І та II Універсали Центральної Ради.

3. ІІІ Універсал. Проголошення УНР.

4. Проголошення Радянської влади в Україні. IV Універсал Центральної Ради.

5. Українська держава Павла Скоропадського.

6. Західноукраїнські землі в 1918–1919 роках. Проголошення Західноукраїнської Народної республіки (ЗУНР). Спроба об’єднати УНР і ЗУНР.

7. Відродження УНР. Директорія.

Реферати:

1. Постать М. Грушевського в українській історії.

2. Винниченко В.К. – видатний український письменник, публіцист і політик.

3. Аграрна і національно–культурна політика гетьмана П. Скоропадського.

4. Гетьман П. Скоропадський.

5. Історичний портрет С.В.Петлюри.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

При розгляді першого питання потрібно відмітити, що на початку 1917 року Російська імперія опинилася на межі краху. Зростала недовіра народних мас до державних органів влади, які погано контролювали ситуацію і демонстрували свою нездатність поліпшити ситуацію на фронті і в тилу. Більша частина підприємств країни не працювала, що спричинило зростання безробіття. Почалися перебої з постачанням продовольства (хліба) в містах. Країну охопила інфляція, стрімко зростали ціни. Звичним явищем стали антиурядові виступи селян, солдат, робітників. Невдоволення економічними труднощами, викликані Першого світовою війною, прискорили падіння самодержавства. 27 лютого 1917 року цар Микола II зрікся престолу. Лютнева буржуазно–демократична революція перемогла. Влада перейшла до рук Тимчасового комітету Державної Думи, який, у свою чергу, сформував новий Тимчасовий уряд країни.

Перемога революції відкрила широкі можливості для легалізації діяльності політичних партій, створення різноманітних громадських організацій. Важливою подією в політичному житті України стало створення Української Центральної Ради (УЦР). Спочатку вона відігравала роль Київської міської організації і в перші тижні свого існування переживала процес організаційного та ідейного становлення. Як революційний парламент вона була визнана Українським Національним Конгресом (6–11 квітня 1917) і з того часу очолила національно–визвольний рух, стала ініціатором відродження державності України.

Для відповіді на друге питання потрібно з’ясувати, які політичні сили були представлені в Центральній Раді. Варто схарактеризувати їх програмні вимоги щодо подальшої долі української державності.

Аналізуючи основні етапи діяльності Центральної Ради, зверніть увагу на такі моменти: обнародування І Універсалу (проголошення курсу на здобуття автономії України), переговори з Тимчасовим урядом і видання II Універсалу, внутрішня і зовнішня політика Центральної Ради. Зверніть увагу на стосунки між Центральною Радою і Тимчасовим урядом влітку і на початку осені 1917 року. Розкрийте сутність виданої Тимчасовим урядом «Тимчасової інструкції для Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні». Хоча Центральна Рада і мала значну підтримку з боку населення України, уже в 1918 році на владу в країні претендували і інші політичні сили. Навесні в Україні почалися масові виступи робітників, солдат, селян, які вимагали негайно вирішити соціальні проблеми, припинити війну. В різних регіонах України, в містах і селах почали виникати нові органи влади, які не підпорядковувались Центральній Раді – Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Ці органи перебували під впливом різних політичних партій: есерів, меншовиків, більшовиків.

Третє питання слід розпочати з приходу до влади в Петрограді більшовиків (25 жовтня (7 листопада) 1917 року). Розкрийте зміст III Універсалу Центральної Ради. Обґрунтуйте висновок, що проголошення Української Народної Республіки стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження Української державності в XX ст. Спробуйте довести неминучість конфлікту між Центральною Радою і більшовицьким Раднаркомом.

На четвертому питанні потрібнозупинитись докладніше. Внаслідок агресії більшовицької Росії в грудні 1917 року в Харкові було проголошено утворення Української Радянської Республіки. Таким чином, в Україні з’явилось два уряди: Генеральний секретаріат з Центральною Радою в Києві і більшовицький Народний секретаріат у Харкові. Харківський уряд, спираючись на підтримку більшовиків Росії, відразу оголосив про відміну всіх указів Центральної Ради і почав збройну боротьбу за владу (зупиніться на цьому докладніше). Розкрийте основні події першої війни між УНР і Радянською Росією, агресія якої прикривалась Харківською більшовицькою владою. Зверніть увагу, що ситуація ускладнювалась тим, що до цього часу авторитет Центральної Ради в суспільстві остаточно впав, тому що вона по суті не проводила обіцяних і декларованих III Універсалом соціально–економічних перетворень. Опору в масах вона практично втратила, навіть у Києві підтримки не мала, оскільки влітку та восени 1917 року відчувала спротив Тимчасового уряду і не мала реальних важелів влади, а в грудні 1917 року зазнала агресії з боку більшовицької Росії, втративши протягом місяця майже всю Лівобережну Україну. До того ж вона відкладала вирішення нагальних питань, насамперед аграрного, до закінчення Першої світової війни. Не останню роль відіграло й те, що на чолі Центральної Ради стояли автономісти, які сподівалися, що «демократична» Росія надасть Україні державність.

