Основні компоненти державного внутрішнього фінансового контролю

Внутрішній контроль складається із п'яти взаємопов'язаних компонентів: середо­вище контролю, оцінка ризиків, контролююча (управлінська) діяльність, інформа­ційне забезпечення, моніторинг.

Середовище контролю — це існуючі в організації процеси, операції та розподіл повноважень щодо їх виконання, які спрямовані на забезпечення реалізації законо­давчо закріплених за організацією функцій. Середовище контролю повинно забезпе­чувати в організації структурованість та дисциплінованість.

Оцінка ризиків — це процес визначення (ідентифікації) і аналізу ризиків діяльнос­ті організації, розробки та запровадження контрольних процедур з метою їх поперед­ження чи обмеження (управління ризиками).

Ідентифікація ризиків здійснюється з метою визначення найбільш ризикових сфер діяльності, зосередження наявних ресурсів для управління найбільш суттєвими з них, встановлення відповідальних працівників за управління ризиками у відповід­них сферах. Ідентифікація ризиків повинна бути постійним процесом, що здійсню­ється з урахуванням змін у економічному та нормативно-правовому середовищі.

Аналіз ризиків передбачає визначення суттєвості впливу ідентифікованих ризиків на діяльність організації, їх наслідки та ймовірність виникнення. Однією з основних цілей проведення аналізу ризиків є інформування керівництва щодо ризикових сфер, у яких мають бути вжиті заходи для попередження чи обмеження таких ризиків, а також визначення пріоритетності таких заходів.

Управління ризиками — це комплекс заходів з передачі, прийняття або поперед­ження (обмеження) ідентифікованих та проаналізованих ризиків.

Контролююча (управлінська) діяльність — це сукупність запроваджених в організа­ції дій, регламентів та процедур для управління ризиками, повноти досягнення мети діяльності організації та виконання покладених завдань.

Контрольні процедури повинні постійно функціонувати на всіх рівнях управління.

Контрольні процедури повинні включати:

- авторизацію та підтвердження;

- розподіл обов'язків та повноважень;

- контроль за доступом до ресурсів та їх обліку;

- контроль за достовірністю проведених операцій;

- звірку облікових даних з фактичними;

- оцінку загальних результатів діяльності організації;

- оцінку окремих операцій, процесів та видів діяльності;

- нагляд.

Контрольні процедури повинні періодично оцінюватися на предмет результатив­ності та при необхідності переглядатися.

Інформаційне забезпечення—це система збору, документування, передачі інформа­ції та користування нею для прийняття управлінських рішень. Керівництво та пра­цівники організації для прийняття рішень, належного здійснення операцій та конт­ролю за ними повинні мати повну, своєчасну, достовірну та доступну інформацію фінансового і не фінансового характеру як про зовнішні, так і про внутрішні події. Для забезпечення отримання такої інформації необхідно, щоб всі операції, важливі події та процедури контролю були повно, своєчасно та достовірно задокументовані.

Моніторинг — це постійний процес проведення оцінки якості функціонування системи внутрішнього контролю у часі. Інформація про недоліки функціонування внутрішнього контролю повинна надаватися керівництву відповідного рівня. Моні­торинг повинен забезпечити адекватне та невідкладне запровадження рекомендацій і пропозицій для усунення наявних та попередження можливих недоліків системи внутрішнього контролю.

Внутрішній аудит — це діяльність з надання незалежних і об'єктивних гарантій і консультацій, спрямованих на удосконалення діяльності організації. Внутрішній аудит допомагає керівнику у досягненні поставленої перед організацією мети, вико­ристовуючи систематизований і послідовний підхід до оцінки та підвищення ефек­тивності системи внутрішнього контролю.

Реалізація такої діяльності передбачає створення в кожному органі державного сектору функціонально незалежного підрозділу внутрішнього аудиту.

Підрозділ внутрішнього аудиту в жодному разі не можна ототожнювати з відом­чим контрольно-ревізійним підрозділом, більш того, неприпустимим є поєднання цих функцій в одному структурному підрозділі. У внутрішнього аудиту інша приро­да, цілі та завдання, ніж у ревізії. Внутрішній аудит допомагає керівнику здійснюва­ти управління, але не може і не повинен підміняти управлінців і керівників — він не може замінити собою систему внутрішнього контролю.

Основною метою діяльності підрозділу внутрішнього аудиту в органах державно­го і комунального секторів є забезпечення керівника організації гарантіями адекват­ності та результативності системи внутрішнього контролю.

Для досягнення цієї мети працівники підрозділу внутрішнього аудиту повинні:

- розуміти діяльність організації, аналізувати систему внутрішнього контролю, за­провадити стратегічне, річне та періодичне планування аудиту;

- виявляти та оцінювати існуючі контрольні заходи у найбільш економний та ефективний спосіб;

- відображати в аудиторських звітах знахідки, висновки та, по можливості, реко­мендації з удосконалення;

- відображати судження (думку) про надійність заходів контролю для загальної системи, функції чи локальної системи/підсистеми, що досліджується;

- забезпечувати гарантії, які базуватимуться на оцінці системи внутрішнього кон­тролю в організації в цілому.

На перший погляд нововведення 26 статті Бюджетного кодексу стосуються на­самперед головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Водночас фактично її вимоги закладають законодавче підґ­рунтя для побудови нової моделі ДВФК в Україні, а перебудова системи управління державними фінансами передбачена в усіх вітчизняних органах державного і кому­нального сектору, до яких згідно з вимогами Концепції розвитку державного внут­рішнього фінансового контролю, затвердженої розпорядженням Уряду від 24.05.2005 №158-р із змінами та доповненнями, відносяться:

- міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи міс­цевого самоврядування, інші розпорядники бюджетних коштів;

- державні і комунальні підприємства, установи та організації;

- акціонерні, холдингові компанії, інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких частка державно або комунальної власності перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі або органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів;

- державні цільові фонди;

- інші підприємства, установи та організації, які отримують бюджетні кошти, кре­дити, залучені державою або під державні гарантії, чи міжнародну технічну допомо­гу, використовують кошти, що залишаються у їх розпорядженні у разі надання їм по­даткових пільг, державне чи комунальне майно (далі—державні фінанси) лише під час провадження ними діяльності з використання державних фінансів.

Дата добавления: 2014-12-27