Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Історичний огляд проблеми співвідношення віри і розуму на Заході




Проблема відношення віри і розуму набуває у західній думці характеру філософської проблеми ще у Климента Олександрійського і Тертулліана. Климент стверджував гармонію віри і розуму («віра не може бути без знання, рівно як і знання без віри»), Тертулліан же указував на повну їх протилежність («вірую, бо абсурдно» – знаменита фраза, яка виражає суть його вчення). У схоластиці ця суперечка розгорілася з новою силою. Одне з найпопулярніших формулювань належить Ансельму Кентерберійському, що постулював примат віри над розумом: Не «шукаю розуміти, щоб увірувати, але вірую, щоб зрозуміти; бо вірую і в те, що якщо не увірую, не зрозумію». Протилежну точку зору запропонував П’єр Абеляр, який вважав, що, навпаки, якщо віра як одкровення абсолютного Розуму, Логоса – завжди розумна, то розум стоїть дещо вище віри. Ця позиція знайшла своє вираження в його відомій формулі: «Розумію, щоб вірити». Проте якщо віра є акт вольовий, суб'єктивний, а розум вимагає об'єктивних доказів, то вони не можуть перетинатися і є або різними шляхами до однієї Істини (Хома Аквінський), або свідчать про існування двох не пов'язаних одна з одною істин (Сигер Брабантський, Уїльям Оккам).

Практично всі ці мислителі вдавалися до авторитету святого Августина, який приділяв цій проблемі значну увагу. В різні періоди свого життя він по-різному вирішував проблему співвідношення віри і розуму – то довіряв розуму (в молодості), то схилявся до примату віри (в останніх своїх трактатах). В цілому він все ж таки не бачив суперечності між ними, бо, як писав він в одній зі своїх останніх робіт – «Про визначення святих» – «всякий віруючий мислить, причому мислить, віруючи, і вірує, роздумуючи». “У певному значенні має рацію той, – говорить Августин в одній своїй проповіді, – хто говорить: "Розумітиму, щоб повірити", і маю рацію я, коли повторюю за пророком: "Вір, щоб розуміти": погодимося, що ми говоримо істину. Отже, розумій, щоб вірити, і вір, щоб розуміти”. Але в цілому, якщо розглядати віру в контексті знання, то віра, згідно з Августином, виявляється ширше за розуміння. Не все можна зрозуміти, але у все можна вірити. Як пише Августин: «Що я розумію, тому і вірю, але не все, чому я вірю, те і розумію. Все, що я розумію, те я і знаю, але не все те знаю, чому вірю. Я знаю, як корисно вірити багато чому і такому, чого не знаю.... Тому, хоча багатьох предметів я і не можу знати, проте знаю про користь в них увірувати». Таким чином, віра ширше, ніж розуміння.

Таким чином, в західному богослів'ї і філософії сформувалися декілька варіантів проблеми співвідношення віри і розуму: «вірую, бо абсурдно» Тертулліана, «вірую, щоб розуміти» Ансельма, «розумію, щоб вірити» Абеляра і концепція подвійної істини Сигера і Оккама. І що дивно: всі ці можливі варіанти уявляються однаково логічними. Дійсно, євангельські події абсолютно абсурдні з погляду розуму і в них можна і потрібно тільки вірити; цілком правильно і те, що в основі будь-якого пізнання лежить акт віри – в аксіоми, вчителям і т.п. – і перш за все в існування істини і її пізнаваність; правильно і те, що всякий християнин може і повинен «дати відповідь» про свої сподівання (1 Петро. 3, 15), аргументовано показавши істинність християнства; правильним здається і те, що віра і розум тлумачать про різні предмети: віра – про Бога, а розум – про тварний світ. Тому виходить, що кожний по-своєму має рацію, і переможця в такій суперечці знайти неможливо. Як таке може бути? Можливо, є яке-небудь інше рішення цієї проблеми, яке не викликало б таких різких контраргументів? Як уявляється, рішення цієї проблеми, дане в східній православній Церкві, дозволяє уникнути цієї найсерйознішої проблеми.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 1346; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.