Проголошення Радянської влади в Україні розкололо українське суспільство на два непримиренних ворожих табори. Подальші події набули характеру громадянської війни – нової національної трагедії, в ході якої в котрий раз гинули українці. Чи не першими жертвами цієї війни стали старшокласники–гімназисти, яких Центральна Рада кинула захищати станцію Крути від радянських військ. З 500 захисників у живих лишилися одиниці. 300 киян–робітників загинули під час повстання проти Центральної Ради на заводі «Арсенал». До кінця громадянської війни кількість жертв зросла до кількох мільйонів.

У цих умовах в ніч на 12 січня 1918 року Центральна Рада спромоглася зробити рішучий крок і проголосила незалежність України (IV останній Універсал Центральної Ради). Дайте коротку характеристику змісту та визначте історичне значення IV Універсалу. Радянська Росія, підписавши сепаратний мир з країнами Четвертного союзу, була змушена офіційно визнати незалежність Української Народної Республіки. Більшовики покинули Україну і знайшли притулок у Росії. Таким чином, перша спроба встановити Радянську владу в Україні зазнала поразки.

Але і Центральна Рада не багато виграла від союзу з німцями. Марними виявилися сподівання на допомогу Німеччини та Австро–Угорщини (після підписання Брест–Литовського мирного договору). Нові союзники втручались у внутрішні справи УНР, а Центральна Рада втрачала реальну владу в країні, скомпрометувавши себе співробітництвом з окупантами.

Відповідь на п’яте питання розпочнітьз 29 квітня 1918 року – останнього дня у діяльності Центральної Ради. Із санкції німецької адміністрації в Україні відбувся державний переворот і влада перейшла до рук П. Скоропадського, який був проголошений гетьманом України.

П. Скоропадський залучив до своєї влади не лише українські політичні сили, а й російських монархістів, які не були зацікавлені в існуванні незалежної України, а бачили її як плацдарм для відновлення «єдиної і неподільної Росії». Сам гетьман П. Скоропадський, постійно маневруючи між цими двома політичними силами, зробив остаточний вибір на користь небільшовицької Росії, проголосивши 14 листопада 1918 року грамоту «До всіх українських громадян», у якій закликав до створення федерації України з небільшовицькою Росією і відновлення «Великої Росії». При цьому він навіть був згоден відмовитися від суверенітету Української держави.

Підводячи підсумок даного питання, можна зазначити, що Українська Держава часів Гетьманату мала найбільш чіткі обриси держави, хоч і не зуміла остаточно визначити свої кордони, прийняти Конституцію, створити власні збройні сили. Водночас це була держава, в якій переплелися характерні риси монархічної, республіканської та диктаторської форм правління. Внутрішня політика Гетьманату не могла не викликати масового незадоволення населення. П. Скоропадський у своїй політиці опирався на підтримку поміщиків, буржуазію, заможних селян, але не задовольняв інтересів та вимог широких верств населення. У таких умовах навіть безперечні досягнення уряду в міжнародних відносинах і сфері освіти та культури дуже мало впливали на авторитет режиму.

В шостому питанні потрібно означити, як розвивались події в західноукраїнських землях після розпаду Австро–Угорської монархії. Зверніть увагу на те, що в умовах поразки австро–німецького блоку у Першій світовій війні, під тиском національно–визвольної боротьби поневолених народів Австро–Угорська імперія розпалася на кілька незалежних держав. З’явилась можливість заявити про своє прагнення утворити власну державу і в українців на західноукраїнських землях. Розкажіть про умови утворення та діяльність Українського генерального військового комісаріату (УГВК) та Української Національної Ради. За таких обставин була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Невдовзі було підписано угоду про об’єднання ЗУНР і УНР в «єдину незалежну Українську Народну Республіку».

Сьоме питання слід розпочати з революції в Німеччині. Варто наголосити на тому, що представники українських національних сил соціалістичної орієнтації, 14 листопада 1918 року утворили Директорію на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою. Головним завданням Директорії була підготовка збройного повстання проти гетьманської влади. У повстанському русі брали участь значні сили українського суспільства, яких не задовольняв режим Гетьманату: робітники, селяни, ліберальна і соціалістична інтелігенція, партії, рухи, представники національних меншин. Опираючись на всі антигетьманські сили, Директорія перейшла в рішучий наступ проти гетьмана. Повстанський рух охопив майже всю Україну. Втративши підтримку німецького командування, під тиском збройної опозиції П.Скоропадський склав свої повноваження, а його уряд передав владу Директорії по всій Україні. 14 грудня 1918 року війська Директорії увійшли до Києва. Новий орган влади оголосив гетьмана «поза законом», всі декрети гетьмана були анульованими, а уряд гетьмана розпущений.

Добу Директорії можна схарактеризувати як невдалу спробу відродити Українську Народну Республіку і утворити єдину незалежну Соборну Україну в досить несприятливих зовнішньополітичних умовах. Директорія, яка намагалася зберегти свою владу, зіткнулась з протидією Радянської Росії, Польщі, Антанти, армії Денікіна та радянським урядом України.

Уроки боротьби українського народу за утворення власної держави переконливо свідчать про те, що значних політичних і соціальних результатів можна було досягти тільки за умов єдності соціального і національного рухів. І навпаки, їх роз’єднаність та використання у своїй боротьбі третіх, інколи навіть зовнішніх сил, сприяли розгортанню громадянської війни, іноземної інтервенції, захопленню сусідніми державами частини українських земель і врешті, поразці національно–визвольної революції.

Основна хронологія:

Березень 1917 р. – демократична революція в Росії, зречення Миколи II від влади.

17(4) березня 1917 р. – утворення Української Центральної Ради.

19–21(6–8) квітня 1917 р. – Всеукраїнський національний конгрес, визнання легітимності Центральної Ради.

23(10) червня 1917 р. – обнародування І Універсалу Центральної Ради.

28(15) червня 1917 р. – створення Генерального секретаріату Центральної Ради на чолі з В.Винниченком.

16(3) липня 1917 р. – проголошення ІІ Універсалу Центральної Ради.

14(1) листопада 1917 р. – перехід влади в Києві до Центральної Ради.

20(7) листопада 1917 р. – прийняття Центральною Радою III Універсалу: відновлення української державності, проголошення Української Народної Республіки.

17(4) грудня 1917 р. – відкриття І Всеукраїнського з’їзду рад робітничих, селянських і солдатських депутатів у Києві.

24–25 (11–12) грудня 1917 р. – проголошення Радянської влади в Україні.

25(12) січня 1918 р. – прийняття Центральною Радою IV Універсалу. Проголошення незалежності Української Народної Республіки.

9 лютого (27 січня) 1918 р. – укладення мирного договору між УНР та країнами Четвертного союзу.

3 березня 1918 р. – підписання Брестського мирного договору між Радянською Росією і країнами Четвертного союзу, визнання Росією УНР.

29 квітня 1918 р. – останнє засідання Центральної Ради. Ухвала Конституції УНР. Вибори Президента України. Розгін Центральної Ради, проголошення гетьманом України П. Скоропадського.

5–12 липня 1918 р. – І з’їзд Комуністичної партії (більшовиків) України у Москві. Створення КП(б)У, як обласної організації РКП(б).

13 листопада 1918 р. – проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

13 листопада 1918 р. – анулювання Радянською Росією умов Берестейського миру.

13–14 листопада 1918 р. – створення Директорії на чолі з В. Винниченком для організації збройної боротьби з режимом П. Скоропадського, падіння режиму П. Скоропадського.

22 січня 1919 р. – відновлення Української Народної Республіки, акт злуки УНР і ЗУНР.

Лютий 1919 р. – Петлюра очолив Директорію.

6–10 березня 1919 р. – ІII Всеукраїнський з’їзд рад у Києві. Утворення УСРР, прийняття Конституції УСРР.

1 червня 1919 р. – укладення «військово–політичного союзу» радянських республік, утворення єдиної для всіх республік Червоної армії.

16–18 липня 1919 р. – приєднання Галичини до Польської держави за підтримки країн Антанти.

25 квітня 1920 р. – початок польсько–радянської війни.

28 жовтня 1920 р. – укладення перемир’я між РСФРР, УСРР, БСРР і Польщею та припинення радянсько–польської війни.

Листопад 1920 р. – звільнення Криму від білогвардійських військ Врангеля.

28 грудня 1920 р. – підписання союзного «робітничо–селянського» договору між РСФРР і УСРР.

Опорні поняття та терміни:

АКТ ЗЛУКИ УНР ТА ЗУНР – проголошення об’єднання двох українських державних утворень: УНР і ЗУНР в єдину соборну незалежну українську державу, яке відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. Незважаючи на те, що в силу деяких причин внутрішнього та зовнішнього характеру об’єднати українські землі не вдалося, цей акт був і залишається символом споконвічного прагнення українського народу до об’єднання в єдиній державі.

АНАРХІЗМ – суспільно–політична течія, що виступає за негайне знищення державної влади і впровадження добровільних асоціацій осіб та груп. Засобом здійснення своєї мети вважали насилля, навіть терор.

«ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ» – економічна політика радянського уряду в умовах громадянської війни і господарської руїни 1918–1920 років. Найважливішими складовими політики були: націоналізація усієї великої, середньої і більшої частини дрібної промисловості, продрозкладка; повна заборона приватної торгівлі; впровадження карткової системи; загальна трудова повинність; встановлення контролю за промисловим виробництвом та розподілом. Підпорядковуючи суспільні, групові та індивідуальні інтереси населення державним інтересам, більшовики розраховували здійснити швидкий перехід до соціалізму.

ГЕТЬМАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ – державний переворот, здійснений 29 квітня 1918 року у Києві прихильниками генерала П. Скоропадського за підтримки німецького командування. Внаслідок перевороту було розігнано Центральну Раду, а Українську Народну Республіку – ліквідовано.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА – організована збройна боротьба за державну владу між політичними силами, соціальними групами однієї країни, найбільш гостра форма класової боротьби.

ДИРЕКТОРІЯ – тимчасовий революційний орган, утворений у ніч з 13 на 14 листопада 1918 року на засіданні Українського Національного Союзу для організації та керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоропадського. Після усунення останнього – верховний орган влади УНР, який складався з п’яти членів.

УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА — заснована у Києві громадсько–політична організація, яка під впливом революційних подій в Україні перетворилась у лідера національно–визвольного руху. З листопада 1917 року (після проголошення III Універсалу та Української Народної Республіки) виконувала роль вищого законодавчого органу України. Існувала до 29 квітня 1918 року.

УКРАЇНСЬКО–ПОЛЬСЬКА ВІЙНА (1918–1919) – збройний конфлікт між Західноукраїнською Народною Республікою та Польською державою.

УНІВЕРСАЛИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ – акти законодавчого характеру, що визначали зміни державно–правового статусу українських земель колишньої Російської імперії. Українська Центральна Рада видала 4 Універсали.

Література:

1. Бойко О. Утворення єдиного національного фронту українськими політичними силами у 1918 р. // УІЖ. – 1997. – №6. – С. 14–24.
2. Боровик М. Анархістський рух в Україні у 1917–1921 рр. // УІЖ. – 1999. – №1. – С. 3–18.
3. Буравченков А. Український національно–визвольний рух (березень – листопад 1917 р.) // УІЖ. – 2004. – №3. – С. 134–137.
4. Врублевський В. До створення Української Академії Наук // УІЖ. – 1993. – №1. – С. 29–40.
5. Верстюк В. Роль і місце Центральної Ради в модерній історії України // УІЖ. – 1997. — №5. – С. 17–25.
6. Верстюк В. Українська Центральна Рада: період становлення // УІЖ. – 2007. – №2. – С. 23–47.
7. Гетьман Павло Скоропадський. Спомини. – К., 1992. – 112с.
8. Гошуляк І. Про причини поразки Центральної Ради // УІЖ. – 1994. – №1. – С. 31–45.
9. Гошуляк І., Капелюшний В. Українська революція і державність (1917–1920 рр.): Науково–бібліографічне видання // УІЖ. – 2002. – №2. – С. 135–141.
10. Гошуляк І. Питання соборності українських земель на Брест–Литовській мирній конференції // УІЖ. – 2004. – №2. – С. 15–31.
11. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ–ХХ століття. – К.: Ґенеза, 1996.– С. 111–165.
12. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1918) // УІЖ. – 1993. – № 4–6. – С. 80–93.
13. Історія України в особах: ХІХ–ХХ ст. – К., 1995. – С. 188–222; 222–234, 261–281, 289–311.
14. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України. — К., 1993. – С. 123–164.
15. Кудлай О. Боротьба навколо прийняття «Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні» на IV сесії Української Центральної Ради // УІЖ. – 1997. – №5. – С. 80–86.
16. Кудлай О. Переговори Центральної Ради і представників Тимчасового уряду (28–30 червня 1917 р.) // УІЖ. – 1999. – №6. – С. 43–54.
17. Кудлай О. Діяльність Народного Міністерства внутрішніх справ УНР // УІЖ. – 2005. – №2. – С. 90–105.
18. Кульчицький С. Центральна Рада. Утворення УНР // УІЖ. – 1992. – №5. – С. 71–89; №6. – С. 73–95.
19. Кульчицький С. Українська Держава часів гетьманщини // УІЖ.– 1992.– №7.– С.6–80.
20. Кульчицький С. Російська (Русская) революція 1917 р.: реальність і міф // УІЖ. – 2007. – №2. – С. 4–23.
21. Лозовий В. Аграрна політика Директорії УНР // УІЖ. – 1997. – №2. – С.68–75.
22. Лозовий В.С. Пошук Директорією ідейно–політичних засад відновлення діяльності УІІР // УІЖ. –2000.–№5.–С. 32–38.
23. Лозовий В. Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 – листопад 1920 рр.: Документи і матеріали 6 У 2–х т., 3–х ч. // УІЖ. – 2007. – №2. – С. 222–225.
24. Макарчук С. Січові стрільці: що стоїть за легендою? // Наука і суспільство. – 1990. – №3. – С.20–24.
25. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1993. –С. 64–412.
26. Новітня історія України (1900–2000): Підручник / А. Слюсаренко, В. Гусєв, В. Дрожжин та ін.–К., 2000.– С. 170–241.
27. Пиріг Р., Проданюк Ф. Павло Скоропадський: штрихи до політичного портрета // УІЖ. – 1992.– №9.– С. 91–105.
28. Пиріг Р. Центральна Рада й німецьке військове командування в Україні: проблеми взаємовідносин (лютий – квітень 1918 р.) // УІЖ. – 2007. – №2. – С. 47–63.
29. Проблеми української революції 1917–1920 рр. (Матеріали «круглого столу» // УІЖ. – 2003. –№4. – С. 3–46.
30. Солдатенко В. Еволюція суспільно–політичних поглядів В.К. Винниченка, в добу української революції // УІЖ. – 1994. – №6. – С. 15–26.
31. Солдатенко В. Українська революція доби Центральної Ради: аналіз досвіду періодизації // УІЖ.– 1997.– №3.– С. 3–26.
32. Солдатенко В. Українська революція: концепція та історіографія (1918—1920 роки). — К., 1999.
33. Солдатенко В. Центральна Рада та українізація армії // УІЖ. – 1992.– №6.– С. 26–40.
34. Солдатенко В. Стан історіографічної розробки та актуальні проблеми дослідження історії Української революції // УІЖ. – 1999. – №2. – С. 27–48.
35. Струкевич О. Інституція гетьманства у політико–культурному сприйнятті старшинської еліти Української Гетьманщини // УІЖ. – 2002. – №4. – С. 49–60.
36. Турченко Ф. Утворення Української Центральної Ради: джерела та їх інтерпретація // УІЖ. – 2007. – №2. – С. 63–78.
37. Україна в XX столітті (1900–2000): 36. документів і матеріалів / Упоряд.: А. Слюсаренко, В. Гусєв, В. Король та ін. – К., 2000. – С. 56–75.
38. Харитонов В. Лютнева революція в Росії – феномен світової історії XX ст. // УІЖ. – 2001. – №1.– С. 3–15.
39. Хміль І. Вплив ІІІ Універсалу на посилення національно–визвольного руху в регіонах України // УІЖ. – 2004. – №2. – С. 3–15.
40. Яневський Д. Директорія УНР як міф // УІЖ. – 2000. – №1. – С. 115–123.
41. Янковська О. Культурне життя в Україні у період національно–демократичної революції (1917–1920 рр.) // УІЖ. – 2005. – №2. – С. 105–118.

Дата добавления: 2014-12-07